вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"21" лютого 2024 р. м. Київ Справа №911/2344/23
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Передрій І.В.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом комунального підприємства “Васильківтепломережа”
до фізичної особи-підприємця Булави Руслана Григоровича
про стягнення заборгованості,
за участю представника:
позивача: Крайнової О.О. (наказ №157 від 06.06.2023 року);
відповідача: не з'явився,
01 серпня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява комунального підприємства «Васильківтепломережа» (далі - позивач) до фізичної особи-підприємця Булави Руслана Григоровича (далі - відповідач) про стягнення 160 243,92 грн. основного боргу, 28 487,65 грн. пені, 3 102,80 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 3 988,27 грн. семи процентів річних.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору №1/40 про надання послуги з постачання теплової енергії від 23.01.2023 року.
Ухвалою суду від 07.08.2023 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 15 вересня 2023 року.
15 вересня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 07.08.2023 року, яке було задоволено судом.
Відповідач у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
18 жовтня 2023 року в засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала, відповідач в засідання не з'явився.
Ухвалою суду від 15.09.2023 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 18 жовтня 2023 року.
Ухвалою суду від 18.10.2023 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 29 листопада 2023 року.
Ухвалою суду від 20.12.2023 року судове засідання відкладене на 24 січня 2024 року, а ухвалою суду від 05.02.2024 року, - на 21 лютого 2024 року.
21 лютого 2024 року в судовому засіданні представник позивача просила стягнути з відповідача 160 243,92 грн. основного боргу, 28 487,65 грн. пені, 3 102,80 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 3 988,27 грн. штрафу.
Відповідач у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
На відповідача, як фізичну особу - підприємця, відповідно до положень ст. 4, п. 5 ч. 4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", покладений обов'язок зазначати відомості про місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем), які, відповідно до положень ст. 10 цього Закону, вважаються достовірними і можуть бути використані для отримання поштових відправлень особою, яка повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень, відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок" та Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Так, з метою повідомлення відповідача про судові засідання, ухвала суду від 07.08.2023 року про відкриття провадження у справі, ухвала суду від 18.10.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, ухвали суду від 05.12.2023 року та від 15.09.2023 року про відкладення судових засідань були направлені рекомендованими листами із повідомленнями про вручення на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: Київська область, Васильківський район, село Путрівка, вулиця Путрівська, будинок 53.
Поштові відправлення №0600050107407, №0600056866245, №0600039690664, №0600066971870 не були вручені відповідачу, у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, а також за закінченням терміну зберігання, що підтверджується копіями повернутих поштових конвертів, долученими до матеріалів справи.
Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження.
При цьому, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, зокрема, суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі
судової влади України.
Ухвали суду від 07.08.2023 року, від 18.10.2023 року, від 05.12.2023 року та від 15.09.2023 року внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Так, явка в судове засідання сторін - це право, а не обов'язок сторони, і, відповідно до положень ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, справа, за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, може розглядатись без їх участі, якщо їх нез'явлення не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Київської області суду від 07.08.2023 року відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву, докази, що підтверджують заперечення проти позову, та попереджено про те, що суд може вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у разі ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, відзив на позовну заяву не подав, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 21 лютого 2023 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, зокрема, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Частиною 3 ст. 275 Господарського кодексу України встановлено, що предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Відповідно до ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Згідно з ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України, оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Частиною 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Комунальне підприємство «Васильківтепломережа» є теплопостачальною організацією, яка надає послуги з постачання теплової енергії, централізованого опалення споживачам міста Василькова (підприємствам, організаціям, установам, відомчого і комунального житла тощо).
Рішенням шостої позачергової сесії восьмого скликання Васильківської міської ради Київської області №07-06п/ч-VІІІ від 08.07.2021 року затверджений статут комунального підприємства «Васильківтепломережа» в новій редакції (далі - статут).
Згідно з п. 1.1. статуту, комунальне підприємство «Васильківтепломережа» створено відповідно до рішення Васильківської міської ради від 26.04.2002 р. № 18-1-XXIV.
Відповідно до п. п. 3.1. та 3.2. статуту, основною метою діяльності підприємства як виробника комунальної послуги є забезпечення якісного та безперебійного постачання теплової енергії, централізованого опалення і гарячого водопостачання споживачам міста: підприємствам, організаціям, установам, відомчого і комунального житла та іншим. Підприємство створено з метою організації ринку житлово-комунальних послуг міста Василькова.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основними видами діяльності комунального підприємства «Васильківтепломережа» є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (КВЕД 35.30).
Так, комунальне підприємство «Васильківтепломережа» (далі - позивач) є виконавцем послуг постачання теплової енергії у місті Василькові.
28 грудня 2022 року між Васильківським колективним підприємством «Побутовик» (далі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Булавою Русланом Григоровичем (далі - орендар) укладений договір оренди №71 (далі - договір №71).
Відповідно до п. 1.1. договору №71, в строкове платне володіння та користування орендаря було передане нежитлове приміщення площею 431 кв. м за адресою: вулиця Володимирська, 25, м. Васильків, Київська область, яке перебуває у власності орендодавця.
Також, згідно з п. 3.4. договору №71, орендар, зокрема, має право самостійно заключати прямі договори на послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення з відповідними організаціями. Орендар зобов'язаний сплачувати (компенсувати) витрати на утримання приміщення у строк не пізніше 5 банківських днів з дня отримання від орендодавця відповідного рахунку-фактури, який підписаний орендодавцем, і у якому визначається кількість днів з дня отримання від орендодавця відповідного рахунку-фактури, який підписаний орендодавцем, і у якому визначається кількість та вартість спожитих орендарем комунальних послуг (електроенергія, вода, тепло/природний газ тощо).
Відповідно до п. 7.1. договору №71, цей договір підписаний сторонами 28 грудня 2022 року, набирає чинності з 01 січня 2023 року і діє до 01 листопада 2025 року, а в частині проведення грошових розрахунків - до моменту їх виконання.
23 січня 2023 року між позивачем та фізичною особою-підприємцем Булавою Русланом Григоровичем (далі - відповідач) укладений договір №1/40 про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - договір).
Додатком №1 до договору є довідка про об'єкти відповідача, згідно з якою, об'єкт відповідача, площею 431 кв. м, знаходиться за адресою: вулиця Володимирська, 25, м. Васильків, Київська область.
Додатком №2 до договору є акт розмежування балансової належності теплових мереж.
Відповідно до умов договору, позивач зобов'язувався надавати відповідачу послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення, а відповідач, - своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу.
Згідно з п. 39 договору, зокрема, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 цієї ж статті).
Згідно з ч. 3 цієї ж статті, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Відповідно до ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ч. 2 цієї ж статті).
Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 22 договору, позивач формує та не пізніше останнього числа розрахункового місяця надає рахунок на оплату за теплову енергію та акт надання послуг на паперовому носії/ в електронному вигляді. Акт та рахунок на оплату спожитої теплової енергії надається не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту теплову енергію. Відповідач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту теплову енергію.
Так, на виконання умов договору, за період з січня 2023 року до березня 2023 року, позивачем надані послуги на загальну суму 160 243,92 грн., про що складені: акт від 31.01.2023 року приймання-передавання послуги з постачання теплової енергії до договору №1/40 за січень 2023 року, на суму 51 574,99 грн.; акт від 28.02.2023 року - за лютий 2023 року, на суму 60 932,48 грн.; акт від 31.03.2023 року - за березень 2023 року, на суму 47 736,45 грн., а також рахунок №221 від 31.01.2023 на оплату послуг з постачання теплової енергії за січень 2023 року, в сумі 51 574,99 грн., рахунок №221 від 28.02.2023 - за лютий 2023 року, в сумі 60 932,48 грн., рахунок №221- за березень 2023 року, в сумі 47 736,45 грн.
14 квітня 2023 року вищевказані акти та рахунки були направлені цінним листом на адресу відповідача, що підтверджується копіями накладної акціонерного товариства «Укрпошта» №0860000196397 від 14.04.2023 року та опису поштового вкладення у цінний лист, долученими до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Частиною 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
Оскільки відповідач не повернув позивачу підписані документи та не оплатив надані послуги, позивач, з метою досудового врегулювання спору, направив відповідачу вимогу про виконання зобов'язань з оплати послуг за договором про надання послуг з постачання теплової енергії №1/40, в якій просив відповідача сплатити борг у сумі 160 243,92 грн.
Вищезазначена вимога була направлена відповідачу рекомендованим листом з повідомленнями про вручення. Поштове відправлення №0860000178798 не було вручене відповідачу, у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями повернутого поштового конверту та витягом з офіційного сайту акціонерного товариства «Укрпошта».
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 160 243,92 грн. основного боргу, 28 487,65 грн. пені, 3 102,80 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, та 3 988,27 грн. семи процентів штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що за період з січня по березень 2023 року позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 160 243,92 грн., про що складені акт приймання-передавання послуги від 31.01.2023 року, на суму 51 574,99 грн., акт приймання-передавання послуги від 28.02.2023 року, на суму 60 932,48 грн., акт приймання-передавання послуги від 31.03.2023 року, на суму 47 736,45 грн.
Згідно з п. 28.3. договору, відповідач зобов'язаний оплачувати спожиту послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідач документів, що підтверджували б оплату наданих позивачем послуг або спростовували б доводи представника позивача, суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 160 243,92 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 28 487,65 грн. та штраф у сумі 3 988,27 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до п. 32 договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується протягом 1 року, що передує моменту звернення з позовом. За прострочення строку платежу понад тридцять календарних днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 7 (сім) % від суми заборгованості.
Судом встановлено, що відповідно до умов договору, відповідач був зобов'язаний оплачувати надані позивачем послуги щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту теплову енергію, а саме:
- згідно з рахунком №221 від 31.01.2023 на оплату послуг за січень 2023 року, на суму 51 574,99 грн., - до 20 лютого 2023 року включно;
- згідно з рахунком №221 від 28.02.2023 на оплату послуг за лютий 2023 року, на суму 60 932,48 грн., - до 20 березня 2023 року включно;
- згідно з рахунком №221 на оплату послуг за березень 2023 року, на суму 47 736,45 грн., - до 20 квітня 2022 року включно.
Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості:
з 21.02.2023 року до 28.07.2023 року, суму боргу в розмірі 51 574,99 грн., складає 11 154,33 грн.,
з 21.03.2023 року до 28.07.2023 року, суму боргу в розмірі 60 932,48 грн., складає 10 840,97 грн.,
з 21.04.2023 року до 28.07.2023 року, суму боргу в розмірі 47 736,45 грн., складає 6 466,00 грн.,
а разом 28 461,30 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
Штраф у розмірі 7%, враховуючи суму заборгованості, - 160 243,92 грн., складає 11 217,00 грн.
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки позивачем штраф визначений у розмірі 3 988,27 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.
Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 3 102,80 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, враховуючи період заборгованості з:
березня до липня 2023 року, суму боргу в розмірі 51 574,99 грн., складає 1 243,49 грн.;
квітня до липня 2023 року, суму боргу в розмірі 60 932,48 грн., складає 546,91 грн.;
травня до липня 2023 року, суму боргу в розмірі 47 736,45 грн., складає 332,33 грн.;
а разом 2 122,73 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
Оскільки позов задоволений частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 180, ч. ч. 1, 7 ст. 181, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 530, 549, 551, 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. 1 ст. 632, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903, ст. 253 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1 , 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14 - 15, ч. ч. 1, 3 ст. 50, ч. 1 ст. 58, ч. ч. 1, 3, 4 ст. 60, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 75, ст. 79, ч. 8 ст. 80, ст. 86, ч. ч. 1, 4 ст. 119, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ч. 1 ст. 123, ст. 129, ч. 8 ст. 165, ч. 1 ст. 207, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 4 ст. 231, ч. 3 ст. 232, ст. ст. 233, 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити частково позов комунального підприємства “Васильківтепломережа” до фізичної особи-підприємця Булави Руслана Григоровича про стягнення заборгованості в сумі 195 822,64 грн.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Булави Руслана Григоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь комунального підприємства “Васильківтепломережа” (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Декабристів, будинок 60-А, ідентифікаційний код 31916457) 160 243,92 грн. (сто шістдесят тисяч двісті сорок три грн. 92 коп.) основного боргу; 28 461,30 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста шістдесят одну грн. 30 коп.) пені; 3 988,27 грн. (три тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім грн. 27 коп.) штрафу; 2 122,73 грн. (дві тисячі сто двадцять дві грн. 73 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 2 922,24 грн. (дві тисячі дев'ятсот двадцять дві грн. 24 коп.) витрат на сплату судового збору.
Відмовити в іншій частині позову.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 19.03.2024 року.
Суддя С. Грабець