Справа № 368/522/23
Категорія 71
(ЗАОЧНЕ)
04 березня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Будзан Л.Д.,
за участі секретаря судового засідання - Іванюк І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та призначення опіки, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Органу опіки та піклування Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, -
До Подільського районного суду міста Києві звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та призначення опіки, в якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та призначити себе опікуном над малолітньою дитиною.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що є рідною тіткою малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько дитини, рідний брат позивачки - ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Матір'ю дитина є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2019 року малолітній племінник проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні, оскільки батько проживав у Києві постійно та не мав умов для проживання з сином, а відповідачка веде антисоціальний спосіб життя та зловживає алкогольними напоями, з 2019 року не піклується та не цікавиться життям дитини та не приймає участі у його вихованні, не турбується про розвиток та здоров'я сина, не цікавиться навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не створює умов для отримання дитиною освіти. У зв'язку з чим, позивачка вимушена звернутись до суду із даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 вересня 2023 року, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.
19 вересня 2023 року ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та призначення опіки, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Органу опіки та піклування Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області. Розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
14 листопада 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачка у судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.
Відповідачка у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, шляхом надсилання судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, про причини неявки суд не повідомила, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористалась.
Враховується судом і рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011, згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаною в матеріалах справи (зокрема позовній заяві), яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку із тим, що відповідачка своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи, не використала наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду сторони позивача, відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, просив справу розглядати за відсутності представника, про що надав відповідну заяву. Висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав підтримав.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 в місті Києві, про що 17 липня 2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві складено актовий запис № 1365. Батьками в свідоцтві про народження вказано: ОСОБА_4 - батько, матір'ю - ОСОБА_2 .
Батько дитини ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Кагарлицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Померлий ОСОБА_3 є рідним братом позивачки ОСОБА_1 , що підтверджується копія ми свідоцтва про народження останніх, де батьками позивачки та померлого ОСОБА_3 вказано - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
З довідки КЗ КМР «Переселенський ліцей» № 48 від 24 жовтня 2022 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в 5 класі КЗ КМР «Переселенський ліцей» с. Переселення Обухівського району Київської області.
З довідки КЗ КМР «Переселенський ліцей» № 10 від 09 лютого 2023 року вбачається, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини ОСОБА_3 , який є учнем 5 класу КЗ КМР «Переселенський ліцей» з 25 серпня 2020 року. Впродовж навчання в закладі освіти мати навчанням та вихованням сина не цікавилась, жодного разу в закладі освіти не з'являлась. Вихованням та навчанням ОСОБА_3 займається його тітка ОСОБА_1 .
Згідно довідки старости села Переселення Кагарлицької міської ради Київської області № 581 від 14 листопада 2022 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 разом з бабусею ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно характеристики старости села Переселення Кагарлицької міської ради від 03 травня 2023 року, ОСОБА_1 проживає та зареєстрована по АДРЕСА_1 . Працює, проживає з матір'ю. Після смерті брата утримує та виховує племінника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , забезпечує умови для виховання та розвитку дитини. Стосунки в родині доброзичливі.
Позивачка у позовній заяві стверджує, що відповідачка свідомо нехтує своїми обов'язками щодо виховання, піклування, утримання, спілкування із малолітнім сином ОСОБА_3 . Також, відповідачка не турбується станом здоров'я малолітнього сина, з 2019 року ухиляється від обов'язків по вихованню своєї дитини, не забезпечує здобуття нею загальної середньої освіти, не проявляє зацікавленості до неї, матеріальної допомоги для гідного розвитку сина не надає, не цікавиться його духовним, фізичним та соціальним розвитком.
Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Таким чином, наведені норми права дають підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07.12.2006 № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27.11.1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996 року, § 78).
Також ЄСПЛ в рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини.
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).
У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327 цс 18).
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Жорстоке поводження з дитиною полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 644-38 від 06 березня 2023 року, вбачається, що виконавчий комітет Кагарлицької міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому у висновку зазначено, що на засідання комісії з питань захисту прав дитини, яке відбулося 01 березня 2023 року, на якому розглядалось питання доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, мати не з'явилась, хоча була запрошена. В телефонній розмові секретаря повідомила, що зайнята, працює в нічних змінах та їй ніколи займатись вказаним питанням.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У судовому засіданні встановлено, що відповідачка з 2019 року не піклується та не цікавиться життям малолітнього сина ОСОБА_3 та не приймає участі у його вихованні, не турбується про розвиток та здоров'я сина, не цікавиться навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не створює умов для отримання дитиною освіти.
Малолітній ОСОБА_3 проживає разом з ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні.
Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей є підставою для позбавлення судом їх батьківських прав, відповідно до вимог пункту 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Пунктом 16 Постанови Пленуму ВС України від 30 березня 2007 року за № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Судом встановлено, що відповідачка фактично не бере участі у вихованні та утриманні дитини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що відповідачка дійсно ухиляється від виконання своїх батьківських прав відносно своєї дитини, що є підставою для задоволення позову в частині позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина.
Крім того, позивачка просить суд призначити її опікуном неповнолітнього ОСОБА_3 .
Відповідно до ст. 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Згідно зі ст. 243 СК України, опіка, піклування встановлюється на дітьми, які залишились без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до ч. 2 ст. 244 СК України при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.
Згідно з ч. 4 ст. 167 СК України, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.
Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦК України, суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Порядок встановлення опіки визначається Правилами опіки та піклування, які затверджені Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88. Пунктом 2.2 Правил встановлено, що опіка (піклування) над неповнолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: померли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини.
Опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника). Рішення про встановлення опіки (піклування) повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки чи піклування (п. 2.4 Правил).
Відповідно до п. 3.1. Правил для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається: родичам дитини незалежно від місця їх проживання; особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому за умови досягнення нею відповідного віку (10 років) враховуються побажання самої дитини. Призначеному опікуну або піклувальнику видається посвідчення установленого зразка (додаток 3).
Таким чином, суд вважає, що для призначення судом опікуна повинна існувати сукупність двох обставин, а саме дитина повинна бути позбавлена батьківського піклування та наявне подання органу опіки та піклування про призначення конкретної особи опікуном. Орган опіки та піклування при підготовці подання перевіряє чи відповідає кандидат в опікуни вимогам закону, можливості виконувати опікунські обов'язки та стосунки з дитиною. Орган опіки та піклування може призначити опікуна своїм рішенням із видачею посвідчення.
Враховуючи те, що до матеріалів справи не додано подання органу опіки та піклування про призначення позивачки опікуном, суд не має можливості задовольнити позовні вимоги в цій частині. Однак, це не позбавляє позивачку права звернутись до органу опіки та піклування про призначення її опікуном з видачею відповідного посвідчення.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачкою при поданні позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп. за позовні вимоги про позбавлення батьківських прав та у розмірі 1073 грн. 60 коп. за позовні вимоги щодо призначення опіки, що підтверджено квитанціями від 03 травня 2023 року, які міститься в матеріалах справи. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав, то судовий збір за подання позовної заяви в цій частині необхідно стягнути з відповідачки на користь позивачки.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та призначення опіки, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Органу опіки та піклування Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Сторони по справі:
позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;
третя особа - Орган опіки та піклування Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, код ЄДРПОУ 04054613, юридична адреса: вул. Небесної сотні, 1, м. Кагарлик Київської області.
Суддя Леся БУДЗАН