Єдиний унікальний номер справи 333/2495/24
Номер провадження 1-кс/333/967/24
іменем України
про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
19 березня 2024 року місто Запоріжжя
Слідчий суддя Комунарського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1
за участю:секретаря судового засідання прокурора слідчого підозрюваного захисника - адвоката ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6
розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Мелітополі та місті Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 62024080100002220, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 березня 2024 року відносно підозрюваного:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Українка, Обухівського району, Київської області, громадянина України, не одруженого, який має неповну середню освіту, гранатометника 2 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
В провадження старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Мелітополі та місті Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 62024080100002220, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 березня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402КК України відносно - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що першим слідчим відділом (з дислокацією у місті Мелітополі та місті Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024080100002220, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.03.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 22.11.2023 № 117/4517 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду гранатометника 2 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2023 № 338 солдат ОСОБА_5 вважається таким, що з 25.11.2023 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за вказаною вище посадою.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_8 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до вимог ст. ст. 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов'язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Статтями 29, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Статтею 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїми військовими званнями начальниками є майори - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу.
В свою чергу, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
Так, 18.03.2024, близько 10 години 16 хвилин, перебуваючи у місці несення служби, в місці тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 , на території АДРЕСА_2 , заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_9 віддав наказ солдату ОСОБА_5 , направлений на виконання бойового розпорядження командира 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_10 від 16.03.2024 № 675дск, щодо дій в складі зведеної групи із завданням не допустити прорив противника в глибину оборони, а у разі прориву противника у глибину оборони відновити втрачене положення по передньому краю.
Отримавши наказ заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_9 , солдат ОСОБА_5 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом та, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби, з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених вище статутних вимог, відмовитися виконувати наказ начальника, посилаючись на неможливість його виконання за станом здоров'я.
Довідкою військово-лікарської комісії № 998 від 12.03.2024, проведеної у військовій частині НОМЕР_2 , солдата ОСОБА_5 визнано придатним до військової служби у десантно-штурмових військах.
Таким чином, солдат ОСОБА_5 , відмовився виконувати доведене йому бойове розпорядження, а також виконувати покладені на нього обов'язки за посадою.
Відтак, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством та нормативно-правовими актами, які регламентують порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши непокору, тобто інше умисне невиконання наказу, в умовах воєнного стану.
Таким чином, ОСОБА_5 , за викладених вище обставин, обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України - непокорі, тобто в іншому умисному невиконанні наказу, вчиненому в умовах воєнного стану.
18 березня 2024 року старшим слідчим першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі майором Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 , в порядку ст. 208 КПК України затримано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
18 березня 2024 року старшим слідчим першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі майором Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 за погодженням з процесуальним керівником у кримінальному провадженні - прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
18 березня 2024 року о 18 годині 55 хвилині підозрюваному ОСОБА_5 та захиснику - адвокату ОСОБА_6 вручено клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та матеріали, якими обґрунтовується необхідність запобіжного заходу.
У судовому засіданні слідчий підтримав своє клопотання у повному обсязі та послався на обставини, які у ньому були викладені.
Прокурор в судовому засіданні стверджував, що вжиття більш м'яких запобіжних заходів, що передбачені КПК України, є недостатньою мірою з огляду на обставини скоєного та ризики, які існують.
Підозрюваний ОСОБА_5 , після роз'яснення йому слідчим суддею прав, передбачених ч.2 ст.193 КПК України, пояснив, що бажає, щоб його інтереси представляла адвокат ОСОБА_6 ..
В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_5 щодо вирішення клопотання поклався на розсуд суду.
В судовому засіданні захисник заперечувала, щодо заявленого клопотання та обрання відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просила обрати запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовують доводи клопотання, документи, надані стороною захисту, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В силу ст.ст. 131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України.
Судом встановлено, що 18 березня 2024 року до ЄРДР були внесені відомості про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України (кримінальне провадження №62024080100002220).
Клопотання слідчого, погоджене з процесуальним керівником у кримінальному провадженні, оформлене відповідно до вимог ст. 184 Кримінального процесуального кодексу України.
18 березня 2024 року старшим слідчим першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі майором Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 за погодженням з процесуальним керівником у кримінальному провадженні - прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Як вбачається з матеріалів клопотання, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України підтверджується наступними зібраними під час досудового розслідування доказами:
- повідомленні про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення від 18.03.2024, яке надійшло з ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- протоколах допиту свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 які пояснили обставини вчинення кримінального правопорушення;
- довідці ВЛК від 12.03.2024 № 998, відповідно до якої ОСОБА_5 придатний до військової служби у десантно-штурмових військах.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, під час проведення досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ОСОБА_5 може:
- переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду;
- незаконно впливати на свідків;
- вчинити інше кримінальне правопорушення.
Наявність вказаних ризиків підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме за вчинення злочину за правовою кваліфікацією, передбаченою ч.4 ст.402 КК України, який згідно ст. 12 КК України, віднесений до категорії тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років. Розуміючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення (злочину), суворість та невідворотність послідуючого покарання, підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Про вказані наміри ОСОБА_5 вже свідчить його поведінка, оскільки достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме непокору - тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, в умовах воєнного стану, яке по своїй суті являється ухиленням від виконання військового обов'язку.
Зазначене вище підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що на даний час, у зв'язку із початковим етапом досудового розслідування даного кримінального провадження, встановити всіх свідків не виявилося можливим, однак, досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а відтак ОСОБА_5 , у випадку обрання відносно нього запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, може здійснювати тиск на них, які враховуючи початковий етап досудового розслідування ще не були допитані у кримінальному провадженні, однак підлягають обов'язковому допиту в якості свідків, що суттєво вплине на можливість уникнення ОСОБА_5 кримінальної відповідальності та сприятиме перешкоджанню здійсненню досудового розслідування даного кримінального провадження.
При цьому слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Крім того, ОСОБА_5 на теперішній час являється військовослужбовцем та з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, у зв'язку з чим може покинути місце служби, чим фактично вчинить кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 407-409 КК України. Вказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
-перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що підозрюваний розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Крім цього, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування;
-вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 в період воєнного стану вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення) зокрема вчинив непокору (відмову від виконання бойового наказу, в умовах воєнного стану), що не виключає наявність ризику повторного вчинення інших кримінальних правопорушень в т.ч. проти встановлено порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення) та інші злочини.
Також слід зазначити, що у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді особистого зобов'язання пов'язана з тим, що особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом та відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов'язання є те, що підозрюваний зобов'язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, та його застосування не достатнє для забезпечення виконання підозрюваним його обов'язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки у вказаному випадку військовослужбовець повинен повернутися до місця мешкання, реєстрації або місця служби, тобто до підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що створить умови та змогу ОСОБА_5 здійснювати вплив на свідків та переховуватися від органу досудового розслідування. З огляду на вище викладене буде неможливо ефективно забезпечити необхідну міру контролю за поведінкою підозрюваного, що дасть останньому можливість переховуватись від правосуддя, надасть останньому можливість переховуватись від органу досудового розслідування та суду та здійснювати тиск на свідків, щоб останні відмовились від своїх показань.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді домашнього арешту пов'язана з тим, що вказаний запобіжний захід в умовах воєнного стану, позбавляє військовослужбовця виконувати свій конституційний обов'язок, що не кореспондується із ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, в свою чергу обрання відносно підозрюваного іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, створить передумови для переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та/або суду. Більше того, за таких обставин ОСОБА_5 отримає можливість незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні будь-яким чином.
Крім, цього суд при розгляді питання про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, повинен з'ясувати технічні можливості реалізації вказаного виду запобіжного заходу та наявність електронних засобів контролю, які передбачені для виконання даного виду запобіжного заходу, з метою забезпечення своєчасного запобігання можливим спробам підозрюваного невиконання вимог обраного відносно нього запобіжного заходу.
Водночас, необхідно брати до уваги і саму особистість підозрюваного, враховуючи її репутацію, соціальні зв'язки тощо.
Крім того, можливість незаконного впливу на свідків, спрямованих на зміну їх показань в суді, наданих ними органу досудового розслідування, з метою перешкоджання доказуванню стороною обвинувачення перед судом усіх фактичних даних, які встановлені у ході досудового розслідування, порушує принцип змагальності кримінального провадження, визначений ст. 22 КК України.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею не встановлено.
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Фокс, Кемпбел і Хартлі проти Сполученого Королівства, наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок про те, що дана особа могла вчинити злочин.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 , у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до органу досудового розслідування та суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Разом з тим, поручителі з числа цивільних осіб не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов'язків щодо не здійснення впливу на свідків, які до теперішнього часу проходять військову службу, де проходить військову службу підозрюваний, крім того ОСОБА_5 являється військовослужбовцем і повинен проходити військову службу за місцем дислокації військової частини, що фактично унеможливить поручителем з числа цивільних осіб забезпечити належне виконання покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 КПК України. Водночас, поручителі з числа командування військової частини та інших військових формувань не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов'язків щодо не здійснення впливу на свідків, які до теперішнього часу проходять військову службу в одній із підозрюваним військовій частині, у зв'язку з виконанням безпосередніх бойових завдань на лінії зіткнення з ворогом.
За таких обставин застосування більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; що підозрюваний ОСОБА_5 має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, посаду, репутацію, стан здоров'я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій ОСОБА_5 , для запобігання вказаним ризикам об'єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Крім того, бажання ОСОБА_5 уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного. Таким чином, констатовані ризики є обґрунтованими та доведеними.
Не утворює підстав для звільнення підозрюваного і участь останнього у бойових діях пов'язаних з захистом суверенітету та незалежності України, оскільки ці обставини мали місце і на час вчинення злочину, а отже вони не утворюють для ОСОБА_5 жодних моральних запобіжників при обранні ним моделі поведінки.
За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Мелітополі та місті Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 є доведеним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні під час дії воєнного стану при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Однак, враховуючи обставини справи, слідчий суддя вважає за необхідне визначити розмір застави у виді 20 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень 00 копійок, що буде пропорційним щодо підозрюваного, необхідним і достатнім для забезпечення виконання ним, покладених на нього обов'язків та досягненню завдань кримінального провадження.
Такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20.11.2010 у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 194 КПК України, -
Клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Мелітополі та місті Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 62024080100002220, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 березня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402КК України відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування у Запорізькому СІЗО.
Строк тримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під вартою рахувати з моменту його фактичного затримання - з 18 березня 2024 року з 16 години 30 хвилин.
Визначити одночасно щодо підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
ОСОБА_5 , або заставодавець (інша фізична або юридична особа) мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі 60 560 гривень 00 копійок (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят гривень нуль-нуль копійок) на депозитний рахунок місцевих загальних судів (отримувач платежу - ТУ ДСАУ в Запорізькій області, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 26316700, рахунок № UA378201720355249002000001205, Державна казначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, призначення платежу: застава за (вказати П.І.Б. особи, за яку вноситься застава); номер справи (провадження); суд, в якому розглядається справа).
У разі внесення вказаної застави на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покладаються наступні обов'язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме:
1. Прибувати до слідчого, який здійснюють досудове розслідування даного кримінального провадження, прокурора, суду за першою вимогою.
2. Повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання.
3. Не відлучатися за межі Запорізької області без дозволу слідчого, прокурора або суду.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що з моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, а у разі невиконання покладених на нього обов'язків, застава звертається в дохід держави.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали покласти на відповідний структурний підрозділ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.
Виконання ухвали доручити начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Термін дії ухвали закінчується 16 травня 2024 року (включно).
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали складено та проголошено 19 березня 2024 року о 16 годині 30 хвилині.
Слідчий суддя Комунарського районного суду
міста Запоріжжя ОСОБА_1