Справа № 182/4997/23
Провадження № 2/0182/675/2024
Іменем України
19.03.2024 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька -Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про усунення перешкод у користуванні рухомим майном,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про усунення перешкод у користуванні рухомим майном.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 15 листопада 2022 року він звернувся до Територіального сервісного центру МВС № 1245 (м.Покров) з метою відчуження належного йому автомобіля. Проте, листом від 22 листопада 2022 року, вих.№ 31/4-1245-22, йому було повідомлено, що, відповідно до п.п.1, 2 постанови ВДВС Нікопольського МРУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 29 травня 2012 року, ВП НОМЕР_6; від 30 травня 2012 року, ВП № НОМЕР_7; та від 02 червня 2015 року, ВП № НОМЕР_5, на автомобілі MERCEDES-BENZ 308D, 1995 року випуску, кузов НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , та MERCEDES-BENZ VITO, 108D 2002 року випуску, кузов НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , накладено арешт та заборонено здійснювати відчуження будь-якого належного йому майна. З метою захисту свого порушеного права власності 02 грудня 2022 року він уклав договір про надання правничої (правової) допомоги з адвокатом Козадаєвою Н.Ю. На заяву адвоката, вих.№ 6 від 30 грудня 2022 року, про ознайомлення та фотокопіювання матеріалів виконавчих проваджень № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_5, були надані роздруковані часткові матеріали виконавчих проваджень № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_5 без підписів державних виконавців та печаток в зв'язку з їх знищенням. Відповідно до наданих матеріалів, зазначені виконавчі провадження закінчені: ВП № НОМЕР_6 - в зв'язку з поверненням виконавчого документу стягувачеві (постанова від 25 червня 2014 року); ВП № НОМЕР_7 - в зв'язку з поверненням виконавчого документу стягувачеві (постанова від 25 червня 2014 року); ВП № НОМЕР_5 - в зв'язку зі сплатою штрафу (постанова від 17 серпня 2015 року). 24 січня 2023 року його представник звернулась до відповідача з заявою про припинення арешту автомобілів MERCEDES-BENZ 308D, 1995 року випуску, кузов НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , та MERCEDES-BENZ VITO, 108D 2002 року випуску, кузов НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 . Листом від 31 січня 2023 року, вих.№ 5664, відповідач повідомив, що для зняття арешту з транспортних засобів та припинення їх розшуку, закінчення вищезазначених виконавчих проваджень, необхідно сплатити: за ВП № НОМЕР_6 - 1 186,00 грн.; за ВП № НОМЕР_7 - 1 241,00 грн.; за ВП № НОМЕР_5 - 386,00 грн. Також, по ще одній справі, не зазначеній в листі Територіального сервісного центру МВС № 1245 (м.Покров), АСВП НОМЕР_8 необхідно сплатити 1 406,00 грн. Загалом - 4 219,00 грн. На повторну заяву представника ОСОБА_2 про припинення арешту автомобілів (вих.1 від 23.02.2023 року) відповідач також відмовив (лист від 08.03.2023 року вих.№ 19301), посилаючись на ч.2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, що діяла станом на 25 червня 2014 року та 17 серпня 2015 року) та ч.4,5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (в редакції від 01.01.2023 року). На заяву адвоката, вих.№ 2 від 23 лютого 2023 року, про ознайомлення та фотокопіювання матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_8, відповідач повідомив, що 25 червня 2014 року зазначене виконавче провадження завершено, відповідно до ст.7, ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла до 05.10.2016 року) та 04 січня 2016 року знищено. Таким чином, він вважає, що не є боржником, в розумінні абз.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження», а припинення арешту належного йому рухомого майна відповідачем неможливе. Тому, враховуючи вищевикладені обставини, змушений звернутись до суду та просить припинити арешт та заборону здійснювати відчуження рухомого майна, який було накладено відділом державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції: постановою від 29 травня 2012 року, ВП № НОМЕР_6; постановою від 30 травня 2012 року, ВП № НОМЕР_7; постановою від 02 червня 2015 року, ВП № НОМЕР_5. А також просить суд стягнути з відповідача на його користь сплачений судовий збір в розмірі 1 073 грн. 60 коп. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 6 800 грн. 00 коп.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2023 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.70-71).
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, скористався на підтвердження чого від його представника надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає наступне. Так, на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження, яке 17 серпня 2015 року, на підставі п.8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження», було закінчено у зв'язку з повним виконанням. Однак, у них на виконанні перебувало ще два виконавчих провадження з проводу виконання постанови № 125453 від 19 лютого 2010 року, виданої ДАІ при УМВС України. У відповідності до вимоги чинного законодавства, у разі, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного й того ж боржника, вони об'єднуються в одне зведене провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливими іншими витратами виконавчого провадження. Тому, 11 березня 2014 року постановою виконавця було вирішено об'єднати в одне зведене виконавче провадження ВП № НОМЕР_6 та ВП № НОМЕР_8. Вищевказані виконавчі провадження, після проведення виконавчих дій, були закриті і постанова з виконавчим збором була надіслана стягувачу. Борги боржником сплачені не були. Відповідно до ч.4, 5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі, від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". При цьому, представник відповідача зазначає, що для зняття арешту з транспортних засобів та припиненні їх розшуку необхідно сплатити виконавчі збори по виконавчим провадженням, про що представника позивача неодноразово було повідомлено. Тому, враховуючи вищевикладені обставини, вважають, що, оскільки позивачем виконавчі витрати сплачено не було, то й підстави для зняття арешту відсутні. Таким чином, просять суд в задоволені позову відмовити в повному обсязі (а.с.101-103).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 47 наведеного Закону, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалось або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
За приписами ч.5 ст.47 наведеного Закону, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Відповідно до ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених ч.1 цієї статті випадках. При цьому, даною нормою не передбачено такого випадку закінчення виконавчого провадження, якщо виконавчий лист повернуто стягувачу у зв'язку з тим, що стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Згідно з частинами першою та другою статті 50 наведеного Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
У відповідності до частин третьої - п'ятої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
Крім того, згідно з підпунктом 4.11.1 пункту 4.11 Інструкції про проведення виконавчих дій, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 року № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 року за № 865/4158 (в редакції станом на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві), виконавчий документ, який прийнятий державним виконавцем до виконання, і за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, зокрема, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, якщо їх авансування передбачено Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Аналіз наведених положень приводить до висновку, що у разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV), виконавче провадження не є закінченим. До того ж, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав перешкоджання стягувачем провадженню виконавчих дій або не здійснення авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа, державному виконавцю і не надано право на зняття арешту з майна боржника.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09 (провадження № 61-22895св19) вказано, що «частинами першою та другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаний з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Отже, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав перешкоджання провадженню виконавчих дій або не здійснення авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, оскільки, відповідно до положень статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження не є закінченим».
Однак, як вбачається з матеріалів справи, за виключенням одного ВП № НОМЕР_5, по якому виконавчі дії були проведені повністю та виконавче провадження закрито, внаслідок чого арешт та заборона в постанові про закінчення виконавчого провадження була знята, по виконавчих провадженнях № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7 були прийняті постанови про повернення виконавчого документу стягувачу. При цьому, однією з основних причин повернення вищевказаних виконавчих документів стали обставини щодо вчинення державним виконавцем виконавчих дій протягом року, який не дав результатів. Тобто, в даному випадку, з урахуванням вищевикладеного, боржником вимоги закону щодо сплати боргу виконані не були. Однак, як на підставу звернення до суду з даним позовом, позивач посилається на обставини, які вважає такими, що порушують його право на володіння належним йому майном. Хоча, як на підставу відмови в задоволенні позову, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що борги по ВП № НОМЕР_6 та ВП № НОМЕР_7 боржником, в даному випадку - ОСОБА_1 , сплачені не були, тому й підстави для скасування арешту відсутні. Проте, ані позивач, ані його представник дані обставини не спростували та будь-які заперечення з даного приводу до суду не надали, що дає суду підстави вважати, що вони з даним твердженням погодилися. Тобто, вищевказані обставини свідчать про той факт, що державним виконавцем було винесено постанову не про закінчення виконавчого провадження (стаття 49 наведеного вище Закону), а про повернення виконавчого листа стягувачу (стаття 47 вказаного Закону), що не заперечується й самим позивачем.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18) зазначено, що «згідно зі статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».
Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувану, на підставі п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 року), виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені ч.2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (зняття арешту, накладеного на майно боржника).
Приписами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», якою врегульовано випадки закінчення виконавчого провадження, визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.
З правового аналізу норм, зокрема, ст.ст.47, 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження», вбачається, що державний виконавець зобов'язаний зняти арешт шляхом винесення відповідної постанови лише у випадку закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується ані позивачем, ані його представником, в тому числі, представником відповідача, що по ВП № НОМЕР_5 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, як результат - арешт та заборона були зняті, проте, суду не зрозумілі підстави, за яких позивач звертається до суду з вимогами в частині зняття арешту по ВП № НОМЕР_5, оскільки арешт та заборона вже зняті, про що позивач не заперечував у відповіді на відзив.
Судом враховується та обставина, що, згідно ч.5 ст.59 ЗУ "Про виконавче провадження", арешт може бути знятий за рішенням суду (згідно відповіді Головного сервісного центру МВС, останній є чинним), однак, суд вважає, що підстави для арешту відсутні, оскільки 17 серпня 2015 року державним виконавцем була прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження (а.с.45).
Що стосується заявлених вимог про скасування арешту, вчиненого в рамках виконавчих проваджень № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7, суд вважає, що підстави для його скасування також відсутні, оскільки 25 червня 2014 року в рамках вищевказаних виконавчих проваджень постановами виконавця було повернуто виконавчі документи стягувачу (а.с.17, 31), що свідчить про той факт, що державним виконавцем в рамках даних виконавчих проваджень не виносилась постанова про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, тому, згідно ч.5 ст. 59 ЗУ "Про виконавче провадження", дане дає суду підстави вважати, що арешт не може бути знятий.
Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувану, на підставі ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 року), виконавче провадження не є закінченим і після нього не можуть наступити правові наслідки, передбачені ч.2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (зняття арешту, накладеного на майно боржника).
Суд, вкотре, зазначає, що приписами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано випадки закінчення виконавчого провадження та визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.
З правового аналізу норм, зокрема, ст.ст. 47, 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження», вбачається, що державний виконавець зобов'язаний зняти арешт шляхом винесення відповідної постанови лише у випадку закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Проте, згідно з матеріалами справи, на підставі постанов, виконавчий документ був повернутий стягувачу, оскільки в результаті вжитих державним виконавцем заходів, неможливо встановити розшук майна боржника та з'ясувати його місце знаходження. При цьому, закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу є різними процесуальними діями з різними наслідками їх застосування. Зокрема, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом встановлених вказаним законом строків. Повернення виконавчого документа не є закінченням виконавчого провадження. А тому, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника в разі повернення виконавчого документа стягувачу, в тому числі, на підставі ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, добровільне виконання рішення суду є обов'язком боржника, відповідно до п.9 ст.129 Конституції України, ст.18 ЦПК України.
Твердження в позовній заяві, що накладений арешт для позивача створює незручності та позбавляє його права на розпорядження рухомим майном, не можуть бути прийняті до уваги судом, з огляду на наступне.
Так, арешт або заборона на майно боржника полягає не лише в його безпосередньому арешті, а в сукупності дій, спрямованих на виконання рішення та застосовується для забезпечення реального виконання рішення. При цьому, боржник не позбавлений права, під час здійснення виконавчого провадження, ініціювати перед виконавцем питання щодо зняття арешту з вищезазначеного майна за умови надання беззаперечних та переконливих доказів того, що підстави для арешту нерухомого майна відсутні.
Таким чином, суддя, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дійшов висновку, що позовна заява є частково обґрунтованою в частині зняття арешту, накладеного постановою від 02 червня 2015 року у ВП № НОМЕР_5.
Що стосується інших заявлених вимог, то підстави для зняття арешту відсутні, позивачем не доведено тих обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають .
В силу вимог ст.141 ЦПК України, з Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь позивача слід стягнути сплачений нею судовий збір в розмірі 1 073 грн. 60 коп., сплачений ним при подачі позову.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
В частині 3 ст.137 ЦПК України зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Однак, при розгляді вище вказаної цивільної справи, будь-які докази на підтвердження витрат на правову допомогу (акт виконаних робіт, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, тощо) суду надані не були.
Тому, в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст.3, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про усунення перешкод у користуванні рухомим майном - задовольнити частково.
Припинити арешт та заборону здійснювати відчуження рухомого майна, який було накладено відділом державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції постановою від 02 червня 2015 року за ВП № НОМЕР_5.
Стягнути з Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ 35004297) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 073 грн. (одна тисяча сімдесят три грн.) 60 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал