ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.03.2024Справа № 910/17388/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" та Фізичної особи-підприємця Понькіної Оксани Володимирівни
про визнання договору недійсним.
Представники сторін:
від позивача: Опалюк С.В., ордер серія АН № 1337527;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: Король Д.В., ордер серія АА № 1374742.
Приватне акціонерне товариство «Завод Супутник» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювелірний завод «Діамант-13» та Фізичної особи-підприємця Понькіної Оксани Володимирівни про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами Договір підряду на виготовлення ювелірних виробів з давальницької сировини № 04/19 від 01.04.2019 є фіктивним, в зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 судом залишено позовну заяву без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду та спосіб їх усунення.
24.11.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.01.2024.
06.12.2023 представником відповідача 2 подано клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
07.12.2023 представником відповідача 2 подано клопотання про направлення заяв та процесуальних документів представнику.
14.12.2023 представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
15.12.2023 представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву.
20.12.2023 представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву.
08.01.2024 представником відповідача 2 подано клопотання про відкладення судового засідання.
11.01.2024 представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судове засідання 15.01.2024 представник відповідача 1 з'явився, інші представники сторін не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання до 19.02.2024, яку занесено до протокол судового засідання.
У судове засідання 19.02.2024 представники позивача та відповідача 1 з'явились, представник відповідача 2 не з'явився.
За результатами судового засідання 19.02.2024, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.03.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
19.02.2024 представником відповідача 2 подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
06.03.2024 представником відповідача 1 подано заяву про розподіл судових витрат.
08.03.2024 представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
11.03.2024 представником відповідача 1 подано заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача 1.
У судове засідання 11.03.2024 представники позивача та відповідача 2 з'явились, представник відповідача 1 не з'явився, водночас заявивши клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача 1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача 2 проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 11.03.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
16 січня 2017 року між Приватним акціонерним товариством «Завод Супутник» (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ювелірний завод «Діамант-13» (далі - орендар, відповідач 1) укладено Договір, відповідно до умов якого:
- орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування без права передання в суборенду та без права викупу наступне приміщення, назване у подальшому "приміщення, що орендується": Адреса: м. Київ, 04080, вул. Межигірська, 82-А, загальною площею 777 м. кв. під офіс/виробництво та 91 м. кв. під склад, корпус № 3, поверх 2, 3 та підвальне приміщення;
- орендар вступає в строкове платне користування приміщенням у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та Акта приймання-передачі приміщення, що орендується (пункт 3.1 Договору);
- передача приміщення в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на приміщення. Власником залишається орендодавець, а орендар користується приміщенням протягом строку оренди (пункт 3.2 Договору);
- орендну плату орендар незалежно від наслідків його господарської діяльності сплачує в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед, не пізніше 05 числа місяця в розмірі відповідно до Додатків № 1 до Договору. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (пункт 5.1 Договору).
01.02.2017 сторонами підписано Акт приймання-передачі приміщення, що орендується, відповідно до якого позивач за первісним позовом передав, а відповідач за первісним позовом прийняв в оренду майно за Договором.
01.08.2017, 01.03.2018 та 29.10.2018 сторони підписали Додаткові угоди про зміну і доповнення Договору, а саме пунктів 1.2 Договору в частині зміни загальної площі приміщення.
У грудні 2019 року сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до умов якої погоджено продовжити строк дії Договору оренди з 01.01.2020 по 01.10.2022.
У Додатковій угоді від 01.01.2022 № 1 до Договору сторони внесли зміни до розрахунків платежів оренди та комунальних послуг та виклали їх у такій редакції: на період з 01.01.2022 по 31.01.2022 відповідно до пункту 5.4 Договору розмір орендної плати переглядається у разі змін цін і тарифів, передбачених чинним законодавством України. 203 кв. м. - офіс виробництво 2-ий поверх - Корпус № 3, Літера "Г"; плата за опалення за загальну площу оренди 23 351,09 грн., плата за електроенергію (за показниками лічильника) та оренда паркомісця (погодинна парковка), строк оплати (попередня оплата) з 01 по 05 щомісяця.
01 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ювелірний завод «Діамант-13» (далі - підрядник) та Фізичною особою-підприємцем Понькіною Оксаною Володимирівною (далі - замовник, відповідач 2) укладено Договір підряду на виготовлення ювелірних виробів з давальницької сировини № 04/19 (далі - Договір), за умовами якого останній зобов'язався за завданням підприємця виготовити нові ювелірні вироби та напівфабрикати ювелірних виробів з належних позивачу на праві власності ювелірних виробів, брухту ювелірних виробів, злитків дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння. дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння (далі - давальницька сировина), а підприємець - прийняти та оплатити виконану роботу.
Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених суб'єктів господарювання.
Відповідно до пунктів 3.1.3 та 3.1.5 Договору завод зобов'язався відповідно до погоджених сторонами строків провести комісійний сплав давальницької сировини, встановити проби, провести розрахунок фактичних втрат давальницької сировини, підготувати звіт про використання такої сировини та виготовити погоджені сторонами ювелірні вироби.
Підприємець відповідно до пунктів 3.3.1 та 3.3.3 вказаного Договору зобов'язався надати заводу давальницьку сировину належної якості та за вимогою останнього надати документи, що підтверджують право власності позивача на неї, а також без затримки прийняти та оплатити виконані роботи відповідно до умов цього правочину.
Даний договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2019 року та вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу, не менш як за 30 календарних днів до дня завершення дії цього правочину, про його припинення у визначену пунктом 4.1 договору дату.
В подальшому, Приватне акціонерне товариство «Завод Супутник» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювелірний завод «Діамант-13» про стягнення 478 461,01 грн. (382 127,44 грн. заборгованості, 56 498,34 грн. пені, 4 508,32 грн. 3% річних і 35 326,91 грн. втрат від інфляції).
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди від 16.01.2017 № 701 в частині внесення орендних платежів та компенсації комунальних послуг у встановлений Договором строк.
В свою чергу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювелірний завод «Діамант-13» звернулось із зустрічним позовом про визнання додаткової угоди від 01.01.2022 № 1 до Договору недійсною, в обґрунтування якого позивач за зустрічним позовом посилався на припинення між сторонами орендних відносин за Договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі № 910/10253/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 та постановою Верховного Суду від 11.10.2023, первісний позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювелірний завод «Діамант-13» на користь Приватного акціонерного товариства «Завод Супутник» 338 688,00 грн. заборгованості, 36 739,38 грн. пені, 3 778,56 грн. 3% річних, 24 234,19 грн. втрат від інфляції, 6 052,95 грн. судового збору, 30 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, в іншій частині первісного позову відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повістю.
Надалі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Завод Супутник" надати йому доступ до приміщень площею 203 кв. м, офіс виробництво корпус №3 літера «Г», що знаходиться за адресою: вул. Межигірська, будинок 82-А, м. Київ, 04080.
В обґрунтування заявлених вимог ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» посилалося на те, що в раніше орендованому ним у відповідача приміщенні станом на 24.02.2022 залишались основні засоби, техніка та обладнання, до яких ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" з лютого 2022 не має доступу. Товариство зазначало, що неодноразово зверталося до Заводу щодо надання доступу до раніше орендованих приміщень для отримання доступу до своїх основних засобів, техніки, обладнання, однак Завод такі звернення проігнорував.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у задоволенні позову ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" до ПрАТ "Завод Супутник" про зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023, Північний апеляційний господарський суд зазначив наступне: «Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» не довело факту порушення його майнових прав, безпідставного утримання та й взагалі утримання Заводом будь-якого належного Товариству майна, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.».
У липні 2023 року Фізична особа-підприємець Понькіна Оксана Володимирівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник" про зобов'язання останнього надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" доступ до приміщень, площею 203 м2, офіс виробництво корпус № 3, літера "Г", що знаходяться за адресою: 04080, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 82-А.
В подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову від цієї ж дати № 391/23-К, у якій позивач просив суд витребувати на його користь у відповідача брухт дорогоцінного металу на загальну вартість 3 356 806,76 грн, а саме: золото (Au) 375° проби, вагою 6,73, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 2,52; золото (Au) 500° проби, вагою 168,09, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 84,045; золото (Au) 583° проби, вагою 697,35, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 406,56; золото (Au) 585° проби, вагою 2 688,634, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 1 572,85; золото (Au) 750° проби, вагою 94,47, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 70,85; золото (Au) 809° проби, вагою 8,36, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 6,76; золото (Au) 900° проби, вагою 4,28, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 3,852; золото (Au) 958° проби, вагою 7,00, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 6,706; срібло (Ag) 875° проби, вагою 55,3, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 48,39; срібло (Ag) 916° проби, вагою 3,1, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 2,84; срібло (Ag) 925° проби, вагою 1 214,50, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 1 123,41, які складаються з брухту ювелірних виробів, перелік яких наведений у цій заяві.
Означений позов ФОП Понькіною О.В. обґрунтовано передачею на виконання умов Договору підряду на виготовлення ювелірних виробів з давальницької сировини № 04/19 від 01.04.2019 на зберігання за Актом прийому-передачі від 21.02.2022 давальницької сировини, яке зберігалось за адресою: 04080, місто Київ, вулиця Межигірська, 82-А.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/10704/23 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, Господарський суд міста Києва зазначив наступне: «У свою чергу Підприємцем не надано жодних доказів на підтвердження того, що передане Заводу майно не було змінене у зв'язку з виконанням останнім своїх зобов'язань за договором.
Також позивач вказував на те, що належне йому майно знаходиться у нежитловому приміщенні за адресою: 04080, місто Київ, вулиця Межигірська, 82-А, яке належить відповідачу.
Разом із цим, позивачем не доведено та в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази знаходження відповідного майна Підприємця в зазначеному нежитловому приміщенні Товариства на момент звернення позивача з даним позовом до суду та на час вирішення даного спору.».
Звертаючись з даним позовом до суду, ПрАТ «Завод Супутник» зазначає, що Договір підряду на виготовлення ювелірних виробів з давальницької сировини № 04/19 від 01.04.2019 є фіктивним і підлягає визнанню недійсним, оскільки: Договір був підписаний заднім числом; у сторін був відсутній намір виконувати Договір; відповідачі є пов'язаними особами; Договір був спрямований на уникнення відповідачем 1 господарсько-правової відповідальності.
Заявляючи позов про визнання недійсним Договору підряду на виготовлення ювелірних виробів з давальницької сировини № 04/19 від 01.04.2019 укладений між відповідачами недійсним, стороною якого позивач не є, ПрАТ «Завод Супутник» зазначає, що позивач є заінтересованою особою, оскільки на підставі зазначеного Договору відповідач 1 намагається витребувати у позивача брухт дорогоцінного металу на загальну суму 3 356 806,76 грн., який нібито був переданий відповідачу 1 та зберігається на раніше орендованій територій, що належить позивачу.
Відповідач 1, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач, звертаючись з позовом, не наводить у ньому доводів на підтвердження наявності у нього передбаченого законом права/законного інтересу, який би міг бути порушений внаслідок укладення договору між відповідачами, стороною за яким позивач не є.
В свою чергу, відповідач 2, у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти позову зазначає, що позивачем не доведено взаємозв'язку між спірним договором та порушенням будь-яких прав позивача, а отже позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту його права чи інтересу.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № №11 від 29.05.2013 року передбачено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Відповідний висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
При цьому, у відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Звертаючись з даним позовом до суду, ПрАТ «Завод Супутник» зазначає, що Договір підряду на виготовлення ювелірних виробів з давальницької сировини № 04/19 від 01.04.2019 є фіктивним і підлягає визнанню недійсним, оскільки: Договір був підписаний заднім числом; у сторін був відсутній намір виконувати Договір; відповідачі є пов'язаними особами; Договір був спрямований на уникнення відповідачем 1 господарсько-правової відповідальності.
При цьому, позивач не є стороною за оспорюваними правочинами, а сторони оспорюваного правочину не ставлять під сумнів його дійсність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц наведено висновок, що "згідно з частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли би порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (частина 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), з одночасним посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок навів Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).
Обґрунтовуючи наявне право на звернення до суду з позовом, позивач зазначає, що є заінтересованою особою, оскільки на підставі зазначеного Договору відповідач 1 намагається витребувати у позивача брухт дорогоцінного металу на загальну вартість 3 356 806,76 грн., який нібито був переданий відповідачу 1 та зберігається на раніше орендованій територій, що належить позивачу.
Так, у липні 2023 року Фізична особа-підприємець Понькіна Оксана Володимирівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник" про зобов'язання останнього надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" доступ до приміщень, площею 203 м2, офіс виробництво корпус № 3, літера "Г", що знаходяться за адресою: 04080, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 82-А.
В подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову від цієї ж дати № 391/23-К, у якій позивач просив суд витребувати на його користь у відповідача брухт дорогоцінного металу на загальну вартість 3 356 806,76 грн, а саме: золото (Au) 375° проби, вагою 6,73, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 2,52; золото (Au) 500° проби, вагою 168,09, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 84,045; золото (Au) 583° проби, вагою 697,35, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 406,56; золото (Au) 585° проби, вагою 2 688,634, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 1 572,85; золото (Au) 750° проби, вагою 94,47, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 70,85; золото (Au) 809° проби, вагою 8,36, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 6,76; золото (Au) 900° проби, вагою 4,28, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 3,852; золото (Au) 958° проби, вагою 7,00, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 6,706; срібло (Ag) 875° проби, вагою 55,3, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 48,39; срібло (Ag) 916° проби, вагою 3,1, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 2,84; срібло (Ag) 925° проби, вагою 1 214,50, вага дорогоцінного металу в перерахунку 999.9 - 1 123,41, які складаються з брухту ювелірних виробів, перелік яких наведений у цій заяві.
Означений позов ФОП Понькіною О.В. обґрунтовано передачею на виконання умов Договору підряду на виготовлення ювелірних виробів з давальницької сировини № 04/19 від 01.04.2019 на зберігання за Актом прийому-передачі від 21.02.2022 давальницької сировини, яке зберігалось за адресою: 04080, місто Київ, вулиця Межигірська, 82-А.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/10704/23 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, Господарський суд міста Києва зазначив наступне: «У свою чергу Підприємцем не надано жодних доказів на підтвердження того, що передане Заводу майно не було змінене у зв'язку з виконанням останнім своїх зобов'язань за договором.
Також позивач вказував на те, що належне йому майно знаходиться у нежитловому приміщенні за адресою: 04080, місто Київ, вулиця Межигірська, 82-А, яке належить відповідачу.
Разом із цим, позивачем не доведено та в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази знаходження відповідного майна Підприємця в зазначеному нежитловому приміщенні Товариства на момент звернення позивача з даним позовом до суду та на час вирішення даного спору.».
Разом з тим, сам по собі факт звернення ФОП Понькіної О.В. із позовом до Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник" не свідчить про дійсне порушення прав ПрАТ «Завод Супутник» внаслідок укладення оспорюваного Договору відповідачами та відповідно наявність порушеного права ПрАТ «Завод Супутник» підлягає доведенню саме позивачем, як особою яка оспорює правочин, стороною якого не є.
При цьому, будь-яких доказів постановлення рішення, яким би було визначено порушення прав ПрАТ «Завод Супутник» внаслідок укладення оспорюваного Договору відповідачами, матеріали справи не містять, а сторонами про наявність таких рішень не зазначено, як і не зазначено наявності жодною із сторін спору про будь-яке порушене право ПрАТ «Завод Супутник», задля відновлення якого, останній звернувся з позовом до суду.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Критеріями визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі є:
1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором;
2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені;
3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.
Однак, позивачем не доведено яким чином його права чи інтереси можуть бути поновлені внаслідок прийняття судового рішення про визнання недійсними оспорюваного договору.
З урахуванням викладеного позовні вимоги про визнання недійсним Договору задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не було доведено порушення його прав, щодо захисту яких було пред'явлено позов у цій справі, відсутність порушення оспорюваними Договорами прав та інтересів якого є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 та від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
При цьому, суд також відхиляє посилання позивача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц та Верховного Суду від 29.01.2020 № 716/1471/18, оскільки з огляду на предмет та підстави позову в даній справі, та предмет та підстави позовів в означених справах, останні не є релевантними до даної справи та не нівелюють відсутність порушеного права позивача.
Також, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу внаслідок існування укладеного між відповідачами Договору, в зв'язку з чим, вимоги про визнання недійсним Договору задоволенню не підлягають.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 11.03.2024 представником відповідача 2 заявлено про намір подати докази щодо розміру судових витрат після ухвалення рішення у справі відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також, 06.03.2024 представником відповідача 1 подано заяву про розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання у справі для вирішення питання про судові витрати.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
3. Призначити судове засідання для вирішення питання про витрати на правничу допомогу на 25.03.2024 року о 12:20 год. Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В, зал № 22.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 19.03.2024
Суддя О.А. Грєхова