Номер провадження: 11-кп/813/1132/24
Справа № 502/129/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом, Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області та ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» виділені матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 02.02.2024 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12023162150001430 від 06.11.2023 року,
встановив:
На розгляді Кілійського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №12023162150001430 від 06.11.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Під час підготовчого судового засідання прокурор звернувся із клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .
Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 02.02.2024 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, строком до 01.04.2024 року, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати ухвалу суду, та постановити нову, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту за місцем його проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
Сторона захисту посилається на незаконність оскарженої ухвали, вказує про недоведеність прокурором ризиків, а також не врахування особи обвинуваченого, який раніше не судимий, має місце проживання, неофіційно працює по найму.
Також апелянти вказують, що місцевим судом не врахована необхідність зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 для надання можливості пройти в Ізмаїльському ТЦК військово-лікарську комісію та призовну комісію, з метою його мобілізації.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржується.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Судовий розгляд проведено без участі прокурора, який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду, до суду не з'явився, клопотань про відкладення судового засідання не подавав.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.3 ст.315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених Розділом II цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 315 КПК та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, а також існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, а також здійснення незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому ОСОБА_7 застави, оскільки таке рішення відповідає приписам ч.4 ст.183 КПК, відповідно до яких суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченомуОСОБА_7 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду та здійснення незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченому та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на продовження існування та доведення ризиків, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Наведені обставини, на думку колегії суддів, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілу та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази потерпілої та свідків, які ще не допитані судом, або свідків, в повторному допиті яких може виникнути необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілу та свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає непереконливими доводи обвинуваченого про відсутність ризиків, які обумовлюють продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки тяжкість пред'явленого обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, а також існування ризиків, на які послався суд першої інстанції в оскарженій ухвалі, виправдовують продовження обвинуваченому ОСОБА_7 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування/продовження до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів може виявитися недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, що безпосередньо може вплинути на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК, та існування реальної потреби проведення судового розгляду кримінального провадження в розумні строки.
Доводи сторони захисту про міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність місця роботи, стабільного заробітку, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки обставини не підтверджені доказами.
Твердження сторони захисту про те, що обвинувачений має місце проживання, не спростовують існування раніше встановлених та існуючих ризиків.
Доводи обвинуваченого та його захисника про можливість обрання до нього запобіжного заходу у виді нічного домашнього арешту, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки вказаний запобіжний захід вочевидь не здатний буде забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого у кримінальному провадженні.
Колегія суддів критично відноситься до доводів сторони захисту про необхідність зміни обвинуваченому запобіжного заходу на нічний домашній арешт для надання можливості пройти в Ізмаїльському ТЦК військово-лікарську комісію та призовну комісію, з метою його мобілізації, оскільки такі дії обвинувачений не позбавлений можливості здійснити в порядку ст.616 КПК.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та існуючого обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 є необхідним та виправданим заходом забезпечення кримінального провадження, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризику можливого переховування останнього від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Оскільки доводи сторони захисту про відсутність підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскарженої ухвали.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 02.02.2024 року щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , в кримінальному провадженні №12023162150001430 від 06.11.2023 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4