ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.03.2024Справа № 910/17335/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» (61023, м. Харків, вул. Сумська, 132, ідентифікаційний код 14310052)
до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, ідентифікаційний код 01128297)
про стягнення 2 000 000,00 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Ковальова Л.В.
Від відповідача: не з'явився
Державне підприємство "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення заборгованості за договором № 3-8 від 02.09.2020 про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 000 000,00 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.11.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
21.11.2023 від позивача через систему "Електронний суд" надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/17335/23 здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 18.12.2023.
18.12.2023 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість".
У засіданні суду 18.12.2023 представник позивача поставив вирішення даного клопотання на розсуд суду.
В обґрунтування клопотання про залучення до участі у справі Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, відповідач посилається на те, що Наказом ДК "Укроборонпром" від 15.09.2020 № 380 зобов'язано Підприємства-учасників ДК "Укроборонпром" залучати Концерн учасником судових справ, які стосуються майнових інтересів Підприємства та в яких, зокрема, ціна позову перевищує 1 000 000,00 грн та до відносин, що є предметом спору, застосовується законодавство про санкції. Також регулювання, контроль та координація Підприємства здійснюється АТ "УОП" як уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.
Наказу ДК "Укроборонпром" № 380 від 15.09.2020, на який посилається відповідач, суду не надано.
При цьому, варто зазначити, що відповідачем не обґрунтовано на які права та обов'язки Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" може вплинути рішення у даній справі.
Отже, розглянувши клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість", суд дійшов висновку про не обґрунтованість та відсутність підстав для задоволення поданого клопотання в порядку ст. 50 ГПК України.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 18.12.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 відкладено підготовче засідання на 29.01.2024.
У засіданні суду 29.01.2024 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 29.01.2024 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2024.
У зв'язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. на лікарняному, судове засідання, призначене на 12.02.2024 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 судове засідання призначено на 26.02.2024.
20.02.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про залучення до участі в справі в порядку правонаступництва правонаступника Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (ідентифікаційний код 14310052).
Розглянувши клопотання представника позивача про заміну позивача його правонаступником, суд задовольнив дане клопотання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" про заміну позивача його правонаступником у справі № 910/17335/23 задоволено. Замінено позивача у справі № 910/17335/23 - Державне підприємство "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (61023, м. Харків, вул. Сумська, 132, ідентифікаційний код 14310052).
Також 20.02.2024 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що представник Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" адвокат Ковальова Л.В. 26.02.2024 задіяна в якості представника ТОВ "ХМЗ "ФЕД" у справі Господарського суду Харківської області № 922/5265/23, яка двічі відкладалася у зв'язку із відрядженням представника Ковальової Л.В. до м. Києва для участі у розгляді справи № 910/17335/23.
Розглянувши у судовому засіданні 26.02.2024 дане клопотання, суд його задовольняє.
Сторони участь своїх представників у засідання суду 26.02.2024 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 відкладено судове засідання на 18.03.2024.
11.03.2024 через систему «Електронний суд» відповідачем подано заяву про продовження терміну для підготовки і подачі відзиву на позовну заяву та відкладення підготовчого засідання.
Розглянувши у судовому засіданні 18.03.2024 клопотання відповідача, суд на місці ухвалив відмовити в його задоволенні, дана процесуальна дія занесена до протоколу судового засідання.
Більше того, суд зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2024, тоді як відповідач просить суд продовжити термін для підготовки і подачі відзиву (строк на подачу відзиву у справі був встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 27.11.2023) та відкласти підготовче засідання.
Представник позивача у судовому засіданні 18.03.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 18.03.2024 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
18.03.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
02.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» (попереднє найменування - Державне підприємство "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", позивач) та Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (далі - відповідач) було укладено договір надання поворотної фінансової допомоги №3-8, предметом якого була безпроцентна фінансова допомога, яку позивач на умовах, визначених цим договором, надає поворотну допомогу, а відповідач зобов'язується повернути фінансову допомогу позивачу у визначений цим договором строк (п.1.1. договору).
Відповідно до п.2.1. договору сума фінансової допомоги за цим договором становить 4 000 000,00 грн.
Відповідач повертає фінансову допомогу позивачу в безготівковому порядку, шляхом перерахування 4 000 000,00 грн на рахунок позивача (п.2.3. договору).
Відповідно до п.4.1. договору строк повернення фінансової допомоги - не пізніше 30.10.2020 року.
Згідно з п. 8.1. договору він набирає чинності з дати підписання сторонами, скріплення їх печатками та отримання відповідачем фінансової допомоги і діє до припинення зобов'язань сторонами, що виникли з цього договору.
Відповідно до п. 8.2. строк повернення фінансової допомоги, встановлений пунктом 4.1 цього договору, може бути продовжено за погодженням сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору.
В подальшому сторонами договору було укладено низку додаткових угод, а саме:
- додаткову угоду № 1 від 28.09.2020 до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020, за змістом якої сума фінансової допомоги за цим договором становить 4 600 000,00 грн, яка перераховується двома платежами в сумі 4 000 000,00 гривень та 600 000,00 грн;
- додаткову угоду № 2 від 30.10.2020 до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги - не пізніше 30 листопада 2020»;
- додаткову угоду № 3 від 30.10.2020 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №3-8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги в сумі 1 000 000, грн - не пізніше 30 листопада 2020 та 3 600 000,00 грн - не пізніше 30 грудня 2020»;
- додаткову угоду № 4 від 30.10.2020 до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги в сумі 1 000 000,00 грн - не пізніше 30 листопада 2020, 1 600 000,00 грн - не пізніше 30 грудня 2020 та 2 000 000,00 гривень - не пізніше 30 березня 2021»;
- додаткову угоду № 5 від 31.03.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №3-8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги в сумі 1 000 000,00 грн- не пізніше 30 листопада 2020 , 1 600 000,00 грн - не пізніше 30 грудня 2020 та 2 000 000,00 гривень - не пізніше 30 травня 2021»;
- додаткову угоду № 6 від 31.05.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги в сумі 1 000 000,00 грн - не пізніше 30 листопада 2020, 1 600 000,00 грн - не пізніше 30 грудня 2020 та 2 000 000,00 грн - не пізніше 31 липня 2021»;
- додаткову угоду № 7 від 30.07.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги в сумі 1 000 000,00 (один мільйон) гривень - не пізніше 30 листопада 2020, 1 600 000,00 грн - не пізніше 30 грудня 2020 та 2 000 000,00 грн - не пізніше 30 вересня 2021»;
- додаткову угоду № 8 від 30.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги в сумі 1 000 000,00 грн - не пізніше 30 листопада 2020 , 1 600 000,00 грн - не пізніше 30 грудня 2020 та 2 000 000,00 грн - не пізніше 31 грудня 2021»;
- додаткову угоду № 9 від 31.12.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги в сумі 1 000 000,00 грн - не пізніше 30 листопада 2020, 1 600 000,00 грн - не пізніше 30 грудня 2020 та 2 000 000,00 грн - не пізніше 30 квітня 2021»;
- додаткову угоду № 10 від 10.08.2022 до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги Договору про надання поворотної фінансової допомоги №3-8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги в сумі 1 000 000,00 грн - не пізніше 30 листопада 2020 , 1 600 000,00 грн - не пізніше 30 грудня 2020 та 2 000 000,00 грн - не пізніше 31 грудня 2022»;
- додаткову угоду № 11 від 14.03. 2023 до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги в сумі 2 000 000,00 грн - не пізніше 30 червня 2022».
Позивачем в порядку та на умовах договору про надання поворотної фінансової допомоги №3-8 від 09.09.2020 - 20.11.2020 на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 ДП «Завод 410 ЦА» було перераховано кошти фінансової допомоги у розмірі 4 600 000,00 грн двома платежами, а саме: 4 000 000, 00 грн (платіжна інструкція № 2223 від 03 вересня 2020) та 600 000,00 грн (платіжна інструкція № 2794 від 30 вересня 2020).
Позивач у позовній заяві зазначає, що Державним підприємством «Завод 410 ЦА» було частково повернуто кошти, що надійшли у користування за договором про надання поворотної фінансової допомоги №3-8 від 09.09.2020 - 20.11.2020 у сумі 2 600 00, 00 грн, з яких 1 000 000, 00 грн повернуто 20.11.2020 та 1 600 00, 00 грн - 28.12.2020. На підтвердження зазначених обставин позивачем долучено до матеріалів справи виписку операцій про банківському рахунку.
Згідно з підписаним між сторонами Актом звіряння взаємних розрахунків за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 борг відповідача станом на 31.12.2020 становить 2 000 000,00 грн.
Також позивач зазначає, що оскільки остання підписана додаткова угода до договору подовжує термін повернення фінансової допомоги лише до 30.06.2023, ДП «ХМЗ «ФЕД» зверталося до відповідача з листом № 206-106 від 18.07.2023, у якому наголошувало на необхідності повернення поворотної фінансової допомоги в сумі 2 000 000,00 грн. Докази надсилання та отримання відповідачем листа містяться в матеріалах справи.
Відповідь на лист на адресу позивача не надходила, грошові кошти позивачу не повернуто, що стало підставою для подання цього позову.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що останній свої зобов'язання за договором виконав належним чином, зокрема, перерахував кошти фінансової допомоги, однак відповідач, в порушення умов договору свої зобов'язання з повернення грошових коштів не виконав належним чином, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 2 000 000,00 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до додаткової угоди № 11 від 14.03. 2023 до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020, за змістом якої пункт 4 «Строк фінансової допомоги Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 02.09.2020 викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк повернення фінансової допомоги в сумі 2 000 000,00 грн - не пізніше 30 червня 2022».
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 4 600 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 2223 від 03 вересня 2020, № 2794 від 30 вересня 2020 та випискою по особовому рахунку, проте відповідачем не були повернуті грошові кошти у повному обсязі у передбачений договором та додатковими угодами до нього строк.
Разом з тим, судом встановлено, що ДП «Завод 410 ЦА» було частково повернуто кошти, що надійшли у користування за договором про надання поворотної фінансової допомоги №3-8 від 09.09.2020 - 20.11.2020 у сумі 2 600 00, 00 грн, з яких 1 000 000, 00 грн повернуто 20.11.2020 та 1 600 00, 00 грн - 28.12.2020.
Таким чином, заборгованість Державного підприємства «Завод 410 ЦА» перед Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 3 - 8 від 09.09.2020 становить 2 000 000, 00 грн.
Суд зазначає, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу грошових коштів в розмірі 2 000 000, 00 грн у строк до 30.06.2023.
Отже, суд встановив, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору та додаткових угод до нього, не здійснив повернення грошових коштів у строк до 30.06.2023 у повному розмірі, тобто, не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 2 000 000, 00 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідачем не доведено існування обставин, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні відповідного зобов'язання, як то форс-мажорних обставин, що завадили здійснити поставку товару (надзвичайної і непереборної за наявних умов сили, дія якої може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, аварія), що призводять до порушення умов укладених контрактів.
Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 000 000,00 грн.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» (61023, м. Харків, вул. Сумська, 132, ідентифікаційний код 14310052) заборгованість у розмірі 2 000 000 (два мільйони) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 20.03.2024
Суддя І.О. Андреїшина