ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.03.2024Справа № 910/17027/23
За позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грінвіль Парк Київ"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Грінвіль Сервіс"
провизнання недійсним договору
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Літовка М.В.
Представники сторін:
від позивачане з'явилися;
від відповідачаНеведомський В.О.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грінвіль Парк Київ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвіль Сервіс" про визнання недійсним договору №ГС-7 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 24.12.2021, укладеного між сторонами.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що спірний правочин підлягає визнанню недійсним з підстав суперечності його положень Цивільному кодексу України, Господарському кодексу України, актам законодавства у сфері надання послуг з управління багатоквартирним будинком та захисту прав споживачів, типовому договору, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та порушує публічний порядок.
За твердженнями позивача оскаржуваний договір, укладений між сторонами терміном на 7 років не відповідає вимогам нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у сфері надання послуг з управління багатоквартирним будинком, з огляду на наступне:
- згідно із ч.1 ст.15 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", договір з надання послуг з управління багатоквартирним будинком укладається строком на один рік;
- згідно із ч.6 ст.11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", договір з управителем укладається строком на один рік;
- згідно із п.30 типового договору: "цей договір набирає чинності з ___ та укладається строком на один рік";
- внаслідок невідповідності даної умови змісту типового договору, дана умова є такою, що порушує публічний порядок та передбачена відповідачами з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;
- даний пункт договору №ГС-7 є несправедливою умовою в розумінні ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, є проявом нечесної підприємницької практики в розумінні ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки дана умова прямо суперечить вимогам Закону та впливає на права споживача в контексті свободу вибору контрагента.
Позивач також вказує на те, що умова п.8.7.3 договору про те, що у разі дострокового розірвання договору за його ініціативою, він сплачує відповідачу штраф, що дорівнює 100% ціни послуги з управління за 3 роки з площі усіх квартир та нежитлових приміщень, не відповідає вимогам закону, як не відповідає умовам закону умова п.5.1 договору про те, що ціна послуги з управління будинком не включає: витрати на освітлення місць загального користування, енергопостачання ліфтів, підвальних приміщень та відкачування води, те, відповідач має право в односторонньому порядку, без згоди ОСББ переглядати перелік робіт і послуг, що входять до складу послуги з управління будинком.
Також на думку позивача, умова п.7.3 договору суперечить приписам ч.1 ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ч.1 ст.11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", ч.1 ст.13 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", п.2 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", а також не відповідає змісту типового договору.
Крім того позивач зазначає, що відповідачем обмежено права співвласників та виключено пункт за змістом якого співвласники мають право за вимогою отримувати від відповідача як управителя інформацію про фактичні витрати та виконані (надані) роботи (послуги) з утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території, а п.4.1.6 договору передбачено, що управитель може без згоди співвласників залучати на договірних засадах та укладати договори з іншими юридичним особами та суб'єктами підприємницької діяльності до надання послуг, передбачених договором; виключено пункт за змістом якого відповідач на вимогу співвласника зобов'язаний інформувати його про фактичні витрати та виконані роботи з утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території.
Також позивач посилається на невідповідність вимогам закону п.4.1.9 оскаржуваного правочину, за умовами якого відповідач може без згоди позивача надавати в оренду, встановлювати сервітут щодо спільного майна багатоквартирного будинку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2023 на підставі ст.174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грінвіль Парк Київ" було залишено без руху.
Позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 відкрито провадження у справі № 910/17027/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 10.01.2024.
15.12.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти заявлених позовних вимог заперечив та скористався правом письмового опитування позивача, як свідка.
У вказаному відзиві на позов відповідач, серед іншого, зауважив, що оспорюваний правочин був укладений між сторонами на виконання рішень загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грінвіль Парк Київ", затверджених протоколом від 24.12.2021 №2, які ніким не оскаржувалися в судовому порядку, а отже є обов'язковими до виконання усіма співвласниками будинку.
Також, як зауважує відповідач, чинне законодавство не передбачає обмежень у зміні умов типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, невідповідність укладеного між сторонами договору такому типовому договору не тягне за собою його недійсність; позивачем не обґрунтовано в чому саме полягає порушення його прав та наявність передбачених ст.215 Цивільного кодексу України підстав для визнання правочину недійсним, невідповідність умов договору вимогам закону та типовому договору зумовлена об'єктивною специфічністю об'єкту, спорудження якого триває, загальні збори позивача не приймали рішення про зміну умов оскаржуваного правочину та не зверталися з відповідною пропозицією до відповідача щодо внесення змін до такого договору.
05.01.2024 від позивача надійшли відповіді на запитання, поставлені відповідачем у відзиві.
10.01.2023 від позивача до початку підготовчого засідання надійшло клопотання про встановлення позивачу строку для подання відповіді на відзив та відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив до 24.01.2024, встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 06.02.2024, відкладено підготовче засідання у справі на 07.02.2024.
24.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов, заперечив.
02.02.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.03.2024.
Позивач у підготовче засідання 07.03.2024 уповноважених представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Проте, 05.03.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника у судовому засіданні, в якій позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Зазначена заява задоволена судом.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.03.2024 проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.
В судовому засіданні 07.03.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва
24.12.2021 між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Грінвіль Парк Київ", як співвласниками/ОСББ, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінвіль Сервіс", як управителем, укладено договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком №ГС-7 (далі - договір/оспорюваний правочин).
За цим договором управитель зобов'язується надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком (далі - послуга з управління), що розташований за адресою: 04050, м.Київ, вул.Миколи Пимоненка, 19 (далі - будинок), а співвласники - зобов'язуються оплачувати управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору (п.2.1 договору).
Між сторонами зазначеного правочину погоджено, що відповідач має право:
- без погодження із співвласниками залучати договірних засадах та укладати договори з іншими юридичними особами та суб'єктами підприємницької діяльності до надання послуг, для виконання своїх обов'язків передбачених цим договором, будь-яких третіх осіб. При цьому, виконавець несе перед користувачем відповідальність за якість наданих послуг (п.4.1.6);
- укладати договори оренди, договори по встановленню сервітутів, договори щодо надання в тимчасове платне користування спільного майна багатоквартирного будинку за адресою: 04050, м.Київ, вул.Миколи Пимоненка, 19 для розміщення телекомунікаційного обладнання, рекламних конструкцій, рекламоносіїв у ліфтах тощо та визначати умови відповідних договорів, зокрема, в частині встановлення плати для операторів, інтернет-провайдерів, за розміщення рекламних конструкцій усіх типів та видів, рекламних вивісок на фасаді будинку та на його прибудинковій території (п.4.1.9).
У п.5.1 договору сторони домовились, що ціна послуги з управління (без витрат на освітлення місць загального користування, енергопостачання для ліфтів і підвальних приміщень та підкачування води) становить 33,83 грн (в тому числі ПДВ, якщо управитель є його платником) на місяць за 1 кв.м загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку та включає:
- витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку (без витрат на освітлення місць загального користування, енергопостачання для ліфтів і підвальних приміщень та підкачування води) в розмірі 28,83 грн відповідно до кошторису витрат на утримання будинку та прибудинкової території (далі - кошторис витрат), що міститься у додатку №5 до цього договору;
- винагороду управителя в розмірі 5,00 грн на місяць.
Платежі здійснюються в безготівковій та готівковій формі.
Крім того, сторонами погоджено, що управителю надається право переглядати в межах діючого кошторису витрат на утримання будинку та його прибудинкової території перелік робіт та послуг, що входять до складу послуги з управління будинком та його прибудинковою територією (житлова послуга) у разі відсутності рішення ОСББ про затвердження нового кошторису витрат на утримання будинку та його прибудинкової території, сформованого у зв'язку із підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, цін на витратні матеріали тощо.
Управитель має право своїм рішенням затверджувати зміни у видатках окремих статей (крім винагороди управителя) кошторису витрат на утримання будинку та його прибудинкової території, не перевищуючи загальний кошторис.
Згідно із п.7.3 договору кожен із співвласників повідомляє управителю інформацію, пов'язану з виконанням цього договору, в один з таких способів на власний вибір, якщо інше не передбачено окремими положеннями цього договору або законодавством, а саме шляхом письмового звернення (особистого звернення, надсилання поштового відправлення) або електронного звернення на офіційну електронну адресу управителя.
Відповідно до п.8.7.3 договору у разі дострокового розірвання цього договору з ініціативи ОСББ, ОСББ сплачує управителю штраф, що дорівнює 100 (ста) відсоткам ціни послуги з управління будинком за 3 (три) роки з площі всіх квартир та нежитлових приміщень будинку.
Умовами п.11.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з 24.12.2021 та укладається строком на 7 (сім) років.
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що вищенаведені положення оспорюваного правочину суперечать приписам ч.3 ст.8, ч.3 ст.10, ч.1 ст.15, ч.1 ст.18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ч.2 ст.10, частинам 1, 6 ст.11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", ч.1 ст.13, ч.3 ст.26 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", ст.ст.18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", ч.1 ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України, що, враховуючи приписи ст.215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсними.
Також позивач зазначає, що окремі положення оспорюваного правочину суперечать змісту Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 №712.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позовні вимоги не підлягать задоволенню з таких підстав.
У частині п.1 ст.15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 20 Господарського кодексу України та ст.16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Так, відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання договору недійсним суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
У відповідності до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу приписів ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Частинами 1-3 ст.509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.
Відповідно до ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Як встановлено судом, ОСББ (позивач) створене відповідно до установчих зборів, затверджених протоколом від 06.12.2021 №1.
Статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон), зокрема, встановлено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Приписами ст.10 Закону, зокрема, визначено, що вищим органом управління об'єднання є загальні збори.
Статтею 12 Закону передбачено, що управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
Згідно ст.13 Закону якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об'єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об'єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства. Спори щодо змісту конкретного договору вирішуються за згодою сторін або у судовому порядку.
Як вбачається із матеріалів справи, оспорюваний правочин укладено між сторонами на підставі рішення загальних зборів ОСББ, затверджених протоколом від 24.12.2021 №2 (далі - рішення загальних зборів), відповідно до яких, зокрема: обрано управителем будинку - відповідача; затверджено тариф на послуги з управління; затверджено умови договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком.
Положеннями ч.ч.1, 11 ст.10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків. Рішення зборів співвласників є обов'язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення.
Абзацом 11 ч.9 ст.10 цього Закону визначено, що до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься: обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем, прийняття рішення про передачу функцій з управління спільним майном багатоквартирного будинку повністю або частково асоціації.
Разом з цим, позивач не надав суду доказів, що рішення загальних зборів ОСББ, затверджені протоколом від 24.12.2021 №2, на виконання яких укладено оспорюваний правичин, визнано недійсним. Так само як і відсутні докази звернення позивача до відповідача з пропозиціями про внесення змін до спірного договору шляхом скликання загальних зборів.
За визначеннями, наведеними у ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору, а управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
За змістом ч.1 ст.15 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками. Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.
Частиною 2 ст.179 Господарського кодексу України визначено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади, державні органи та органи державної влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Згідно ч.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Як вже вказувалося судом, відповідно до ст.ст.16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Щодо застосування вказаних норм висловилась і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, де, зокрема відзначила, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Суд звертає увагу, що, зокрема недійсність правочину, договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).
В цьому контексті слід зауважити, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами правочину (таких вимог позивачем не заявлено), а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (ч.1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України).
Аналогічний висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.
Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/5425/18).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, а також те, що позивач самостійно визначив порядок управління багатоквартирним будинком через управителя шляхом прийняття загальними зборами позивача (виключна компетенція загальних зборів співвласників) рішень, затверджених протоколом від 24.12.2021 №2, в т.ч. і щодо затвердження умов договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зазначені рішення є чинними, в судовому порядку не оскаржувалися, а отже, відступлення сторонами при укладенні оскаржуваного правочину від положень законодавства, в т.ч. і типового договору, регулювання їх іншим чином, конкретизація умов такого правочину, не свідчить про суперечність змісту оскаржуваного правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Жодних доказів звернення третіх осіб до суду з метою оспорення рішень загальних зборів, на підставі яких вчинено оспорюваний правочин, чи пропозицій про внесення змін до такого правочину позивачем суду не надано. Оскільки вищим органом управління об'єднання, яким є загальні збори, в межах його виключної компетенції були прийняті рішення, на виконання яких і було укладено оскаржуваний правочин, то суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
У відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.74, 129, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.03.2024
Суддя Ю.М.Смирнова