вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" березня 2024 р. Справа№ 910/13017/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 року
у справі №910/13017/23 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»
до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 141 253,27 грн,-
Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» (далі - відповідач) про стягнення з 141 53,27 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Приватним акціонерним товариством «Просто-страхування» на підставі договору страхування серії PREMIUM №2200377 від 01.12.2022 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Toyota, державний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Toyota, державний номер НОМЕР_1 , водієм якого скоєно ДТП, застрахована Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/211260700, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
06.10.2023 року засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не заперечував проти наявності основного боргу у розмірі 254 976, 00 грн, проте заперечив проти нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-гарант» на користь Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» суму страхового відшкодування у розмірі 141253,27 грн, судовий збір у розмірі 2 684,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8 000,00 грн.
Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 року у справі №910/13017/23 та ухвалити нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за твердженням скаржника, відповідно до рішення НБУ від 27.04.2023 року, у зв'язку з порушенням ліцензійних умов, було анульовано ліцензію Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг у зв'язку з тим, що структура власності страховика не відповідає вимогам законодавства України.
Отже, відповідач керуючись ризик-орієнтованим підходом та на виконання вимог Закону про ПВК/ФТ має право не здійснювати виплату страхового відшкодування на користь клієнта (кредитора) у зв'язку із наявністю високого ступеня ризику підозрілої фінансової операції встановленою п. 3 ч. 4 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 року сформовано колегію у складі: головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 року апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 року у справі №910/13017/23 залишено без руху
Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду докази направлення копії апеляційної скарги ОСОБА_1 у встановленому порядку.
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 року у справі №910/13017/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, 01.12.2022 року між Приватним акціонерним товариством «Просто-страхування» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено договір страхування серії PREMIUM №2200377 (далі - договір), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме автомобілем Toyota, державний номер НОМЕР_1 , на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.
18.04.2023 року у місті Києві сталася ДТП за участю автомобіля Toyota, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Toyota, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 п.п. 2.3(б), 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, що підтверджується постановою Печерського районного суду м. Києва від 12.06.2023 року у справі №757/16574/23-п, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі страхового акта №163760 від 27.04.2023, у відповідності до розрахунку суми страхового відшкодування, визначеного вказаним актом, та заяви страхувальника про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, здійснив відшкодування завданої шкоди внаслідок спірної ДТП шляхом перерахування коштів у сумі 141253,27 грн на рахунок ремонтної організації - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД», що підтверджується платіжною інструкцією №2139 від 27.04.2023 року (а.с 54).
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, до позивача перейшло в межах суми 141253,27 грн право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Так, як було зазначено вище, вина особи, яка керувала автомобілем Toyota, державний номер НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Печерського районного суду м. Києва від 12.06.2023 року у справі №757/16574/23-п.
Згідно з інформацією з єдиної централізованої бази даних, наданою Моторним (транспортним) страховим бюро України на запит суду першої інстанції, станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Toyota, державний номер НОМЕР_2 , була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/211260700 з встановленим розміром страхової суми за шкоду, заподіяну майну, - 160000,00 грн, франшизи - 0 грн.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У відповідності до рахунку-фактури №2023006886 від 20.04.2023 року, виставленого ремонтною організацією - Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД», вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota, державний номер НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП становить 141253,27 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано заперечень щодо переліку та вартості запчастин, матеріалів і робіт, зазначених у рахунку-фактурі №2023006886 від 20.04.2023 року.
Так, страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п.п. 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092, значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки.
Винятками стосовно використання зазначених вимог є:
а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний);
б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм'ятин без пофарбування складової частини);
в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ;
г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики;
ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 2 до цієї Методики.
З доданої до позовної заяви копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля Toyota, державний номер НОМЕР_1 , вбачається, що даний автомобіль є 2021 року випуску, тобто строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищує 7 років.
Належних та допустимих доказів існування обставин, зазначених у п.7.39 Методики, матеріали справи не містять, відповідачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.
Наданим позивачем звітом №163760 від 11.07.2023 року, складеним суб'єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем Каретою Олександром Євгеновичем, підтверджується, що значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу Toyota, державний номер НОМЕР_1 , є таким, що дорівнює 0.
Згідно п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Отже, з урахуванням визначених полісом №ЕР/211260700 страхових сум та франшизи, розміру шкоди, право на вимогу якої перейшло до позивача, а також вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, у відповідача виник обов'язок по спірному страховому випадку відшкодувати позивачу витрати у розмірі 141253,27 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2023 року позивач направив на адресу відповідача заяву вих.№04-1274 від 12.05.2023 року, в якій просив виплатити страхове відшкодування за наслідками ДТП, що сталася 18.04.2023 року, у розмірі 141253,27 грн.
Відповідачем в свою чергу вказана заява була залишена без задоволення.
Відповідно до ч.2, ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції відповідачем сума страхового відшкодування у розмірі 141253,57 грн визнається.
Щодо твердження скаржника, як на підставу для відмови в задоволенні позову, що відповідно до рішення НБУ від 27.04.2023 року, у зв'язку з порушенням ліцензійних умов, було анульовано ліцензію Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг у зв'язку з тим, що структура власності страховика не відповідає вимогам законодавства України, колегія суддів відзначає наступне.
У п. 15 постанови Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (з урахуванням змін, внесених постановою Правління Національного банку України №44 від 08.03.2022 року) постановлено зупинити здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів російської федерації/республіки білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти російської федерації/республіки білорусь, за винятком визначених цим пунктом обмежень.
Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному Інтернет-представництві Національного банку України, рішенням Правління Національного банку України від 27.04.2023 року, яке набрало чинності з 28.04.2023 року, анульовано Приватному акціонерному товариству «Просто-страхування» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) у зв'язку з тим, що структура власності страховика не відповідає вимогам законодавства України.
Невідповідність структури власності небанківської фінансової установи вимогам законодавства України є підставами для анулювання ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг відповідно до ст. 38-1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.12.2023 року станом на момент розгляду справи кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянин Вірменії ОСОБА_3 із відсотком частки статутного капіталу або відсотком права голосу (непрямий вплив): 99,9.
Отже, з загальнодоступної інформації, розміщеної на офіційному Інтернет-представництві Національного банку України, не вбачається, що кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, позивача є російська федерація, громадянин російської федерації, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації/республіки білорусь.
Так само відповідачем не надано, а матеріали справи не мстять жодних доказів того, що щодо позивача (кінцевих бенефіціарних власників відповідача) застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до ст. 5 Закону України «Про санкції», та того, що позивач або його кінцеві бенефіціарні власники є громадяни держави, що здійснює збройну агресію проти України (крім громадян такої держави, яким надано статус учасника бойових дій після 14.04.2014 року), та/або особи, місцем постійного проживання (перебування, реєстрації) яких є держава, що здійснює збройну агресію проти України.
При цьому, колегія суддів відзначає, що перерахування коштів з рахунку відповідача на рахунок позивача в якості сплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в даному випадку не є видатковою операцією в розумінні п. 15 постанови Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 року, а тому обмеження, встановлені даною постановою, в будь-якому випадку до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Водночас, суд зазначає, що після відкликання ліцензій фінансова установа позбавляється права провадити діяльність за видами відкликаних ліцензій, однак не звільняється від виконання своїх зобов'язань за договорами про надання фінансових послуг.
Так, зазначена вище постанова не може слугувати підставою для прийняття рішення про відмову у позові у даній справі, натомість у разі наявності підстав, передбачених відповідною постановою, зацікавлена сторона не позбавлена права звернутись до виконавця із відповідною заявою та підтверджуючими обставини доказами.
З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що відповідач керуючись ризик-орієнтованим підходом та на виконання вимог Закону про ПВК/ФТ має право не здійснювати виплату страхового відшкодування на користь клієнта (кредитора) у зв'язку із наявністю високого ступеня ризику підозрілої фінансової операції встановленою п. 3 ч. 4 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 141253,27 грн.
Щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8000,00 грн, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач надав суду: копію договору про надання правової допомоги №1 від 02.01.2020 року, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Синюк та партнери»; копію реєстру справ від 04.07.2023 року; копію акта виконаних робіт від 27.07.2023 року, відповідно до якого адвокатське бюро надало позивачу правову допомогу за період «липень 2023 року» згідно переліку справ, в тому числі по спірному страховому випадку із гонораром 8000,00 грн; копію платіжних інструкцій №3524 від 04.07.2023 року та №3530 від 05.07.2023 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1116322, виданого АБ «Синюк та партнери» на ім'я адвоката Синюка Станіслава Леонідовича, та копію свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю Синюка Станіслава Леонідовича серії КС №6423/10 від 15.02.2018 року.
В детальному описі робіт (наданих) послуг, визначено, що на підставі укладеного між сторонами договору, адвокатом Синюк С.Л. надано позивачу правову допомогу по страховій справі №163760 (учасник ДТП - ОСОБА_1 ) у наступному обсязі:
1.Консультація замовника щодо порядку та строків надання праової допомоги адвокатом по стягненню грошових коштів з відповідача 1 год. -1600 грн.
2. Підготовчі дії:
- з'ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує відповідач та якими доказами вони підтверджуються;
- з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження;
-визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин;
- визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду;
- збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог;
- аналіз судової практики.
Загалом 2 год. вартість 3200,00 грн.
3. Підготовка та подання позовної заяви в суд:
- визначення підсудності розгляду позовної заяви;
- визначення складу учасників судового процесу;
- розрахунок ціни позову та розміру судових витрат;
- надання підготовка, копіювання, зшивання та надсилання позовної заяви з додатками в суд.
Загалом 2 год. вартість 3200 грн.
Таким чином, загальна вартість наданої правової допомоги склала 8000,00 грн.
Наведеними документами, підтверджується понесення позивачем у зв'язку з розглядом даної справи витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8000,00 грн.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.
Так, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегія суддів враховує висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 року у справі № 912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
В даному випадку, відповідачем також було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх необґрунтованість, не спів розмірність та завищення.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Проте, колегія суддів відзначає, що жодних доказів на підтвердження своїх доводів відповідач не надав, наявності підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката не довів.
Отже, відповідно до вимог ст. ст. 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, Касаційного господарського суду та критерії "необхідності і обґрунтованості", суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та, зокрема, зводяться до переоцінки відповідних висновків судових інстанцій.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 року у справі №910/13017/23 залишити без задоволення.
2. Рішення у Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 року у справі №910/13017/23 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/13017/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк