Номер провадження: 22-ц/813/940/24
Справа № 522/17636/18
Головуючий у першій інстанції Єршова Л.С.
Доповідач Дришлюк А. І.
15.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Сегеди С.М., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року по цивільній справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Альфа-Банк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Одеської міської ради, про витребування майна, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, визнання недійсним договору іпотеки,
До Приморського районного суду м. Одеси звернувся Департамент комунальної власності Одеської міської ради з позовом до ОСОБА_1 , Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеської міської ради, про витребування від ОСОБА_1 нежитлового приміщення - підвалу, котре розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлового приміщення підвалу на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, скасування записів про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення підвалу, визнання недійсним договору іпотеки від 05 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що нежитлове приміщення підвалу загальною площею 129,4 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, оскільки за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради було зареєстровано право власності на частину нежитлового приміщення підвалу загальною площею 129,4 кв.м, а саме, на 62,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 13.05.2005 р. Право власності на зазначене нежитлове приміщення, площею 62,6 кв.м., належним чином зареєстроване комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.05.2005 р. № 7301506. Крім того, позивач вказує, що Приморським районним судом м. Одеси розглядалася справа за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб - ОСОБА_4 , Одеської міської ради та Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування нерухомого майна та виселення. Рішенням суду від 27.03.2014 року позов Департаменту було задоволено, рішенням суду апеляційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси змінено в частині зазначення площі майна, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.01.2016 року рішення апеляційного суду Одеської області від 16.06.2015 року було залишено без змін (т. 1, а.с. 4-10).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року у задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про витребування майна, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, визнання недійсним договору іпотеки було вирішено відмовити. Заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали суду від 29.01.2019 року, а саме - арешт на нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 129,4 кв.м., що розташоване за адресою; АДРЕСА_1 , скасовано (т. 2, а.с. 179-185).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2020 року прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин, що мають значення для справи. Таким чином, апелянт вказує, що спірні нежитлові приміщення підвалу є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси, оскільки рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» до переліку державного майна, що передається у власність міст був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад. До того ж, рішеннями суду касаційної інстанції встановлено факт переходу житлового та нежитлового фонду м. Одеси, крім державної, колективної та особистої власності, до комунальної власності територіальної громади. Тому на виконання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 жовтня 2004 року за територіальною громадою м. Одеси в особі ОМР, було зареєстровано право власності на частину оскаржуваного майна, загальною площею 129.4 кв.м, а саме на 62.6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, щодо відсутності підстав виникнення права приватної власності на спірний об'єкт нерухомого майна, в.о. директора Олександр Делінський, вказує, що у орендному користуванні ОСОБА_2 , на підставі двох договорів оренди, укладених з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, перебувало два нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 112,5 кв.м, що у свою чергу підтверджує факт розпорядження територіальною громадою м. Одеси через виконавчий орган, а саме Департамент комунальної власності, спірними об'єктами нерухомого майна, права комунальної власності на які, виникли з 1991 року, та згідно вищезазначених договорів оренди, успішно реалізовувалося. Разом з тим, звертається увага на те, що у подальшому, громадянином ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на спірний об'єкт незаконно, на підставі скасованого рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2006 року, а отже подальші правочини, на підставі яких право власності було набуто ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та безпосередньо ОСОБА_1 - не можуть бути дійсними, оскільки відсутні правові підстави виникнення права власності у ОСОБА_2 . Відповідно до зазначеного, у останнього ніколи не виникало право розпоряджатися спірним об'єктом нерухомого майна та правомочності на укладення договорів відчуження права на спірний об'єкт. Окрім того, зважаючи на відсутність доказів з боку відповідачів щодо приватизації нерухомого майна у порядку, передбаченому законом, у суду першої інстанції відсутні підстави для висновку щодо недоведеності права комунальної власності на нежитлові приміщення підвалу (т. 2, а.с. 192-210).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження (головуючий суддя - Базіль Л.В.) (т. 2, а.с. 232) та ухвалою від 05 грудня 2022 року справу призначено до розгляду (т. 2, а.с. 241).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 09 червня 2023 року, цивільну справу було розподілено на колегію суддів: головуючого суддю - Князюка О.В., суддів Воронцову Л.П., Курултанову О.В. (т. 3, а.с. 104). Ухвалою від 29.06.2023 року (головуючий суддя - Князюк О.В.) справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду (т. 3, а.с. 113).
У зв'язку з поданням заяви про відставку судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_5 , згідно рішення Вищої ради правосуддя № 941/0/15/23 від 28 вересня 2023 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 20 жовтня 2023 року, цивільну справу було розподілено на колегію суддів: головуючого суддю Дришлюк А.І., суддів Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. (т. 3, а.с. 120).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 03 листопада 2023 року, склад колегії було замінено на постійно діючий (т. 3, а.с. 20). У зв'язку з перебуванням судді Громіка Р.Д. у відпустці його було замінено на резервного суддю Драгомарецького М.М.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
У судовому засіданні 15 лютого 2024 року представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та просила її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частково підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що позивач належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги щодо витребування від ОСОБА_1 нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , площею 66,8 кв.м. (129,4 кв.м. - 62,6 кв.м., питання щодо належності яких територіальній громаді м. Одеси вже вирішено рішенням суду), усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, суду не надав. При цьому, інші позовні вимоги є похідними від зазначених позовних вимог. Враховуючи викладене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість, оскільки, на думку суду першої інстанції, під час судового розгляду позивач належними та допустимими доказами не довів, що його право чи інтерес не порушені.
Між тим, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна виходячи з наступного.
Спір виник щодо нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , площею 129,4 кв.м.
При цьому, як правильно було вказано судом першої інстанції, рішенням апеляційного суду Одеської області від 16.06.2015 року, яке набрало законної сили, нежитлове приміщення підвалів за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 62,6 кв.м, що належить територіальній громаді в особі Одеської міської ради, є частиною нежитлової приміщення підвалів загальною площею 129,4 кв.м. При цьому зазначені обставини в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
З матеріалів справи також вбачається, що на виконання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.10.2004 р. № 678 за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради було зареєстровано право власності на частину нежитлового приміщення підвалу загальною площею 129,4 кв.м, а саме, на 62,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 13.05.2005 р.
Право власності на зазначене нежитлове приміщення, площею 62,6 кв.м., належним чином зареєстроване комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.05.2005 р. № 7301506.
Звертаючись до суду позивач посилався на те, що вказана частина була включена в склад нежитлової приміщення підвалів загальною площею 129,4 кв.м., право на яке було оформлено за відповідачем та в подальшому передано в іпотеку. Оскільки належне спірне майно знаходиться фактично та юридично у відповідачів, то позивач був вправі звертатися до суду з відповідним позовними вимогами, а тому висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості повторного звернення до суду у частині позовних вимог щодо підвалу загальною площею 62,6 кв.м, яка на момент розгляду справи була юридично та фактично в загальному складі нежитлового приміщення підвалу відповідає ст.ст. 1,3,5,6 ЦПК України ст.ст. 16, 392 ЦПК України.
Щодо іншої частині нежитлового приміщення, то у відповідності до ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Підставою для набуття права комунальної власності є передання майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» був затверджений перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
Зокрема, до такого майна був віднесений житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів.
На виконання зазначеної постанови, рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.
Окрім того, судами касаційних інстанцій вже встановлювався факт того, що весь житловий та нежитловий фонд в межах міста Одеси, за виключенням державної власності, колективної власності та особистої власності перейшов до комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
05.05.2006 р. рішенням Господарського районного суду м. Одеси були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради, КП «МБТІ та РОН» про визнання права власності на нежитлове приміщення підвалу. За СПД ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлові підвальні приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме1-1 основне- 53кв.м, 1-2 підсобне -9,6кв.м,1-3 основне - 49,9кв.м, загальна площа 112,5кв.м; зобов'язано КП «ОМБТІ та РОН» зареєструвати право власності СПД ОСОБА_2 на вказані нежитлові приміщення підвалів; вирішено питання щодо судових витрат, а саме: 1-1 основне - 53,0 кв.м, 1-2 підсобне - 9,6 кв.м, 1-3 основне - 49,9 кв.м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, на підставі постанови Вищого Господарського суду України від 18.10.2006р. рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2006р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду 1 інстанції.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.01.2007р. провадження по справі було припинено.
В січні 2011 р. представництво по управлінню комунальної власності ОМР ( на теперішній час Департамент комунальної власності ОМР) звернулося до Приморського районного суду м. Одеси до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_4 , ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом про визнання договору купівлі - продажу недійсним, витребування майна, виселення.
При цьому, позивач посилався на те, що Територіальній громаді в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нежиле підвальне приміщення, яке видано 13.05.2005р. належить на праві власності нежиле приміщення підвалу, загальною площею 62,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси по справі №2-5188/11 від 27.03.2014р. позов задоволено. Суд визнав недійсним договір купівлі - продажу від №3639 від 20.09.2006р., посвідчений нотаріусом, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 . Витребувано у відповідача ОСОБА_1 нежиле приміщення підвалу загальною площею 49,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 виселена з нежилого приміщення підвалу загальною площею 49,9кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16.06.2015 року частково задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 . Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.03.2014р. по справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20.09.2006р., між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №3639, про витребування у ОСОБА_1 нежитлове підвальне приміщення загальною площею 49,9кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, скасовано. Позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання недійсним договору купівлі - продажу, витребування нерухомого майна, виселення, задоволено частково, витребувано у ОСОБА_1 і передано власнику, Територіальній громаді в особі Одеської міської ради, нежиле приміщення підвалу загальною площею 62,6кв.м, відображеному в технічному паспорті від 06.05.2005р., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язано ОСОБА_1 звільнити шляхом виселення нежитлове підвальне приміщення загальною площею 62,6 кв.м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності Територіальній громаді в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нежиле підвальне приміщення, видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.10.2004р. №672, в задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство « Укрсоцбанк», про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20.09.2009р., між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №3639, відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.01.2016 року рішення апеляційного суду Одеської області від 16.06.2015 року було залишено без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено рішенням апеляційного суду Одеської області від 16.06.2015 року, технічні паспорти на нежитлові приміщення підвалів за адресою: АДРЕСА_1 оформлювалися на кожного власника по мірі того, як укладалися угоди: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , останнього власника ОСОБА_1 .
Відповідно до даних технічного паспорта і договору купівлі - продажу від 05.02.2008 р. на ОСОБА_1 було оформлене право власності на нежитлове приміщення підвалів загальною площею 129,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, рішенням апеляційного суду Одеської області від 16.06.2015 року встановлено, що враховуючи, що Одеська міська рада є власником нежитлового приміщенням підвалів площею 62,6 кв.м, ОСОБА_2 не мав право розпоряджатися власністю громади, відповідно, відповідач ОСОБА_1 , незаконно набула право власності на нежитлове приміщення підвалів в розмірі 62,6 кв.м.
З вказаних підстав апеляційним судом зазначено, що вимоги Департаменту комунальної власності ОМР до останнього власника ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлового приміщення підвалів загальною площею 62,6кв.м обґрунтовані, ОСОБА_1 зобов'язана звільнити підвальне приміщення у у розмірі 62,6кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Також рішенням апеляційного суду Одеської області від 16.06.2015 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на нежитлове приміщення підвалу на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2006 р., яке в подальшому було скасовано, таким чином права територіальної громади, в особі Одеської міської ради на нежитлове приміщення підвалів, загальною площею 62,6 кв.м. захищаються шляхом задоволення позову власника, територіальної громади, про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, зобов'язання відповідача ОСОБА_1 звільнити приміщення підвалів в розмірах 62,6 кв.м.
Наведене свідчить, що спірне підвальне приміщення завжди було в полі зору позивача, право на нього неодноразово реєструвалось, а тому він повинен був знати про порушення його прав з 05.02.2008 р., коли було укладено договір з ОСОБА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заявляв клопотання про застосування строків позовної давності, проте суд першої інстанції відмовив з інших підстав, які визнані судом апеляційною інстанції помилковими з вищевикладених мотивів.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до зазначених правовідносин, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями Цивільного процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зазначено, що оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями.
Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16, за змістом яких початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України мав відліковуватись з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), а також висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, за змістом якого приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.
Відомості про останнього набувача спірного приміщення, яким стала ОСОБА_1 мали бути відомі позивачу ще з дати набуття нею права власності (2008 рік), проте з даним позовом Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду лише 3.10.2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.
В свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а суд першої інстанції правильно вирішив спір, проте помилкове обґрунтував своє рішення, апеляційний суд змінює та доповнює рішення суду першої інстанції в частині мотивування на підставі ст. 376 ЦПК України, та залишає рішення суду в іншій частині без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року - змінити та доповнити в частині мотивування. В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда
Повний текст постанови складений 28 лютого 2024 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк