вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" березня 2024 р. Справа№ 910/12267/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023
у справі № 910/12267/23 (суддя: Зеленіна Н.І.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом")
до 1. Міністерства юстиції України,
2. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про стягнення 3 518 600,31 грн,
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 3 518 600,31 грн, з яких: 3 472 835 грн - сума безпідставно набутих коштів, 17 982,63 грн - три проценти річних, 27 782,68 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягнення органом ДВС виконавчого збору у розмірі 3 472 835,00 грн є безпідставним, а отже вказані кошти підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 17 982,63 грн трьох процентів річних та 27 782,68 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 позов задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" 3 472 835,00 грн безпідставно отриманих коштів, 17 982,63 грн трьох процентів річних та 27 782,68 грн інфляційних втрат та 52 779,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції встановив, що постановою Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 640/26475/21 визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 10.09.2021 №34029225 про стягнення виконавчого збору. Разом із тим, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти виконавчою службою не отримано чи вони утримуються за наявності правових підстав або ж були повернуті позивачу. Оскільки відповідно до норм чинного законодавства України набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. У зв'язку з наведеним, місцевий господарський суд дійшов до висновку про задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України грошових коштів у сумі 3 472 835 грн на підставі статті 1212 ЦК України. При цьому, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд першої інстанції не виявив у них помилок, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерство юстиції України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ДП "НАЕК "Енергоатом" залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач-1 посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що державним виконавцем здійснено дії, відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позовної заяви відсутні. Стверджує, що рішення про зобов'язання повернути виконавчий збір на користь позивача прийнято не було, а тому у виконавця були відсутні законні підстави для його повернення. Вважає, що скасування постанови про стягнення виконавчого збору не є підставою для повернення перерахованого виконавчого бору. Зазначає, що вимога позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат також не підлягає задоволенню.
Також, в апеляційній скарзі скаржник просив відстрочити сплату судового збору на розумний строк, але в будь-якому випадку до закінчення розгляду справи.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2023 апеляційна скарга у справі № 910/12267/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 у задоволенні клопотання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі було відмовлено; апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 було залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказу сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 63 334,80 грн.
Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач-2 посилається на те, що справа № 910/12267/23 вирішена судом першої інстанції з порушенням процесуального і матеріального права, а висновки суду не відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам справи. Зазначає, що вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України 3 472 835,00 грн не має законних підстав та суперечить законодавчо визначеному механізму повернення коштів. Вказує, що стягнення з державного бюджету трьох процентів річних та інфляційних втрат призведе до порушення бюджетного законодавства та нецільового використання бюджетних коштів.
Також, скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23.
Крім того, скаржник просив звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 910/12267/23.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 27.11.2023 апеляційна скарга у справі № 910/12267/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у задоволенні клопотання Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі відмовлено; апеляційну скаргу Державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 було залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків.
В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023, представником скаржника подано до суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій останній повідомив про здійснення оплати судового збору на підставі платіжної інструкції № 466 від 04.12.2023, у зв'язку з чим просив долучити до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 910/12267/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було продовжено строк на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023, на десять днів з дня отримання даної ухвали, шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 63 334,80 грн.
В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023, представником скаржника подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої приєднано платіжну інструкцію від 04.12.2023 № 466 про сплату судового збору на суму 63 334,80 грн.
Також, в межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023, представником Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подано апеляційну скаргу у новій редакції, до якої приєднано докази надсилання копії поданої апеляційної скарги з доданими до неї документами позивачу та відповідачу-1 у даній справі, докази отримання повного тексту оскаржуваного рішення 05.11.2023 та докази сплати судового збору у встановлених законом порядку та розмірі.
Так, відповідно до оновленої редакції вказаної скарги апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23; прийняти до розгляду апеляційну скаргу у новій редакції; рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" 17 982,63 грн трьох процентів річних та 27 782,68 грн інфляційних втрат та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23; розгляд апеляційної скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 призначено на 29.01.2024; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12267/23; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 поновлено Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23; об'єднано апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду; розгляд апеляційних скарг призначено на 29.01.2024; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
23.12.2023, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що Господарський суд міста Києва у рішенні від 24.11.2023 у справі №910/12267/23 вірно вирішив, що позов підлягає задоволенню з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України. Стверджує, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права до подібних правовідносин є актуальними та враховуються судами при розгляді подібних правовідносин, що спростовує твердження відповідача-1 про безпідставне нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказує, що твердження скаржника про відсутність прострочення у виконанні грошового зобов'язання є хибними та не відповідають фактичним обставинам справи.
Матеріали справи № 910/12267/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 28.12.2023.
01.01.2024, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що Господарський суд міста Києва у рішенні від 24.11.2023 у справі №910/12267/23 вірно вирішив, що позов підлягає задоволенню з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України. Стверджує, що місцевий господарський суд, встановивши наявність підстав для стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, вірно зазначив, що таке відшкодування має здійснюватися лише за рахунок державного бюджету через Державну казначейську службу України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету. Вказує, що враховуючи визнання у судовому порядку постанови про стягнення виконавчого збору незаконною та її скасування, виникло грошове зобов'язання, що полягає у поверненні позивачу коштів в розмірі 3 472 835,00 грн, які були примусово списані з рахунків ДП "НАЕК "Енергоатом" та перераховані до бюджету.
18.01.2024 до суду надійшла заява Акціонерного товариства "НАЕК "Енергоатом", в якій останнє просило замінити позивача у цій справі - ДП "НАЕК "Енергоатом" його правонаступником, яким є АТ "НАЕК "Енергоатом".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 заяву АТ "НАЕК "Енергоатом" про заміну сторони її правонаступником задоволено; здійснено заміну позивача у справі № 910/12267/23, а саме: ДП "НАЕК "Енергоатом" на його правонаступника - АТ "НАЕК "Енергоатом"; оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду апеляційних скарг Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 до 04.03.2024; продовжено строк розгляду справи № 910/12267/23 за апеляційними скаргами Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023.
Представники відповідачів в судовому засіданні 04.03.2024 вимоги апеляційних скарг підтримали, просили суд їх задовольнити.
Представники позивача в судовому засіданні 04.03.2024 проти вимог апеляційних скарг заперечували, просили залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.
У провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №34029225 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.02.2012 №18/113-53/81 про стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" заборгованості.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 10.09.2021 у межах виконавчого провадження №34029225 постановлено стягнути з боржника - ДП "НАЕК "Енергоатом" виконавчий збір у розмірі 12 730 868,93 грн.
За результатами примусового списання коштів, на підставі виставлених державним виконавцем платіжних вимог у межах виконавчого провадження №34029225, з рахунків підприємства протягом вересня 2021 року були списані грошові кошти в рахунок сплати виконавчого збору у розмірі 3 472 835 грн. Вказані грошові кошти перераховані до Державного бюджету України.
Не погодившись з постановою про стягнення виконавчого збору від 10.09.2021, ДП "НАЕК "Енергоатом" оскаржило постанову у судовому порядку.
Постановою Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №640/26475/21 позовні вимоги ДП "НАЕК "Енергоатом" задоволені повністю, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 10.09.2021 №34029225 про стягнення виконавчого збору.
У подальшому, позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою від 16.05.2023 №01-9503/10-вих про повернення коштів - виконавчого збору у розмірі 3 472 835,00 грн.
Листом від 19.06.2023 №01-11933/10-вих позивач повторно звернувся до Міністерства юстиції України з проханням повідомити про рух поданої заяви.
Листом Відділу примусового виконання рішень Департамента державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.06.2023 №78599/77571-33-23/20.1 повідомлено, що постанова Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №640/26475/21 та заява від 16.05.2023 №01-9503/10-вих не є підставами для повернення коштів.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом про стягнення з Державного бюджету України грошових коштів, які були списані з рахунків позивача на підставі постанови державного виконавця, яка у подальшому була визнана незаконною, а також інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Згідно з пунктом 2 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17).
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час стягнення з позивача виконавчого збору) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Частиною 7 зазначеної статті передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
У цій справі судом першої інстанції встановлено, що 10.09.2021 постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у ВП №34029225 стягнено виконавчий збір з ДП "НАЕК "Енергоатом" як боржника у виконавчому провадженні у розмірі 12 730 868,93 грн.
За результатами примусового списання коштів, на підставі виставлених державним виконавцем платіжних вимог у межах виконавчого провадження №34029225, з рахунків підприємства протягом вересня 2021 року були списані грошові кошти в рахунок сплати виконавчого збору у розмірі 3 472 835,00 грн. Вказані грошові кошти перераховані до державного бюджету України, що підтверджується копіями розпорядження від 21.09.2021 №34029225/20 та платіжного доручення від 22.09.2021 №15396.
Місцевим господарським судом також встановлено, що постановою Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №640/26475/21 визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 10.09.2021 №34029225 про стягнення виконавчого збору.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти виконавчою службою не отримано чи вони утримуються за наявності правових підстав або ж були повернуті позивачу.
Таким чином, визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 10.09.2021 №34029225 про стягнення виконавчого збору, у зв'язку з виконанням якої стягнутий виконавчий збір, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.
Відповідно до частини 3 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті.
За приписами частини 1 зазначеної статті кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 913/567/19 (913/725/21).
Частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України, Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
На виконання зазначеної статті Кодексу наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 затверджений Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, відповідно до пункту 3 якого, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті, перерахування компенсації здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Положеннями пункту 5 розділу І Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі на ім'я головних управлінь Казначейства та Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.
Отже, головне управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету є органом, який здійснює повернення коштів, які було помилково або надмірно зараховано до бюджету, за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, яким у цьому випадку виступає Міністерство юстиції України (відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету").
Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою, тому у разі, коли орган, що контролює справляння надходжень бюджету, в установлений законом строк не надає відповідний висновок (подання) органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача-2 щодо неналежно способу захисту та недотримання досудового порядку врегулювання спору.
Таким чином, а також, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України грошових коштів у сумі 3 472 835,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України.
Як зазначалось вище, позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою від 16.05.2023 №01-9503/10-вих про повернення коштів - виконавчого збору у розмірі 3 472 835,00 грн. Вказаний лист адресат отримав 19.05.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103283932960.
Так, посилаючись на прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення безпідставно стягнутих коштів, позивачем заявлено вимоги про стягнення з Державного бюджету України 27 782,68 грн інфляційних втрат та 17 982,63 грн трьох процентів річних.
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
За приписами статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказані висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, а також враховані у постановах Верховного Суду від 06.08.2018 у справі №916/1914/17 та від 07.10.2018 у справі №908/2552/17.
Враховуючи викладене, з огляду на виникнення між сторонами у даній справі грошового зобов'язання, яке полягає у поверненні безпідставно сплачених позивачем грошових коштів, а також наявність прострочення у виконанні цього зобов'язання та відсутність спеціальних норм, які регулюють вказані правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується судова колегія, що вимоги позивача про застосування положень статті 625 ЦК України є обґрунтованими до вказаних правовідносин.
Також, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, відповідно до якої відповідачами у справах про зобов'язання зі сплати коштів державного бюджету є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами є орган примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
Таким чином, участь органів Державного казначейства України як співвідповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про зобов'язання зі сплати коштів державного бюджету. Встановивши наявність підстав для стягнення трьох процентів річних та збитків від інфляції, таке відшкодування може здійснюватися лише за рахунок коштів Державного бюджету через Державну казначейську службу України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету.
Правомірність застосування до аналогічних правовідносин приписів частини 2 статті 625 ЦК України та необхідність їх стягнення саме з Державного бюджету України встановлено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №910/2569/18.
Здійснивши перевірку розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
При цьому, суд, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 та постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №906/775/17, звертає увагу на те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). У даній категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.
Такими органами у даній справі є Міністерство юстиції України, дії якого призвели до безпідставного стягнення коштів, та Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, яке відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету.
При цьому у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватися із Державного бюджету України.
З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Інші доводи апеляційних скарг, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов'язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційних скарг про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Скаржниками не наведено переконливих аргументів відповідно до норм чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянтів (відповідачів у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.
4. Справу № 910/12267/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15.03.2024.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков