29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"19" березня 2024 р. Справа № 924/1251/23
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали справи
за позовом Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" м. Хмельницький
до фізичної особи-підприємця Гриснюк Дениса Сергійовича, м. Хмельницький
про стягнення 51 810,66 грн. з яких 48 310,73 грн. основного боргу, 1223,22 грн. пені, 1271,32 грн. інфляційних втрат та 1005,39 грн. 3% річних
За участю представників сторін: не з'явились
Процесуальні дії по справі.
05.12.2023р. до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" м. Хмельницький до фізичної особи-підприємця Гриснюк Дениса Сергійовича, м. Хмельницький про стягнення 51 810,66 грн. з яких 48 310,73 грн. основного боргу, 1223,22 грн. пені, 1271,32 грн. інфляційних втрат та 1005,39 грн. 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Заярнюку І.В.
Ухвалою суду від 08.12.2024р. відкрито провадження у справі №924/1251/23 в порядку спрощеному позовного провадження та призначено судове засідання на 11:00 год. 18.01.2024р.
У судовому засіданні 18.01.2024р. постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про оголошення перерви до 10:30 год. 15.02.2024р.
Повідомленням про неможливість проведення судового засідання від 15.02.2024р. підтверджено, що у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Заярнюка І.В., судове засідання призначене на 10 год. 30 хв. 15 лютого 2024 р. по справі №924/1251/23 не проводилось.
Ухвалою суду від 16.02.2024р. розгляд справи перепризначено на 10:30 год. 19 березня 2024 р.
Виклад позицій учасників судового процесу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг з постачання теплової енергії №6797/1732 від 17.03.2020р., за умовами якого позивач зобов'язався надавати відповідачу послугу з постачання теплової енергії у приміщення площею 84,90 кв.м по вул. Проскурівська, 44 у м. Хмельницькому. Зауважує, що згідно з п. 37 договору відповідач повинен був здійснювати розрахунки з позивачем за спожиту теплову енергію щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. В період з 01.11.2022р. по 01.05.2023р., за який виникла заборгованість, діяли тарифи, встановлені: п. 3.1.3 рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 851 від 10.11.2022 року "Про встановлення та застосування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для населення, бюджетних установ, інших споживачів, релігійних організацій міському комунальному підприємству "Хмельницьктеплокомуненерго" для інших споживачів в розмірі 5389,35 грн./Гкал (без ПДВ) (або 6467,22 грн. з ПДВ).
Відповідач відзиву на позов не подав.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, суд надіслав відповідачу ухвали від 08.12.2023р., 18.01.2024р. та 16.02.2024р. рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, конверти з ухвалами суду повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
В свою чергу, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Між міським комунальним підприємством "Хмельницьктеплокомуненерго" (Виконавець) та фізичною особою - підприємцем Гриснюк Денис Сергійович (Споживач) укладено договір з індивідуальним споживачем на послугу з постачання теплової енергії №6797/1732 від 08.07.2021р., згідно п. 1 якого, виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (далі - послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки та на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку, визначена та розподілена згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача; обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку; обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).
Пунктом 2 договору визначено вимоги до якості послуги: 1) температура теплоносія повинна відповідати температурному графіку теплової мережі; 2) тиск теплоносія становить від 45 до 90 метрів водяного стовпа, що відповідає гідравлічному режиму теплової мережі.
У п. 3 договору зазначена інформація про споживача: 29000, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 44, опалювана площа (об'єм) приміщення споживача - 84,90 кв. метрів; теплове навантаження будинку (об'єкта) Гкал/год 0,0048.
У п. 6 договору зазначено, що виконавець забезпечує постачання теплоносія безперервно з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури.
Згідно з п. 9 договору виконавець забезпечує відповідність кількісних та якісних характеристик послуги вимогам пункту 1 цього договору на межі централізованих інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку.
Згідно з п. 33 договору споживач вносить плату виконавцю, яка складається, зокрема з плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на теплову енергію та обсягу спожитої послуги. Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (при розміщенні об'єктів споживача у житлових будинках) включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і відображаються окремими рахунками.
За умовами п. 34 договору ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Станом на дату укладення цього договору тариф на послугу з постачання теплової енергії складає для потреб інших споживачів (крім населення) 1551,07 грн. з ПДВ за одну Гкал.
У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на зазначену комунальну послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачам з посиланням на рішення відповідних органів шляхом розміщення інформації на веб - сайті виконавця: www.teplo.km.ua.
У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору.
Відповідно до п. 35 договору тривалість розрахункового періоду для визначення обсягу спожитої послуги здійснення розподілу обсягу спожитих послуг, оплати послуги виконавцю становить з 26 по 26 числа місяця, але не може перевищувати місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця (у випадку розміщення приміщення у житловому будинку). Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Згідно з п. 36 договору виконавець формує та не пізніше 3 числа місяця, що настає за розрахунковим, надає рахунок на оплату послуги. Рахунок надається на паперовому носії/в електронному вигляді. Рахунок на оплату спожитої послуги надається не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.
Пунктом 37 договору передбачено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
За наявності заборгованості у споживача за цим договором виконавець зараховує кошти, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за послуги надані у минулі періоди за цим договором (п. 39 договору).
За умовами п. 44 договору споживач зобов'язаний, зокрема, оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором.
Згідно з п. 47 договору сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до законодавства та цього договору.
За умовами п. 48 договору у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі не більш, як 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
За умовами п. 54 договору точками розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві, межа централізованих інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (будівлі) споживача(ів).
Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами, скріплення печатками Сторін та відповідно до ч.3. ст. 631 Цивільного кодексу України поширює свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 17.01.2020 р. (п. 55 договору).
Умови цього договору, крім ціни (вартості) послуги, можуть бути змінені виключно за згодою сторін. У разі зміни тарифу на теплову енергію з моменту його введення в дію застосовується відповідна нова ціна (вартість) послуги без внесення сторонами додаткових змін до цього договору (п. 58 договору).
Договір підписаний сторонами.
Позивач виставляв відповідачу рахунки №1732: від 30.11.2022р., 30.12.2022р, 31.01.2023р., 27.02.2023р., 31.03.2023р., 28.04.2023р. на суму 48 310,73 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем наданих позивачем послуг, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності регулюються Законом України "Про теплопостачання" та іншими нормативно-правовими актами (ст.ст. 2, 3 Закону України "Про теплопостачання").
До таких нормативно-правових актів належать, зокрема Цивільний Кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України "Про житлово-комунальні послуги", Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила користування тепловою енергією) та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини у цій сфері.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Частиною 4 ст. 19 вищевказаного Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ст. 5 вищевказаного Закону).
Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2020р. між сторонами був укладений договір з індивідуальним споживачем на послугу з постачання теплової енергії № 6797/1732, згідно з п. 1 якого позивач зобов'язався надавати відповідачу послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки та на умовах, що визначені цим договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України).
Пунктом 34 укладеного між сторонами договору визначено, що ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Станом на дату укладення договору тариф на послугу з постачання теплової енергії складає для потреб інших споживачів (крім населення) 1551,07 грн. з ПДВ.
У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на зазначену комунальну послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачам з посиланням на рішення відповідних органів шляхом розміщення інформації на веб - сайті виконавця: www.teplo.km.ua. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору.
Також у п. 58 договору сторони передбачили, що у разі зміни тарифу на теплову енергію з моменту його введення в дію застосовується відповідна нова ціна (вартість) послуги без внесення сторонами додаткових змін до цього договору.
Зважаючи на вищевказані положення законодавства та договору, розмір плати за послугу з постачання теплової енергії, наданої відповідачу, розраховувався позивачем, виходячи із розміру тарифу на теплову енергію, що визначений відповідно до рішень Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 10.11.2022р. №851.
В силу ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Обов'язок відповідача оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, закріплений також у п. 44 договору.
За умовами п. 35 договору тривалість розрахункового періоду для визначення обсягу спожитої послуги здійснення розподілу обсягу спожитих послуг, оплати послуги виконавцю становить з 26 по 26 числа місяця, але не може перевищувати місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Згідно з п. 36 договору виконавець формує та не пізніше 3 числа місяця, що настає за розрахунковим, надає рахунок на оплату послуги. Рахунок надається на паперовому носії/в електронному вигляді. Рахунок на оплату спожитої послуги надається не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.
Пунктом 37 договору передбачено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Суд встановив, що на підставі договору від 17.03.2020р. №6797/1732 позивач надав відповідачу послуги з централізованого опалення, про що відповідачу виставлялись рахунки: від 30.11.2022р., 30.12.2022р, 31.01.2023р., 27.02.2023р., 31.03.2023р., 28.04.2023р.
Положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з розрахунком заборгованості ФОП Гриснюка Д.С. за період з 01.11.2022р. до 01.05.2023р. позивач надав відповідачу послуги, які були не оплачені відповідачем, заборгованість за надані послуги становить 48 310,73грн.
Згідно з ст.193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом враховується, що у п. 3 договору сторони визначили, що опалювана площа (об'єм) приміщення споживача (29000, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 44) - 84,90 кв. метрів.
Договір, як вже зазначалось, підписаний відповідачем.
Суд встановив, що відповідач не виконав свої договірні зобов'язання щодо оплати наданих послуг з теплопостачання, утворивши заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 48310,73 грн. Доказів на спростування факту надання послуг та на підтвердження оплати суми заборгованості, що є предметом спору, матеріали справи не містять. Тому позовні вимоги в частині стягнення 48310,73грн. боргу заявлені правомірно, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, судом враховується наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував відповідачу 1005,39 грн. 3% річних за період з 12.12.2022р. по 01.11.2023р. та 1271,32 грн. інфляційних втрат за період з грудень 2022 року по жовтень 2023 року.
Суд, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, встановив, що позивач правомірно заявив до стягнення 1271,32 грн. інфляційних втрат та 1005,39 грн. 3% річних, а тому вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо нарахування пені судом враховується наступне.
Згідно ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 зазначеного Закону, розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
При цьому, сторонами в договорі про надання послуг з теплопостачання передбачено відповідальність у разі несвоєчасного здійснення платежів - пеня в розмірі не більш, як 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
З'ясуванням матеріалів справи судом встановлено, що відповідач прострочив оплату використаної теплової енергії.
З огляду на несвоєчасне виконання зобов'язань позивач нарахував відповідачу 1223,22 грн. пені за період з 12.12.2022р. до 01.11.2023р.
Суд перевірив розрахунок позивача та встановив, що позивач правомірно заявив до стягнення 1223,22 грн. пені, а тому вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей" Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Згідно з частиною четвертою статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Відповідно, суд при розгляді даної справи враховує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, положення ст. 79 ГПК України, стандарт доказування "баланс імовірностей" (balance of probabilities).
У контексті вищезазначеного, судом приймаються до уваги положення ст. 86 ГПК України, якою передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що більш вірогідними є докази та твердження позивача.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується відповідача, який мав довести наявність усіх тих обставин, з якими він пов'язує необґрунтованість та недоведеність позову.
Судом також при вирішенні спору взято до уваги, що у справі Трофимчук проти України Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Руїс Торіха проти Іспанії).
Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи - підприємця Гриснюка Дениса Сергійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" (м. Хмельницький, вул. Чорнобрового, буд. 5, код 03356571) 48 310,73 грн. (сорок вісім тисяч триста десять гривень 73 коп.) основного боргу, 1 005,39 грн. (одна тисяча п'ять гривень 39 коп.) 3% річних, 1 271,32 грн. (одна тисяча двісті сімдесят одна гривня 32 коп.) інфляційних втрат, 1 223,22 грн. (одна тисяча двісті двадцять три гривні 22 коп.) пені, 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя І.В. Заярнюк
Віддрук. 2 прим.:
1- до справи;
2) позивачу на ел. ІНФОРМАЦІЯ_1
3) відповідачу АДРЕСА_1 (код НОМЕР_1)