вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" березня 2024 р. Справа№910/13330/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Коробенка Г.П.
Кравчука Г.А.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 (повний текст рішення складено 18.12.2023)
у справі №910/13330/23 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України
до Фізичної особи-підприємця Комарова Андрія Валентиновича
про стягнення 79 884,42 грн
Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (далі по тексту - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Комарова Андрія Валентиновича (далі по тексту - відповідач) про стягнення суми завищених витрат по договору від 27.10.2021 №38-21 утримання служби замовника, здійснення технічного нагляду та надання послуг інженера-консультанта по об?єкту «Капітальний ремонт приміщень головного лікувального корпусу (інв. 101310002) Головного військово-медичного клінічного центру, ІІ черга - капітальний ремонт операційного блоку №2 відділення клініки хірургії», якими завдано збитків державному бюджету, у розмірі 79 884,42 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на встановлення, Державною аудиторською службою України проведеною ревізією окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, завищення відповідачем вартості людино-дня по надання послуг інженера-консультанта та технічного нагляду за укладеним між сторонами Договором №38-21 від 27.10.2021, чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) Державному бюджету України на суму 79 884, 42 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 14.12.2023 у справі №910/13330/23 у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем нанесення відповідачем матеріальної шкоди Державному бюджету України, оскільки наданий позивачем запит №5 від 14.07.2023 та зазначений у листі №000800-14/9596-2023 від 24.08.2023 Державної аудиторської служби України Акт ревізії від 10.08.2023 №000800-21/8 не є беззаперечними підставами для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної аудиторської служби України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/13330/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення норм процесуального та матеріального права та невірно встановлених обставин, що мають значення для справи посилаючись, що оплата вартості людино-дня по наданню послуг інженера-консультанта та технічного нагляду за виконанням будівельних робіт, згідно з ціною, що вища, ніж погоджена Сторонами в Договорі, суперечить умовам Договору та жодним чином не відповідає принципу добросовісності.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2023 апеляційну скаргу Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/13330/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13330/23. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/13330/23.
Матеріали справи №910/13330/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 11.01.2024.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.01.2024 відкрив апеляційне провадження у справі №910/13330/23. Розгляд апеляційної скарги Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/13330/23 ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 06.02.2024 та попереджено учасників справи про те, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
05.02.2024 відповідачем через підсистему "Електронний суд" сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, за яким останній просить суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/13330/23 без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення, посилаючись на те, що доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі щодо розрахунку вартості послуг по Договору від 27.10.2021 № 38-21, застосовані в однобічному порядку вартість людино - дня виконавців послуг та намагається змінити ціну Договору. Однак, позивач доводить, що відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Окрім цього відповідачем наголошено, що обома сторонами підписано та скріплено печатками Протокол погодження договірної ціни в розмірі 403 500, 00 грн та кошторис, в якому Сторони засвідчують про досягнення згоди про розмір договірної ціни.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
27.10.2021 між Головним центром капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (далі - Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Комаровим Андрієм Валентиновичем (далі - Виконавець) укладено Договір №38/21 утримання служби замовника, здійснення технічного нагляду та надання послуг інженера-консультанта по об'єкту «Капітальний ремонт приміщень головного лікувального корпусу (інв. 101310002) Головного військово-медичного клінічного центру, ІІ черга - капітальний ремонт операційного блоку №2 відділення клініка хірургії» (далі - Договір).
До вказаного Договору сторонами складались та підписувались Додаткові угоди №1-21 від 23.12.2021, №2-22 від 05.05.2022, №3-22 від 23.05.2022, №4-22 від 18.07.2022, №5-22 від 31.08.2022
Предметом Договору є утримання служби замовника, здійснення технічного нагляду та надання послуг інженера-консультанта по об'єкту будівництва «Капітальний ремонт приміщень та обладнання головного лікувального корпусу (інв. №101310002) Головного військово-медичного клінічного центру, ІІ черга - капітальний ремонт операційного блоку №2 відділення клініки хірургії». (ДК 021:2015 - 71240000-2 Архітектурні, інженерні та планувальні послуги (послуги з утримання служби замовника, здійснення технічного нагляду та надання послуг інженера-консультанта)) (п.1.1. Договору).
Виконавець, на умовах викладених в Договорі, зобов'язується виконати Роботи зазначені в Кошторисі (Додаток 2), який є невід'ємною частиною цього Договору, а Замовник зобов'язується в свою чергу оплатити вартість виконаних Робіт (п.1.2. Договору).
Якість робіт, що надаються Виконавцем Замовнику, повинна відповідати стандартам, технічним умовам або зразкам, встановленим для Робіт цього виду (п.1.3. Договору).
Відповідно до п.2.1. Договору об'єм та ціна виконаних Робіт визначається сторонами у Кошторисі (Додаток 2), який є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з п.2.2. Договору ціна Договору становить 403 500, 00 грн без ПДВ.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що Виконавець зобов'язується, зокрема, виконати Роботи Замовнику згідно його заявки за наявності таких Робіт; у випадку невідповідності виконаних Робіт вимогам технічних характеристик, Виконавець зобов'язується усунути недоліки виконаних робіт.
Пунктом 3.3. Договору визначено, що Замовник зобов'язаний прийняти Роботи за якістю та кількістю згідно поданої ним заявки та акту виконаних робіт та своєчасно сплатити за виконані Роботи згідно п.3.1. даного Договору.
Згідно з п.5.2. Договору у випадку, якщо якість виконаних Учасником робіт задовольняє Замовника, Сторони підписують Акт виконаних робіт, що свідчить про належне виконання Учасником робіт за даним Договором. В разі, якщо роботи виконані неналежним чином, Замовник має право не підписувати акт до усунення учасником виявлених недоліків та невідкладно, але не пізніше 2 діб, заявити письмову претензію.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання Сторонами і діє до 30.09.2022, в частині зобов'язань до повного їх виконання Сторонами (п.9.1. Договору в редакції №5-22 від 31.08.2022).
Відповідно до п.9.2. та п.9.3. Договору всі зміни та/або доповнення до цього Договору дійсні лише у випадку, якщо їх зроблено шляхом підписання Сторонами додаткової угоди, які є невід'ємними частинами даного Договору. Внесення змін та/або доповнень до Договору допускається лише за взаємною згодою Сторін або за ініціативи однієї Сторони у визначеному умовами Договору порядку. Перегляд та/або зміна умов Договору здійснюється з врахуванням вимог ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Додатком №1 до Договору (Протокол погодження договірної ціни) сторони погодили встановлену ціну послуг з утримання служби замовника, здійснення технічного нагляду та надання послуг інженера-консультанта в розмірі 403 500,00 грн.
Додатком №2 до Договору сторони визначили найменування послуг - послуги інженера-консультанта, технічній нагляд за виконанням будівельних робіт на об'єкті будівництва, послуги інженера з охорони праці (будівництва), послуги інженера-проектувальника у частині кошторисної документації; одиниця виміру - послуга та загальну вартість у розмірі 403 500,00 грн.
Додатком №3 до Договору з урахуванням змін відповідно до Додаткової угоди №2-22 від 05.05.2022, №3-22 від 23.05.2022, №4-22 від 18.07.2022 сторони встановили графік виконання послуг (робіт).
Додатком №4 до Договору з урахуванням змін відповідно Додаткових угод №1-21 від 23.12.2021, №2-22 від 05.05.2022, №3-22 від 23.05.2022, №4-22 від 18.07.2022 до Договору сторони погодили План фінансування за Договором.
Судом першої інстанції встановлено, що вищевказаними додатковими угодами сторони, зокрема, викладали додатки №3, 4 та п.4.1. Договору у нових редакціях відповідно до затверджених планів асигнувань, при цьому договірна ціна залишилась незмінною і становить 403 500,00 грн.
В свою чергу, позивач повністю розрахувався за виконані роботи на суму 403 500,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 24.12.2021 №75 на суму 18 019, 76 грн (а.с. 45), від 24.06.2022 №13 на суму 245 634, 29 грн (а.с. 46) та від 01.10.2022 №31 на суму 139 845, 95,00 грн (а.с. 47).
Дослідивши зміст укладеного Договору, суд першої інстанції дійшов до висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договорами надання послуг.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною аудиторською службою України в ході проведення заходів державного фінансового контролю на ІІ квартал 2023 року було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2022 по 31.12.2022.
Позивачем було отримано від Державної аудиторської служби України запит №5 від 14.07.2023 щодо надання визначених документів та пояснень стосовно здійснених оплат та виду робіт за спірним Договором.
Згідно листа Державної аудиторської служби України №000800-14/9596-2023 від 24.08.2023 за результатами перевірки було складено Акт ревізії від 10.08.2023 №000800-21/8 та встановлено порушення, які під час ревізії не були усунуті, зокрема, зазначено про те, що на порушенням умов Договору від 27.10.2021 №38-21 позивачем сплачено ФОП Комарову А.В. 79 884,42 грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на вказану суму.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК України).
У статті 10 Закону України "Про ціни та ціноутворення" визначено, що суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.
Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.
Статтею 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення" визначено, що вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Порядок формування та коригування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за неконкурентною процедурою, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2021 №309 (далі по тексту - Порядок) визначає механізм формування та коригування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за неконкурентною процедурою.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (частини 4 статті 611 Цивільного кодексу України).
Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання за Договором сторонами виконано у повному обсязі, відповідно до умов укладеного Договору і зазначене не заперечується учасниками справи.
У даному випадку фактична суть спору полягає у тому, що позивач вважає, що відповідачем завищено вартість людино-дня по наданню послуг інженера-консультанта та технічного нагляду по Договору у розмірі 79 884, 42 грн, чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) Державному бюджету України на вказану суму.
Згідно з частинами першою та другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
ГК України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).
Відповідно до статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною третьою статті 225 ГК України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Частинами першою-четвертою статті 226 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє відповідача від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відповідно до ч. ч. 2-3 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до пункту 2.2. Договору ціна договору становить 403 500, 00 грн.
Згідно умов Додаткових угод №1-21 від 23.12.2021, №2-22 від 05.05.2022, №3-22 від 23.05.2022, №4-22 сторони дійшли згоди, що договірна ціна залишається незмінною і становить 403 500, 00 грн.
Підписавши вищевказаний Договір №38/21 від 27.10.2021 з додатками до нього та Додаткові угоди №1-21 від 23.12.2021, №2-22 від 05.05.2022, №3-22 від 23.05.2022, №4-22 від 18.07.2022, №5-22 від 31.08.2022 сторони погодили всі істотні умови та визначили і погодили взаємні зобов'язання.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем надано послуги в повному обсязі, а позивачем вказані послуги прийнято та оплачено без претензій та зауважень на загальну суму 403 500,00 грн, що підтверджується підписаними зі сторони позивача та відповідача Актами здачі-приймання наданих послуг (виконаних робіт) №1 від 24.12.2021 на суму 18 019,76 грн, №2 від 24.06.2022 на суму 245 634, 29 грн, №3 від 01.10.2022 на суму 139 845,95 грн та платіжними дорученням №75 від 24.12.2021 на суму 18 019,76 грн, №13 від 24.06.2022 на суму 245 634, 29 грн та №31 від 01.10.2022 на суму 139 845, 95 грн.
Крім того, у вказаних Актах зазначено, що надані відповідачем послуги відповідають умовам Договору, в належному порядку оформлені та прийняті позивачем. Стосовно виконаних робіт/наданих послуг сторони претензій одна до одної не мають.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що позивач погодився як з якістю таких послуг, так і з їх кількістю та вартістю.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що послуги надані, прийняті та оплачені позивачем згідно погодженої вартості послуг, не перевищують ціну договору, жодних претензій зі сторони позивача до відповідача щодо якості, кількості та вартості наданих послуг під час їх прийняття за відповідними актами не було заявлено.
Позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача, а також не доведено наявності вини в діях відповідача, що позбавляє позивача права вимагати стягнення з відповідача збитків.
Судом першої інстанції звернуто увагу на те, що позивачем не було надано суду Акт ревізії від 10.08.2023 №000800-21/8, а наданий позивачем Запит №5 Державної аудиторської служби України від 14.07.2023 не є належним, допустимим та достатнім доказом в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України здійснення завищення вартості людино-дня по наданню послуг, оскільки такий документ не є первинним бухгалтерським документом та не носить обов'язкового характеру, а передбачає лише питання Державної аудиторської служби України до позивача та необхідність надання позивачем пояснень та додаткових документів щодо порядку та результатів виконання спірного Договору, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того, у постанові від 18.10.2018 у справі №917/1064/17 Верховний Суд зауважив, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №910/17984/16 акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Таким чином, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами. Даний акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 06.07.2018 у справі №904/7287/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17 та від 13.02.2018 у справі №910/12793/17).
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/13330/23 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Згідно із статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).
Керуючись статями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/13330/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/13330/23 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України.
4. Матеріали справи №910/13330/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді Г.П. Коробенко
Г.А. Кравчук