18 березня 2024 рокуСправа №160/337/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
04.01.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія №80», в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України середнього заробітку (грошового забезпечення) з 01.04.2022 року по 18.07.2022 року включно;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» від 07.04.2022 року №47/ОС-22 в частині увільнення від виконання обов'язків прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки, без збереження грошового забезпечення на період військової служби;
- зобов'язати Державну установу «Криворізька виправна колонія (№80)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України середній заробіток (грошове забезпечення) - з 01.04.2022 року по 18.07.2022 року включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виплачував позивачу середній заробіток на період військової служби з 01.04.2022 року по 18.07.2022 року включно. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
26.01.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
09.02.2024 року Державна установа «Криворізька виправна колонія №80» звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», який є спеціальним законом, що регламентує обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин. Відповідач наголошує на тому, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, норми КЗпП України не розповсюджуються, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 119 КЗпП України. Таким чином відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
05.03.2021 року наказом №46/ОС-21 Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» призначено ОСОБА_1 молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки Державної установи «Криворізька виправна колонія №80».
28.02.2022 року наказом №24/ОС-22 Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» увільнено ОСОБА_1 від виконання своїх службових обов'язків, у зв'язку із призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, осіб з числа резервістів та військовозобов'язаних, на військовий період із збереженням місця служби (посади) та виплатою середньомісячного грошового забезпечення (заробітку) з 26.02.2022 року.
07.04.2022 року наказом №47/ОС-22 Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» увільнено ОСОБА_1 від виконання обов'язків прапорщика внутрішньої служби у зв'язку із призовом на військову службу 26.02.2022 року без збереження грошового забезпечення на період військової служби.
Не погоджуючись із невиплатою середнього заробітку, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно з ч.2 ст.14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Відповідно до ч.4 ст.21 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Частиною 8 ст.14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Закон України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» не регламентує питань захисту трудових прав рядового і начальницького складу, які мобілізовані на військову службу під час воєнного стану.
Вказані питання регламентовані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Кодексом законів про працю України.
Статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Як встановлено судом, позивач увільнений від виконання свої службових обов'язків з 26.02.2022 року у зв'язку із призовом під час мобілізації, а з 07.04.2022 року увільнений від виконання свої службових обов'язків у зв'язку із призовом під час мобілізації без збереження грошового забезпечення на період військової служби.
Частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) (у редакції, що діяла до 18.07.2022 року включно) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у том числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
З огляду на той факт, що позивач був призваний на військову службу під час мобілізації, суд доходить висновку, що на позивача розповсюджуються гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, тобто, збереження місця роботи, посади, і середнього заробітку в установі, в якій він працював на час призову, в період з 07.04.2022 року по 18.07.2022 року включно.
Суд зазначає, що вимоги позивача в частині виплати середнього заробітку за період з 01.04.2022 року по 06.04.2022 року не підлягають задоволенню, оскільки фактично позивач увільнений від виконання службових обов'язків без збереження грошового забезпечення з 07.04.2022 року.
В свою чергу суд звертає увагу, що посилання відповідача на Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018 року, є безпідставним, з огляду на наступне.
Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 17.10.2002 року №17-рп Верховна Рада України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні повинні прийматися на основі законів, не повинні за своїм змістом суперечити законам.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами ВРУ, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (ч.3 ст.113 Конституції України).
Отже у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Стаття 113.Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Оскільки п.29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018 року як норма підзаконного акту суперечить нормі законуч.3 ст.119 КЗпПУ (в редакції до 19.07.2022 року) повинна застосовуватись саме норма закону, діючого на час спірних правовідносин.
Таким чином вказані доводи відповідача не можуть слугувати підставоюб для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та КЗпП України, які мають вищу юридичну силу порівняно із наказом Міністерства юстиції України в№925/5 від 28.03.2018 року.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (28531, Кіровоградська область, с. Олександрівка, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» (50041, м. Кривий Ріг, вул. Шиферна, 3, код ЄДРПОУ 08562915) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 07.04.2022 року по 18.07.2022 року включно.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» від 07.04.2022 року №47/ОС-22 в частині увільнення від виконання обов'язків прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 без збереження грошового забезпечення на період військової служби.
Зобов'язати Державну установу «Криворізька виправна колонія (№80)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 07.04.2022 року по 18.07.2022 року включно.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський