11 березня 2024 року Справа № 160/280/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
03 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене в пункті 41 протоколу засідання №21/в від 10.11.2023, про відмову в призначенні солдату в запасі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати Міністерство оборони України (ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, встановлену пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10.11.2023 року № 21/в в частині відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення (травми, контузії), отриманої під час виконання обов'язків військової служби. В рішенні, зокрема, було зазначено, що заявника було звільнено з військової служби 16.01.2023, а 06.07.2023 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний строк після звільнення з військової служби.
Проте позивач вважає, що строк з дати його звільнення склав менше, ніж три місяці, відповідно, своїм рішенням відповідач порушує право позивача на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення (травми, контузії), отриманої під час виконання обов'язків військової служби.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
29.01.2024 року відповідачем до суду надано відзив на позов, в якому він просив в задоволенні позову відмовити, оскільки виплата позивачу одноразової грошової допомоги не відбулася у зв'язку із настанням втрати працездатності пізніше трьох місяців після звільнення з військової служби.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом з матеріалів справи встановлено, що згідно з довідкою від 24.11.2022р. № 136/5955 Військової частини НОМЕР_2 , яка видана солдату ОСОБА_1 , він в період з 14.02.2022р. по 13.03.2022р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в с. Геївка Луганської області, с. Стара Краснянка Луганської області.
13.03.2022р. близько 9-00 год в районі н.п. Стара Краснянка Луганської області під час ворожого обстрілу позивач отримав поранення, був доставлений до 65 ВМГ, де було проведено первинну хірургічну обробку ран, 14.03.2022р. евакуйований до ВМКЦ СР з подальшою евакуацією.
З 16.03.2022р. по 19.03.2022р. позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, з 19.03.2022р. по 22.03.2022р. перебував на лікуванні у в/ч НОМЕР_3 , з 22.03.2022р. по 27.05.2022р. перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Берегівська лікарня імені Бертолона Ліннера Берегівської міської ради».
Згідно з Свідоцтвом про хворобу від 18.11.2022р. № 123, складеного КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги Дніпропетровської обласної ради», на підставі статті 15 «а» графи II Розділу хвороб Додатку 2 до Положення про військово - лікарську експертизу в Збройних Силах України, позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Відповідно до Свідоцтва, встановлено діагноз: «наслідки вогнепального уламкового поранення легкого ступеню лівої кисті (13.03.2022) з вогнепальним переломом ІІ-Ї п'ясткової кістки, стан після видалення метало фіксатору II п'ясткової кістки зліва (27.04.2022), посттравматична контрактура суглобів другого пальця лівої кисті з незначним порушенням функцій. Поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.» Відповідно до наказу від 16.01.2023р. №16 командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині), солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , колишнього старшого навідника 3 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 3 аеромобільно - десантної роти військової частини НОМЕР_2 , відповідно частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 13.12.2022р. № 294-РС у запас за підпунктом «б» пункту 3 (за станом здоров'я) вважати таким, що 16 січня 2023 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 16 січня 2023 року позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 01 червня 2023 року № 2621, постанову ВЛК про причинний зв'язок захворювань у свідоцтві про хворобу від 18.11.2023р., виданого ВЛК психіатричного профілю КП «Криворізька БЛ», з урахуванням додаткових документів, відмінено.
Визначено причинно-наслідковий зв'язок травми та поранення позивача: «наслідки вогнепального уламкового поранення легкого ступеню лівої кисті (13.03.2022) з вогнепальним переломом ІІ-ї п'ясткової кістки, стан після видалення метало фіксатору II п'ясткової кістки зліва 27.04.2022), посттравматична контрактура суглобів другого пальця лівої кисті з незначним порушенням функцій - ТРАВМА ТА ПОРАНЕННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».
06 липня 2023 року згідно з Довідкою МСЕК серії 12 ААА № 009451 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі двадцять п'ять відсотків (одноразово), відповідно до витягу з протоколу № 2621 від 01.06.2023р.
13 липня 2023 року позивач звернувся до 4-го відділу у м. Жовті Води Кам'янського РТЦК та СП із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини, у зв'язку із втратою 25 % працездатності. До вказаної заяви було додано копію довідки МСЕК, копію паспорта, копію довідки про хворобу, копію військового квитка, копію картки платника податків, копію витягу про місце реєстрації, копію витягу з протоколу ВЛК, копію витягу з наказу № 16 від 16.01.2023р., копію довідки про обставини травми, копію реквізитів банківського рахунку.
18 липня 2023 року 4-й відділ у м. Жовті Води Кам янського РТЦК та СП надіслав начальнику Дніпропетровського обласного ТЦК та СП лист №4/ЖВ/1937, яким направив документи для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою 25 % працездатності, без встановлення інвалідності, внаслідок травми і поранення, які отримав 13.03.2022р. під час захисту Батьківщини.
В подальшому, вказані документи від Дніпропетровського ТЦК та СП було направлено до Міністерства оборони України.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум (далі - Комісія МОУ) від 10.11.2023 року № 21/в (п.41), комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.
В обґрунтування рішення комісія зазначила: «Солдату в запасі ОСОБА_1 , якого 16.01.2023р. звільнено з військової служби та 06.07.2023р. під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25 % втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що сталося 13.03.2022р. (довідка МСЕК серія 12 ААА № 009451 від 06.07.2023р.).
Згідно з підпунктом 7, пункту 2, ст.16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Заявника звільнено з військової служби 16.01.2023р., а 06.07.2023р. встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.»
Позивач, не погоджуючись з рішенням Міністерства оборони України, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 1 статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011), (тут й надалі на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
За приписами підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Статтею 16-1 Закону № 2011 визначений перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 статті 16-2 Закону №2011 одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Згідно з пунктом 2 статті 16-3 Закону № 2011 у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Пунктом 3 статті 16-3 Закону № 2011 визначено, що встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 6 статті 16-3 Закону № 2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Згідно з пунктами 8-9 статті 16-3 Закону № 2011 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 975).
Згідно із п. 11 Порядок № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
- завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Згідно із п.13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Відповідно до п. 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
При цьому, за приписами п.7 Порядку №975, у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках, серед іншого від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Згідно із підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII, на який відповідач посилається в обґрунтування своєї позиції та прийняття оскаржуваного рішення, також передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Посилаючись на вказані норми, представник відповідача вважає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності був встановлений після спливу 3 місяців після звільнення позивача з військової служби.
Суд не погоджується з даними доводами, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено з військової служби без визначення ступеня втрати працездатності внаслідок поранення.
Згідно з Витягом з протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 01 червня 2023 року № 2621, постанову ВЛК про причинний зв'язок захворювань у свідоцтві про хворобу від 18.11.2023р., виданого ВЛК психіатричного профілю КП «Криворізька БЛ», з урахуванням додаткових документів, відмінено, визначено причинно-наслідковий зв'язок травми та поранення позивача: «наслідки вогнепального уламкового поранення легкого ступеню лівої кисті з вогнепальним переломом ІІ-ї п'ясткової кістки, стан після видалення метало фіксатору II п'ясткової кістки зліва (27.04.2022), посттравматична контрактура суглобів другого пальця лівої кисті з незначним порушенням функцій - ТРАВМА ТА ПОРАНЕННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».
06.07.2023р. позивач отримав довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12 ААА №009451 від 06.07.2023 та визначено ступінь втрати професійної працездатності 25 % (двадцять п'ять відсотків) - одноразово. Отже, саме ця дата є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.
Одразу після цього, 13.07.2023р. позивач звернувся із відповідною заявою до місцевого ТЦК та СП про виплату одноразової грошової допомоги.
Тобто, позивач вчинив всі можливі дії з метою отримання необхідних документів для подання заяви на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Крім того, слід звернути увагу на неоднозначність норми підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011 у співставленні з пунктом 8 статті 16-3 цього ж Закону, якщо в першому випадку визначений присічний строк - три місяці з дати звільнення з військової служби, то в другому випадку особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
При цьому, виходячи з приписів пункту 3 Порядку № 975, дата довідки медико-соціальної експертної комісії є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.
Оскільки позивач, в силу вимог пункту 2 статті 16-3 Закону № 2011, є особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, то підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011 суперечить пункту 8 статті 16-3 цього ж Закону.
Позивач отримав Довідку МСЕК 06.07.2023р. та звернувся із заявою до місцевого ТЦК та СП вже 13.07.2023р., у найкоротші строки.
Слід вказати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Окремо в Рішенні від 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) Конституційний Суд Українизробив висновок, що конституційний обов'язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим, ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.
В Рішенні також відмічено, що «Конституційний Суд України зважає на те, що військовослужбовці, з урахуванням специфіки служби, піддаються екстремальним критичним навантаженням, які мають значний негативний вплив (екстремальний психогенний вплив) на особистість та за своїми наслідками вимагають надання психологічної допомоги та здійснення реабілітації. Визначено, що посттравматичний стресовий розлад може виникнути як відстрочена або затяжна реакція на кризову подію чи ситуацію загрозливого або катастрофічного характеру та може спровокувати виникнення дистресу (наказ Міністерства оборони України "Про затвердження Положення про психологічну реабілітацію військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, які брали участь в антитерористичній операції, здійснювали заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи виконували службові (бойові) завдання в екстремальних умовах" від 9 грудня 2015 року N 702, зі змінами).
Конституційний Суд України зауважує, що згідно з Міжнародною класифікацією хвороб (ICD-10 Version:2015) посттравматичний стресовий розлад позначається як такий, що "виникає як відстрочена або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (коротку або тривалу) виключно загрозливого або катастрофічного характеру, яка, ймовірно, спричинить поширений дистрес майже у кожного . У невеликій частині випадків стан може мати хронічний перебіг протягом багатьох років з остаточним переходом до стійкої зміни особистості".
Отже, Конституційний Суд України вважає невиправданим законодавчо обмежувати часовими рамками (строком у два роки) настання причиново-наслідкового зв'язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим особою під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням нею обов'язків військової служби, та динамікою стану здоров'я. Такий правоприпиняльний (преклюзивний) строк має бути об'єктивно оцінений, обумовлений індивідуальним станом здоров'я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням нею обов'язків військової служби, в межах розумного строку». (п.п.5.3, 6.1).
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі №826/17220/17.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Враховуючи, встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийняте без врахування всіх обставин у справі, а тому не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача вважає необхідним визнати таке рішення протиправним та скасувати та зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення (травми, контузії), отриманої під час виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладених положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10.11.2023 № 21/в, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення (травми, контузії), отриманої під час виконання обов'язків військової служби.
Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення (травми, контузії), отриманої під час виконання обов'язків військової служби.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник