Номер провадження: 22-ц/813/2226/24
Справа № 504/505/23
Головуючий у першій інстанції Добров П.В.
Доповідач Комлева О. С.
12.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
з участю секретаря Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 травня 2023 року, постановленого під головуванням судді Доброва П.В., у цивільній справі за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону діючого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (в порядку ст. 56 ЦПК України), -
У лютому 2023 року керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону діючого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (в порядку ст. 56 ЦПК України), в якому просив зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні Міністерству оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса частиною земельної ділянки (0,0148 га) загальною площею 3,8 га (військове містечко №Чорноморське-3, за адресою: АДРЕСА_1 ), на якій знаходиться об'єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1827660751227) шляхом його знесення за рахунок відповідача.
В обґрунтування свого позову, позивач зазначив, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031728, виданого у 1983 році Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса (встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 24.12.2009 року у справі № 30/110-09-3308), виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування земельні ділянки, загальною площею 4382,6 га, розташовані на території Чорноморської селищної ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, в межі котрої входить земельна ділянка загальною площею 3,8 га (військове містечко №Чорноморське-3, за адресою: АДРЕСА_1 ), на якій розташовані об'єкти нерухомого майна Чабанського будинку рибалки. Вказана земельна ділянка відноситься за цільовим призначенням до земель оборони, за формою власності - до державної (з урахуванням висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2014 по справі №916/1341/13).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.03.2015 року у справі № 6/63-10-1719 за державою, в особі Міністерства Оборони України, було визнано право власності, на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки (29 об'єктів), яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1540807151227).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року зазначене рішення Господарського суду Одеської області від 11.03.2015 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2015 рішення Господарського суду Одеської області від 11.03.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.1015 залишено без змін.
Таким чином позивач вважає доведеним встановлений судом факт, що земельна ділянка загальною площею 3,8 га відноситься до земель оборони та перебуває на праві постійного користування у квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса відповідно до Державного акту на право постійного користування землею.
13.05.2019 державним реєстратором комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Т.І., в порушення прав державної власності, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №46826426 на об'єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1827660751227), за ОСОБА_1 .
Згідно листа КЕВ м. Одеса (вих. №1901 від 23.06.2022) ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою державою в особі МОУ та КЕВ м. Одеса, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки на частині вказаної земельної ділянки площею 0,0148 га до теперішнього часу розташований об'єкт житлової нерухомості площею 57 кв.м. ( АДРЕСА_2 ), який, як вважає ОСОБА_1 , належить їй на праві приватної власності.
Позивач вважає, що незаконне будівництво ОСОБА_1 перешкоджає об'єкту житлової нерухомості загальною площею 57 кв.м., на державній земельній ділянці, яка належіть Міністерству Оборони України, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1827660751227), та перешкоджає державі в особі Міністерства Оборони України в особі КЕВ м. Одеса у використанні землі оборони за призначенням.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 травня 2023 року позов керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону діючого в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса задоволений.
Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса частиною земельної ділянки (0,0148 га) загальною площею 3,8 га (військове містечко №Чорноморське-3, за адресою: АДРЕСА_1 ), на якій знаходиться об'єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1827660751227) шляхом його знесення за рахунок відповідача.
Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне встановлення всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, не надання належної правової оцінки доказам, порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 не є власником об'єкта житлової нерухомості площею 57 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,0148 га, з загальної площі 3,8 га, яка знаходиться в користуванні МОУ та КЕВ м. Одеса, оскільки її право на зазначений об'єкт припинено.
У відзиві на апеляційну скаргу, виконувач обов'язків керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, оскільки вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування та не відповідають дійсності.
Протоколом автоматизованого розподілу від 22 серпня 2023 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді Князюка О.В. для розгляду справи (а.с. 180 т. 1).
Ухвалами Одеського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито та справа призначена до розгляду (а.с. 184, 185 т. 1).
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №941/0/15-23 від 28 вересня 2023 року суддю ОСОБА_2 було звільнено з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 204 т. 1).
Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 25 жовтня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів,з урахуванням навантаження на суддів Одеського апеляційного суду (а.с. 205 т. 1).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 206 т. 1).
В судове засідання, призначене на 12 березня 2024 року, представник квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса не з'явився, був сповіщений належним чином (а.с.243 т. 1).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Іваненко С.В., представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , представника Міністерства оборони України, Богатиря В.К., представника Одеської спеціалізованої прокуратури,перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031728, виданого у 1983 році Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування земельні ділянки, загальною площею 4382,6 га, розташовані на території Чорноморської селищної ради Одеського (Лиманського, Комінтернівського) району Одеської області, в межі яких входить земельна ділянка, загальною площею 3,8 га (військове містечко Чорноморське-3, за адресою: АДРЕСА_1 ), на якій розташовані об'єкти нерухомого майна Чабанського будинку рибалки. До складу земельної ділянки увійшли земельні ділянки: Чабанського полігону уздовж узбережжя Чорного моря, площею 21,7274 га; військових містечок «Чорноморське-1», «Чорноморське-3», на яких дислокувалась військова частина НОМЕР_1 , площею 13 га; військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 », колишнього Одеського інституту сухопутних військ, площею 15 га; військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого вздовж траси Одеса - Миколаїв, площею 30 га; 55 Управління начальника робіт, площею 61 га; 9 спортивного клубу армії, площею 4 га. Зазначений державний акт зареєстрований у порядку, встановленому законом за № 35, недійсним не визнавався і не був скасований.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» передбачено Міністерствам, зазначеним у додатку, прийняти до 15 січня 1995 року до сфери управління відповідне майно з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових органів. Відповідно до переліку до зазначеної постанови на Міністерство оборони України покладено управління майном, зокрема, 7 мисливських господарств, 7 будинків рибалки, туристичної бази, 3 магазинів, 3 стрілецькі стендів військово-мисливського товариства Одеського військового округу.
Міністерству оборони України було перепідписано прийняти підприємства, організації та об'єкти колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зокрема: мисливські і риболовецькі господарства, будинки мисливця-рибалки, туристичні бази. Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Зазначене майно поставлено на картковий облік у Квартирно-експлуатаційних органах, які уповноважені вести облік нерухомого майна Збройних Сил України.
Згідно наказу начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 12 грудня 2000 року № 86 «Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок» нерухоме майно Чабанського будинку рибалки було прийнято на відповідний картковий облік та закріплено за Чорноморською КЕЧ району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси).
Рішенням господарського суду Одеської області від 24 грудня 2009 року визнано недійсним рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області від 18 грудня 2008 року № 436-V «Про прийом до земель запасу Чорноморської селищної ради земельних ділянок державної власності, загальною площею 96,3374 га, на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області». Рішенням суду встановлено, вказані земельні ділянки є землями оборони, їх власником є держава, право розпорядження ними належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а Міністр оборони України повноваженнями на припинення права державної власності чи права користування не наділений.
Рішенням господарського суду Одеської області від 11 березня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02 червня 2015 року, постановою Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 87 від 10 листопада 2005 року «Про видачу дозволу на виготовлення технічної документації на будівлі та споруди, які перебувають на балансі мисливсько-рибальського підприємства «Сокіл» і розміщені на території Чабанського будинку рибалки», та визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на їдальню за генеральним планом № 888 площею 72кв.м.; котедж за генеральним планом № 864 96 кв.м.; котедж за генеральним планом № 865 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом № 866 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом № 867 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом № 868 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом № 869 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом № 870 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом № 871 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом № 872 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом № 873 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом № 874 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 875 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 876 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 877 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 878 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 879 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 880 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 881 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 882 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 883 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 884 площею 126 кв.м.; котедж за генеральним планом № 887 площею 75 кв.м.; сторожеву за генеральним планом № 889 площею 20 кв.м.; туалет за генеральним планом № 890 площею 6 кв.м.; туалет за генеральним планом № 891 площею 3 кв.м.; туалет за генеральним планом № 892 площею 3 кв.м.; гараж за генеральним планом № 836 площею 18 кв.м. та навіс для човнів за генеральним планом № 885 площею 512 кв.м.
Також судом встановлено, що 13.05.2019 року державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Т.І., в порушення прав державної власності, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №46826426 на об'єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1827660751227), за відповідачем ОСОБА_1 .
За фактом самовільного зайняття земельної ділянки та самочинного будівництва Другим слідчим відділом (з дислокацією у місті Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 42019161010000198 від 08 червня 2019 року, в тому числі за фактом самовільного будівництва будівель і споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці Чабанського будинку рибалки, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 197-1, частиною першою статті 425, частиною третьою статті 426, частиною четвертою статті 426-1 КК України.
У ході досудового розслідування на підставі листа Управління нормативно- методичного забезпечення та моніторингу володіння, використання та розпорядження нерухомого майна і земель Міністерства оборони України від 11 червня 2021 року № 407/895 встановлено, що Міністром оборони України будь-яких дозволів на припинення права постійного користування та здійснення будівництва на земельній ділянці військового містечка Чорноморське-3, - не надавалось.
31.12.2021 року Міністерством оборони України було подано скаргу до Міністерства юстиції України (вих. № 407/1958) в порядку ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на реєстраційні дії, проведені державними реєстраторами, в тому числі державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Мельник Т.І., щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №46826426, про реєстрацію права власності на об'єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1827660751227), за відповідачем ОСОБА_1 .
За результатом розгляду скарги, відповідно до п. 12 Наказу Міністерства юстиції України № 366/5 від 04.02.2022 рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Мельник Т.І., щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №46826426 від 13.05.2019 було скасовано.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності ОСОБА_1 на об'єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 припинено.
Задовольняючи позов керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону діючого в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса, суд першої інстанції виходив з того, що підтверджена незаконність будівництва ОСОБА_1 , об'єкту житлової нерухомості загальною площею 57 кв.м., на державній земельній ділянці, яка належіть Міністерству Оборони України, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1827660751227), та перешкоджання державі в особі Міністерства Оборони України в особі КЕВ м. Одеса у використанні землі оборони за призначенням
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Тобто стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У частинах третій, четвертій статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови (див. постанову Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року по справі № 642/7110/15-ц).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об'єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц).
У постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 369/3261/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що за обставин справи, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об'єктів, зокрема й самочинного, будівництва навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди. Власник вправі вимагати усунення із земельної ділянки усіх результатів діяльності (господарювання) відповідача на ній. Оцінка самочинності здійсненого будівництва не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки будь-яке будівництво на чужій земельній ділянці, має розглядатися як таке, що вчинене без правомірних підстав для ведення такої діяльності. Отже, відповідно до вимог цивільного закону незаконний набувач земельної ділянки не набуває права власності на збудовані ним за час незаконного володіння споруди і має право лише на належні йому будівельні матеріали та конструктивні елементи без набуття права власності на споруди, які їх складали.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) вказано, що «за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що визначальними обставинами для встановлення подібності справ № 263/18985/19 та № 916/1174/22 є (1) наявність самочинного будівництва, на яке (2) неправомірно зареєстровано право власності. Спір щодо подальшої юридичної долі самочинно побудованого майна вирішується виключно відповідно до статті 376 ЦК України, тобто за вимогами про знесення такого майна або про визнання права власності на таке майно. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності».
Саме такі висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палата Касаційного цивільного суду в ухвалі від 15 грудня 2023 року (справа № 504/3302/22).
Судом вірно встановлено, що необхідність звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси прокурором обґрунтована порушенням права держави, як власника земельної ділянки, яка належить до земель оборони. На цій земельній ділянці розміщено об'єкт житлової нерухомості, який на підставі рішення державного реєстратора Мельник Т.І. набула у власність ОСОБА_1 і яке скасовано наказом Міністерства юстиції України. ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою державою в особі Міністерства оборони України в особі КЕВ міста Одеси, оскільки на спірній земельній ділянці розташований об'єкт нерухомості, який побудований ОСОБА_1 . Оскільки будівництво об'єкта житлової нерухомості було здійснене на земельній ділянці, яка не була для цього відведена, суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення вказаного об'єкта, оскільки саме такий спосіб захисту за встановлених обставин справи є належним.
З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про зобов'язанняОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса частиною земельної ділянки (0,0148 га) загальною площею 3,8 га, на якій знаходиться об'єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв.м., шляхом його знесення за рахунок відповідача.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 не є власником об'єкта житлової нерухомості площею 57 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,0148 га, з загальної площі 3,8 га, яка знаходиться в користуванні МОУ та КЕВ м. Одеса, оскільки її право на зазначений об'єкт припинено, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки вважає позов керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону діючого в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса обґрунтованим та доведеним, натомість відповідачкою не були надані докази в обґрунтування правомірності забудови та документи, які б підтверджували відведення їй земельної ділянки для її використання за цільовим призначенням, що не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна ОСОБА_1 .
Натомість прокурором надано належні, достатні та допустимі докази, що свідчать про існування станом на час його звернення до суду самочинного будівництва, зокрема, сформована 10 лютого 2023 року інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно № 322514814 свідчить про зареєстроване за ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді будинку рибака, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368,374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 19 березня 2024 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова