Справа № 204/12204/23
Провадження № 1-в/204/17/24
19 березня 2024 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі колегії суддів:
головуючого - судді: ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю: секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
представника установи ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
засудженого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання засудженого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2012 за п.1,6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України на підставі ст.70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна,
про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк на підставі ст.82 КК України,
До Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшло вищезазначене клопотання засудженого ОСОБА_9 .
В обґрунтування клопотання ОСОБА_9 зазначає, що в порядку Закону України № 4049 він має право на заміну на певний строк покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_9 клопотання підтримав, пояснивши суду, що на його переконання він заслуговує на застосування ч. 5 ст. 82 КК України, є законослухняним громадянином. Заохочень та стягнень не має до праці не залучався, оскільки особи, які засуджені до довічного позбавлення волі до праці не залучаються. Складений висновок установи про ступінь його виправлення вважав таким, що не відповідає дійсності, містить неправдиву інформацію щодо нього.
Захисник ОСОБА_8 у судовому засіданні клопотання засудженого підтримала, просила суд його задовольнити.
Прокурор вважав, що клопотання засудженого ОСОБА_9 не підлягає задоволенню.
Представник установи ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив суду, що він є начальником сектора максимального рівня безпеки для чоловіків засуджених до довічного позбавлення волі.
ОСОБА_9 відбуває покарання в ДУВП № 4 з 2017 року.
За час відбування покарання заохочень не мав, мав 4 стягнення, які на даний час погашені. В цілому ОСОБА_9 за час відбування покарання в установі характеризується посередньо.
В установі була проведена комісія, під час проведення якої застосовується комплексний підхід для визначення стану виправлення засудженого. Згідно висновку комісії засуджений ОСОБА_9 не став на шлях виправлення, а тому йому було відмовлено у підготовці подання для звернення до суду про застосування до нього ч. 5 ст. 82 КК України.
Вислухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали клопотання, надані суду на огляд матеріали, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до п. п. 3, 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, має право вирішувати питання про заміну не відбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким, інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Згідно ч. 1 ст. 82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Згідно ч. 5 ст. 82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Загальні принципи, встановлені в практиці ЄСПЛ щодо покарання у виді довічного позбавлення волі, були резюмовані у рішенні по справі «Хатчінсон проти Сполученого Королівства» наступним чином: «Відповідні принципи та висновки, які слід з них зробити, детально викладені в рішенні у справі Вінтера (п. п. 103-122; резюмовані у рішенні у справі «Мюррей проти Нідерландів [ВП]», №10511/10, п.п. 99-100, ECHR 2016). Конвенція не забороняє призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі особам, засудженим за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як вбивство. Проте, щоб таке покарання було сумісним зі ст. 3, повинна існувати «de jure і de facto» можливість його пом'якшення, що означає, що в ув'язненого повинна бути як перспектива звільнення, так і можливість перегляду міри покарання. В основі такого перегляду повинна лежати оцінка наявності законних пенологічних підстав для триваючого тримання ув'язненого під вартою в місцях позбавлення волі. Ці підстави включають покарання, стримування, захист громадськості і реабілітацію. Баланс між ними не обов'язково є статичним і може змінюватися в ході відбування покарання, таким чином, первинні підстави, що обґрунтовують тримання під вартою в момент призначення покарання, можуть втратити своє значення після тривалого періоду відбування покарання. Слід підкреслити важливість такої підстави як реабілітація, оскільки акцент в сучасній європейській карній політиці робиться на реабілітаційній меті позбавлення волі, як це відображено у практиці держав-учасниць, у відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, і у відповідних міжнародних матеріалах (рішення у справі Вінтер та інші, цитоване вище, п. п. 59-81).
Судом встановлено, що вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2012 року ОСОБА_9 засуджено за ст. 115 ч. 2 пп.1, 6; ст. 187 ч. 4, ст.70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна. Строк відбування покарання ОСОБА_9 відраховувати з 21.05.2010 р.
Ухвалою Апеляційного суд Запорізької області від 27.02.2013 вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2012 залишено без змін.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01.03.2018 засудженому ОСОБА_9 в строк відбутого покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2012, зараховано строк попереднього ув'язнення з 21 травня 2010 року по 27 лютого 2013 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Засуджений ОСОБА_9 в місцях позбавлення волі перебуває з 21.05.2010 року, з червня 2017 року відбуває покарання призначене вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2012 року в умовах ДУВП №4.
На день розгляду справи, з урахуванням Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII, засуджений відбув понад 15 років призначеного йому покарання.
Як слідує з характеристики наданої ДУ «ДУВП (№ 4)» від 04.03.2024 за час перебування в установі ОСОБА_9 зарекомендував себе посередньо, порушень вимог режиму утримання не допускав, стягнення не накладалися, заохочення не застосовувалися.
У відношенні представників адміністрації поводить себе ввічливо, виконує законні вимоги.
До праці не залучається з незалежних від нього обставин.
Соціально-корисні зв'язки з рідними підтримує шляхом телефонних розмов та побачень, отримує посилки.
На профілактичних обліках не перебуває.
За складом характеру спокійний, врівноважений.
З співкамерниками не конфліктує, підтримує рівні стосунки.
Згідно Висновку щодо ступеня виправлення засудженого, ОСОБА_9 в підсумку набрав 59 балів, не став на шлях виправлення та не може бути представлений до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк (82 КК України) 60 балів.
Відповідно до інформації Філії ДУ «Центр охорони здоров'я ДКВС України» У дніпропетровській та Донецькій областях від 21.02.2024, на даний час стан здоров'я ОСОБА_10 стабільний. Угрентного лікування не потребує. Знаходиться під постійним наглядом працівників АПВ ДБЛ № 4.
Так, можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, обумовлена наявністю двох складових: засуджений став на шлях виправлення та відбув певну частину строку покарання.
Відповідно до ст.6 КВК України виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Під ступенем виправлення засуджених до позбавлення волі слід розуміти індивідуалізовану комплексну фіксацію рівня зміни зовнішніх (соціально-правових) і внутрішніх (психолого-педагогічних) характеристик особистості засудженого через певні проміжки часу (у період відбування покарання), які виступають передумовами правомірних (неправомірних) дій і поведінки, як показник готовності (неготовності) вести правослухняний спосіб життя в умовах свободи.
Ступінь виправлення «довів своє виправлення» це категорія стійко-позитивних засуджених, у яких відбулося докорінна зміна поглядів на життя у соціально-корисну сторону і є можливість досягти мети покарання в умовах свободи, тобто застосувати умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Готовність до законослухняної способу життя в умовах свободи і незалежність поведінкової саморегуляції від впливу застосовуваних до засудженого карально-виправних заходів дозволить вважати його підготовленим для умовно-дострокового звільнення від покарання. Зазначена готовність повинна охоплювати ряд основних сфер життєдіяльності і юридично значущої поведінки. До таких сфер повноцінного входження в соціум слід віднести: сферу матеріального забезпечення життя, сферу взаємодії з іншими людьми, сферу дозвілля і розваг.
Відповідно до ч. 3 ст. 154 КВК України, стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81,82 Кримінального кодексу України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого Кримінальним кодексом України строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Міністерством Юстиції України затверджено «Порядок визначення ступеня виправлення засудженого».
Відповідно до п.3 «Порядку визначення ступеня виправлення засудженого», затвердженого наказом Міністерства Юстиції №294/5 від 19.01.2023 (Порядок), адміністрація установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого статтями 81,82 Кримінального кодексу України строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання та надіслати клопотання до суду щодо можливості представлення засудженого до заміни покарання у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Разом з поданням до суду надаються документи, перелік яких встановлений пунктом 9 розділу VI Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.06.2012 №847/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 14.06.2012 за №957/21269, та висновок щодо ступеня виправлення засудженого, форма якого наведена в додатку до Методики визначення ступеня виправлення засудженого.
Згідно з ч.8 Порядку передбачається, що засуджений до довічного позбавлення волі додатково до подання щодо можливості представлення його до заміни покарання у виді позбавлення волі на певний строк повинен подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації (далі - індивідуальний план), форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Індивідуальний план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженому усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженого після звільнення. Індивідуальний план складається засудженим до довічного позбавлення волі разом з начальником відділення СПС у термін не більше ніж 15 календарних днів після завершення проведення оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення у двох примірниках. Один примірник зберігається у засудженого, другий - у начальника відділення СПС. Стан його виконання перевіряється заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи кожні шість місяців, про що робиться відповідна відмітка.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 №2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», оскільки судовий розгляд питання про умовно дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким справляє великий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх по суті внесеного подання. Зокрема, слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування. Пояснення зазначених осіб і думка прокурора мають бути відображені в протоколі судового засідання.
Довічне позбавлення волі є найсуворішим видом покарання, передбаченим КК України і відповідно до ст. 64 КК України встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
З системного тлумачення положень ст. 64 та 65 КК України слід дійти висновку, що довічне позбавлення волі застосовується до винної особи лише у виключних випадках, коли покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк не може забезпечити реалізацію встановленої ст. 50 КК України мети покарання, зокрема виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Таким чином, вирішуючи питання про наявність правових підстав для заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, суд має вирішити питання чи буде визначене покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, у разі заміни цим покарання раніше призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, відповідати критеріям до кримінального покарання, визначеним у ст. 50 та 65 КК України.
При цьому, визначення строку, на який може бути замінено покарання у виді довічного позбавлення волі покаранням у виді позбавлення волі на певний строк, відноситься до дискреційних повноважень суду, вирішується судом у кожному конкретному випадку індивідуально, повинно відповідати вимогам закону та прийматись з сукупності даних, які характеризують особу засудженого, оскільки суд повинен переконатися в тому, що за час відбування покарання в особистості засудженого відбулись певні позитивні зміни, які свідчать, що останній дійсно став на шлях виправлення, яке може відбутися без відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.
Суд зазначає, що неухильне дотримання умов та правил поведінки під час відбування покарання є обов'язком всіх засуджених, але не є свідченням того, що засуджений став на шлях виправлення, оскільки такі обставини мають оцінюватись в сукупності з іншими: ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях установи тощо.
В даному випадку, враховуючи характер кримінальних правопорушень (зокрема, той факт, що умисні дії засудженого призвели до смерті кількох осіб), лише тривалий строк відбутого покарання за вироком суду не може бути безумовною підставою для пом'якшення йому покарання.
Виконуючи рекомендації постанови Пленуму ВСУ від 26.04.2002 №2, дослідивши матеріали особової справи, звернувши особливу увагу не лише на пояснення засудженого, а й на пояснення представника органу, який відає виконанням покарання, яким не надано суду жодних підстав вважати, що до засудженого може бути застосована ст.82 КК України, враховуючи невідворотні наслідки скоєних засудженим кримінальних правопорушень - смерть людей, відсутність даних щодо його позитивних змін за час відбування покарання, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання засудженого ОСОБА_9 та заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі строковим покаранням.
Також ОСОБА_9 не було подано до суду індивідуального плану в якому б було визначено заходи, здійснення яких, у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк, дасть змогу засудженому усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації його після звільнення.
Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_9 у 1988 році був засуджений, у тому числі за п. «в» ч. 2 ст. 115 КК України. У 2001 році був звільнений умовно - дострокова на невідбутий строк 10 місяців 15 днів, однак на шлях виправлення не став та у березні 2010 року знову вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 115 КК України.
Отже, ваховуючи викладене, суд дійшов висновку, що клопотання засудженого ОСОБА_9 про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ст.82 КК України задоволенню не підлягає.
Розглядаючи заяву засудженого ОСОБА_9 про скасування висновку адміністрації ДУВП № 4 про ступінь виправлення засудженого, суд зазначає, що така заява не підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства та не може бути вирішена в ході розгляду клопотання про заміну покарання більш м'яким. Відповідно до ч. 9 ст. 539 КПК України розгляд питань щодо інших дій, рішень чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст.82 КК України, ст. ст. 537, 539 КПК України,
У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк на підставі ст.82 КК України- відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляція протягом семи діб з дня її оголошення до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська.
Повний текст ухвали складено 19.03.2024.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3