Справа № 308/11243/19
(заочне)
07 березня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:
головуючого - судді Придачука О.А.
за участю секретаря судового засідання - Бомбушкаря В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся в суд з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 124080,02 грн., а також стягнути з відповідача сплачений судовий збір.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 26.03.2010 року між банком та позичальником ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н. На підставі вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України, відповідно до якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Позивач свої зобов'язання за договором виконав, та надав відповідачу кредит в розмірі, встановленому договором. Однак, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору і станом на 15.07.2019 року заборгованість ОСОБА_1 становить 161590,56 грн., яка складається з: 18304,48 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 140586,08 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання, 2700,00 грн. заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. , з яких позивач просить стягнути суму в розмірі 124080,02 грн., яка складається з наступного: 18304,48 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 105775,54 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання за період з 26.03.2010 по 01.04.2019.
У судове засідання представник позивача не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи у його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі, а тому суд вважає, що у відповідності до ч.1 ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних у ній доказів та постановити заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір № б/н, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України. Відповідно до цієї статті, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг зазначено, що ОСОБА_1 ознайомлений і згідний з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами Банку.
Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом із запропонованими Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Як вбачається з кредитного договору ОСОБА_1 отримав кошти від ПАТ КБ «Приватбанк» на умовах строковості, зворотності, забезпеченості, платності.
Сторони погодили всі істотні умови кредитного договору, як це передбачено ст.207ЦКУкраїни і це узгоджується з вимогами ч.1 ст.638 ЦК України.
ОСОБА_2 підписуючи заяву про надання кредиту та довідку про умови кредитування, погодився з умовами договору, які передбачали, зокрема: нарахування відсотків за користування кредитом; сплату пені за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафів, тощо.
Пунктом 1.1.1.54 Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі на умовах платності та зворотності.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав та надав відповідачу кредит в розмірі, встановленому договором.
Однак, відповідач прострочував зобов'язання, не виконав взяті на себе договором обов'язки і станом на 15.07.2019 року заборгованість ОСОБА_1 становить 161590,56 грн., яка складається з: 18304,48 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 140586,08 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання, 2700,00 грн. заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. , з яких позивач просить стягнути суму в розмірі 124080,02 грн., яка складається з наступного: 18304,48 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 105775,54 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання за період з 26.03.2010 по 01.04.2019.
Відповідач не спростував вказаний розрахунок заборгованості, хоча такий процесуальний обов'язок передбачений ст.ст. 12, 13 ЦПК України.
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно вимог п.1 ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п.2.1.1.5.5 умов і правил надання банківських послуг позичальник зобов'язався погашати кредит та відсотки за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбаченим договором.
Відповідно до п.2.1.1.5.6 умов і правил надання банківських послуг у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку, позичальник зобов'язався повернути кредит та оплатити винагороду банку.
В силу положень ЦК договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.
За приписами ст. 629 ЦК України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності і передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
У відповідності до ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Факт несплати відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів за користування кредитом та погашення кредиту підтверджується доданим до матеріалів справи розрахунком суми заборгованості.
Разом з тим, при визначенні розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача в розмірі 150775,54 грн., суд приходить до наступного.
Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі №6-100цс14, ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням положень ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми, як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вимога позивача про стягнення пені в розмірі, який в декілька разів перевищує заборгованість спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Конституційний Суд України у рішенні від 11.07.2013 року по справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Такий висновок Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, в якій наголошено, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, а тому принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Конституційний Суд України визначив, що захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч.3 ст.551 ЦК України.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.
Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Вказані правові позиції викладені в постанові Верховного Суду України, ухваленій по справі № 6-100цс14 від 03 вересня 2014 року.
Так, з розрахунку позивача слідує, що сума пені нарахована ним на прострочення по оплаті основного боргу, що складає 18304,48 грн., що у п'ять разів перевищує суму заборгованості за кредитом, що свідчить про явну не співмірність суми пені сумі заборгованості по кредиту.
Згідно п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», істотними обставинами в розумінні ч. 3ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання). При таких обставинах суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для застосування положень ч.3 ст.551 ЦК України та вважає за доцільне зменшити розмір пені.
Тому суд, керуючись ст. 551 ЦК України вважає за необхідне зменшити розмір заборгованості пені із непомірно заявленої позивачем суми в розмірі 105775,54, до суми у розмірі 18304,48 грн.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості згідно кредитного договору №б/н від 26.03.2010 року підлягають до часткового задоволення з підстав та мотивів викладених вище, а саме, суд вважає, за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 36608,96 грн., з яких: 18304,48 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита, 18304,48 грн. - заборгованість з пені за прострочене зобов'язаня.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1921,00 грн.
Керуючись ст.ст.509,526,530,536,549-551,610-612,1054,1055 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 18, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 , на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість в розмірі 36608,96 (тридцять шість тисяч шістсот вісім грн. 96 коп) грн., судовий збір у розмірі 1921,00 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вищевказаних строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду: О.А. Придачук