Номер провадження: 11-кп/813/1218/24
Справа № 946/3764/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та з використанням системи «EasyCon» виділені матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.02.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №62022150020000424 від 05.09.2022 року щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Едеа Республіки Камерун, камерунця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця за призовом під час мобілізації, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді старшого стрільця 1 відділення 3 взводу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , у військовому званні «солдат», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України,
встановив:
Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області розглядається кримінальне провадження №62022150020000424 від 05.09.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.02.2024 року, в порядку ст.331 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, до 21.04.2024 року, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою обрати обвинуваченомузапобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
До початку апеляційного розгляду, захисник ОСОБА_7 подав доповнення до апеляційної скарги, з посиланням на безпідставне не забезпечення перекладачем обвинуваченого ОСОБА_8 . Також захисником долучено копії ухвал місцевого суду: від 23.02.2024 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді; про відмову в задоволенні клопотання захисника про залучення перекладача; а також копію ухвали Одеського апеляційного суду від 23.01.2024 року про залишення в силі попередньої ухвали місцевого суду про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Судовий розгляд проведено за відсутності обвинуваченого, оскільки клопотання про проведення судового засідання за його участю не заявлялось, захисник вважав можливим розглядати апеляційну скаргу без участі обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
З матеріалів судової справи вбачається, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим, суспільну небезпечність, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, а також вчинення іншого кримінального правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_8 , а також існування ризику переховування обвинуваченого від суду, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого та дають можливість дійти висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до ч.8 ст.176 КПК під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовуються виключно запобіжний захід, визначений п.5 ч.1 ст.176 КПК.
Тобто законодавцем визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовця, який підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст.408 КК України, застосовуються виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави, оскільки вказаною нормою закону передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Враховуючи той факт, що ОСОБА_8 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, місцевий суд одночасно із обранням запобіжного заходу у виді тримання під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави, з чим погоджується апеляційний суд.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку колегії суддів, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_8 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, колегія суддів враховує повідомлення прокурора в судовому засіданні, що обвинуваченого ОСОБА_8 після вчинення злочину було затримано на кордоні. Сторона захисту вказані доводи прокурора не спростувала.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , виходячи з вимог ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Щодо доводів захисника про безпідставне не забезпечення обвинуваченого перекладачем під час судового засідання місцевого суду, колегія суддів зазначає наступне.
23.02.2024 року місцевим судом було розглянуто клопотання захисника ОСОБА_7 про залучення обвинуваченому ОСОБА_8 перекладача та відмовлено в його задоволенні (а.с.13).
Приймаючи вказане рішення, місцевий суд врахував, що обвинувальний акт надійшов до суду 30.05.2023 року, ухвалою від 31.05.2023 року призначене підготовче судове засідання, а ухвалою від 13.06.2023 року призначений судовий розгляд. У підготовчому судовому засіданні ОСОБА_8 зазначив, що його права йому зрозумілі, клопотання про залучення йому перекладача не заявляв.
Судовий розгляд в даному кримінальному провадженні був розпочатий 13.07.2023 року з оголошення прокурором обвинувального акта. Після цього в порядку ст. 348 КПК була встановлена особа обвинуваченого ОСОБА_8 та йому було роз'яснена суть обвинувачення. При цьому, обвинувачений ОСОБА_8 на запитання головуючого судді українською мовою надавав зрозумілі, чіткі та однозначні відповіді, зокрема зазначив, що обвинувачення йому зрозуміле та висловив свою позицію щодо нього. Далі, з урахуванням позиції обвинуваченого, в порядку ст.349 КПК, після надання сторонам кримінального провадження можливості виступити з вступними промовами, судом був визначений обсяг доказів, що підлягають дослідженню та порядок їх дослідження. При цьому, перед вказаними процесуальними діями, перед початком судового розгляду ОСОБА_8 , був ознайомлений з його правами та обов'язками, зазначив, що їх додаткових роз'яснень не потребує. Усі вказані процесуальні дії вчинялися українською мовою, обвинуваченому ОСОБА_8 повною мірою забезпечена можливість виступати в суді та давати показання мовою, якою він бажає, чим останній скористався та надавав пояснення російською мовою.
Також місцевим судом було враховано, що обвинувачений ОСОБА_8 є громадянином України з 2009 року, проживає в Україні.
Крім того, місцевим судом прийнято до уваги, що під час досудового розслідування процесуальні дії також здійснювалися українською мовою, без залучення перекладача.
В своїй ухвалі місцевий суд зазначив, що із звукозапису та журналу судового засідання вбачається, що ОСОБА_8 чудово розуміє українську мову, давав чіткі та послідовні відповіді на питання, поставлені як українською, так і російською мовами, викладав свої думки з приводу процесуальних питань, що розглядалися, зазначив, що висунуте обвинувачення йому зрозуміле, виклав свою версію подій щодо висунутого обвинувачення, інших обставин справи, що підлягають доказуванню. Право ОСОБА_8 виступати в суді та давати показання тією мовою, якою він бажає, забезпечено повною мірою, крім того в провадженні приймає участь захисник. За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку, що будь-яких труднощів в розумінні української мови у ОСОБА_8 немає, його позиція в цій частині є недобросовісною, а клопотання сторони захисту про залучення перекладача місцевий суд визнав необґрунтованим. При цьому місцевий суд врахував висновки суду касаційної інстанції, викладені в постанові Верховного Суду від 03.06.2021 року (справа №761/7017/17).
Таким чином, місцевим судом рішення про відмову в залученні перекладача приймалось з урахуванням конкретних обставин справи та особи обвинуваченого, що не свідчить про незаконність оскарженої ухвали.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно оскарженої ухвали обвинувачений ОСОБА_8 має середню спеціальну освіту, зареєстрований та проживає на території України, є військовослужбовцем за призовом під час мобілізації, проходив військову службу на посаді старшого стрільця 1 відділення 3 взводу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , у військовому званні «солдат».
Крім того, як встановлено місцевим судом обвинувачений ОСОБА_8 є громадянином України, а знання державної мови є однією з умов набуття громадянства в країні. Кожен громадянин України зобов'язаний володіти державною мовою.
Таким чином, усі вказані обставини: наявність у обвинуваченого громадянства України; наявність освіти; проживання в Україні тривалий час;, призов та проходження військової служби ОСОБА_8 , є свідченням того, що останній вочевидь зобов'язаний знати та володіти достатнім рівнем знань української мови.
За таких обставин доводи захисника про порушення місцевим судом прав обвинуваченого, зокрема безпідставне не забезпечення обвинуваченого перекладачем, колегія суддів визнає необґрунтованими.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_8 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.02.2024 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 ?єр Жолі, в кримінальному провадженні №62022150020000424 від 05.09.2022 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4