Номер провадження 3/754/890/24
Справа №754/1297/24
Іменем України
19 березня 2024 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва Таран Н.Г., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
проживаючого:
АДРЕСА_1
за ч. 1 ст. 51 КУпАП,
30.12.2023 року приблизно о 15-50год. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 26 таємно викрав з полиці магазину «ЕКО-МАРКЕТ», товар на загальну суму 257 грн. 42 коп. без ПДВ.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про розгляд справи був належним чином повідомлений, шляхом направлення судової повістки та смс-повідомлення.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 повідомлений про розгляд справи в Деснянському районному суді м. Києва, про що наявний підпис останнього.
Із зазначеного вище вбачається, що ОСОБА_1 достеменно знав про складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд його судом. Однак незважаючи на викладене, в судове засідання не з'явився, будь-яких заяв та клопотань не надав, до суду за інформацією щодо стану розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності не звертався.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства. Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою. Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України" Європейський суд прийшов до висновку про те, що права скаржників на справедливий розгляд справи не були порушені у зв'язку з тим, що вони не проявляли належної зацікавленості у результатах розгляду їх справи протягом тривалого строку, не звертаючись до суду за інформацією щодо стану розгляду їх скарги, незважаючи на те, що суд не повідомив їх про винесене рішення, що й унеможливило їх звернення зі скаргою у встановлені законом строки. Неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків.
Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності, що відповідає приписам ст. 245 КУпАП.
Відповідно до ст. 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини,що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
З матеріалів справи вбачається, що 30.12.2023 року приблизно о 15-50год. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 26 таємно викрав з полиці магазину «ЕКО-МАРКЕТ», товар на загальну суму 257 грн. 42 коп. без ПДВ.
З письмових пояснень ОСОБА_1 , які наявні в матеріалах справи, вбачається, що останній не заперечує своєї вини у скоєному адміністративному правопорушенні.
Оцінивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 доведена зібраними по справі доказами.
Враховуючи обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, суд вважає доцільним накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст.ст. 283, 284, 294 КУпАП, ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», суд -
ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.51 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн. на користь держави.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення.
Суддя Н.Г.Таран