18 березня 2024 року Справа №160/16619/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфанової О.В.., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №160/16619/22 від 27.12.2022 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, -
У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року у справі №160/16619/22 позовну заяву задоволено:
Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нову довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), станом на 29 січня 2020 року за штатною посадою, з якої ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), звільнено зі служби, у відповідності до вимог ст. 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 із відображенням відомостей про розміри реально виплачених основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нову довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), станом на 29 січня 2020 року за штатною посадою, з якої ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), звільнено зі служби, у відповідності до вимог ст. 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 із відображенням відомостей про розміри реально виплачених основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.07.2023 року апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року у справі №160/16619/22 залишено без змін.
Виконавчий лист у справі №160/16619/22 отримано 31.01.2023 року.
Зазначений виконавчий лист у справі №160/16619/22 пред'явлено до виконання у Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Постановою від 14.09.2023 року старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження №71008715 з виконання виконавчого листа по справі №160/16619/22 виданого 31.01.2023.
02.08.2023 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №72225194, на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» - у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
На адресу суду від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року у справі №160/16619/22 .
В обґрунтування заяви позивачем вказано те, що рішення суду відповідачем у добровільному та примусовому порядку в повному обсязі не виконано, адже у спірній довідці про розмір грошового забезпечення від 20.04.2023 №49/8343, що видана на виконання рішення суду за всіма видами грошового забезпечення у графі «сума» зазначено 0%.
Сторони у судове засідання не прибули.
Відповідач надав відзив, в якому зазначив, що у згаданому вище судовому рішенні не досліджувалося питання щодо розміру сум, які повинні бути зазначені у довідці.
Також, Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 13.02.2023 відкрито виконавче провадження № 71008715 на підставі виконавчого листа № 160/16619/22 від 31.01.2023 виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, винесеного у справі № 160/16619/22 МВС листом від 20.04.2023 (вих. № 8409/49-2023) направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області довідку № 49/8343 від 17.04.2023 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Враховуючи вище викладене, державним виконавцем винесено постанову про закриття виконавчого провадження №71008715 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).
Тому МВС України заперечує проти задоволення заяви враховуючи наступне.
Як вбачається із позовних вимог, фактично позивач просить зобов'язати відповідача вчинити дії, спрямовані на виконання рішення суду по справі № 160/16619/22, яке набрало законної сили. При цьому чинне законодавство не передбачає такого способу захисту права, як звернення до суду з позовом про зобов'язання вчинити дії, спрямовані на виконання рішення суду, оскільки в цьому випадку відбувається нашарування судових рішень, що не призводить до ефективного захисту прав осіб. Обов'язок виконання рішення суду, яке набрало законної сили, прямо передбачено Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України "Про виконавче провадження", Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Постановою Кабінету міністрів України від 3 вересня 2014 р. № 440 "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою", а тому не потребує врегулювання, на думку відповідача, в судовому порядку. Крім того, саме Державна виконавча служба є тим органом, на який Державою покладено примусове виконання судових рішень.
Враховуючи вимоги ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України судом вирішено розглянути подану заяву у письмовому провадженні.
За змістом ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З системного аналізу вищезазначених норм права вбачається, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами ст.382 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Отже, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів ст.382 вбачається за можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.
При цьому, в контексті розуміння вимог чинного законодавства дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єктів владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та/чи юридичних осіб.
Водночас, судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Згідно із ч.ч.2-4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічне викладене також в статті 14 КАС України.
В абз.3 п.2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також, у Рішенні від 26.06.2013 року Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява №60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно із ст.1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" №1403-VIII від 2 червня 2016 року примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців.
Поряд з цим, суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.
Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч.1 ст.382 КАС України. Тобто, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.
Суд зазначає, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Згідно листа МВС від 20.04.2023 (вих. № 8409/49-2023) на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, винесеного у справі № 160/16619/22 направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено довідку № 49/8343 від 17.04.2023 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Враховуючи вище викладене, державним виконавцем винесено постанову про закриття виконавчого провадження № 71008715 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх висновках, викладених в рішеннях від 28.11.1999 по справі «Вгитагезси V. Котапіа» («Брумареску проти Румунії») та від 24.07.2003 по справі «КуаЬукН V. Киззіа» («Рябих проти Росії»), зазначив, що одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення.
Суд зазначає, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Тобто набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Як уже попередньо зазначено, що рішенням ДОАС від 27.12.22 по справі №160/16619/22 зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нову довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 , станом на 29 січня 2020 року за штатною посадою, з якої ОСОБА_1 , звільнено зі служби, у відповідності до вимог ст. 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 із відображенням відомостей про розміри реально виплачених основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.
Відповідно до наведеного, у довідці про розмір грошового забезпечення позивача станом на 29.01.2020, має бути обов'язково зазначено відомості про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.
Натомість, у довідці про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку пенсії від 20.04.2023 року №49/8343 не зазначено жодних відомостей основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.
Наведене свідчить, що дії відповідача, вчинені на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/16619/22, в частині зазначення основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, у розмірі 0% посадового окладу та інших доплат та премій у розмірі 0%, є незаконними та протиправними.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15, від 02.02.2016 у справі № 804/14800/14.
Відповідно до абзацу10 пункту 9 рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 №3 рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
За таких обставин, з метою ефективного судового захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача не інакше як надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нову довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), станом на 29 січня 2020 року за штатною посадою, з якої ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), звільнено зі служби, у відповідності до вимог ст. 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 із відображенням відомостей про розміри реально виплачених основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.
З метою забезпечення виконання зазначених вище вимог зобов'язального характеру, суд встановлює відповідачеві місячний строк.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №160/16619/22.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 241, 248, 249, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення по справі №160/16619/22- задовольнити.
Встановити судовий контроль за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 року у справі №160/16619/22.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України відповідно до статті 382 КАС України подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 року по адміністративній справі №160/16619/22 в 30-тиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали суду.
Попередити Міністерство внутрішніх справ України про можливість застосування заходів, передбачених частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановленіст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова