19 березня 2024 року м.Суми
Справа №305/1521/23
Номер провадження 22-ц/816/470/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Рунова В. Ю.
сторони:
позивач - Карпатський біосферний заповідник,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карапетяна Армена Рафіковича
на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 жовтня 2023 року в складі судді Сапона О.В., ухвалене у м.Глухів,
У липні 2023 року Карпатський біосферний заповідник звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 227-о від 25.06.2021 року ОСОБА_1 з 01.07.2021 року призначено на посаду директора Карпатського біосферного заповідника на умовах контракту з посадовим окладом згідно із штатним розкладом. Наказом №210-о від 30.06.2022 року його звільнено з цієї посади.
Під час перебування на даній посаді наказом №132-к від 31.05.2022 «Про звільнення ОСОБА_2 », підписаним відповідачем, ОСОБА_2 був звільнений з посади інспектора охорони природно-заповідного фонду І-ї категорії Марамороського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника з 02.06.2022 року на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України. Рішенням Рахівського районного суду від 14.11.2022 року позов ОСОБА_2 до Карпатського біосферного заповідника про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ №132-к від 31.05.2022 «Про звільнення ОСОБА_2 », поновленого його на роботі на займаній посаді та стягнуто з Карпатського біосферного заповідника на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2022 року по 14.11.2022 року в сумі 50602,50 грн., а на користь держави - судовий збір в сумі 1860,75 грн. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.04.2023 року рішення Рахівського районного суду від 14.11.2022 залишено без змін. На виконання рішення суду ОСОБА_2 поновлено на роботі та здійснено позивачем виплату на його користь середнього заробітку за один місяць в сумі 9515 грн., а на виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 50602,50 грн.
Посилаючись на те, що внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 із займаної посади позивачеві завдана шкода в загальному розмірі 60117,50 грн., яка підлягає відшкодуванню відповідачем відповідно до п.8 ч.1 ст.134 та ст.237 КЗпП України, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Карпатського біосферного заповідника 60117,50 грн. матеріальної шкоди та судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 жовтня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Карпатського біосферного заповідника 50602,50 грн. матеріальної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Карпатського біосферного заповідника судові витрати в сумі 5289,25 грн.
В задоволенні решти позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Карапетян А.Р., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невірне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
При цьому, зазначає, що відповідач прийняв рішення про застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення спираючись на висновки комісії щодо наявності в його діях порушень та змісту таких порушень, що виключає одноособову вину відповідача у виданні наказу. Вважає, що вина відповідача у видачі наказу №132-к від 31.05.2022 року відсутня, що, у свою чергу, виключає можливість притягнення його до відповідальності.
Зазначає, що позивачем не надано жодного підтвердження отримання нею правничої допомоги та понесених у зв'язку з цим витрат, тому вимоги про їх відшкодування є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Ємчук Л.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову 60117,50 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 01 липня 2021 року по 30 червня 2022 року ОСОБА_1 займав посаду директора Карпатського біосферного заповідника.
31 травня 2022 року він видав наказ про звільнення ОСОБА_2 з посади інспектора охорони природно-заповідного фонду І-ї категорії Марамороського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
У подальшому, вказаний наказ було скасовано рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 14.11.2022 року, поновлено ОСОБА_2 на раніше займаній посаді та стягнуто з Карпатського біосферного заповідника на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2022 року по 14.11.2022 року в сумі 50602,50 грн., а на користь держави - судовий збір в сумі 1860,75 грн.. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року рішення Рахівського районного суду від 14.11.2022 залишено без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції надав оцінку обставинам, встановленим судом під час вирішення справи, в якій Рахівським районним судом встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_2 за наказом відповідача ОСОБА_1 .
На виконання даного рішення суду ОСОБА_2 було поновлено на роботі, виплачено на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 50602,50 грн., а також здійснено виплату на його користь середнього заробітку за один місяць в сумі 9515 грн.
Вказані факти правильно встановлено судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів, на які суд послався у рішенні.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , як службова особа, яка видала наказ про звільнення працівника, який у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому суд стягнув з відповідача ОСОБА_1 матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 50602,50 грн. у відповідності до п.8 ч.1 ст.134 КЗпП України.
В той же час, суд вважав, що позивачем за власною ініціативою під час виконання рішення Рахівського районного суду від 14.11.2022 було сплачено ОСОБА_2 із визначеної суми середній заробіток за один місяць в сумі 9515 грн., які не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалено правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (пункт 8 частини 1 статті 134 КЗпП України).
Статтею 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільнені або переведені працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 11 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, виконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 КЗпП України та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 134 і ст. 237 КЗпП матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій.
Суд першої інстанції, відхиляючи доводи відповідача про недоведеність його одноособової вини у видачі спірного наказу обґрунтовував своє рішення тим, що факт незаконного звільнення ОСОБА_2 з роботи встановлений рішенням суду, що набрало законної сили і яким встановлено, що саме відповідач був особою, уповноваженою на звільнення працівників Карпатського біосферного заповідника.
Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи і які встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, вірно встановив, що ОСОБА_1 , як службова особа, яка видала наказ про звільнення працівника, який у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди відповідача з ухваленим у справі судовим рішенням.
Питання щодо стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу вирішено судом першої інстанції згідно з законом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, стягнув з відповідача судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог.
У позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом справи. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу були надані до суду першої інстанції докази: копія договору про надання правової допомоги №164 від 24.07.2023 року, акт наданих послуг №4 від 19.09.2023 року, платіжна інструкція №19/09/2023 (а.с.77-81).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано жодного підтвердження отримання правничої допомоги та понесених у зв'язку з цим витрат є безпідставними.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карапетяна Армена Рафіковича залишити без задоволення.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: О. І. Собина
В. Ю. Рунов