ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 березня 2024 року Справа № 906/1423/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Мельников О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року по справі №906/1423/20 (суддя - Шніт А.В.)
час та місце ухвалення рішення: 20 листопада 2023 року; м. Житомир майдан Путянський, 3/65; повний текст рішення складено 23 листопада 2023 року
за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка"
про стягнення 909 020 грн
за участю представників сторін:
від Позивача - Трабчук О.В.;
Фізична особа - підприємець Ковальський Віталій Деонізович (надалі -Позивач) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (надалі -Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача відшкодування вартості невід'ємних поліпшень за договором оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності від 15 листопада 2013 року в розмірі 909 020 грн.
Позивачем подано заяву про зміну підстав позову від 9 вересня 2021 року (том 2, а.с. 41-45).
В обгрунтування підстав для подання такої заяви Позивач вказав, що дана зміна обумовлена визнанням нікчемним правочину на підставі якого Позивач просив стягнути кошти за проведені роботи які позиціонував як невід'ємні поліпшення, Позивач в прохальній частині позовної заяви просив стягнути з Відповідача 909020 грн. В матеріально правове обгрунтування даного позову Позивач покликався на статтю 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11 листопада 2021 року прийнято до розгляду заяву Позивача від 9 вересня 2021 року про зміну підстав позову та ухвалено здійснювати розгляд справи з її врахуванням (том 2, а.с. 119-121).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року в справі №906/1423/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 540672 грн 74 коп, 8 110 грн 09 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно офіційної інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 травня 2021 року, зокрема, апеляційну скаргу Позивача на рішення господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року в справі №906/892/20 задоволено частково; рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року в даній справі скасовано в частині встановлення нікчемності договору оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності у резолютивній частині рішення, прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено повністю. Водночас у мотивувальній частині вказаного судового рішення суду апеляційної інстанції зроблено правовий висновок про те, що договір оренди, що належить до приватної власності є нікчемним.
З даного місцевий господарський суд зробив висновок, що договір оренди, що належить до приватної власності на який Позивач, у тому числі, посилався при зверненні до суду з позовом у даній справі, є нікчемним.
Разом з тим, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що враховуючи заяву Позивача про зміну підстав позову від 9 вересня 2021 року, вирішуючи питання про вірогідність доказів, що були надані Позивачем у даній справі для встановлення обставин, достатніх для застосування правового режиму статті 1212 Цивільного кодексу України, суд відповідно до свого внутрішнього переконання, прийняв до уваги факт виконання експертного дослідження у межах кримінального провадження №12020060090000454, у часовому проміжку, найбільш наближеному до часу виникнення спірних правовідносин між сторонами, в сукупності з іншими наданими Позивачем доказами, а також врахував те, що Відповідач обґрунтував свої заперечення виключно письмовими поясненнями без надання належних та допустимих доказів, вважав наданий Позивачем висновок експерта №1488/21-25 від 20 вересня 2021 року за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №12020060090000454 на підтвердження факту виконання ремонтно-будівельних робіт у нежитловому приміщенні за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110, та їх розміру, більш вірогідним, ніж інші докази.
З огляду на вищевикладене, з врахуванням змісту висновку експерта №1488/21-25 від 20 вересня 2021 року за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №12020060090000454, місцевий господарський суд виснував, що сума грошових коштів, що підлягають поверненню Відповідачем Позивачу в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, становить 540 672 грн 74 коп..
Щодо витрат Відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 19 840 грн, то місцевий господарський суд зазначив, що враховуючи характер і рівень складності справи, з огляду на принцип співмірності розміру адвокатських послуг, принцип пропорційності розміру судових витрат до обсягу задоволених позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про покладення на Позивача судових витрат на професійну правову допомогу в сумі 8 039 грн 43 коп..
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року в справі №906/1423/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Скаржник вважає, що Позивач може змінити виключно щось одне або підстави або предмет позову, проте на переконання Відповідача у заяві Позивача від 19 серпня 2021 року містяться зміни і предмета і підстав, та вважає, що було подано іншу нову позовну заяву, що є порушенням норм процесуального законодавства. За твердженнями апелянта суд повинен був відмовити у прийнятті до розгляду вищевказаної заяви Позивача, оскільки, Позивачем одночасно змінено предмет та підстави позову, а також доповнено позовні вимоги вимогою майнового характеру, що фактично йдеться про подання іншого позову. Натомість, як констатує скаржник, 7 вересня 2023 року ухвалою Господарський суд Житомирської області, запропоновано Позивачу надати письмові нормативно обґрунтовані пояснення щодо поданої позовної заяви про відшкодування вартості невід'ємних поліпшень за договором оренди (уточнення підстав позову з врахуванням вимог частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України). Апелянт зазначає, що в заяві від 9 вересня 2020 року Позивач посилається на відсутність договірних відносин у зв'язку з визнанням договору оренди нікчемним та статю 1212 Цивільного кодексу України (підстави позову) та просив стягнути 909 020 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що Відповідачем неодноразово надавались пояснення, які також викладались в заявах по суті спору, що до подання зазначеного позову апелянту не було відомо про укладення вищевказаних договорів, а тим більше про проведення ремонтних робіт зазначених у вищевказаних договорах та додатках до них. Відповідач наголошує, що не надавав згоди Позивачу на здійснення ремонтних робіт наданого в оренду майна. За дводами скаржника, листи з проханням надати таку згоду, договора підряду на погодження від Позивача ніколи не надходили та відсутні в матеріалах справи. Окрім того, відповідно до пункту 2.5 Договору Позивач був зобов'язаний повідомляти Відповідача про виявлені несправності елементів будівлі. Однак, як вказує апелянт, такі повідомлення на адресу Відповідача не надходили, матеріали справи таких повідомлень не містять. Наголошує, що поза увагою суду першої інстанції, залишились ті обставини, що приміщення передане Позивачу в оренду, знаходилась в належному, придатному для використання стані. Дефектні акти між сторонами не укладались, потреба в проведенні ремонтних робіт не обумовлювалась.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року та запропоновано Позивачу надати відзив на апеляційну скаргу (том 3, а.с. 243).
На виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2024 року від Позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в котрому Позивач просив суду залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. При цьому Позивач вказав, що Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 травня 2021 року рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року в справі №906/892/20 скасовано в частині встановлення нікчемності договору у резолютивній частині рішення, прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено повністю. Водночас у мотивувальній частині вказаного судового рішення суду апеляційної інстанції зроблено правовий висновок про те, що договір оренди, що належить до приватної власності є нікчемним. Водночас, встановлено нікчемність цього правочину. У зв'язку з цим, у відповідності до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України Позивач вказує, що доповнив лише підстави позову, і що предмет позову залишився незмінним, зазначаючи, що в даному випадку предметом позову є стягнення грошових коштів у сумі 909 020 грн. Вказує, що ним у матеріали справи надано договір на виконання ремонтно-будівельних робіт №02/12 від 2 грудня 2013 року, укладений між Позивачем та ТОВ "Фірма "Алатир", згідно якого виконавець зобов'язався за завданням Позивача на умовах цього договору виконати внутрішні ремонтно-будівельні роботи по комплексному ремонтному оновленні інтер'єру та екстер'єру нежитлового приміщення за адресою: м. Новоград-Волииський, вул. Житомирська, 110. Констатує, що ремонтно-будівельні роботи виконуються з матеріалів виконавця, вартість яких входить до складу загальної ціни робіт і послуг даного договору. Вказує, що на підтвердження виконання даного договору Позивачем подано копії акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 року та квитанцій до прибуткових касових ордерів про оплату. Також Позивач зазначає, що в акті приймання-передачі майна обумовлено, що під час передачі приміщення, сторони провели візуальний огляд його технічного стану, в результаті огляду та перевірки сторони дійшли згоди та визначили, що приміщення, яке передається хоч і перебуває в належному стані стосовно капітального будівництва, однак потребує повного ремонтного оновлення інтер'єру та екстер'єру, що виражається в комплексному проведенні внутрішніх ремонтних робіт. Обгрунтовує, що за актом приміщення передається на весь термін дії договору оренди, і що даний Акт підписано як Позивачем, так і Відповідачем, і підтверджує необхідність виконання ремонтних робіт.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2024 року справу №906/1423/20 призначено до розгляду на 13 березня 2024 року на 14 год 00 хв. (том 3, а.с. 263).
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 березня 2024 року задоволено клопотання представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та призначено розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
13 березня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про розподіл витрат, відповідно до змісту даної заяви Відповідач просив стягнути з Позивача 19840 грн судових витрат понесених у суді першої інстанції та 30000 грн судових витрат понесених у апеляційному господарському суді.
В судовому засіданні від 13 березня 2024 року представник Відповідача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та просив рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року в справі №906/1423/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Представник Відповідача вказав, що Позивач може змінити виключно щось одне або підстави або предмет позову, проте у заяві Позивача від 19 серпня 2021 року містяться зміни і предмета і підстав, тобто було подано іншу нову позовну заяву, що є порушенням норм процесуального законодавства. Представник Відповідачак зазначає, що в заяві від 9 вересня 2020 року Позивач посилається на відсутність договірних відносин у зв'язку з визнанням договору оренди нікчемним та статю 1212 Цивільного кодексу України (підстави позову) просить стягнути 909 020 грн. Водночас представник Відповідача вказав, що Відповідачем неодноразово надавались пояснення, які також викладались в заявах по суті спору, що до подання зазначеного позову Відповідачу не було відомо про укладення вищевказаних договорів, а тим більше про проведення ремонтних робіт зазначених у вищевказаних договорах та додатках до них. Вказує, що Відповідач не надавав згоди Позивачу на здійснення ремонтних робіт наданого в оренду майна. Також представник констатував, що листи з проханням надати таку згоду, договора підряду на погодження від Позивача ніколи не надходили та відсутні в матеріалах справи. Окрім того, відповідно до пункту 2.5 Договору Позивач був зобов'язаний повідомляти Відповідача про виявлені несправності елементів будівлі. Однак, як вказав представник такі повідомлення на адресу Відповідача не надходили, матеріали справи таких повідомлень не містять. Представник Відповідача наголосив, що Відповідачем проведені ремонтні роботи не погоджувалися.
В судовому засіданні від 13 березня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. При цьому представник Позивача вказав, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 травня 2021 року рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року в справі №906/892/20 скасовано в частині встановлення нікчемності договору оренди нерухомого майна від 15 листопада 2013 року в резолютивній частині рішення. Водночас у мотивувальній частині цього ршіення судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що договір оренди є нікчемним. У зв'язку з цим, у відповідності до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України Позивачем доповнено лише підстави позову, предмет позову залишився незмінним, а саме стягнення грошових коштів у сумі 909 020 грн. Представник констатував, що Позивачем у матеріали справи надано договір на виконання ремонтно-будівельних робіт №02/12 від 2 грудня 2013 року, укладений між Позивачем та ТОВ "Фірма "Алатир", згідно якого виконавець зобов'язався за завданням Позивача на умовах цього договору виконати внутрішні ремонтно-будівельні роботи по комплексному ремонтному оновленні інтер'єру та екстер'єру нежитлового приміщення. На підтвердження виконання даного договору Позивачем подано копії акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 року та квитанцій до прибуткових касових ордерів про оплату. Також представник Позивача вказав, що в акті приймання-передачі майна зазначено, що під час передачі приміщення, сторони провели візуальний огляд його технічного стану, в результаті огляду та перевірки сторони дійшли згоди та визначили, що приміщення, яке передається хоч і перебуває в належному стані стосовно капітального будівництва, однак потребує повного ремонтного оновлення інтер'єру та екстер'єру, що виражається в комплексному проведенні внутрішніх ремонтних робіт, що приміщення передається на весь термін дії договору оренди. а також, що даний Акт підписано як Позивачем, так і Відповідачем, і підтверджує необхідність виконання ремонтних робіт.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року слід задоволити, а рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15 листопада 2013 року між Позивачем та Відповідачем підписано договір оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності (надалі - Договір; том 1, а.с. 5-6).
За умовами пункту 1.1 Договору, Відповідач передав, а Позивач прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - одноповерхову будівлю площею 200 кв. м. та земельну ділянку, на якій вона розміщена, необхідну для використання будівлі за призначенням, передбаченим в договорі (надалі - майно), що належить орендодавцю на праві приватної власності та розташоване за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110.
За пунктом 1.2 Договору, майно передається для розміщення кафе.
Пунктом 2 Договору визначені обов'язки сторін.
Відповідно до пункту 2.2 Договору, Відповідач зобов'язався надати в оренду майно по вул. Житомирській 110, в придатному для користування стані у строкове платне користування терміном на 3 роки з 15 листопада 2013 року до 15 листопада 2016 року, сприяти наданню комунальних послуг, облаштуванню території навколо кафе, приміщень, інтер'єру.
Згідно пунктів 2.4, 2.6, 2.8 Договору, серед обов'язків Позивача зазначено: використовувати надане йому майно за призначенням; забезпечити доступ до огляду (контролю) за утримання майна; своєчасно вносити орендну плату в розмірі 1700 грн на місяць. Орендна плата коригується щорічно з урахуванням інфляції.
Пунктом 5.4 Договору передбачено, в разі припинення або розірвання Договору, поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за власні кошти, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення - власністю орендодавця. Невідокремлювані поліпшення орендованого майна здійснені орендарем за власний кошт за погодженням з орендодавцем можуть бути зараховані в рахунок орендної плата. У випадку дострокового розірвання договору з ініціативи орендодавця, орендодавець відшкодовує орендареві вартість невід'ємних поліпшень зроблених за рахунок орендаря.
Договір набирає чинності з 1 грудня 2013 року і діє протягом трьох років.
У пункті 5.7 Договору визначено, якщо Позивач продовжує користуватися майном після закінчення строку Договору, то за відсутності заперечень Відповідача протягом місяця, Договір вважається поновленим на строк, встановлений цим Договором.
15 грудня 2013 року сторони підписали Додаток №1 до Договору, в якому вказали, що Позивач та Відповідач уклали Договір, відповідно до якого Відповідач передає, а Позивач приймає в строкове платне користування нерухоме майно - одноповерхову будівлю площею 200 кв. м., що належить орендодавцю на праві приватної власності та розташоване за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110. Орендна плата становить 1700 грн на місяць і коригується щорічно з урахуванням інфляції. Разом з приміщенням земельна ділянка біля нього в оренду не передається (том 1, а.с. 6, на звороті).
За Актом прийому-передачі нерухомого майна від 1 грудня 2013 року Відповідач передав, а Позивач прийняв, згідно з Договором, приміщення №1 площею 200кв.м за адресою: м. Новоград - Волинський, вул. Житомирська, 110. Разом з приміщенням передається обладнання, відповідно до переліку. Водночас, в акті зазначено, що під час передачі приміщення, сторони провели візуальний огляд його технічного стану, в результаті огляду та перевірки сторони дійшли згоди та визначили, що приміщення, яке передається хоч і перебуває в належному стані стосовно капітального будівництва, однак потребує повного ремонтного оновлення інтер'єру та екстер'єру, що виражається в комплексному проведенні внутрішніх ремонтних робіт. Приміщення передається на весь термін дії договору оренди (том 1, а.с. 7).
Позивачем у матеріали справи надано договір на виконання ремонтно-будівельних робіт №02/12 від 2 грудня 2013 року, укладений між Позивачем (замовник) та ТОВ "Фірма "Алатир" (виконавець), згідно якого виконавець зобов'язався за завданням Позивача на умовах цього договору виконати внутрішні ремонтно-будівельні роботи по комплексному ремонтному оновленні інтер'єру та екстер'єру нежитлового приміщення за адресою: м. Новоград-Волииський, вул. Житомирська, 110, а Позивач зобов'язався прийняти та оплатити ці роботи. Ремонтно-будівельні роботи виконуються з матеріалів виконавця, вартість яких входить до складу загальної ціни робіт і послуг даного договору (том 1, а.с. 8-10). На підтвердження виконання даного договору Позивачем подано копії акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 року на суму 305 870 грн та квитанцій до прибуткових касових ордерів про оплату (том 1, а.с. 12).
Також, Позивачем подано договір підряду №04/12 від 4 грудня 2017 року, укладений між Позивачем (замовник) та Фізичною особою -підприємцем Громико Оленою Вікторівною (підрядник), за яким підрядник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, на свій ризик виконати за завданням Позивача, а Позивач - прийняти і оплатити роботи з поточного ремонту нежитлового приміщення за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110 (том 1, а.с. 13-15). Як доказ виконання вказаного договору Позивач надав копії акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року на суму 326 350 грн та квитанції до прибуткового касового ордеру про оплату (том 1, а.с. 17).
Крім того, Позивачем у матеріали справи надано договір підряду №03/01 від 3 січня 2020 року, укладений між Позивачем (замовник) та Фізичною особою - підприємцем Громико Оленою Вікторівною (підрядник), за яким підрядник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, на свій ризик виконати за завданням Позивача, а Позивач - прийняти і оплатити роботи з поточного ремонту нежитлового приміщення за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110 (том 1, а.с. 18-20). Як доказ виконання вказаного договору Позивач надав копії акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2020 року на суму 276 885 грн та квитанції до прибуткового касового ордеру про оплату (том 1, а.с. 22).
8 травня 2020 року Відповідачем направлено Позивачеві лист, згідно якого останній повідомляється, що Договір є недійсним, у зв'язку з чим, зазначено, що в разі недосягнення згоди між сторонами стосовно укладення нового договору оренди, Позивач повинен звільнити приміщення протягом десяти робочих днів (том 1, а.с. 23).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року в справі №906/892/20 за позовом Відповідача до Позивача про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, позов задоволено частково; встановлено нікчемність Договору, що належить до приватної власності, укладеного між Позивачем та Відповідачем; зобов'язано Позивача повернути Відповідачу частину одноповерхової будівлі площею 200кв.м за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110; у решті позову відмовлено (том 1, а.с. 55-65).
Згідно офіційної інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 травня 2021 року, зокрема, апеляційну скаргу Позивача на рішення господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року в справі №906/892/20 задоволено частково; рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року в даній справі скасовано в частині встановлення нікчемності Договору, що належить до приватної власності, укладеного між Позивачем та Відповідачем; прийнято в цій частині нове рішення, яким в резолютивній частині судового рішення в позові відмовлено; у решті рішення залишено без змін. У мотивувальній частині постанови апеляційного господарського суду міститься правовий висновок про те, що договір оренди, що належить до приватної власності від 15 листопада 2013 року, укладений між Позивачем та Відповідачем, є нікчемним.
У матеріалах справи міститься копія постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №65764192 від 26 листопада 2021 року (том 3, а.с. 9), яка свідчить про факт повернення Позивачем Відповідачу частини одноповерхової будівлі площею 200 кв.м. за адресою: Житомирська область, м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110.
З огляду на вищевикладене, Позивач, розцінюючи лист Відповідача від 8 травня 2020 року як заяву останнього про дострокове розірвання Договору, що належить до приватної власності, посилаючись на пункт 5.4 Договору, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 909 020 грн вартості невід'ємних поліпшень, здійснених ним за час оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110.
Разом з тим, колегією суддів враховується, що Позивачем подано заяву про зміну підстав позову від 9 вересня 2021 року (том 2, а.с. 41-45; дана зміна обумовлена визнанням нікчемним правочину на підставі якого Позивач просив стягнути кошти за проведені роботи які позиціонував як невід'ємні поліпшення), відповідно до якої, Позивач в прохальній частині позовної заяви просив стягнути з Відповідача 909020 грн. В матеріально правове обгрунтування даного позову Позивач покликався на статтю 1212 Цивільного кодексу України.
Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Позивач, звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
З поданої Позивачем заяви від 9 вересня 2021 року вбачається, що ним заявлено нові правові підстави, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а саме останнім здійснено посилання на положення статтями 1212 Цивільного кодексу України.
Як зазначалося вище, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача, стосовно якої Позивач просить прийняти судове рішення. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою Позивач звернувся до Відповідача.
Так, у прохальній частині позовної заяви, з якою Позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області, останнім заявлялася вимога про відшкодування вартості невід'ємних поліпшень за Договором в розмірі 909 020 грн.
Як вбачається із заяви Позивача про зміну підстав позову від 9 вересня 2021 року, з врахуванням заяви з поясненнями від 11 листопада 2021 року, останній просив суд стягнути з Відповідача 909 020 грн вартості невід'ємних поліпшень. Отже, колегія суду констатує, що Позивач як у позовній заяві, так і в заяві про зміну підстав позову від 9 вересня 2021 року, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 909 020 грн вартості невід'ємних поліпшень, тобто, матеріально-правова вимога Позивача залишається незмінною.
У заяві про зміну підстав позову Позивачем шляхом зазначення статті 1212 Цивільного кодексу України змінено лише правову підставу позовних вимог.
Враховуючи викладене вище, а також правову природу понять "предмет позову" та "підстава позову", колегія суду вважає, що заява про зміну підстав позовупідлягала прийняттю до розгляду, позаяк не містить змін щодо предмету позовних вимог, а відтак в даній частині відсутні будь-які порушення норм процесуального права щодо безпідстпвного прийняття заяви Позивча про зміну підстав позову.
Відтак, колегія суддів досліджує підставність позовних вимог Позивача саме в правовому полі дії статті 1212 Цивільного кодексу України, а саме щодо стягнення 909020 грн (які є вартістю невід'ємних поліпшень).
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Главою 83 ЦК України врегульовано правовідносини, пов'язані із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Перелік вимог для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, що міститься в частині 3, не є вичерпним.
З огляду на викладене, застосовувати ці норми можливо для захисту прав та інтересу в разі набуття або збереження особою майна, але без достатньої правової підстави. Тобто, повинен мати місце факт набуття або збереження майна особою та відсутність на це достатньої правової підстави.
Враховуючи фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що до спірних правовідносин у даній справі застосуванню підлягають саме норми статті 1212 Цивільного кодексу України, які регулюють положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Враховуючи доводи позовної заяви (з урахуванням змін підстав позову) колегія суду досліджує підставність позовних вимог в правовому полі дії статті 1212 Цивільного кодексу України в контексті проведених робіт, вартість котрих просить стягнути Позивач та факту погодження здійснення вказаних робіт зі сторони Відповідача.
При цьому застосування статті 1212 Цивільного кодексу України вимагає, що між сторонами відсутні будь-які договірні зобов'язання.
Відтак, колегія суддів досліджує докази, долучені до матеріалів справи саме з призми дії статтей 778, 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 3 статті 773 Цивільного кодексу України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.
Наслідки поліпшення наймачем речі, переданої у найм, визначені у статті 778 Цивільного кодексу України, якою, зокрема передбачено, що: наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця; якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю; якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Відтак цивільним законодавством закріплено право орендаря на відшкодування вартості лише тих поліпшень орендованого майна, які проведені за згодою орендодавця. Відповідно, якщо орендодавець дає згоду на проведення таких поліпшень, він зобов'язується прийняти назад в зміненому стані річ, яка має більш високу вартість, і відшкодувати орендареві понесені ним витрати на невіддільне поліпшення.
Близькі за змістом висновки наведені Верховний Судом і у постанові від 12 серпня 2020 року в справі № 906/674/17.
Таким чином, аналіз наведених норм законодавства свідчить, що невід'ємні поліпшення орендованого майна - це здійснені орендарем за час оренди заходи (перепланування, капітальний ремонт, реставрація), спрямовані на покращення стану орендованого майна, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
Поліпшення майна означає проведення в ньому таких змін, завдяки яким суттєво збільшується вартість майна, його корисність, порівняно зі станом, в якому воно було до передачі його наймачу, без зміни функціонального призначення речі.
За наведеного, предметом дослідження у цій справі є отримання згоди наймодавця та факт збільшення вартості орендованого майна в результаті зроблених поліпшень.
На підтвердження факту здійснення Позивачем невід'ємних поліпшень в орендованому нежитловому приміщенні за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110, за Договором долучено до матеріалів справи: копії договору підряду №03/01 від 3 січня 2020 року, акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2020 року, договору підряду №04/12 від 4 грудня 2017 року, акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року, договору на виконання ремонтно-будівельних робіт №02/12 від 2 грудня 2013 року, акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 року, а також квитанцій до прибуткових касових ордерів про оплату (том 1, а.с. 8-22).
В той же час, на підтвердження виконання вимог статті 778 Цивільного кодексу України, а саме згоди наймодавця на проведення саме невід'ємних поліпшень майна (а не поточного ремонту) Позивачем до матеріалів справи не долучено жодного доказу, а саме письмового волевиявлення наймодавця - Відповідача на такі роботи.
За змістом статті 773 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач володіє та/або користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.
Частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Тобто Позивач, не довів факт надання згоди Відповідачем на поліпшення майна, фактично, також не довів і те, що поданні ним договори підтверджують: факт поліпшення саме орендованого майна та факт того, що саме реальне здійсненні Позивачем поліпшення майна відповідає наданій Відповідачем формальній згоді на поліпшення.
Відтак, резюмуючи описане вище колегія судів зазначає, що за встановлених обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність у Позивача, в розумінні положень частини 3 статті 778 Цивільного кодексу України (з врахуванням правової підстави позову), права на зарахування в рахунок здійснених Позивачем поліпшень майна, оскільки Позивач не зміг надати суду достовірні та належні докази, що спірні поліпшення зроблені на підставі згоди наймодавця. В той же час суд апеляційної інстанції констатує, що наявний в справі акт від 1 грудня 2013 року містить лише погодження щодо здійснення оновлення інтер'єру та екстер'єру приміщень, що виражається в комплексному проведенні внутрішніх робіт, є по суті дозволом на поточний ремонт, що вказує на відсутність дозволу зі сторони Відповідача на здійснення саме невід'ємних поліпшень, здійснених Позивачем на суму, котру останній просить стягнути з Відповідача.
Окремо колегія суддів зауважує, що як доказ в підтвердження вартості поліпшень, тобто суми котру Позивач стягує з Відповідача як вартість проведених невід'ємних поліпшень, Позивачем долучено до матеріалів справи висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи в кримінальному провадженні від 20 вересня 2021 року за №1488/21-25 (том 3, а.с. 99-124) та висновок експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №120200060090000454 від 25 серпня 2022 року №3623/21-26 (том 3,а.с. 126-147).
При цьому, відповідно до статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
Частина 2 статті 387 КК України передбачає відповідальність за розголошення даних досудового розслідування, вчинене суддею, прокурором, слідчим, дізнавачем, працівником оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередню участь в оперативно-розшуковій діяльності, досудовому розслідуванні.
Суд першої інстанції безпідставно прийняв в якості допустимого доказу матеріали кримінального провадження, а саме висновок експертизи, оскільки відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. При цьому, у частині 6 статті 75 ГПК України зазначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Аналогічна позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі №909/685/18, від 11 листопада 2021 року в справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 20 жовтня 2021 року в справі №910/10222/19 та від 30 вересня 2021 року в справі №927/741/19.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд виснує, що Позивачем належними і допустимими доказами не було доведено факт надання Відповідачем згоди саме на поліпшення приміщення.
За таких обставин в силу імперативних вимог частини 5 статті 778 Цивільного кодексу України Позивач не має права на відшкодування вартості поліпшень майна, здійснених без згоди Відповідача, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Що ж до витрат Відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в розмірі 19 840 грн, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Даний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначає, що разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок наведно в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 року у справі № 927/237/20.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 19 840 грн представником Відповідача подано копії договору про надання правничої допомоги №235/20 від 28 грудня 2020 року (том 1, а.с. 183-184), а також договору про надання правничої допомоги №86/20 від 5 червня 2020 року (том 3, а.с.200-201). Також стороною подано копію акту про надання правничої допомоги №1 від 25 січня 2021 року (том 1, а.с. 185), та платіжного доручення №27 від 29 січня 2021 року (на суму 6 840 грн) (том 1, а.с. 186).
В той же час, колегія суду зауважує, що Відповідачем в підтвердження надання послуг правничої допомоги в суді першої інстанції долучено до матеріалів справи два договору, а саме: договір про надання правничої допомоги №235/20 від 28 грудня 2020 року (том 1, а.с. 183-184), договір про надання правничої допомоги №86/20 від 5 червня 2020 року (том 3, а.с.200-201).
Дослідивши зміст договору про надання правничої допомоги №235/20 від 28 грудня 2020 року (том 1, а.с. 183-184) вбачається, що відповідно до даного договору об'єднання приймає на себе доручення Відповідача про надання останньому правничої допомоги у справі № 906/1423/20 за позовом фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинянка» про відшкодування вартості невід'ємних поліпшень за договором оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності від 15 листопада 2013 року в розмірі 909020 грн, яка перебуває в провадженні Господарського суду Житомирської області, а Відповідач зобов'язався сплатити Об'єднаю гонорар за надану правничу допомогу, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов'язані з виконанням цього договору. Правнича допомога передбачена пункті 1.1 договору №25/20 включає в себе: правовий аналіз документів, надання юридичних консультацій, підготовку проекту відзиву на позовну заяву, заперечення та інших процесуальних документів, представництво інтересів Клієнта в Господарському суді Житомирської області.
В той же час, дослідивши зміст договір про надання правничої допомоги №86/20 від 5 червня 2020 року (том 3, а.с.200-201) вбачається ідентичність змісту таких договорів, окрім розділу 2 (розмір, порядок обчислення та внесення фактичних витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги).
Дослідивши зміст пункту 2.2 договору про надання правничої допомоги №235/20 від 28 грудня 2020 року (том 1, а.с. 183-184) вбачається, що розмір гонорару становить вартість наданої правової допомоги вказаної в актах про надання правничої допомоги, які надаються Відповідачу по факту виконаної роботи та виходячи з наступного розрахунку: за підготовка та подання адвокатського запиту (250 грн); правовий аналіз документів (1000 грн); підготовка проекту відзиву на позовну заяву (2000 грн); підготовка заперечення щодо відзиву (2000 грн); участь у судовому засіданні незалежно від тривалості та складності (700 грн (1000 судове засідання за межами м. Рівне); ознайомлення з матеріалами справи у суді (500); підготовка та подання інших процесуальних документів (клопотань, заяв, пояснень) - 500 грн. за один процесуальний документ.
Дослідивши зміст пункту 2.2 договору про надання правничої допомоги №86/20 від 5 червня 2020 року (том 3, а.с.200-201) вбачається, що розмір гонорару за правничу допомогу передбачену даним Договором становить фіксовану суму - 13000 грн.
При цьому як вбачається з умов договору №86/20, в ньому не передбачено жодних умов, що до того, що попередньо надані послуги по договору №235/20 не входить до фіксованої суми гонорару по господарській справі № 906/1423/20 з огляду на те, що обидва договори стосуються однієї справи.
З даного колегія суду робить висновок про те, що сума пізніше укладеного договору №86/20 поглинає суму догоовру №235/20 (письмові докази зворотнього в матеріалах справи відсутні), а відтак прохання до суду стягнути кошти і за попередньо укладеним договором (№235/20) на переконання судової колегії є безпідставним.
При цьому апеляційний господарський суд наголошує, що про визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Аналогічна за змістом позиція викладена Верховним Судом і у постанові від 30 січня 2023 року у справі №910/7032/17.
Отже виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність даної справи, встановлення в пункті пункту 2.2 договору про надання правничої допомоги №86/20 від 5 червня 2020 року фіксованої суми гонорару (13000 грн), та зважаючи на відмову в задоволенні позову суд апеляційної інстанції доходить висновку про стягнення з Позивача на користь Відповідача 13000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд відмовляє.
Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині покладення на Позивача 8039 грн 43 коп. витрат на професійну правничу допомогу, приймаючи в цій частині нове рішення, яким стягує з Позивача на користь Відповідача 13000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частинами 1, 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на викладене, колегія суду доходить висновку, що доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Отже апеляційна скарга Відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року по справі №906/1423/20 - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року по справі №906/1423/20 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ковальського Віталія Деонізовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (11700, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, буд. 110; ідентифікаційний код 13554763) 12165 грн 13 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 13000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
5. Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
7. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
8. Справу №906/1423/20 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови виготовлено 18 березня 2024 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.