Справа № 308/21835/23
11 березня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Деметрадзе Т.Р.,
за участю секретаря судового засідання Мішко М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Ужгород, цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
АТ «Акцент-Банк» звернулось до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивує тим, що 07.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку.
Зазначає, що на підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку. Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.
Відповідно до п.п. 2.1.1.2.2 - 2.1.1.2.4 Умов та Правил, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (Зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
Вказує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та Банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг додаються до позовної заяви. Всі основні умови кредитування доведені відповідачеві, що свідчить його підпис в паспорті спживчого кредиту за програмою «Кредитна картка».
Представник позивача вказує, що АТ «А-Банк» свої зобовязання за договром та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов договору.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за догором. Таким чином, банк просив стягнути з відповідача заборгованість у зазначеному вище розмірі.
Однак, взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та відсотків за його користування відповідач належним чином не виконує і станом на 12.10.2023 року заборгованість по кредиту складає 235 193.53 грн., з яких: 152 680.65 грн. - заборгованість за кредитом; 82 512.88 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
На підставі вищенаведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 07.12.2020 року у розмірі 235 193.53 грн. та судові витрати в розмірі 3 527.90 грн. судового збору.
Не погоджуючись з позовними вимогами, представником відповідача ОСОБА_3 подано відзив на позов, зміст якого зводиться до наступного.
Вказує, що кредитний договір в розумінні Закону України «Про споживче кредитування», “Про електронні довірчі послуги”, ст. 634 Цивільного кодексу України між сторонами не укладався, відсутні первинні документи в підтвердження наявності боргу по кредиту в заявленому банком розмірі, та на вказані правовідносини не поширюються положення ст. 207 Цивільного кодексу України.
Додатково вказує, що представником позивача не доведено наявності письмової форми договору, також наведені інші підстави в заперечення поданої позовної заяви. Також представником відповідача надано у відзиві контррозрахунок боргу по кредиту, за яким вказує, що відповідачем витрачено 165 548,12 грн. з банківського рахунку, а внесено на рахунок 220 898,09 грн., тобто не борг перед банком складає заявлену позивачем суму 235 193,53 грн., а переплата ОСОБА_1 складає 55 349,97 грн.
На підставі наведено, просить відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, при цьому в позовній заяві просить у випадку неявки представника позивача у судове засідання проводити розгляд даної справи без його участі за наявними у справі матеріалами, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився та його представник ОСОБА_3 подав заяву, згідно якої просить суд відмовити у задоволенні позову та розглянути справу без їх участі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в підтвердження наявності договірних правовідносин та підтвердження боргу надав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-банк», Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», Виписку по картці, Розрахунок заборгованості за договором, Довідку за картами, Довідку за лімітами, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», копії паспорту відповідача, статутні документи банківської установи.
Судом установлено, що між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 із метою отримання банківських послуг було підписано анкету-заяву від 07 грудня 2020 року, в результаті чого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_1 згідний з тим, що дана заява разом з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір, та зобов'язався виконувати його умови.
До договору банком долучено витяг із Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банк».
Відповідно до виписки по рахунку, ОСОБА_1 користувався кредитною (платіжною) карткою, а саме: розраховувався в магазинах, здійснював переказ грошових коштів на інші карткові рахунки, поповнював карту в терміналі тощо.
За приписами ч. 1 статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини 1, 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження №6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «А-Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі №643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Установивши, що анкета-заява від 18 березня 2011 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку по сплаті заборгованості за відсотками пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.
Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19)».
За такого, суд констатує, що у Анкеті-заяві від 07 грудня 2020 року ОСОБА_1 просив відкрити поточний рахунок та встановити кредитний ліміт згідно з додатком до анкети-заяви, а строки здійснення періодичних платежів не встановлені, процентна ставка не зазначена. Також вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, банк не пред'явив.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Висновок щодо оцінки односторонніх документів банку був викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 та Верховного Суду України від 11.03.2015 року по справі №6-16цс15.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 (провадження №61-14545 сво 20), відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц (провадження №61-13569 св 20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження №61-14573 св 20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження №61-17707 св 19). КЦС зауважив, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами.
Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.
Однак, на думку Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Проте у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Зважаючи на те, що у наданій по справі Анкеті-заяві від 07.12.2020 строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, то суд визнає правомірним та підставним списання протиправно банком унесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків, замість зарахування таких у тіло кредиту.
Аналізуючи Виписку по картці та Розрахунок заборгованості за договором, суд погоджується з твердженнями представника відповідача про те, що саме Виписка по картці є первинним документом заборгованості по кредитному договору, а відтак знаходять своє підтвердження, що відповідачем при витраті 165 548,12 грн. банківських коштів внесено на банківський рахунок 220 898,09 грн., що свідчить про відсутність боргу перед банком.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позову, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові, судовий збір покладається на позивача, тому суд вважає за необхідне покласти витрати, пов'язані із розглядом справи на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 625, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 223, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.
Повний текст рішення складено 19.03.2024.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя Т.Р. Деметрадзе