Ухвала від 01.03.2024 по справі 521/1788/24

Справа № 521/1788/24

Провадження №2-н/523/256/24

УХВАЛА

01 березня 2024 року суддя Малиновського районного суду м. Одеси, Роїк Д.Я., розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів ( частини заробітку (доходу) боржника) з ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

Із заявою про видачу судового наказу через систему Електронного суду звернулась ОСОБА_1 про стягнення аліментів ( частини заробітку (доходу) боржника) з ОСОБА_2 .

Так, відповідно до ч. 4 ст. 163 ЦПК України, якщо заяву подано в електронній формі до боржника, який має зареєстровану офіційну електронну адресу, заявник у подальшому повинен подавати будь-які процесуальні та інші документи, пов'язані з розглядом його заяви виключно в електронній формі.

Положення ч. 4 ст. 163 ЦПК України, свідчать про можливість стягувача звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу в електронній формі лише у разі наявності у боржника офіційної електронної адреси.

Однак, дослідивши відомості з Електронного кабінету ЕСІТС, заяву про видачу судового наказу про стягнення та додані до неї документи, судом встановлено, що у боржника відсутня зареєстрована офіційна електронна адреса та він не є користувачем системи Електронного суду. Крім того, ані заявником, ані її представником не долучено до заяви жодного доказу на підтвердження направлення боржникові заяви про видачу судового наказу з додатками.

Суд вважає необхідним звернути увагу на аналогію в даному випадку норм ЦПК України, які стосуються можливості учасника справи звернутись до суду в електронній формі.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Враховуючи положення абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, а також ч. 2 ст. 169 ЦПК України, у разі подання до суду заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, заявник зобов'язаний додати до заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Отже, системний аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що в даному випадку заявником та її представником до заяви про видачу судового наказу не було долучено доказ надсилання листом з описом вкладення боржникові копії заяви про видачу судового наказу з додатками.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суддя вважає, що заява про видачу судового наказу про стягнення аліментів (частини заробітку (доходу) боржника) подана із порушенням вимог ст. 163 ЦПК України, а тому у видачі судового наказу слід відмовити.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Керуючись ст. 162, 165, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів ( частини заробітку (доходу) боржника) з ОСОБА_2 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15-ти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала підписана 01.03.2024 року.

Суддя:

Попередній документ
117749384
Наступний документ
117749386
Інформація про рішення:
№ рішення: 117749385
№ справи: 521/1788/24
Дата рішення: 01.03.2024
Дата публікації: 21.03.2024
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Хаджибейський районний суд міста Одеси
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи наказного провадження; Справи щодо стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - 1/4, на двох дітей - 1/3, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину