Справа № 202/14030/23
Провадження № 2/202/377/2024
Іменем України
15 березня 2024 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Мачуського О.М.
за участю секретаря судового засідання - Карасьової Г.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Домашенко Д.М.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Дніпро, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позову, з урахуванням уточнених позовних вимог від 20.10.2023 року, зазначено, що 25 липня 2006 року ОСОБА_2 отримав від позивача у борг під розписку грошові кошти в сумі 193733 гривень, що було еквівалентно 38363 доларів США, які відповідач мав повернути до 15.01.2007 року. У зв'язку з неповним погашенням боргу, позивач звернувся з позовом до суду та рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2007 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача борг у сумі 165676,10 грн.. На виконання даного судового рішення видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні виконавчої служби Індустріального району м. Дніпра. ОСОБА_2 тривалий час ухиляється від виконання рішення суду, у зв'язку із чим заборгованість після часткового погашення становить 165629,76 грн. , з 24.10.2019 року - 163068,52 гривень; з 04.12.2020 року - 160992,79 гривень; з 06.05.2021 року - 213523,82 гривень; з 02.12.2021 року - 235193,98 гривень; з 01.07.2022 року - 234648,53 гривень; з 07.07.2022 року - 109283,53 гривень; з 29.11.2022 року - 165629,76 гривень.
Посилаючись на ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з ОСОБА_2 20807,09 гривень, з яких: три відсотки річних від простроченої суми - 4269,58 гривень та інфляційні втрати - 16537,51 гривень, а також судові витрати з оплати судового збору в розмірі 1073,60 гривень..
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2023 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
20 лютого 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Домашенко Д.М. подав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позов є незаконним, необґрунтованим, з огляду на наступне. Так, подані позивачем копії документів не засвідчені належним чином, тобто не відповідають встановленим ст. 78 ЦПК України вимогам щодо допустимості та не можуть бути взяті судом до уваги. Висновки позивача про наявність підстав для стягнення 3% річних та інфляційних витрат, є безпідставними та надуманими. Так, із доданої позивачем копії розписки від 25.07.2006 р. вбачається наявність між сторонами відносин, що виникли з укладення договору позики. Позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних з 01.07.2022 р. по 01.07.2023 р. у розмірі 4 269,58 грн. та інфляційні витрати з 01.07.2022 р. по 01.07.2023 р. у розмірі 16 537,51 грн. З приведених позивачем у позовній заяві розрахунків вбачається, що позивач нарахував 3% річних та інфляційні витрати як на залишок основного боргу відповідно до розписки, так і на 3% річних та інфляційні витрати, нараховані раніше, а також нараховував 3% річних та інфляційні витрати на суму у гривні, а не у валюті позики - у доларах США.
Окрім того, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Також представник відповідача зазначає, що приведені позивачем заочні рішення та лист виконавчої служби не мають приюдиційного значення для цієї справи в частині встановлення валюти зобов'язання, адже валюта зобов'язання встановлена між сторонами виключно розпискою і не була змінена ні сторонами, ні судовим рішенням, що набрало законної сили.
20 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог від 16.02.2024 року в якій зазначив, що наявну за відповідачем заборгованість в сумі 165629,76 гривень, державним виконавцем 29.01.2024 року було стягнуто з боржника (відповідача), а тому позивач надав розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, станом на 28.01.2024 року та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в сумі 25183,80 гривень, з яких: 7155,62 гривень - 3% річних від простроченої суми; 18028,18 гривень - інфляційні втрати, а також судові витрати в розмірі 1073,60 гривень.
Позивач в судовому засідання позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні. Також представник відповідача додатково зазначив, що розрахунок здійснено невірно, а інфляційні втрати на прострочення виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті не нараховуються.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, будь-яких заяв, заперечень, клопотань до суду не надав, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. ст. 280-282 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд доходить наступного висновку.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частини 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору позики, які регулюються Цивільним кодексом України.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено, що 25 липня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів в сумі 193733 гривень, що складає 38363 доларів США, які ОСОБА_2 зобов'язався повернути до 15.01.2007 року.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2007 року ухваленим по справі № 2-948/07 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 165265 грн та 3 % річних з основного боргу у розмірі 411,10 грн, а всього - 165265, 10 грн.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за грошовим зобов'язанням у сумі 51 760 грн. 23 коп., яка складається з наступного: 14 864, 01 грн. - три відсотки річних від простроченої суми; 36 896, 22 грн. - інфляційні втрати, а також витрати по сплаті судового збору в 840 грн. 80 коп.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за грошовим зобов'язанням у сумі 20762 грн. 16 коп., яка складається з наступного: 5093, 15 грн. - три відсотки річних від простроченої суми; 15669, 01 грн. - інфляційні втрати, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 908 грн.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 55 353 грн. 83 коп., яка складається з наступного: 6781,53 грн. - три відсотки річних від простроченої суми; 48 572,30 грн. - інфляційні втрати, а також сплачений судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обов'язковість судового рішення є одним з основних принципів цивільного судочинства. Дана норма закріплена п.7 ч.3 ст. 2 ЦПК України. Згідно ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
На виконання вказаних рішень суду видано виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні в Індустріальному відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), об'єднане виконавче провадження № 65659045.
Відповідно до інформації, викладеній у листі державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) від 17.10.2023 року № 59582, після часткових погашень заборгованості, сума боргу ОСОБА_2 складає 165629,76 гривень.
При цьому, позивач вказує, що даний розмір заборгованості було погашено відповідачем в повному обсязі 29.01.2024 року, на підтвердження чого надав виписку по банківській картці. Даний факт не оспорювався та підтверджений стороною відповідача.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст.ст. 524, 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з приписами ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Згідно п. 5 ч. 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов'язку в натурі.
Законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має резюмувати безперечне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Положення цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
За наведеним у частині другій статті 625 ЦК України регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, тому три проценти річних не є неустойкою (штрафом, пенею) у розумінні положень статті 549 ЦК України.
Отже, за змістом наведеної норми права нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18. 2/175/18.
Оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Так, судом встановлено, що грошове зобов'язання відповідача перед позивачем. за договором позики фактично було виконано 29.01.2024 року, а тому позивач, у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, має право вимагати сплати індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, за весь період прострочення.
Позивачем надано розрахунок 3% річних за період з 01.07.2022 року по 28.01.2024 року, розмір яких в сумі складає 7155,62 гривень, з яких:
- за період з 01.07.2022 року по 29.11.2022 року - 1356,31 гривень (109283,53 гривень х 3% х 151днів/365);
- за період з 29.11.2022 року по 28.01.2024 року - 5799,31 гривень (165629,76 гривень х 3% х 426 днів/365).
Розмір суми індексу інфляції з 01.07.2022 року по 01.02.2024 року у відповідності до розрахунку позивача складає 18028,18 гривень, з яких:
- за період з 01.07.2022 року по 01.12.2022 року - 7759,13 гривень (109283,53 гривень х 107,1% (100,7% х 101,1% х 101,9 % х 102,5% х 100,7%) - 109283,53 гривень);
- за період з 01.12.2022 року по 01.02.2024 року - 10269,05 гривень (165629,76 гривень х 106,2% (100,7% х 100,8% х 100,7% х 101,5% х 100,2% х 100,5% х 100,8% х 99,4% х 98,6% х 100,5% х 100,8% х 100,5% х 100,7% х 100,4%) - 165629,76 гривень).
Суд погоджується з наданими позивачем розрахунками, які здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому, судом приймається до уваги, що виражаючи незгоду з даними розрахунками, стороною відповідача не надано доказів на їх спростування.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (висновок Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року справа № 127/15672/16-ц).
Відповідач до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року по справі «РуїзТоріха проти Іспанії» Суд вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи наведене, оцінивши докази у їх сукупності, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором позики від 25.07.2006 року щодо повернення грошових коштів, яке останнім було виконано в повному обсязі 29.01.2024 року, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 25183,80 гривень, яка складається з наступного: 7155,62 гривень - три відсотки річних від простроченої суми; 18028,18 гривень - інфляційні втрати.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем були понесені витрати на оплату судового збору у розмірі у розмірі 1073,60 гривень за подання позовної заяви про стягнення боргу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи задоволення вимог ОСОБА_1 , у відповідності до ст. 141 КПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору пропорційно до розміру позовних вимог, що складає 1073,60 гривень.
Керуючись ст. ст.4,12,13,81,137,141, 263,265, 259, 268, 280-282 351,352,355 ЦПК України, ст.ст.545,625,1046,1047, 1049, 1050 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за договором позики у розмірі 25183 (двадцять п'ять тисяч сто вісімдесят три) грн. 80 (вісімдесят копійок), яка складається з наступного: 7155,62 грн. - три відсотки річних від простроченої суми; 18028,18 грн. - інфляційні втрати.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1073, 60 грн..
Повне рішення складено 20 березня 2024 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Мачуський