ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
06 березня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2492/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатиря К.В., Таран С.В.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
за участю представників учасників справи:
від ТОВ "Ферко" - адвокат Волканов Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма" "Семток"
на рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 (повний текст складено та підписано 21.12.2023, суддя Петренко Н.Д.)
у справі №916/2492/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма" "Семток"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферко"
про стягнення 1 539 298,00 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферко"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма" "Семток"
про визнання недійсним договору
У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма "Семток" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферко" в якій просило суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки №701/08 СГ від 01.08.2020 у загальному розмірі 1 539 298 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежно виконав умови укладеного між сторонами договору поставки №701/08СГ від 01.08.2020 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.
В свою чергу, ТОВ "Ферко" 22.10.2021 подано до господарського суду зустрічний позов, в якому воно просило суд визнати недійсним договір поставки №701/08СГ від 01.08.2020, укладений між ТОВ "Науково виробнича фірма" "Семток" та ТОВ "Ферко".
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.10.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2023, позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Ферко" на користь ТОВ "Науково виробнича фірма "Семток" 1 539 298 грн заборгованості. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28.03.2023 року скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2022 року та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 року у справі № 916/2492/21. Постановлено справу № 916/2492/21 направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.
Суд першої інстанції зазначив, що дійсно в наявних матеріалами справи містяться докази на певні докази на підтвердження поставки товару, зокрема специфікації, акти, видаткові накладні, докази здійснення оплати, податкові декларації тощо. Разом з цим, на противагу таких доказам відповідачем було надано відповідь ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» в якому повідомлено, що 03.09.2020 року ТОВ «НВФ «Семток» в квоту ТОВ «Ферко» на адресу портового елеватора ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» будь-яких вантажів не поставляло. При цьому, як зазначено судом першої інстанції за умовами укладеного між сторонами договору поставка товару мала б бути здійснена саме на зерновий склад ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» ОМТП.
Таким чином, господарський суд зазначив, що ТОВ «Ферко» на спростування доводів щодо здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором посилається виключно на відповідь ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл», в якій повідомлено, що 03.09.2020 року ТОВ «НВФ «Семток» в квоту ТОВ «Ферко» на адресу портового елеватора ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» будь-яких вантажів не поставляло.
В свою чергу, як відзначено судом першої інстанції ТОВ «НВФ «Семток» на противагу вказаній відповіді ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» не надано жодних доказів, які переконливо свідчили б про фактичні обставини здійснення постачання товару, якими могли би бути заяви свідків (водії, охоронців складу, вантажників товару та ін.), фотофіксація, матеріали відеоспостереження, довідки про результати здійснення габаритно - вагового контролю та ін.
З урахуванням вказаного, пославшись на категорію вірогідності доказів, місцевий господарський дійшов висновку, що у даному випадку більш вірогідними є докази, надані відповідачем за первісним позовом щодо відсутності реального здійснення постачання товару позивачем. Оскільки доказами, наданими позивачем у цій частині, є лише оформленні первинні документи, та не надано доказів наявності реального руху такого товару.
Суд першої інстанції також зауважив, що поставка пшениці фуражної в кількості 469 тон не може бути не підтверджена з боку ТОВ «НВФ «Семток» жодним доказом щодо реальної даної господарської операції.
Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось ТОВ «НВФ «Семток» з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/2492/21 в частині відмови у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма "Семток" і ухвалити нове судове рішення у відповідні частині, яким первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма "Семток" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферко" про стягнення 1 539 298,00 грн. - задовольнити повністю.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
На переконання апелянта, лист ТОВ "Олімпекс Купе Інтернейшнл" на який послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішення не спростовує факт отримання відповідачем товару від позивача, оскільки отримання товару відповідачем підтверджується наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме специфікацією, актом приймання-передачі, видатковими накладними та сукупністю інших доказів.
До того ж, як зазначає апелянт, ТОВ "Олімпекс Купе Інтернейшнл" не являється стороною договору і не може підтвердити, чи спростувати проведення господарських операцій між сторонами по справі.
Апелянт наголошує на тому, що згідно податкової декларації з податку на додану вартість відповідача за вересень 2020 вбачається відображення декларантом в поданій 19.10.2020 декларації операції з постачання товару від ТОВ «НВФ «Семток» на суму 2 649 850,00 грн.
При цьому, скаржник стверджує, що сам суд першої інстанції зазначив, що посилання відповідача на коригування податкових зобов'язань за спірною поставкою жодним чином не спростовують факт поставки товару, як і складена в одноособовому порядку директором підприємства довідка від 11.10.2021 про відсутність зарахування будь-яких товарів на баланс підприємства від ТОВ «НВФ «Семток».
Крім того, як вважає скаржник, реальність поставки підтверджується також і платіжними дорученнями за якими відповідачем здійснено часткову оплату товару з призначенням платежу оплата за пшеницю за договором №701/08СГ від 01.08.2020, що свідчить про фактичне визнання ТОВ «Ферко», як покупцем, реальності здійснення поставки товару. При цьому ТОВ «Ферко» не надано доказів звернення до ТОВ «НВФ «Семток» з вимогою повернути грошові кошти, як такі, що отримані без відповідної правової підстави.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/2492/21 за апеляційною скаргою ТОВ «НВФ «Семток» на рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 та призначено справу до розгляду на 06.03.2024.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому ТОВ «Ферко» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень ТОВ «Ферко» зазначає, що судом першої інстанції було оцінено кожен доказ та обставину, на які посилались сторони, в результаті оцінки яких було винесене мотивоване, законне та обґрунтоване судове рішення.
Так за твердженням відповідача, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення коштів не з підстав наявності недоліків у первісній документації або її відсутності, а за умови встановлення більш імовірним (тобто доведеним) відсутності реального передання товару за договором поставки.
ТОВ «Ферко» вважає, що лист ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» є належним доказом у справі, незважаючи на те, що останнє не є стороною договору поставки, оскільки у відповідності до специфікації № 1 до договору товар повинен передаватись постачальником покупцю в пункті поставки на умовах зерновий склад ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» ОМТП (місце поставки). Однак, з листа товариства вбачається, що 03.09.2020 року ТОВ «НВФ» «Семток» в квоту ТОВ «Ферко» на адресу портового елеватора ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» не здійснювало переміщення будь-яких вантажів.
Таким чином, як стверджує відповідач, вказаний суб'єкт повідомив відомості, які стосуються предмета доказування у цій справі, оскільки доводять обставину, на яку спирається сторона. Такий лист є належним доказом, а тому відсутні підстави для неврахування його судом.
Відповідач також вважає, що декларування отримання товару від ТОВ «НВФ» «СЕМТОК» відповідачем за первісним позовом не мало станом час розгляду справи будь-якого значення, оскільки відповідні податкові показники було скореговано. При цьому, коригування відбулось до звернення ТОВ «НВФ» «Семток» до суду.
06.03.2024 напередодні судового засідання до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання представника ТОВ «НВФ» «Семток» про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що представник товариства зв'язку з виникненням технічних проблем, не має змоги прийняти участь у судовому засіданні 06.03.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Колегією суддів під час судового засідання розглянуто та відхилено таке клопотання, з огляду на таке.
За приписами ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
За приписами ст. 197 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою.
Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
Так ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.02.2023 по цій справі було задавлено клопотання представника ТОВ "Науково виробнича фірма" "Семток" про проведення судового засідання по справі призначеного до розгляду на 06.03.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
При цьому, ч. 5 ст. 197 ГПК України визначено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
З огляду на наведені законодавчі приписи, враховуючи, що представник відповідача подавав клопотання саме про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, останній несе негативні наслідки, пов'язані із ризиками технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду.
Судова колегія також наголошує, що у клопотанні про відкладення розгляду справи ТОВ «НВФ» «Семток» не зазначає, які саме технічні проблеми унеможливлюють участь представника відповідача у судовому засіданні.
Слід також наголосити на тому, що у даному випадку судом апеляційної інстанції належним чином повідомлено сторін про час, дату та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов'язковою не визнавалась.
В клопотання про відкладення розгляду справи відповідач не посилається на нові обставини, докази тощо які мають бути надані та досліджені судом.
З огляду на таке, судова колегія вирішила відхилити клопотання ТОВ «НВФ» «Семток» про відкладення розгляду справи.
Під час судового засіданні від 06.03.2024 представник ТОВ «Ферко» надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 по даній справі оскаржується лише в частині відмови у задоволенні первісного позову, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Наявні матеріли справи свідчать про те, що 01.08.2020 між ТОВ "Науково виробнича фірма "Семток" (постачальник) та ТОВ “Ферко” (покупець) укладено договір поставки №701/08СГ, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (п. 1.1. договору).
Згідно з п. 1.2 договору товаром, що поставляється за договором, є сільськогосподарська продукція та продукти її переробки, що підпадають під визначення груп І-24 УКТ ЗЕД (далі по тексту - “Товар”), яка визначається сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до п. 2.1. договору якість товару повинна відповідати ДСТУ з урахуванням обмежень показників, вказаних у відповідній специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 2.2. договору остаточна кількість товару, яка визначається сторонами до розрахунку, є кількість товару, визначена в пункті (місці) поставки товару.
Відповідно до п. 3.1. договору поставка товару здійснюється однією або кількома партіями. Кількість товару в кожній партії та строк поставки партії товару вказується у відповідний специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 3.2. договору, поставка товару за договором здійснюється на умовах та в пункті (місці), що вказані у відповідній специфікації, шо є невід'ємною частиною цього договору (надалі по тексту пункт поставки товару).
Відповідно до п. 3.3 договору при здійсненні поставки партії товару постачальник зобов'язаний надати покупцю оригінали наступних документів: видаткову накладну, податкову накладну в електронному вигляді згідно з вимогами ст. 201 ПК України (копію квитанції №1 про реєстрацію електронної податкової накладної в Єдиному Державному реєстрі податкових накладних, виписаної в порядку, передбаченому ПК України, з відповідним заповненням всіх обов'язкових реквізитів податкової накладної; акт приймання-передачі партії товару (у випадку передачі товару після видаткової накладної акт приймання-передачі партії товару передається в дату передачі товару).
На дату виникнення податкових зобов'язань (або підстав для їх коригування відповідно до Податкового кодексу України) постачальник складає податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) в електронній формі та реєструє в Єдиному реєстрі в установлені законодавством строки.
Згідно з п. 3.4. договору датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видаткових накладних на товар, підписаних уповноваженими представниками сторін. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання представниками сторін видаткової накладної. Передача товару здійснюється на підставі акта приймання-передачі партії товару. Покупець вправі підписувати акти приймання-передачі до завершення строку, вказаного в п.3.5. договору. Право власності на товар може перейти до моменту передачі товару покупцю. Перехід ризиків випадкової загибелі або знищення, пошкодження, втрати майна відбувається в момент передачі товару постачальником покупцю.
Відповідно до п. 4.1. договору загальна вартість договору визначається шляхом підсумовування вартості товару, яка вказана у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору.
Згідно з п. 4.2. договору, ціна за одиницю товару, загальна вартість партії товару вказуються у відповідній специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 4.3. договору оплата кожної партії товару здійснюється згідно з видатковими накладними, що підтверджують поставку товару покупцю, протягом 180 календарних днів з моменту (дати) поставки товару шляхом сплати покупцем 80% вартості поставленої партії товару. 20% вартості поставленої партії товару покупець сплачує у строки, вказані в першому реченні п. 4.3. договору, за умови виконання постачальником обов'язку зі своєчасного та належного складання податкової накладної на суму поставленої партії товару, та, відповідно, наявності в Єдиному реєстрі податкових накладних факту реєстрації такої податкової накладної.
Згідно з п. 4.4. договору спосіб оплати товару покупцем: безготівковий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. У призначенні платежу має бути вказаний цей договір.
Відповідно до п.п. 9.1., 9.2. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині виконання сторонами взятих на себе грошових зобов'язань за договором до моменту їх повного виконання. Термін дії договору може бути продовжений за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Згідно з специфікацією №1 від 16.08.2020 до договору поставки постачальник зобов'язався здійснити поставку товару: пшениця фуражна (4-го класу, українського походження); кількість товару 2500 т. +/- 10%; товар передається постачальником покупцю в пункті поставки на умовах зерновий склад ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” ОМТП (місце поставки); термін поставки: до 10.09.2020 включно; товар має відповідати вимогам ДСТУ 3768:2019; ціна за 1 тонну товару складає 6 780 грн в т.ч. з ПДВ; загальна орієнтовна вартість товару за цією специфікацією 16 925 000 грн, в т.ч. ПДВ 2 825 000 грн. +/- 10%.
Специфікація зі сторони покупця містить підпис директора та відтиск печатки ТОВ “Ферко”, зі сторони постачальника директора Лисенко В.В. з відтиском печатки “ТОВ “НВФ “Семток”.
В матеріалах справи також міститься акт приймання-передачі №3 до договору поставки №701/08СГ від 01.08.2020, складений 03.09.2020, яким сторони засвідчили, що постачальник передав, а покупець прийняв товар: пшениця фуражна в кількості 469 тонн, ціна без ПДВ за 1 тонну 5 650 грн, сума без ПДВ 2 649 850 грн, а всього з ПДВ 3 179 820 грн. Місце приймання-передачі товару Україна, зерновий склад ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” ОМТП.
Окрім цього, сторонами підписано видаткові накладні. Зокрема, згідно з видатковою накладною №71 від 03.09.2020 постачальник поставив, а покупець прийняв на підставі договору №701/08СГ від 01.08.2020 пшеницю фуражну в кількості 111,5 т на загальну суму з ПДВ 755 970 грн; відповідно до видаткової накладної №72 від 03.09.2020 - 111,5 т на загальну суму з ПДВ 755 970 грн; відповідно до видаткової накладної №73 від 03.09.2020 - 123 т на загальну суму з ПДВ 833 940 грн; відповідно до видаткової накладної №74 від 03.09.2020 - 123 т на загальну суму з ПДВ 833 940 грн.
В матеріалах справи також містяться складені ТОВ “НВФ “Семток”, як постачальником, податкові накладні:
- №29 від 03.09.2020 на суму 755 970 грн з ПДВ з квитанцією про реєстрацію податкової накладної;
- №30 від 03.09.2020 на суму 755 970 грн з ПДВ з квитанцією про реєстрацію податкової накладної;
- №31 від 03.09.2020 на суму 833 940 грн з ПДВ з квитанцією про реєстрацію податкової накладної;
- №32 від 03.09.2020 на 833 940 грн з ПДВ з квитанцією про реєстрацію податкової накладної.
До того ж, з наданої ГУ ДПС в Одеській області на виконання вимог ухвали суду від 18.11.2021 року, копії податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ “Ферко” за вересень 2020 року вбачається відображення декларантом в поданій 19.10.2020 року декларації операції з постачання товару від ТОВ “НВФ “Семток” на суму 2 649 850,00 грн. без ПДВ та 529 970,00 грн. ПДВ.
Разом з тим, з додатку №1 до податкової декларації з податку на додану вартість, складеної ТОВ “Ферко”, вбачається здійснення останнім коригування сум податку на додану вартість від 04.02.2021 року в частині скасування операції з ТОВ “НВФ “Семток” на суму 2 649 850,00 грн.
Згідно з платіжним дорученням №0036076 від 16.09.2020 ТОВ “Ферко” сплатило на користь ТОВ “НВФ “Семток” 300 000,00 грн з призначенням платежу: оплата за пшеницю за договором №701/08СГ від 01.08.2020, в т.ч. ПДВ 50 000,00 грн.
Відповідно до платіжного доручення №0036102 від 17.09.2020 ТОВ “Ферко” сплатило на користь ТОВ “НВФ “Семток” 700 000,00 грн з призначенням платежу: оплата за пшеницю за договором №701/08СГ від 01.08.2020, в т.ч. ПДВ 116 666,67 грн.
За платіжним дорученням №0036247 від 22.09.2020 ТОВ “Ферко” сплатило на користь ТОВ “НВФ “Семток” 352 726,00 грн з призначенням платежу: оплата за пшеницю за договором №701/08СГ від 01.08.2020р., в т.ч. ПДВ 58 787,67 грн.
Відповідно до платіжного доручення №0036422 від 29.09.2020 ТОВ “Ферко” сплатило на користь ТОВ “НВФ “Семток” 287 796,00 грн з призначенням платежу: оплата за пшеницю за договором №701/08СГ від 01.08.2020р., в т.ч. ПДВ 47 966,00 грн.
Разом з тим, як стверджує позивач, залишок суми за поставлений обсяг пшениці в розмірі 1 539 298,00 грн в порушення вимог п. 4.3. договору поставки №701/08СГ від 01.08.2020 покупцем ТОВ “Ферко” сплачений не був, що стало підставою для звернення ТОВ “НВФ “Семток” до суду з позовом про стягнення заборгованості у вказаній частині.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених первісних позовних вимог про стягнення заборгованість, зокрема через недоведеність позивачем здійснення поставки товару та його отримання відповідачем.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Так, господарською операцією в розумінні Закону України Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).
Як встановлено положеннями статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, по перше - фіксують факти здійснення господарських операцій і, по друге - слугують підставою для бухгалтерського обліку цих операцій. А на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник (частина друга статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
При цьому, лише реальні зміни майнового стану платника податків є визначальною ознакою господарської операції. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Насамперед йдеться про реальність і товарність господарської операції, а також про підтвердження/непідтвердження товарності господарської операції належними і допустимими доказами.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 918/335/17.
Тобто, для підтвердження господарських операцій з надання послуг необхідно дослідити докази - документи, які б не лише формально описували зовнішню форму, а й розкривали внутрішню суть такої операції, її справжність та економічну вигоду, ділову мету.
Наразі, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об'єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.
Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для виникнення прав та обов'язків учасників такої операції.
Крім того, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Про неможливість здійснення господарських операцій може свідчити, зокрема, відсутність у контрагента необхідних умов для здійснення певного виду діяльності або трудових ресурсів, транспортних засобів, які є необхідними для здійснення такого виду діяльності, недостатність часу, майна тощо. Крім того, контрагент повинен мати право на зайняття відповідною діяльністю. Відповідний вид діяльності має бути передбачений його статутом та внесений до ЄДР за КВЕД. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 звертав увагу на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку. Для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
До того ж, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Так у даному випадку позивачем за первісним позовом на підтвердження виконання взятих на себе за договором зобов'язань з поставки товару було надано відповідні докази, а саме безпосереднього договір поставки №701/08СГ від 01.08.2020, Специфікацію №1 від 16.08.2020 до названого договору, акт приймання-передачі №3 від 03.09.2020 до договору поставки, видаткові накладні та платіжні доручення на підтвердження здійснення відповідачем часткової оплати товару.
На переконання позивача за первісним позовом вказані докази по справі достеменно свідчать про здійснення поставки товару та його отримання відповідачем.
Разом з цим, відповідач за первісним позовом стверджує, що не отримував товар за договором поставки №701/08СГ від 01.08.2020, з огляду на такі обставини.
За умовами укладеного між сторонами договору поставки постачальник зобов'язаний за власний рахунок поставити узгоджений покупцем обсяг товару в місце, узгоджене сторонами в специфікації (п. 5.2.1.).
У специфікації №1 від 16.08.2020 до договору поставки №701/08СГ від 01.08.2020 сторонами було визначено та погоджено, що товар передається постачальником покупцю в пункті поставки на умовах зерновий склад ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” ОМТП (місце поставки).
Відповідно до наданого акту приймання-передачі №3 від 03.09.2020 до договору поставки №701/08СГ від 01.08.2020 (до специфікації №1 від 16.08.2020) місцем приймання-передачі товару є - Україна, зерновий склад ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” ОМТП.
Наведене свідчить про те, що сторонами було погоджено поставку позивачем та отримання відповідачем товару у певному місці, а саме Україна, зерновий склад ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” ОМТП.
Втім, як свідчать наявні матеріли справи, 05.10.2021 представником ТОВ “Ферко” був поданий адвокатський запит до ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” в якому представник просив надати інформацію, зокрема про те, чи здійснювались 03.09.2020 відвантаження постачальником ТОВ “НВФ” “Семток” на користь покупця ТОВ “Ферко” товар, а саме пшеницю фуражну загальною масою 469 тон (т.1, а.с.133-134).
У відповіді на вказаний адвокатський запит ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” повідомило, що 03.09.2020 ТОВ “НВФ” “Семток” в квоту ТОВ “Ферко” на адресу портового елеватора ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” будь-яких вантажів не поставляло (т.1, а.с. 135).
Отже у даному випадку позивачем надано докази на підтвердження власних доводів щодо здійснення поставки товару та його отримання відповідачем, натомість відповідачем надано докази на спростування таких тверджень, які свідчать про те, що позивачем не було поставлено товар в обумовлене сторонами за договором місце.
Суд апеляційної інстанції у зв'язку з наведеним зазначає наступне.
За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються засобами доказування, передбаченими у частині другої цієї статті, зокрема, письмовими, речовими та електронним доказами.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (частина перша статті 76 ГПК України).
Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
Так, дійсно у даному випадку позивачем було надано відповідні докази на підтвердження наявності між сторонами договірних відносин (договір поставки), погодження поставки товару та його вартість (специфікація, акт, видаткові накладні), його часткову оплату відповідачем (платіжні доручення).
В той же час, як вже було вказано вище у правовідносинах з поставки товару визначальним є не саме складення певного ряду первинних документів, а наявність доказів, які б достеменно свідчили про реальний рух активів (товару) та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій, зокрема але не виключно: здійснення перевезення товару за договором, його отримання в місці призначення (поставки), фіксація такого переміщення в певних документах, підтвердження іншими особами, тощо.
Натомість, як вже було вказано вище, сторонами у специфікації та акті приймання-передачі було визначено та погоджено, що товар передається постачальником покупцю в пункті поставки на умовах зерновий склад ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” ОМТП (місце поставки).
Втім, у відповіді на адвокатський запит представника відповідача ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” повідомило, що 03.09.2020 ТОВ “НВФ” “Семток” в квоту ТОВ “Ферко” на адресу портового елеватора ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” будь-яких вантажів не поставляло (т.1, а.с. 135).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання фундаментального принципу змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Крім того, важливим елементом справедливого розгляду є рівність сторін. Наведене означає, що сторони користуються рівними правами, жодна із сторін не має отримувати суттєві переваги над іншою стороною чи сприятливіші умови для представлення своїх аргументів.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. А суд, у свою чергу, з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, нівелюється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Разом з цим, у даному випадку позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування обставин викладених у листі ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” в якому останнє повідомило про те, що ТОВ “НВФ” “Семток” в квоту ТОВ “Ферко” на адресу портового елеватора ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” будь-яких вантажів не поставляло.
До того ж, ТОВ “НВФ “Семток” не надано жодних доказів, які б достеменно свідчили про обставини фактичної поставки товару та його отримання, зокрема але не виключно, заяви свідків, фото та/або відео фіксація, довідки про результати здійснення габаритно - вагового контролю, товарно-транспортні накладні тощо.
Слід також наголосити на тому, що за умовами укладеного між сторонами договору, позивач мав здійснити поставку значного обсягу вантажу, а саме пшениці фуражної в кількості 469 тон, що безумовно не може підтверджуватись лише складенням певного переліку первинних документів, а повинно бути підтверджено доказами, що свідчать про реальність такої господарської операції.
З огляду на наведене, приймаючи до уваги категорію вірогідності доказів, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що у даному випадку більш вірогідними є докази, надані відповідачем за первісним позовом щодо відсутності реального здійснення постачання товару позивачем. Оскільки доказами, наданими позивачем у цій частині, є лише оформленні первинні документи, та не надано доказів наявності реального руху такого товару.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що вищезазначений лист ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” не спростовує факт отримання відповідачем товару, оскільки як вже було вказано вище позивачем не надано доказів на підтвердження поставки товару саме в обумовлене сторонами місце, натомість відомостями, які містяться у листі ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” спростовуються доводи апелянта з приводу поставки товару та його отримання відповідачем.
Дійсно, як вірно вказано скаржником, ТОВ "Олімпекс Купе Інтернейшнл" не є стороною за укладеним між позивачем та відповідачем договором поставки, однак, сторони за власним волевиявленням та розсудом визначили, що товар передається постачальником покупцю в пункті поставки на умовах зерновий склад ТОВ “Олімпекс Купе Інтернешнл” ОМТП (місце поставки).
Відтак саме на зерновий склад ТОВ "Олімпекс Купе Інтернейшнл" мав бути поставлений товар позивачем, відповідно назване товариство безумовно є тією особою, яка безпосереднього може підтвердити або спростувати отримання товару від позивача на користь відповідача.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/2492/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.03.2024 у зв'язку з перебуванням судді Таран С.В. у відпустці з 11.03.2024 по 18.03.2024
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Таран С.В.