Провадження № 2/522/750/24
Справа № 522/19131/23
13 березня 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Волошина А.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
Позивач в особі представника ОСОБА_3 28.09.2023 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 100 789,17 грн та моральної шкоди у розмірі 4 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.03.2023 у місті Одесі по вул. Водопровідній, 16 сталася ДТП за участі транспортного засобу MAN TGA, номерний знак НОМЕР_1 , та транспортного засобу Ford Fosion, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . ОСОБА_2 визнано винним у вчинені ДТП. На момент вчиненні ДТП, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СК «Княжа вієнна іншуранс». Позивач звернувся до страховика з заявою про страхове відшкодування завданої шкоди та йому було виплачено 22 323,39 грн, чого недостатньо для проведення відновлювального ремонту. Позивач провів експертне дослідження, згідно результатів якого вартість відновлювального ремонту становить 123 118,56 грн. Позивач просить стягнути різницю між вартістю відновлювального ремонту та здійсненою виплатою страхової компанії. В результаті ДТП позивачу завдано моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 4 000 грн, оскільки змінився його звичайний устрій життя, позивач не міг користуватися транспортним засобом, зобов'язаний був вчиняти дії для відновлення авто та отримання виплат. Крім того, відповідач в позасудовому порядку відмовився виплатити завдану ним шкоди, тому необхідно було шукати адвоката з метою звернення до суду.
Ухвалою від 29.09.2023 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 21.11.2023.
У судовому засіданні 21.11.2023 проведеному за участі представника позивача ОСОБА_3 було вирішено проводити розгляд справи в заочному провадженні, з метою повторного сповіщення відповідача, розгляд справи відкладено до 17.01.2024.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги в м. Одесі та необхідністю слідувати в укриття працівникам та відвідувачам суду, розгляд справи у судовому засіданні 17.01.2024 було відкладено до 13.03.2024.
Ухвалою суду від 13.03.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про призначення автотоварознавчої експертизи.
У судовому засіданні 13.03.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду відповідач повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, з заявою про проведення судового засідання в режимі відеоконференції чи з заявою про відкладення розгляду справи до суду не звертався.
Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача, який повідомлявся про дату, час і місце судового засідання належним чином, та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, відсутністю заперечень з боку позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів у заочному порядку.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 05.07.2019 ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на автомобіль Ford Fosion, номерний знак НОМЕР_2 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а.с.16-17).
22.03.2023 о 09:30 год в м. Одесі по вул. Водопровідна, 16, ОСОБА_2 керуючи транспортним засоби здійснив перетин подвійної суцільної лінії, не дотримався безпечного бокового інтервалу та здійснив зіткнення з транспортним засобом Ford Fosion, номерний знак НОМЕР_2 . Відповідно до Постанови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 червня 2023 року по справі №519/634/23 особою винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є водій ОСОБА_2 (а.с.19-20).
ОСОБА_1 27.03.2023 підпис з ПрАТ УСК «Вієнна Іншуранс Груп» заяву щодо досягнення згоди в частині розміру та способу здійснення страхового відшкодування, згідно якої погодився на розмір страхового відшкодування у сумі 22 329,39 грн (а.с.18).
Згідно висновку експерта №145-23 експертного транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу Ford Fosion, реєстраційний номер НОМЕР_2 складений 31.07.2023 судовим експертом Крутих Євгеном Олександровичем, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Ford Fosion, номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулася 22.03.2023 визначається рівною 53 390,10 грн. При тому, вартість відновлювального автомобіля визначається рівною 123 118,56 грн (а.с.21-33).
Підстав не приймати висновок експерта судом не встановлено, він не суперечить матеріалам справи, доказів зворотного відповідачем не представлено.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України Про страхування, цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно із ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Статтею 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом №1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження N 14-176цс18).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із заявою щодо досягнення згоди в частині розміру та способу здійснення страхового відшкодування, в якій погодився з тим, що розмір страхової виплати складає 22 329,39 грн, також в заяві зазначено, що розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування визначений у цій заяві відповідає його волевиявленню та викладений без стороннього примусу.
Дана заява подана відповідно до вимог п. 36.2 ст. 36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Пунктом 36.2. ст. 36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Вищевказана заява ОСОБА_1 від 27.03.2023 в силу частини першої статті 202 ЦК України є правочином, тобто дією особи, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому згідно з частиною першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Страхова компанія під час вирішення питання про виплату страхового відшкодування у першу чергу керується Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Звертаючись із заявою до страховика про виплату страхового відшкодування, позивач визначив розмір такого відшкодування, вказавши його у заяві, тобто погодився на відшкодування страховою компанією збитків саме у заявленому розмірі.
Тому, безпідставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості матеріального збитку, відповідно віднявши від вартості відновлювального ремонту у розмірі 123 118,56 грн вартість сплаченого страхування, адже позивач сам погодився на виплачену суму у розмірі 22 329,39 грн, замість 53 390,10 грн відповідно до висновку експерта.
Верховний суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові №686/17155/15-ц від 03.10.2018 року підтримав правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 де було зазначено, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
На підставі цього висновку Верховний Суд визначив, що страховик за договором обов'язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за мінусом фізичного зносу, а за решту - безпосередній винуватець.
Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 22.01.2019 року у справі №676/518/17 доходить наступного висновку, що відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до висновку судового експерта №145-23 від 31.07.2023, вартість відновлювального ремонту автомобіля, який належав позивачу становить 123 118,56 грн, а вартість матеріальної шкоди становить 53 390,10 грн, тож до стягнення з відповідача підлягає різниця сум, що становить 69 728,46 грн.
Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
На підставі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).
За правилами ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.
Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
З огляду на встановлені обставини, суд вважає, вимогу щодо стягнення моральної шкоди, з обґрунтованою, моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі 4 000 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до змісту ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання даного позову позивач поніс додаткові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60 (а.с.1) та в розмірі 4 000 грн за проведення експертного дослідження (а.с.15), що в цілому складає 5 073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) майнову шкоду у розмірі 69 728 (шістдесят дев'ять тисяч сімсот двадцять вісім) гривень 46 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 5 073 (п'ять тисяч сімдесят три) гривні 60 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду складено 18 березня 2024 року.
Суддя: В.Я. Бондар