79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.03.2024 Справа № 914/3553/23
За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Олів Лайн», с.Чайки Київської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс», м.Львів
про: про розірвання договору позики ФД-021221 від 12.12.2021; визнання припиненими зобов'язань за договором позики ФД-021221 від 12.12.2021; визнання відсутності права вимоги у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс» за договором позики ФД-021221 від 12.12.2021
Суддя У.І.Ділай
Без участі представників сторін
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2023, справу №914/3553/23 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 11.12.2023 позов залишено без руху.
03.01.2024 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 08.01.2024 позов прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов'язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.
Про розгляд справи відповідач належним чином повідомлений на адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до відомостей з офіційного сайту Укрпошти за трек-номером 0600076894148 поштове відправлення (ухвалу від 08.01.2024) відповідач отримав 12.02.2024 (особисто).
Станом на 11.03.2024 від відповідача до суду відзив не надходив.
Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 08.03.2024. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
В процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
02.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс» (далі - позикодавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олів Лайн» (далі - позичальник, позивач) укладено Договір позики № ФД-021221, відповідно до п.1.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному в п.2.1 цього Договору (далі - позика або поворотна фінансова допомога), без нарахування відсотків, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк.
Розмір позики становить 9 500 000,00 грн (п. 2.1 договору).
Позикодавець передає позику позичальникові повністю до 02 грудня 2021 року (п. 3.1 договору).
Позика передається в безготівковій формі позикодавцем позичальнику шляхом перерахування на його поточний рахунок (п. 3.2 договору).
Строк позики розпочинається з моменту отримання грошових коштів на поточний рахунок позичальника і триває до 02 червня 2022 року (п.4.1 договору).
Строк, визначений у п.4.1 цього договору, може бути продовжений за домовленістю сторін (п.4.2 договору).
Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику частково або повністю в будь-який термін, але не пізніше строку, визначеного в п.4.1 цього договору (п.5.1 договору).
Позика повертається в безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок позикодавця (п. 5.2 договору).
Даний договір припиняє свою дію в день повернення повної суми позики (п. 6.2 договору).
У п. 5.3. договору передбачено, що у випадку порушення позичальником строків - повернення позики згідно з п.4.1. даного договору позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла на момент прострочення позичальника, за кожен день прострочення.
Крім того, відповідно до п. 5.4 договору визначено, що у випадку порушення позичальником строків повернення позики згідно з п. 4.1 даного договору більше 3-х банківських днів, позичальник додатково, крім штрафних санкцій визначених в п.5.3 договору, зобов'язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 10% від суми неповерненої позики.
Як зазначено в позові між позикодавцем та позичальником зобов'язання за оскаржуваним договором не розірвані, а тому позивач вбачає існування істотних обставин задля можливості розірвання договору позики № ФД-021221 від 02.12.2021.
Так, за твердженням відповідача, при укладанні та виконанні зобов'язань за договором, відсутні докази, які б вказували на врахування позивачем можливості повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну та потрапляння бойових снарядів та ракет за адресою ТОВ «Олів Лайн».
Наразі ТОВ «Олів Лайн» фактично позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації на території України, та починаючи з 24 лютого 2022 року безпосереднього перебування території с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області під масовими обстрілами зі сторони Російської Федерації, що свідчить про обставини, які істотно змінилися з моменту укладення договору позики.
При цьому, позивач звернув увагу, що ст. 652 Цивільного кодексу України не передбачає можливості віднесення тих чи інших подій до обставин, які істотно змінилися для учасників відповідного договору залежить від фіксування таких обставин у нормативних документах законодавцем.
З огляду на зазначене позивач подав позов до Господарського суду Львівської області, відповідно до якого просить:
-Розірвати Договір позики № ФД-021221 від 02.12.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олів Лайн»,
-Визнати припиненими зобов'язання за Договором позики № ФД-021221 від 02.12.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олів Лайн»,
-Визнати відсутність права вимоги (визнання права на стягнення припиненим) Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс» за Договором позики № ФД-021221 від 02.12.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олів Лайн».
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як зазначено в позові, позивач та відповідач уклали договір про позики № ФД-021221 від 02.12.2021, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
При поданні позову ТОВ «Олів Лайн» покликається як на підставу розірвання спірного договору саме на введення воєнного стану на території України Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, та, як наслідок, потрапляння бойових снарядів, ракет за адресою позивача та припинення на цій території роботи, оскільки присутність на підприємстві працівників несла безпосередню загрозу їх життю та здоров'ю, що є обґрунтованими підставами істотної зміни обставин для розірвання договорів в розумінні норм Цивільного кодексу України та укладеним між сторонами Договору.
Позивач вважає, що його права та законні інтереси порушені внаслідок того, що при укладанні та виконанні зобов'язань за договором, відсутні докази, які б вказували на врахування ТОВ «Олів Лайн» можливості повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну та потрапляння бойових снарядів та ракет за адресою позивача. Відтак, підставою для розірвання спірного договору за статтею 652 ЦК України є наявність істотної зміни обставин.
На підтвердження позовних вимог про правовідносини між сторонами позивач долучив до позову копію договору позики № ФД-021221 від 02.12.2021.
Однак, суд звертає увагу, що згідно із долученою копією договору позики № ФД-021221 від 02.12.2021, правочин укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Юг В» (ідентифікаційний код 32461564) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олів Лайн». Тобто позикодавцем зазначена інша юридична особа (Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Юг В»), а не відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс» (ідентифікаційний код 32461475). Також не подано доказів отримання коштів за договором.
Отже, суд констатує, що позивач не надав доказів, якими порушується його право відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс», відтак є відсутнім порушення суб'єктивного права позивача, що підлягає судовому захисту у даному спорі.
Відповідно до п. 3.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Проаналізувавши все вищенаведене, Господарський суд Львівської області констатує, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами дійсності укладення договору між сторонами. Відтак, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки є відсутнім порушення суб'єктивного права позивача, що підлягає судовому захисту у цьому спорі.
Судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позовних вимог відмовити.
2.Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 18.03.2024.
Суддя Ділай У.І.