ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 березня 2024 року м. ОдесаСправа № 915/1813/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Колоколова С.І.,
Ярош А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду Миколаївської області
від 11 липня 2023 року (повний текст складено 17.07.2023)
у справі №915/1813/21
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 186 891,19 грн.,-
суддя суду першої інстанції: Смородінова О.Г.
час та місце винесення рішення: 11.07.2023, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області
У грудні 2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (позивач, МТСБУ) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 (відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) шкоди в порядку регресу у розмірі 186 891,19 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом переходу до позивача на підставі статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права вимоги до сплати страхового відшкодування, виплаченого на користь третіх осіб.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2023 у справі №915/1813/21 (суддя О.Г. Смородінова) позов Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволено частково; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача 186071,19 грн. майнового відшкодування та 2791,07 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення 820,00 грн. майнового відшкодування - відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , з вини якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено транспортний засіб “КАМАЗ 5320” (номерний знак НОМЕР_2 ), а також заподіяно тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , належить Військовій частині НОМЕР_1 .
З посиланням на ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 1 ст. 1191 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Моторного страхового бюро України суми сплаченого позивачем страхового відшкодування у розмірі 186 071,19 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні з відповідача 820,00 грн (оплати послуг аварійного комісара) у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 18.08.2023 Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2023 у справі №915/1813/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 відмовити у повному обсязі.
Скаржник зазначає, що вимоги позивача не відповідають чинному законодавству. Військова частина не може нести відповідальності за дії військовослужбовця, які не були пов'язані з виконанням ним службових обов'язків. Порушення військовослужбовцем ЗСУ ОСОБА_1 вимог чинного законодавства в той час, коли він знаходився поза межами розташування гарнізону (м. Первомайськ Миколаївської області) є подією, яку передбачити було неможливо та якій військова частина запобігти не могла.
Також, скаржник зауважує, що вироком суду встановлено розміри стягнення грошових коштів з військової частини на користь потерпілим від ДТП, відтак, вимоги МТСБУ у позовній заяві про стягнення з військової частини суми сплаченого ним майнового відшкодування є безпідставними.
Крім того, скаржник вказує, що Військова частина НОМЕР_1 власних доходів не має, отримує кошти з Державного бюджету та використовує їх тільки на заплановані цілі, згідно чинного законодавства, у зв'язку із чим вивільнені кошти відсутні.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/1813/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2023 у справі №915/1813/21 залишено залишити без руху як таку, що не відповідає вимогам Глави 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу; встановлено апелянту строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, шляхом надання до суду: доказів сплати судового збору у розмірі 4205,05 грн., доказів надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами іншій стороні у справі, доказів щодо підтвердження повноважень Сергія МАЯЦЬКОГО (підписанта апеляційної скарги) представляти Військову частину НОМЕР_1 у порядку самопредставництва.
Південно-західним апеляційним господарським судом отримано заява апелянта про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано копію платіжної інструкції від 17.10.2023 №2012 на суму 4 026,00 грн., копію витягу з наказу в/ч НОМЕР_1 від 27.07.2023 №209 щодо тимчасового покладення на майора ОСОБА_4 обов'язків командира військової частини НОМЕР_1 та докази надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами в електронному вигляді до Електронного кабінету Моторного (транспортного) страхового бюро України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2023 у справі №915/1813/21. Вирішено розглянути справу №915/1813/21 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану та приймаючи до уваги навантаження суду, а також з огляду на принцип незмінності складу суду, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, перебування членів судової колегії у відпустках, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Матеріали справи свідчать про те, що 03.12.2015 приблизно о 13 год. 20 хв. на 109 км + 200 м автодороги Богатир-Великоновоселівка-Володарське, зі с. Новоянисоль, Нікольського (Володарського) району Донецької області сталася дорожньо-транспортна пригода.
Солдат ОСОБА_1 керував автомобілем “КАМАЗ” (номерний знак НОМЕР_3 ), та буксирував при цьому цистерну водяну 1,2 м3, без реєстраційного номера, за відсутності на тягово-зчіпному пристрої належного запобіжного штифта. У результаті зазначених дій відбулося відчеплення цистерни, без реєстраційного номеру, яка виїхала на смугу зустрічного руху, де здійснила зіткнення з транспортним засобом “КАМАЗ 5320” (номерний знак НОМЕР_2 ), яким керував ОСОБА_2 , та який належить ДП “ІЛЛІЧ-АГРО ДОНБАС” ПАТ “ММК ІМ.ІЛЛІЧА” (потерпілий-1). Після зіткнення з цистерною, автомобіль “КАМАЗ 5320” (номерний знак НОМЕР_2 ), яким керував ОСОБА_2 змінив напрямок руху та здійснив зіткнення з деревом на правому узбіччі автодороги по ходу руху. Внаслідок ДТП водію автомобіля “КАМАЗ 5320” (номерний знак НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 (потерпілий-3) та його пасажиру ОСОБА_3 (потепілий-2) заподіяні тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя на момент їх спричинення.
Вироком Володарського районного суду Донецької області від 01.10.2020 по справі № 222/1492/16-к ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 Кримінального кодексу України.
На момент настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується витягом полісу з централізованої бази МТСБУ.
Потерпілий-1 звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування від 06.04.2016.
Матеріали справи свідчать, що позивач відшкодував завдані збитки внаслідок ДТП Потерпілому-1 у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №942451 від 24.03.2021, а також витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 820 (вісімсот двадцять) грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №5771 рв від 27.07.2016 року.
ОСОБА_3 (Потерпілий-2) звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування від 04.12.2020.
Позивач відшкодував завдані збитки внаслідок ДТП Потерпілому-2 у розмірі 67 279 (шістдесят сім тисяч двісті сімдесят дев'ять) грн. 36 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 942621 від 25.03.2021 року.
Потерпілий - 3 звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування від 28.11.2016.
Позивач відшкодував завдані збитки внаслідок ДТП Потерпілому-3 у розмірі 68 791 (шістдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто одна) грн. 83 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 942536 від 25.03.2021 року.
Позивач зазначає, що вироком Володарського районного суду Донецької області від 01.10.2020 року по справі №222/1492/16-к встановлено, що автомобіль «КАМАЗ» (номерний знак НОМЕР_3 ) належить військовій частині НОМЕР_1 та знаходиться на балансі останньої, а також встановлено, що ОСОБА_1 , вчиняючи кримінальне правопорушення, являвся військовослужбовцем Збройних сил України, та проходив службу у Військовій частині на посаді старшого водія роти забезпечення.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 на час дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 03.12.2015 року приблизно о 13 год. 20 хв. на 109 км. + 200 м, проходив службу у Військовій частині на посаді старшого водія роти забезпечення, то відшкодування майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди покладається на Військову частину НОМЕР_1 , як до роботодавця чий працівник (під час виконання трудових обов'язків) на транспортному засобі спричинив дорожньо - транспортну пригоду, та як до юридичної особи, на балансі якої знаходиться транспортний засіб та, яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.
Посилаючись на ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 22, 1166, 1172, 1187,1191 ЦК України, ст.ст. 4, 75,123,161-164 ГПКУкра|ни, позивач просить стягнути з відповідача 186 891 (сто вісімдесят шість тисяч вісімсот дев'яносто одна) грн. 19 коп. страхового відшкодування.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 186 891,19 грн. грн. в порядку регресу з власника автомобіля, водій якого визнаний винним у ДТП, у зв'язку із виплатою страхового відшкодування потерпілим особам.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.
Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття “особа, яка завдала шкоду” та “особа, яка відповідає за шкоду”. За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. А саме, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Аналогічна позиція викладена у п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01.03.2013р. №4.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
При цьому, відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності повного господарського відання, оперативного управління або інших підстав.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у Постанові від 05.05.2018 по справі №910/14685/17).
Згідно зі ст. 6 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з вимогами ст. 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.
Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
За змістом п. 41.1 ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Приписами п. 40.3 ст. 40, ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.
У п.п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” регламентовано, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Відповідно до п. “а” ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Згідно з п. 1.6 ст. 1 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Як вбачається з матеріалів справи, вироком Володарського районного суду Донецької області від 01.10.2020 по справі № 222/1492/16-к ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 Кримінального кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Зазначеним вироком суду встановлено, що автомобіль «КАМАЗ» (номерний знак НОМЕР_3 ) належить військовій частині НОМЕР_1 та знаходиться на балансі останньої, а також встановлено, що ОСОБА_1 , вчиняючи кримінальне правопорушення, являвся військовослужбовцем Збройних сил України, та проходив службу у Військовій частині на посаді старшого водія роти забезпечення.
Враховуючи вищенаведені приписи законодавства, а також те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм, а також те, що правовою підставою для сплати позивачем на користь потерпілих за рахунок коштів фонду захисту потерпілих страхового відшкодування є приписи статей 38, 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у зв'язку з участю у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу, власником якого цивільно-правова відповідальність застрахована не була, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Моторного страхового бюро України суми сплаченого позивачем страхового відшкодування у розмірі 186 071,19 грн.
Разом з тим, колегія суддів зауважує про правомірність відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 820,00 грн. на оплату послуг аварійного комісара у зв'язку зі спливом строку позовної давності, відповідно до заяви відповідача.
Апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи скаржника, що військова частина не може нести відповідальності за дії військовослужбовця, які не були пов'язані з виконанням ним службових обов'язків, оскільки порушення військовослужбовцем ЗСУ ОСОБА_1 вимог чинного законодавства в той час, коли він знаходився поза межами розташування гарнізону (м. Первомайськ Миколаївської області) є подією, яку передбачити було неможливо та якій військова частина запобігти не могла, оскільки вказані твердження спростовуються вищезазначеними приписами законодавства та наявних вироком Володарського районного суду Донецької області від 01.10.2020 по справі № 222/1492/16-к.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. ).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2023 у справі №915/1813/21 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишається без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2023 у справі №915/1813/21 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Колоколов С.І.
Суддя Ярош А.І.