вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" лютого 2024 р. Справа№ 910/12058/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Тищенко А.І.
Кравчука Г.А.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 21.02.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.11.2023 (повний текст складено та підписано 27.11.2023)
у справі №910/12058/23 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 3 982 172,91 грн
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Корпорації "ТСМ ГРУП" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості у розмірі 3 982 172,91 грн, з яких: 955 365,15 грн основного боргу, 1 521 603,58 грн пені, 243 459,78 грн 3% річних та 1 261 744,40 грн втрат від інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 06/20 на виконання комплексу робіт від 27.05.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп" 955 365 гривень 15 коп. основного боргу, 243 459 гривень 78 коп. 3% річних, 1 254 687 гривень 80 коп. інфляційних втрат, 436 481 08 коп. пені, 59 626 гривень 74 коп. судового збору та 56 897 гривень 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено. Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/12058/23, в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з дати набрання даним рішенням суду законної сили до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп".
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі №910/12058/23 в частині стягнення 3% річних в розмірі 243 459,78 грн та постановити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом ст. 625 ЦК України та неврахуванням постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Апелянт стверджує про наявність виключних обставин для зменшення розміру процентів річних. Такими обставинами останній називає втрату частини виробничих потужностей, пріоритетність забезпечення фінансування відповідачем заходів підтримання безпеки атомних станцій, виконання ним спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії. Також апелянт заперечив здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката позивача; при цьому скаржник послався на неправильне застосування місцевим судом норм ст. 126 ГПК України та неврахування тієї обставини, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Скаржник зазначив, що судом не було враховано правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, за якою відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для вiдмови у їх відшкодуванні. Суд також не врахував, що вартість послуг на професійну правничу допомогу, які позивач поніс має неспiвмiрний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, наявної мінімальної кількість підготовлених документів, поданих до справи; проведеної мінімально аналітичної роботи адвоката; витрати на правову допомогу неспівмірні зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, цiною позову, значенням справи для сторони; складність справи є незначною, відсутній публічний інтерес до справи.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 15.12.2023 апеляційну скаргу у справі №910/12058/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тищенко А.І., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі №910/12058/23 та призначено судове засідання на 21.02.2024.
Через систему "Електронний суд" 22.01.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Корпорації "ТСМ ГРУП", в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
24.01.2024 через систему "Електронний суд" на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про заміну відповідача у справі на його правонаступника.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 клопотання Корпорації "ТСМ ГРУП" про заміну відповідача у справі на його правонаступника у справі №910/12058/23 задоволено. Замінено відповідача у справі Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
У судове засідання 21.02.2024 з'явились представники сторін та надали пояснення по справі.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 27.05.2020 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник) та Корпорацією "ТСМ Груп" (генеральний підрядник) укладено договір № 06/20 на виконання комплексу робіт (реєстраційний № 20-123-08-20-06473 від 24.07.2020) (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого генеральний підрядник зобов'язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Обладнання автоматизованого інформаційно-управляючого комплексу технічних засобів об'єднаного командного пункту та службових приміщень. Постачання обладнання та будівельні роботи" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у Відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного Договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена Протоколом угоди про договірну ціну (Додаток № 1) і складає: 36 674 818,63 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 6 112 469,77 грн, у тому числі:
- постачання обладнання: 4 694 475,60 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 782 412,60 грн;
- будівельні роботи: 31 980 343,03 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 5 330 057,17 грн.
При цьому, за положеннями пунктів 2.2., 2.3. Договору, договірна ціна є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б Д. 1.1.-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва". Остаточна ціна Договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначеному умовами Договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої у Договорі. Зміни, внесені замовником в проектно-кошторисну документацію, оформлюються відповідними додатковими угодами.
У підпункті 4.1.1. п. 4.1. Договору сторони погодили, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки, після завершення процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання. Датою поставки партії обладнання є дата накладної. Оплата поставленого обладнання відбувається згідно зі специфікацією до Договору, після надання генеральним підрядником документа, підтверджуючого якість товару та приймання товару замовником відповідно до вимог, викладених СОУ НАЕК 038 (п.п. 4.1.2. п. 4.1. Договору).
Договір набуває чинності з дати підписання Договору сторони і скріплення його печатками і діє до 30.03.2022 (п. 16.6. Договору).
Сторонами складено та підписано Додатки №№ 1, 2, 3, 4, 5, якими є: протокол погодження договірної ціни, графік виконання робіт, договірна ціна з додатками, відомість обсягів робіт, специфікація обладнання.
03.11.2020 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою Додатки № 2 та № 5 викладено у новій редакції, як додатки № 1 та № 2 до цієї додаткової угоди. Крім того, сторони погодили викласти п. 16.6. Договору в новій редакції та встановили термін дії Договору до 30.03.2023.
На виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв будівельні роботи на загальну суму 3 011 499,31 грн, що підтверджується:
- довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № 1 за грудень 2020 року, підписаною сторонами 28.12.2020;
- актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 2 420 059,92 грн з ПДВ;
- актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 27 759,38 грн з ПДВ;
- актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 563 680,01 грн з ПДВ.
Крім того, відповідно до умов Договору позивач здійснив поставку обладнання на загальну суму 2 720 691,60 грн, що підтверджується:
- видатковою накладною № 79 від 02.09.2020 на суму 763 447,20 грн з ПДВ, підписаною сторонами;
- видатковою накладною № 78 від 03.09.2020 на суму 1 957 244,40 грн з ПДВ, підписаною сторонами.
Позивач звертався до відповідача з листом-претензією від 09.09.2021 № 183 щодо сплати заборгованості у розмірі 5 732 190,91 грн, яка виникла у відповідача за Договором, у відповідь, зокрема, на який відповідач у листі від 30.09.2021 № 51/16963 підтвердив наявну заборгованість за Договором у вказаному розмірі, однак, із посиланням на фінансові труднощі, вказав, що така заборгованість буде погашена після здійснення відповідного фінансування.
Крім того, суд встановив, що 21.03.2022 між Корпорацією "ТСМ Груп" (первісний кредитор) та Приватним акціонерним товариством "ЮЖЕНЕРГОБУД" (новий кредитор) укладено договір № 06/20-ЮЕБ/П про відступлення права вимоги (надалі - Договір відступлення права вимоги), відповідно до умов п. 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору відповідно до Договору між Корпорацією "ТСМ Груп" та ВП "Южно-Українська АЕС".
Відповідно до п. 1.2. Договору відступлення права вимоги, новий кредитор одержує замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів в розмірі, визначеному в п. 2.1. цього договору.
Пунктом 2.1. Договору відступлення права вимоги визначено, що право вимоги, що відступається за цим договором, оцінене сторонами в сумі 4 776 825,76 грн.
Згідно з положеннями п. 2.2. Договору відступлення права вимоги (в редакції додаткової угоди до цього договору від 21.03.2022), право вимоги, яке первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває за цим договором, складається з:
1) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за видатковою накладною № 79 від 02.09.2020 на суму 636 206,00 грн;
2) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за видатковою накладною № 78 від 03.09.2020 на суму 1 631 037,00 грн;
3) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом № 1 від 28.12.2020 на суму 2 016 716,60 грн;
4) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом № 2 від 28.12.2020 на суму 23 132,82 грн;
5) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом № 3 від 28.12.2020 на суму 469 733,34 грн.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
За твердженнями позивача, відповідач не виконав своїх зобов'язань за Договором, виконані роботи та поставлене обладнання не оплатив, у зв'язку з чим та враховуючи відступлення частини вимог за Договором відступлення права вимоги на суму 4 776 825,76 грн, залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 955 365,15 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Вимоги про стягнення суми основного боргу стягнуто судом у повному обсязі, та у цій частині сторонами спору рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховано до стягнення з відповідача 521 603,58 грн пені, 243 459,78 грн 3% річних та 1 261 744,40 грн інфляційних втрат. Також позивач просив суд застосувати ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України та вказати в рішенні про нарахування 3% річних та пені на суму боргу до моменту виконання такого рішення відповідачем.
Розглядаючи спір, місцевий суд у повному обсязі задовольнив вимоги про стягнення суми основного боргу та 3 % річних. Натомість, вимоги про стягнення пені та інфляційних втрат задоволено частково.
Як уже було зауважено, відповідач оскаржує рішення суду в частині задоволення вимог про стягнення 3 % річних.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Суд першої інстанції встановивши, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача трьох процентів річних, суд першої інстанції, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 243 459,78 грн 3 % річних та 1 261 744,40 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 07.11.2020 по 18.07.2023.
Доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі фактично стосуються того, що місцевий суд застосував частину 2 статті 625 ЦК України в частині стягнення трьох процентів річних без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення процентів річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі № 910/12058/23, проценти річних нараховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі три проценти, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних апеляційним судом не встановлено.
Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2024 у справі №910/3323/23, від 07.09.2022 у справі №910/9911/21, від 21.06.2022 у справі №910/9905/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21.
Також відповідач в обгрунтування необхідності зменшення розміру 3% річних, зазначив, що втрата останнім значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, покладання на відповідача в умовах воєнного стану додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення суспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов'язання. Як стверджував відповідач, зазначені втрати виробничих потужностей негативно вплинули на фінансовий стан останнього. Також відповідач наполягає на відсутності його вини в простроченні оплати за виконані роботи, у зв'язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ДП НАЕК «Енергоатом» та суттєвим зменшенням обсягу відпущеної електроенергії.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
З огляду на приписи ч. 2 статті 617 ЦК України та ч. 2 статті 218 ГК України в даному випадку, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на відсутність його вини у невчасному виконанні зобов'язань з оплати виконаних робіт, оскільки відсутність коштів у боржника, а також недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов'язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт.
До того ж, колегія суддів зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №910/11610/20, у редакції постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021, на яке посилається апелянт, не тільки підтверджується наявність кризи неплатежів, а й вказується на наявність надходжень, пов'язаних із неналежним виконанням зобов'язань контрагентами відповідача, оскільки згаданим рішенням стягнуто з відповідача - Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь позивача - Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Енергоатом-Трейдинг» не тільки суму основного боргу у розмірі 3 747 022 503,50 грн, а і пеню у розмірі 39 035 776,71 грн, штраф у розмірі 134 939 622,10 грн, 3% річних у розмірі 26 682 969,56 грн, інфляційні втрати у розмірі 21 768780,75 грн та судовий збір у розмірі 735 561,45 грн».
Тобто вищезазначеним рішенням підтверджується наявність значних грошових коштів, фактично не передбачених договорами, які мали б бути спрямовані на розрахунки із власними контрагентами.
Доводи відповідача про наявність виключних обставин для зменшення розміру процентів річних, таких як втрата частини виробничих потужностей, пріоритетність забезпечення фінансування відповідачем заходів підтримання безпеки атомних станцій, виконання ним спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії не вказують на те, що сплата ним 3% річних стане надмірним тягарем для підприємства, зупинить взагалі, або ж якимось чином перешкоджатиме роботі.
Отже, у суду першої інстанції не було підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних, у зв'язку з чим, судом першої інстанції вмотивовано задоволено позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 243 459,78 грн у повному обсязі. Доводи скаржника про неправильне застосування судом ст. 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду спору.
Щодо заперечень скаржника про здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру позивачем подано до суду копію договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 року, копію специфікації № 39 до нього на суму 57 000,00 грн, копію рахунку на оплату правової допомоги від 06.07.2023 року на суму 57 000,00 грн та копію платіжної інструкції від 07.07.2023 року № 1014 на суму 57 000,00 грн.
Відповідно до пункту 1.2 Договору конкретний вид та обсяг правової допомоги за Договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід'ємним додатком до Договору, яка відображає доручення клієнта Адвокатському об'єднанню на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу.
За умовами пунктів 4.4, 4.6 Договору зазначений у цьому правочині гонорар (вартість послуг) Адвокатського об'єднання не містить збори, обов'язкові платежі, поштові й інші витрати, пов'язані з виконанням Договору. Сплата (компенсація) клієнтом таких витрат здійснюється клієнтом протягом двох банківських днів з моменту направлення йому Адвокатським об'єднанням відповідного рахунку. Гонорар (вартість послуг) та витрати, пов'язані з виконанням Договору, вважаються оплаченими клієнтом після зарахування коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об'єднання.
З матеріалів справи вбачається, що у специфікації від 06.07.2023 року № 39, що є додатком № 39 до Договору, клієнт та Адвокатське об'єднання визначили наступний склад правової допомоги, що надається за Договором: надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду господарським судом міста Києва позовної заяви клієнта про стягнення заборгованості по договору № 06/20 від 27.05.2020 року на виконання комплексу робіт, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях. Наведеною специфікацією фіксований розмір гонорару за надання цієї правничої допомоги встановлено в сумі 57 000,00 грн.
Судом встановлено, що відповідач просив зменшити заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн, посилаючись на ненадання позивачем належних доказів на підтвердження понесення таких витрат, як-то акту приймання-передачі наданих послуг, переліку складових наданих послуг та розрахунку їх вартості, а також на невідповідність суми послуг 57 000,00 грн критеріям розумності та співмірності із виконаними адвокатом роботами.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої зазначеної статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Такий висновок викладено в пунктах 44, 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Таким чином, у розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Суд також враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 наведено такі висновки:
"…У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи".
"Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу".
"У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".
Враховуючи, що відповідачем не наведено жодного обґрунтування щодо стягнення витрат на правничу допомогу саме в розмірі 1 000,00 грн, як і не спростовано заявленого позивачем розміру адвокатських витрат, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що викладені відповідачем у клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу заперечення слід відхилити.
З огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, місцевий суд дійшов висновку про те, що витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд ухвалюючи спірне рішення дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача, 56 897, 40 грн.
Твердження відповідача викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів, оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а доводи апеляційної скарги у першу чергу зводяться лише до незгоди відповідача із розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі №910/12058/23 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
Матеріали справи №910/12058/23 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 19.03.2024 після виходу з відпустки головуючого судді Коробенка Г.П. та виходу з лікарняного судді Кравчука Г.А.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді А.І. Тищенко
Г.А. Кравчук