Справа № 303/531/24
2-а/303/5/24
20 березня 2024 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Вагерич О.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою від 16.11.2023 року серії ГБВ № 408603 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 3400,00 грн. Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 , 16.11.2023 року перебуваючи в с. Яноші на вул. Головна здійснив завідомо неправдивий виклик на спецлінію 102, та повідомив про конфлікт, хоча насправді цього факту не було, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП. При цьому ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає про те, що дійсно 16.11.2023 року здійснив виклик на спецлінію 102 у зв'язку з тим, що 16.11.2023 року близько 10 год. 30 хв. рухаючись в своєму автомобілі в с. Яноші на вул. Головна був зупинений працівниками Берегівського РУП та працівниками прикордонної служби України, які попросили надати документи для перевірки, після чого повідомили, що ОСОБА_1 перебуває у розшуку з 2014 року. На прохання пред'явити постанову про перебування у розшуку працівники відмовили у грубій формі та не захотіли повертати документів, після чого позивачем було здійснено виклик на лінію 102. Однак, по приїзду екіпажу патрульної поліції пояснення було відібрано тільки у позивача та працівником поліції винесено оскаржувану постанову.
У зв'язку з цим вважає себе невинуватим, а відповідну постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в зв'язку з неповними з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків уповноваженої особи фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріально та процесуального права, а провадження по справі - закриттю.
Ухвалою суду від 15.01.2024 року позов було залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позову протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
На виконання вимог, зазначених в ухвалі суду від 15.01.2024 року, позивачем 02.02.2024 року було подано до суду заяву про усунення недоліків.
Однак, ознайомившись з поданою заявою про усунення недоліків позову та доданими до неї документами, встановлено, що позивачем не виконано у повній мірі ухвалу суду про залишення позову без руху від 15.01.2023 року.
Так, ухвалою судді від 12.02.2024 року постановлено, продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою суду від 15.01.2024 року. 23.02.2024 року від позивача надійшла заява на усунення недоліків, позивачем виконано вимоги ухвали про залишення позову без руху.
Ухвалою суду від 26.02.2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
04.03.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву з додатками від представника відповідача в якому він просить відмовити в задоволенні позову. У своєму відзиві представник відповідача вказує на те, що 16.11.2023 року громадянин ОСОБА_1 здійснив завідомо неправдивий виклик поліції, а саме зателефонував на спецлінію «102». По приїзду на виклик громадянина ОСОБА_1 всі його усні доводи було взято до уваги, письмових пояснень позивач не надавав. Інспектором було прийнято рішення про винесення постанови за ст. 183 КУпАП та накладено стягнення в розмірі 3400,00 грн. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених вимог. Сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. Отже, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обґрунтованою та законною, а також такою, що не підлягає скасуванню. Додатково у відзиві на позовну заяву повідомили про відсутність відеозапису у зв'язку з його знищенням.
04.03.2024 року від представника відповідача до суду також надійшла заява про залишення позову без розгляду сформована за допомогою системи «Електронний суд». В заяві представник відповідача просить суд звернути увагу на те, що оскаржувана постанова винесена 16.11.2023 року, а подана до суду позовна заява тільки 12.01.2024 року, що в свою чергу порушує строк звернення до суду, а відтак така підлягає залишенню без розгляду.
Позивач заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подав.
Відповідач про розгляд справи був повідомлений у порядку, передбаченому ст. 268 КУпАП, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження і матеріалів позову на відповідну поштову та електронну адреси.
Належним чином повідомлений про розгляд справи відповідач заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не висловив.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З урахуванням положень ч. 8 ст. 262 КАС України, судовий розгляд справи проведено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши представлені докази та з'ясувавши всі обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до постанови ГБВ № 408603 від 16.11.2023 року по справі про адміністративне правопорушення, винесеної інспектором СРПП Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції Довжан Р.Ю., позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн.
Оскаржувана постанова винесена з тих підстав, що 16.11.2023 року о 11 год. 16 хв. в с. Яноші на вул. Головна ОСОБА_1 здійснив завідомо неправдивий виклик поліції на спецлінію 102 та повідомив про конфлікт, хоча насправді цього факту не було.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, вчинених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Приписами ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом положенням Основного Закону України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує наступне.
Диспозицією ст. 183 КУпАП встановлено відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, полягає у завідомо неправдивому виклику пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань. Дії правопорушника спрямовані на зрив роботи таких служб, як пожежна охорона, поліції, медична допомога, аварійні бригади, що обслуговують газову, водопровідну, опалювальну, електричну та інші системи житлово-комунального господарства. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правовірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з яким закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Обов'язок органу (посадової особи) з'ясувати усі обставини справи під час розгляду справи про адміністративне правопорушення чітко визначений ст. 280 КУпАП.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджували б вину позивача у вчиненні умисного завідомо неправдивого виклику поліції. При цьому сам факт виклику поліції позивач не оспорює, а навпаки вважає, що скористався своїм законним правом на звернення до правоохоронних органів.
Відповідно до п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.
З наведеного слід прийти до висновку про те, що ОСОБА_1 на лінію 102 було здійснено повідомлення по своїй суті про вчинення щодо нього працівниками правоохоронних органів та прикордонниками незаконних дій (відмова повертати документи). Стороною відповідача не надано суду доказів того, що відомості за таким повідомленням були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато розслідування. У матеріалах справи також відсутні докази, що відповідачем здійснено перевірку та надано оцінку обставинам, які зумовили позивача зателефонувати на лінію «102», внаслідок чого було зроблено висновок про неправдивий виклик поліції. Також суду не наданого доказів того, що ОСОБА_1 перебував у розшуку, що могло б свідчити про наявність підстав для більш детальної перевірки документів.
Отже, в супереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не надано жодних доказів, щоб підтверджували обставини, вказані в оскаржуваній постанові та посилань на обставини, що ним були вжиті всі можливі заходи для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення.
Одна тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Відповідна позиція викладена в постанові Верховного суду від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення підлягають з'ясуванню, зокрема такі обставини: чи було вчинено правопорушення, чи є обставини, що пом'якшують відповідальність, обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить також з того, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.
При цьому, сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом наявності складу порушення, оскільки така по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує процедура його фіксування.
Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Оскаржувана постанова судом перевірялась на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної поведінки, а саме: чи прийнято рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно, розсудливо.
В силу вимог ч.ч. 1-3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає зокрема, рішення про скасування постанови і закриття справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на зазначене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та враховуючи те, що в ході розгляду справи жодних належних та допустимих доказів про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 суду не представлено, а також зважаючи на те, що відповідач в силу покладеного на нього обов'язку не довів правомірність оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ГБВ № 408603 від 16.11.2023 року по справі про адміністративне правопорушення, винесеної інспектором СРПП Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції Довжан Р.Ю., за ст. 183 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн. Крім того, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Щодо заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду суд зазначає про таке.
Питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом досліджувалося судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі оскільки саме з підстав необхідності належним чином обґрунтування дотримання строку звернення до суду з цим позовом позов залишався без руху.
Так, судом встановлено, що позовна заява підписана ОСОБА_1 20.11.2023 року, надіслана до суду засобами поштового зв'язку. Оскаржувана постанова винесена 16.11.2023 року.
В свою чергу позовна заява надійшла до суду 12.01.2024 року.
Згідно з положень ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями ч. 2 ст. 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до ч. 9 ст. 120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Оскаржувана постанова винесена 16.11.2023 року, позовна заява надіслана до суду засобами поштового зв'язку та здана на пошту 20.11.2024 року, що свідчить про дотримання позивачем, передбаченого ч. 2 ст. 286 КАС України, строку.
При цьому суд також враховує те, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у світлі дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», заява № 52854/99, п. п. 51, 52, «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, п. 61).
Суд також враховує, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 22.07.2021 року у справі № 340/141/21, від 16.09.2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12.09.2022 року у справі N 120/16601/21-а.
Крім того суд враховує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), п. 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France, заява № 29731 /96).
У справі «Bellet v. France» (заява № 23805/94, п. 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заяви №№ 38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, п. 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява N 28090/95, п. 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на це суд враховує та приймає твердження позивача про те, що позовна заява здана на пошту 20.11.2024 року виходячи з наявного поштового конверту. Вказане свідчить про дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду. З огляду на це підстави для залишення позову без розгляду відсутні.
При цьому, суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, з врахуванням задоволення позову, відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, на користь позивача слід стягнути судові витрати, які складається з судового збору в розмірі 536,80 грн. та були сплачені позивачем, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 19, 72-77, 246, 250, 255, 262, 286 КАС України, ст.ст. 14, 183, 222, 247, 251, 268, 279, 280, 287 КУпАП, суд,-
Позов задовольнити.
Постанову серії ГБВ № 408603 від 16.11.2023 року, винесену інспектором СРПП Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції Довжан Р.Ю., по справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 183 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн. - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
В задоволенні заяви представника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Закарпатській області в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80 (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Закарпатській області (вул. Ференца Ракоці, 13, м. Ужгород, Закарпатська область)
Суддя А.М.Заболотний