Постанова від 05.03.2024 по справі 916/1329/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/1329/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання - І.С. Мисько,

за участю представників сторін:

від ОСОБА_1 : О.М. Петрова

від ОСОБА_2 : не з'явився

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза: не з'явився

від ОСОБА_3 : не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 (суддя Л.В. Лічман, м.Одеса, повний текст складено 26.09.2023)

у справі №916/1329/23

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

1) ОСОБА_2 ;

2)Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза»

про звернення стягнення на частку в статутному капіталі, визначення розміру частки в статутному капіталі

за зустрічним позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про визнання недійсними договорів позики та застави

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3

до відповідачів:

1) ОСОБА_2 ;

2) ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза»

про визнання недійсними договорів позики та застави,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог. Процесуальні дії суду першої інстанції

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просив:

-в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у розмірі 275000,00 дол. США, що складає еквівалент 10056365,00 грн, звернути стягнення на предмет застави - частку ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» в розмірі 6000000,00 грн, що становить 50% від розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», шляхом визнання права власності на неї за ОСОБА_1 ;

-визначити розмір частки ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» в розмірі 12000000,00 грн, що становить 100% від розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза».

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані неповерненням ОСОБА_2 , як позичальником, частини грошових коштів в сумі 275000,00 дол. США у строк, встановлений у договорі позики, що забезпечувався договором застави частки у статутному капіталі та договором про задоволення вимог заставодержателя, якими передбачено можливість задоволення вимог ОСОБА_1 за рахунок звернення стягнення на предмет застави (частку ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза»).

Стосовно позовної вимоги про визначення розміру часток учасників у статутному капіталі товариства ОСОБА_1 , посилаючись на частину п'яту статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», вказав, що звернення стягнення на предмет застави - частку у статутному капіталі без вирішення питання щодо набуття корпоративних прав учасників у зв'язку із цим та без визначення часток у статутному капіталі товариства не буде ефективним способом судового захисту. Внаслідок звернення стягнення на предмет застави ОСОБА_2 втрачає право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», а ОСОБА_1 набуває його, з огляду на що виникає необхідність визначити новий розмір часток учасників товариства.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.04.2023 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1329/23; призначено підготовче засідання для розгляду справи за правилами загального позовного провадження на 02.05.2023.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.05.2023 за письмовим клопотанням позивача на підставі статті 48 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі співвідповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза»; оголошено перерву у підготовчому засіданні.

ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви, яка надійшла до суду разом із заявою про усунення недоліків зустрічного позову 30.05.2023, просив:

-визнати недійсним договір позики від 08.06.2021, укладений між ОСОБА_2 (позичальником) та ОСОБА_1 (позикодавцем);

-визнати недійсним договір застави частки у статутному капіталі від 09.06.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Посилаючись на приписи статей 229, 230, 234 Цивільного кодексу України, а також частину другу статті 548 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, ОСОБА_2 подав зустрічний позов про визнання недійсними договору позики та договору застави, зазначаючи про те, що насправді ОСОБА_2 , як покупець, та ОСОБА_1 , як продавець, погодили продаж частки ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», а оспорювані правочини вчинялись з ініціативи ОСОБА_1 , який у такий спосіб за згодою ОСОБА_2 мав на меті унеможливити придбання частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» іншими особами та зменшити податкове навантаження покупця.

ОСОБА_3 подано до Господарського суду Одеської області позовну заяву як третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в якій позивач просила:

-визнати недійсним договір позики від 08.06.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

-визнати недійсним договір застави частки у статутному капіталі від 09.06.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Підставами для визнання недійсними договору позики та договору застави ОСОБА_3 називає те, що: як дружина ОСОБА_2 , не надавала згоду (словесну та/або письмову) своєму чоловіку або ОСОБА_1 на укладення договору позики; будучи введеною в оману, не розуміла справжню мету, з якою між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір застави, вважаючи його гарантуванням розрахунку з боку ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу частки ОСОБА_1 .

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ; об'єднано їх в одне провадження з первісним позовом у справі №916/1329/23; залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_3 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у позові ОСОБА_1 відмовлено; у зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено; у позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлення 09.06.2021 в договорі застави, з урахуванням договору про задоволення вимог заставодержателя, такого позасудового способу задоволення вимог заставодержателя як набуття ним права власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, належну заставодавцю, не ґрунтувалось на приписах існуючого на той час законодавства. Окрім того, суд зазначив, що позов ОСОБА_1 , який просить звернути стягнення на предмет застави - частку ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» шляхом визнання права власності на неї, у будь-якому випадку не відповідає положенням законодавства в частині належного способу захисту порушеного права, адже Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлює можливість звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом передачі рухомого майна у власність обтяжувача, а не шляхом визнання права власності обтяжувача на нього.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про звернення стягнення на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, у зв'язку з чим в її задоволенні, а також у задоволенні похідної вимоги про визначення розміру часток учасників у статутному капіталі товариства ОСОБА_1 відмовив.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 місцевий господарський суд, з'ясувавши, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що, підписуючи договір позики та договір застави сторони насправді не бажали настання наслідків, обумовлених ними; ОСОБА_2 помилявся, а ОСОБА_1 ввів свого контрагента в оману щодо обставин, які мають істотне значення, дійшов висновку, що всупереч частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України ОСОБА_2 не довів обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. При цьому суд, проаналізувавши інші обставини справи, вказав, що укладання та виконання договору позики було реальним, і сторони, розуміючи правові наслідки своїх дій, зміст правовідносин, з власної волі набули відповідні права та обов'язки.

У задоволенні позову ОСОБА_3 суд відмовив з огляду на відсутність правових підстав для цього, адже у відповідності до приписів статті 1046 Цивільного кодексу України, статті 65 Сімейного кодексу України для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин.

Стосовно тверджень ОСОБА_3 про введення її в оману ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , внаслідок чого вона не розуміла справжню мету, з якою між ними укладено договір застави, господарський суд вказав, що, як і у випадку із зустрічним позовом, до позову третьої особи не додано доказів, які підтверджують обставини введення особи в оману. При цьому суд погодився з доводами ОСОБА_1 про те, що, по-перше, ОСОБА_3 надала в присутності нотаріуса згоду на укладення договору застави частки, в якому міститься посилання на договір позики, повідомивши, що укладення цього правочину повністю відповідає інтересам сім'ї, а, по-друге, будучи дієздатною та осудною особою, ОСОБА_3 не могла не розуміти відмінності у правовій природі договорів купівлі-продажу та позики.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1

Не погодившись з рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2023, ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову; в іншій частині судове рішення просив залишити без змін.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначив, що посилання суду на те, що саме на момент укладення договору стаття 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» ще не містила можливості звернення стягнення шляхом переходу права власності, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, адже зважаючи на свободу договору та загальні вимоги законодавства до змісту договорів, сторони могли передбачити будь-який спосіб звернення стягнення на заставлене майно, якщо він не суперечить вимогам законодавства, тобто прямо не заборонений.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував умови укладеного між сторонами договору про задоволення вимог заставодержателя, яким сторони визначили, що вимоги заставодержателя можуть бути задоволені за рахунок звернення стягнення на предмет застави шляхом переходу права власності на предмет застави до заставодержателя у разі несплати однієї із часток боргу. Так, за умовами пункту 3.2. договору про задоволення вимог заставодержателя на 11 календарний день після прострочення внесення частки суми позики в строки, визначені пунктами 3.1., 4.3. договору позики, до заставодержателя перейшло право власності на частку у статутному капіталі, а відтак, позивач звернувся із вимогою про визнання права власності вже я власник частки у відповідності до умов договору, що підтверджує можливість застосування статті 392 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що якщо місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що вимога про визнання права власності на частку є неналежним способом захисту, то мав би надати оцінку вимозі позивача про визначення розміру часток у статутному капіталі товариства, оскільки ця вимога є абсолютно самостійною.

Також скаржник зауважив, що суд встановив факт надання позики, однак не аналізував, які наслідки тягне за собою її неповернення для відповідача, з урахуванням договорів про забезпечення виконання зобов'язань. Таким чином, за результатом судового розгляду спір між сторонами залишився невирішеним. Фактично відмовивши у задоволенні первісного позову, суд допустив ситуацію, в якій дозволив позичальнику уникнути відповідальності за невиконання умов договору.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_2

ОСОБА_2 також не погодився з рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2023, у зв'язку з чим подав на вказане рішення суду апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічну позовну заяву про визнання недійсними договорів задовольнити у повному обсязі; в іншій частині судове рішення залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги позивача за зустрічним позовом зводяться до того, що судом не надано належної оцінки доводам ОСОБА_2 щодо відсутності реальної передачі грошових коштів і, як наслідок, недійсності спірних договорів.

За доводами скаржника, відсутність факту передання грошових коштів ОСОБА_2 свідчить зміст пункту 2.1. договору позики, який не містить відомостей про фактичну передачу грошових коштів внаслідок відсутності в договорі посилань на дату та час передачі грошових коштів, їх суму та валюту таких коштів.

У разі вмотивованих сумнівів щодо реальності (дійсності) договору позики, обґрунтування позову лише підписанням такого договору може бути недостатнім, а зважаючи на існування декларацій про майновий стан і доходи позикодавця, з яких вбачається відсутність коштів та відсутність дебіторської заборгованості, суд першої інстанції повинен був перевірити реальність такого правочину, не застосовуючи формальний характер.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано через скриньку суду 02.10.2023.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2023.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у справі №916/1329/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/1329/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

13.10.2023 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи № 916/1329/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №916/1329/23. Встановлено учасникам справи строк до 06.11.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

ОСОБА_2 також не погодився з рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2023, у зв'язку з чим подав на вказане рішення суду апеляційну скаргу б/н від 13.10.2023, направивши її до Південно-західного апеляційного господарського суду за допомогою засобів поштового зв'язку. Апеляційна скарга зареєстрована судом 27.10.2023 за вх.№3470/23.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.10.2023 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В.Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у справі №916/1329/23 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

В межах встановленого ухвалою суду від 31.102023 строку від ОСОБА_2 надійшла заява (вх.№3470/23/Д1 від 09.11.2023) про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено роздруківку квитанції №1400-9946-9112-8168 про сплату судового збору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у справі №916/1329/23. Встановлено учасникам справи строк до 24.11.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 24.11.2023 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 об'єднано з апеляційним провадженням за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Постановлено апеляційну скаргу ОСОБА_2 розглянути одночасно з апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Будь-які відзиви, заяви чи клопотання з процесуальних питань до суду апеляційної інстанції не надходили.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 04.12.2023 вирішено розглянути апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у справі №916/1329/23 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд справи №916/1329/23 призначено на 26.12.2023 об 11:30 год.

У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги, судове засідання у призначений день та час не відбулось, про що секретарем судового засідання 26.12.2023 складено відповідну довідку.

Після усунення обставин, які зумовили неможливість проведення судового засідання 26.12.2023 об 11:30 год, справу було призначено до розгляду в наступному судовому засіданні на 06.02.2024 о 12:00, про що ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 було повідомлено учасників справи.

06.02.2024 від представника ОСОБА_2 - адвоката Тихоші Дмитра Сергійовича через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про витребування доказів (вх.№409/24 від 06.02.2024), відповідно до якого представник скаржника просив: 1) витребувати у Державної податкової служби України відомості про суми виплачених (отриманих) доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 08.06.2021; 2) витребувати у Державної митної служби України інформацію стосовно того, чи здійснював ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 08.06.2021 декларування вивезення з України за кордон грошових коштів; якщо так, то коли і які суми.

В судовому засіданні, яке відбулося 06.02.2024, протокольною ухвалою суду клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Тихоші Дмитра Сергійовича про витребування доказів залишено без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки воно було подано поза межами строку, встановленого в ухвалі суду апеляційної інстанції про відкриття провадження у справі.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційних скарг із забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства, протокольною ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні 06.02.2024, оголошено перерву до 05.03.2024 об 11:45 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» та ОСОБА_3 про дату, час та місце наступного судового засідання.

Окрім того, вказаною ухвалою суду задоволено усне клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Тихоші Дмитра Сергійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задовольнити. Постановлено провести судове засідання 05.03.2024 об 11:45 год у справі № 916/1329/23 у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду (зал судових засідань №6) в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку «EаsyCon» за посиланням на офіційний веб-портал судової влади України https://vkz.court.gov.ua. Забезпечено участь представника ОСОБА_2 - адвоката Тихоші Дмитра Сергійовича у судовому засіданні 05.03.2024 об 11:45 год у справі №916/1329/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Попереджено, що відповідно до частини п'ятої статті 197 Господарського процесуального кодексу України, пункту 46 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема, підсистеми відеоконференцзв'язку, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

05.03.2024 представник ОСОБА_2 - адвокат Тихоша Дмитро Сергійович на початок судового засідання на відеоконференцзв'язок не вийшов. У телефонному режимі повідомив про відсутність електроенергії та неможливість підключитися до відеоконференції. До участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник ОСОБА_2 - адвокат Тихоша Дмитро Сергійович підключився після виходу судової колегії з нарадчої кімнати. Про наведені обставини секретарем судового засідання складено 05.03.2024 відповідну довідку.

ОСОБА_3 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» про дату, час та місце проведення судових засідань з розгляду апеляційних скарг повідомлялись належним чином, проте не скористалися своїм правом участі у жодному судовому засіданні апеляційної інстанції.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційних скарг, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за відсутності в судовому засіданні ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза».

Заслухавши представників скаржників, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» з частками в розмірі 50% статутного капіталу товариства у кожного, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

08.06.2021 між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, укладено договір позики (надалі - договір позики), відповідно до пункту 1.1. якого позикодавець на положеннях цього договору надає позичальнику суму позики у розмірі 29214630,00 грн, що є еквівалентом 1075000,00 дол. США за курсом НБУ, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві зазначену в договорі суму грошових коштів (суму позики) частками, а саме: 500000,00 дол. США в строк до 20.09.2021, 300000,00 дол. США в строк до 20.12.2021, 275000,00 дол. США в строк до 14.05.2022.

Позика, яка є предметом цього договору, передана позикодавцем та одержана позичальником до підписання цього договору (пункт 2.1. договору позики).

За умовами пунктів 3.1., 4.3. договору повернення позики здійснюється в наступному порядку: 500000,00 дол. США в строк до 20.09.2021, 300000,00 дол. США в строк до 20.12.2021, 275000,00 дол. США в строк до 14.05.2022

У пункті 3.2. договору позики сторони погодили, що у випадку несплати чергового платежу з простроченням більше ніж на 10 днів, строк повернення всієї суми позики, а саме, 1075000,00 дол. США є таким, що настав, а позикодавець набуває право дострокового стягнення всієї суми позики, нарахованих та несплачених відсотків, пені, тощо.

Позичальник зобов'язується в установлені даним договором строки повернути суму позики в іноземній валюті або в розрахунку з еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, відповідно до офіційного курсу НБУ на момент виконання зобов'язання (пункт 4.1. договору позики).

Повернення позики повинно бути здійснено в м.Херсоні шляхом повернення позикодавцеві грошових коштів готівкою (на підтвердження чого може бути надана власноручно написана розписка) або безготівковим переказом грошових коштів на один з належних позикодавцеві рахунків, з обов'язковим зазначенням призначення платежу: сплата коштів за договором позики від 08.06.2021, або передання одним із позичальників або позичальниками грошових сум у депозит нотаріуса для подальшої їх передачі позикодавцеві (пункт 4.2. договору).

У випадку прострочення сплати чергового платежу, визначеного договором, більше, ніж на 10 календарних днів, строк повернення всієї суми позики є таким, що настав, а позикодавець набуває право дострокового стягнення всієї суми позики, нарахованих та несплачених відсотків, пені тощо, а також задоволення своїх вимог за рахунок предмету забезпечення боргового зобов'язання (пункт 4.4. договору позики).

Цей договір є чинним з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання сторонами (пункт 5.1. договору позики).

За умовами пункту 7.4. договору позики цей договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою залишається у позикодавця, який зобов'язується після повного виконання позичальником зобов'язання за цим договором передати цей примірник позичальнику з відміткою про одержання грошей, а у випадку неможливості повернення боргового документа - вказати про це у розписці, яку він повинен видати позичальнику відповідно до вимог статті 545 Цивільного кодексу України.

09.06.2021 між ОСОБА_2 , як заставодавцем, та ОСОБА_1 , як заставодержателем, укладено нотаріально посвідчений договір застави частки у статутному капіталі (надалі - договір застави), відповідно до пункту 1.1. якого цим договором забезпечується виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем, що виникають із договору позики від 08.06.2021, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язується повернути позику в розмірі, встановленому пунктом 1.1. договору позики в розмірі 29214630,00 грн в строк до 14.05.2022.

Строки та порядок виконання зобов'язань, що забезпечені відповідно до цього договору, передбачені в договорі позики. В забезпечення виконання зобов'язань за договором позики заставодавець передає в заставу частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», код ЄДРПОУ 32618769, в розмірі 6000000,00грн, що становить 50% від розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» (пункт 1.2. договору застави).

У пункті 1.4. договору застави визначено, що оціночна вартість предмета застави на день укладення цього договору становить 29214630,00 грн, з чим сторони погоджуються. Експертна оцінка предмета застави не проводиться та сторонами не вимагається.

Згідно із пунктом 2.3. договору застави на укладення цього договору надана згода дружини заставодавця ОСОБА_3 , справжність підпису на заяві засвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Кличановською С.І. 09.06.2021 за реєстр. №322.

У пункті 3.1. договору застави сторони погодили, що право застави виникає з моменту підписання цього договору сторонами.

Обтяження частки у статутному капіталі заставою підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за заявою заставодержателя (пункт 3.2. договору застави).

У підпункті 4.2.1. пункту 4.2. договору застави сторони передбачили право заставодержателя у разі невиконання чи неналежного виконання заставодавцем зобов'язань, забезпечених заставою, звернути стягнення на предмет застави у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством.

Порядок звернення стягнення на предмет застави передбачено у розділі 5 договору застави.

Зокрема, підставою звернення на предмет застави є порушення боржником/заставодавцем зобов'язань, забезпечених заставою (пункт 5.1. договору застави).

Відповідно до пункту 5.2. договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється шляхом відступлення заставодавцем частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» на користь заставодержателя на підставі договору про задоволення вимог заставодержателя шляхом відступлення частки в статутному капіталі з відкладальною умовою, який укладається одночасно з цим договором.

Звернення стягнення на предмет застави може також здійснюватися в будь-який інший судовий або позасудовий спосіб, передбачений чинним законодавством на розсуд заставодержателя. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється у судовому порядку - за рішенням суду; у позасудовому порядку - на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 5.3. договору застави).

За рішенням заставодержателя задоволення його вимог може здійснюватись у позасудовому порядку відповідно до чинного законодавства України. Вибір способу звернення стягнення на предмет застави, в тому числі й способу позасудового порядку звернення стягнення, здійснюється заставодержателем на його розсуд (пункт 5.4. договору застави).

Крім того, 09.06.2021 між ОСОБА_2 , як заставодавцем, та ОСОБА_1 , як заставодержателем, укладено нотаріально посвідчений договір про задоволення вимог заставодержателя шляхом відступлення частки у статутному капіталі з відкладальною умовою (надалі - договір про задоволення вимог заставодержателя), відповідно до пункту 1.1. якого заставодавець передає у власність заставодержателя частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» у розмірі 6000000,00 грн, що становить 50% розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза».

Згідно із пунктом 1.3. договору про задоволення вимог заставодержателя заставодавець гарантує, що на день підписання цього договору він є власником частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» в розмірі 50%, що щодо нього відсутні судові спори, що у зв'язку з укладенням цього договору не буде порушено прав та інтересів третіх осіб.

Право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», що становить 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», переходить до заставодержателя 17.05.2022 у випадку порушення ОСОБА_2 терміну повернення позики до 14.05.2022 заставодержателю в розмірі, встановленому пунктом 1.1. договору позики, або на 11 календарний день після прострочення внесення частки суми позики в строки, визначені пунктами 3.1., 4.3. договору позики. Факт порушення терміну повернення підтверджується оригіналом договору позики, на якому відсутня відмітка про часткове та повне виконання умов договору, а у випадку неможливості надання боргового документа - вказати про це у розписці, яку він повинен видати позичальнику відповідно до вимог статті 545 Цивільного кодексу України (пункт 3.2. договору про задоволення вимог заставодержателя).

Обтяження частки заставодавця у статутному капіталі зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 11.06.2021 за № 28983825.

Позичальник здійснив часткове повернення коштів, отриманих в позику.

Так, ОСОБА_1 підтвердив, що:

-15.07.2021 отримав від ОСОБА_2 2179200,00 грн, що є еквівалентом 80000,00 дол. США за курсом НБУ, в рахунок виконання зобов'язань за договором позики від 08.06.2021, і що залишкова сума заборгованості за вказаним договором позики, що підлягає сплаті в строк до 20.09.2021, складає 11440800,00 грн, що є еквівалентом 420000,00 дол. США за курсом НБУ;

-20.09.2021 отримав від ОСОБА_2 11201400,00 грн, що є еквівалентом 420000,00 дол. США за курсом НБУ, в рахунок виконання зобов'язань за договором позики від 08.06.2021, і що загальна залишкова заборгованість станом на 20.09.2021 за вказаним договором позики складає 15335250,00 грн, що є еквівалентом 575000,00 дол. США за курсом НБУ;

-13.12.2021 отримав від ОСОБА_2 8100000,00 грн, що є еквівалентом 300000,00 дол. США за курсом НБУ, в рахунок виконання зобов'язань за договором позики від 08.06.2021, і що загальна залишкова заборгованість станом на 13.12.2021 за вказаним договором позики складає 7425000,00 грн, що є еквівалентом 275000,00 дол. США за курсом НБУ.

На підтвердження наведених обставин ОСОБА_1 склав відповідні заяви від 16.07.2021, від 20.09.2021 та від 13.12.2021, справжність підпису на яких посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Кличановською С.І.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційне провадження відкрито за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині відмови у задоволенні судом першої інстанції первісного та зустрічного позовів відповідно.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у цій справі оскаржується в частині відмови у задоволенні судом першої інстанції первісного та зустрічного позовів, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 не переглядається.

Колегія суддів зазначає, що передумовою виникнення спору стало укладення між сторонами договору позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику у розмірі 29214630,00 грн, що є еквівалентом 1075000,00 дол. США за курсом НБУ, та неповернення останнім частини позики у розмірі 275000,00 дол. США за курсом НБУ у встановлений у цьому договорі строк (до 14.05.2022).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Колегією суддів встановлено, що наявні матеріали справи містять копію договору позики.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина перша статті 1047 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Аналіз наведених вище законодавчих норм дає підстави для висновку, що за своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої можуть бути надані розписка позичальника або інший документ (що посвідчує передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей), які є доказом не лише укладення договору, але й посвідчують факт передання грошової суми або визначеної кількості речей позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

В контексті заявлених сторонами позовних вимог, визначальним є з'ясування існування обставин, які стали підставами для звернення ОСОБА_2 із зустрічним позовом про визнання недійсними договору позики та укладеного на його забезпечення договору застави.

Щодо вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За правилами частин першої та другої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як зазначалось, посилаючись на приписи статей 229, 230, 234 Цивільного кодексу України, а також частину другу статті 548 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, ОСОБА_2 подав зустрічний позов про визнання недійсними договору позики та договору застави, вказуючи, що насправді ОСОБА_2 , як покупець, та ОСОБА_1 , як продавець, погодили продаж частки ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», а оспорювані правочини вчинялись з ініціативи ОСОБА_1 , який у такий спосіб за згодою ОСОБА_2 мав на меті унеможливити придбання частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» іншими особами та зменшити податкове навантаження покупця.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що підписуючи договір позики та договір застави сторони насправді не бажали настання наслідків, обумовлених ними; ОСОБА_2 помилявся, а ОСОБА_1 ввів свого контрагента в оману щодо обставин, які мають істотне значення, як і відсутні докази того, що договір позики вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Також місцевий господарський суд правильно не прийняв до уваги надану ОСОБА_2 заяву свідка, в якій практично дослівно повторено зміст зустрічного позову, адже вона оформлена особою, котра являється реально зацікавленою у результатах вирішення спору, а викладені в ній обставини не вбачаються з інших доказів, які могли б об'єктивно підтвердити позицію позивача за зустрічним позовом.

Щодо тверджень ОСОБА_2 в частині неотримання ним жодних грошових коштів від ОСОБА_1 на виконання договору позики, колегія суддів зазначає, що у пункті 2.1. договору позики передбачено, що позика, яка є предметом цього договору, передана позикодавцем та одержана позичальником до підписання цього договору.

Здійснюючи правову оцінку пункту 2.1. спірного договору позики, суд апеляційної інстанції враховує, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад, про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України.

Таке розуміння узгоджується із законом. Так, відповідно до частини другої статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Суд апеляційної інстанції розцінює пункт 2.1. договору позики, який містить відомості про вже передану суму позики, як розписку, і позичальник, підписуючи договір позики, у пункті 2.1. визнав факт одержання ним коштів від позикодавця, про що було правильно зазначено судом першої інстанції.

З урахуванням того, що позичальник в тексті договору позики засвідчив власним підписом її отримання, а тому при розгляді цієї справи не потрібно встановлювати майновий стан позикодавця, є безпідставними доводи ОСОБА_2 про те, що у ОСОБА_1 не існувало фінансової можливості надати позику в розмірі 1075000,00 дол. США, з посиланням на зміст поданих ним декларацій.

З метою забезпечення виконання договору позики ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в присутності нотаріуса підписано не тільки договір застави, а й договір про задоволення вимог заставодержателя. До того ж, ОСОБА_3 , як дружина ОСОБА_2 , надала письмову згоду на укладання договору застави, підпис на якій посвідчено нотаріально.

З огляду на викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що всі наведені обставини свідчать про те, що укладання та виконання договору позики було реальним, і сторони, розуміючи правові наслідки своїх дій, зміст правовідносин, з власної волі набули відповідні права та обов'язки.

Щодо первісного позову ОСОБА_1 колегія суддів зазначає таке.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані неповерненням ОСОБА_2 , як позичальником, частини позики в сумі 275000,00 дол. США, яка мала бути сплачена до 14.05.2022.

Як установлено апеляційним судом, позивачем за первісним позовом на виконання умов укладеного між сторонами договору позики було було передано відповідачу за первісним позовом та одержано останнім позику, яка є предметом вказаного договору.

Дослідивши пункти 1.1., 3.1. та 4.3. договору позики колегією суддів встановлено, що сторонами був визначений строк повернення позики у розмірі 275000,00 дол. США - до 14.05.2022.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження повернення суми позики у розмірі 275000,00 дол. США в обумовлений сторонами строк (до 14.05.2022). Наявність вказаної заборгованості відповідач за первісним позовом не спростував, докази, які б підтверджували факт повернення ним суми спірної суми позики в матеріалах справи відсутні.

Відтак, у спірних правовідносинах відповідачем порушено умови договору позики та положення законодавства в частині повноти та своєчасності повернення грошових коштів.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором є його порушення у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач за первісним позовом є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

У пункті 4.4. договору позики сторони передбачили, що у випадку прострочення сплати чергового платежу, визначеного договором, більше, ніж на 10 календарних днів, строк повернення всієї суми позики є таким, що настав, а позикодавець набуває право дострокового стягнення всієї суми позики, нарахованих та несплачених відсотків, пені тощо, а також задоволення своїх вимог за рахунок предмету забезпечення боргового зобов'язання.

На забезпечення зобов'язань за договором позики, 09.06.2021 між ОСОБА_2 , як заставодавцем, та ОСОБА_1 , як заставодержателем, укладено нотаріально посвідчений договір застави частки у статутному капіталі, відповідно до пункту 1.1. якого цим договором забезпечується виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем, що виникають із договору позики від 08.06.2021, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язується повернути позику в розмірі, встановленому пунктом 1.1. договору позики в сумі 29214630,00 грн в строк до 14.05.2022.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики заставодавець передає в заставу частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», код ЄДРПОУ 32618769, в розмірі 6000000,00 грн, що становить 50% від розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» (пункт 1.2. договору застави).

Підставою звернення на предмет застави є порушення боржником/заставодавцем зобов'язань, забезпечених заставою (пункт 5.1. договору застави).

Відтак, додатково до договору застави між сторонами 09.06.2021 було укладено ще один договір про задоволення вимог заставодержателя шляхом відступлення частки у статутному капіталі з відкладальною умовою, відповідно до пункту 1.1. якого заставодавець передає у власність заставодержателя частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» у розмірі 6000000,00 грн, що становить 50% розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза».

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України).

У частині першій статті 574 Цивільного кодексу України вказано, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно із частиною першою статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частини перша, друга статті 583 Цивільного кодексу України).

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов'язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо) (стаття 584 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із частинами першою, другою, п'ятою, шостою статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

У частині першій статті 591 Цивільного кодексу України зазначено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Так, Господарський суд Одеської області зазначив, що лише з 01.01.2023 законодавець встановив можливість звернення стягнення на частку учасника товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до способу позасудового звернення стягнення на частку учасника товариства, що передбачений договором застави частки у статутному капіталі товариства та відповідає позасудовим способам звернення стягнення, встановленим Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». До 01.01.2023 на законодавчому рівні було закріплено можливість звернення стягнення на частку учасника товариства лише на виконання виконавчих документів. Встановлення 09.06.2021 в договорі застави, з урахуванням договору про задоволення вимог заставодержателя, такого позасудового способу задоволення вимог заставодержателя, як набуття ним права власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, належну заставодавцю, не ґрунтувалось на приписах існуючого на той час законодавства.

При цьому відхиляючи доводи ОСОБА_1 стосовно того, що під час укладання договору застави та договору про задоволення вимог сторони керувались наведеним у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України принципом свободи договору, місцевий господарський суд вказав, що цей принцип полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, проте мають діяти з урахуванням актів цивільного законодавства, тоді як на момент укладення договору застави стаття 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не передбачала можливості звернення стягнення на частку учасника товариства з обмеженою відповідальністю у спосіб інший, ніж на підставі виконавчого документа.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 Цивільного кодексу України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, ця стаття не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції, чинній до 01.01.2023, тобто на момент підписання договору застави та договору про задоволення вимог) звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів або на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення зобов'язання іншої особи.

В той же час, у договорі застави та договорі про задоволення вимог заставодержателя сторони визначили, що вимоги заставодержателя можуть бути задоволені за рахунок звернення стягнення на предмет застави шляхом переходу права власності на предмет застави до заставодержателя у разі невиплати однієї із часток боргу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відхиляючи доводи ОСОБА_1 стосовно того, що під час укладання договору застави та договору про задоволення вимог сторони керувались наведеним у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України принципом свободи договору, не врахував, що Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у діючій на момент укладення вказаних договорів редакції, не містив заборони від відступлення від вимог статті 22 означеного Закону, а отже, зважаючи на свободу договору, сторони могли передбачити спосіб звернення стягнення на заставлене майно шляхом переходу права власності на предмет застави, якщо такий спосіб не суперечить вимогам законодавства, тобто прямо не заборонений.

При цьому місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні не дійшов висновку про те, що договір застави та договір про задоволення вимог заставодержателя або їх окремі умови є недійсними, а вирішуючи спір, нівелював положення договору, які є чинними, порушив такі ключові принципи цивільного права, як: «свобода договору» (статті 3, 627 Цивільного кодексу України), «договори повинні виконуватися» (стаття 526 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України), та презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, посилання суду на те, що на момент укладення договору застави стаття 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» ще не містила можливості звернення стягнення шляхом переходу права власності не можуть бути підставою для відмови у позові.

Крім того, на момент звернення ОСОБА_1 до господарського суду та розгляду справи в суді першої інстанції вже діяли положення статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у новій редакції, а тому і застосування вказаної норми має здійснюватись по відношенню до правовідносин, що виникли на момент вирішення спору судом, адже звернення стягнення на предмет застави відбуватиметься на підставі рішення суду, прийнятого у відповідності до закону, діючого в момент його винесення.

Так, відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» в редакції, яка набула чинності з 01.01.2023, звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів, на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку боржника або майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи, або відповідно до способу позасудового звернення стягнення на частку учасника товариства, що передбачений договором застави частки у статутному капіталі товариства та відповідає позасудовим способам звернення стягнення, встановленим Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

У пункті 4 частини другої статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

При цьому в статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Відповідно до частини першої цієї статті обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1)передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2)продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3)відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4)переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5)реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

З системного аналізу пункту 4 частини другої статті 25 і статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» вбачається, що суд з урахуванням специфіки застави може застосувати такий спосіб звернення стягнення, як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання.

І таке рішення суду є підставою для реєстрації рухомого майна за заставодержателем чи особою, яка набула права власності на предмет забезпечувального обтяження.

Разом з тим, позивач за первісним позовом просив звернути стягнення шляхом визнання за ним права власності на предмет застави.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосування статті 392 Цивільного кодексу України і звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачається у статті 16 Цивільного кодексу України.

У статті 392 Цивільного кодексу України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі 344/16879/15-ц.

Згідно із правовими позиціями Верховного Суду, викладених у постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 07.06.2018 у справі № 912/111/14 від 07.06.2018, від 27.03.2019 у справі № 27/193, від 11.06.2019 у справі №918/1400/14, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Таким чином, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 Цивільного кодексу України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Суд першої інстанції, зазначаючи про те, що Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлює можливість звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом передачі рухомого майна у власність обтяжувача, а не шляхом визнання права власності обтяжувача на нього, не врахував положення пункту 3.2. договору про задоволення вимог заставодержателя, відповідно до яких право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», що становить 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», переходить до заставодержателя 17.05.2022 у випадку порушення ОСОБА_2 терміну повернення позики до 14.05.2022 заставодержателю в розмірі, встановленому пунктом 1.1. договору позики, або на 11 календарний день після прострочення внесення частки суми позики в строки, визначені пунктами 3.1., 4.3. договору позики.

З матеріалів справи вбачається, що позика була повернута лише частково.

Таким чином, за умовами пункту 3.2. договору про задоволення вимог заставодержателя, на 11 календарний день після прострочення внесення частки суми позики в строки, визначені пунктами 3.1., 4.3. договору позики, до заставодержателя перейшло право власності на частку у статутному капіталі.

Відтак, позивач ОСОБА_1 звернувся із вимогою про визнання права власності вже як власник частки, тобто факт переходу права власності на момент звернення до суду вже відбувся на підставі договору про задоволення вимог заставодержателя, що, з урахуванням обставин цієї справи щодо неповернення відповідачем за первісним позовом частини позики та невизнання останнім існуючого у позивача за первісним позовом права власності на частку, свідчить про можливість застосування статті 392 Цивільного кодексу України та задоволення позовної вимоги про звернення стягнення на предмет застави - частку ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» в розмірі 6000000,00 грн, що становить 50% від розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», шляхом визнання права власності на неї за ОСОБА_1 .

Окрім вимоги про визнання права власності, позивачем за первісним позовом заявлена також вимога про визначення розміру частки ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» в розмірі 12000000,00 грн, що становить 100% від розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза».

Згідно із частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Як вбачається із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» з частками в розмірі 50% статутного капіталу товариства у кожного.

Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам (частина перша статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи (частини перша та друга статті 96-1 Цивільного кодексу України).

З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини п'ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подається, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві (пункт «д»).

Перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (в редакції, чинній станом на момент звернення позивачем з даним позовом), норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п'ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. Відповідні висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16.

Внаслідок звернення стягнення на предмет застави, відповідач за первісним позовом втрачає право власності на 50% частки у статутному капіталі «Авто-Плаза», у зв'язку з чим виникає необхідність визначити новий розмір часток учасників, а тому позовна вимога про визначення розміру частки ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» в розмірі 12000000,00 грн, що становить 100% від розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження.

Висновки суду апеляційної інстанції

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування оскаржуваного судового рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, та неправильного застосування норм матеріального права, та ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у справі №916/1329/23 слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні зустрічного позову, у зв'язку з чим у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи задоволення первісного позову та апеляційної скарги ОСОБА_1 , судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідачів за первісним позовом - ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза».

У зв'язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову та апеляційної скарги ОСОБА_2 , витрати зі сплати судового збору за їх подання та розгляд покладаються на ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у справі №916/1329/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у справі №916/1329/23 залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у справі №916/1329/23 в наступній редакції:

« 1.Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у розмірі 275000 (двісті сімдесят п'ять тисяч) доларів США, що складає еквівалент 10056365 (десять мільйонів п'ятдесят шість тисяч триста шістдесят п'ять) гривень, звернути стягнення на предмет застави - частку ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» в розмірі 6000000 (шість мільйонів) гривень, що становить 50% від розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза», шляхом визнання права власності на неї за ОСОБА_1 ;

3.Визначити розмір частки ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» в розмірі 12000000 (дванадцять мільйонів) гривень, що становить 100% від розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза».

4.У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовити.

5.У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 відмовити.

6.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 46342 (сорок шість тисяч триста сорок дві) гривні 00 копійок витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

7.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» на користь ОСОБА_1 46342 (сорок шість тисяч триста сорок дві) гривні 00 копійок витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 69513 (шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот тринадцять) гривень 00 копійок витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» на користь ОСОБА_1 69513 (шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот тринадцять) гривень 00 копійок витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.03.2024 (у зв'язку із перебуванням судді-учасника колегії С.В. Таран у відпустці).

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя С.В. Таран

Попередній документ

117749095

Наступний документ

117749097

Інформація про рішення:

№ рішення:	117749096
№ справи:	916/1329/23
Дата рішення:	05.03.2024
Дата публікації:	21.03.2024
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин; пов’язані з правами на акції, частку у статутному капіталі

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (26.09.2023)
Дата надходження:	30.03.2023
Предмет позову:	про звернення стягнення на частку у статутному капіталі та в

Розклад засідань:

Минулі засідання (16)

02.05.2023 12:00	Господарський суд Одеської області
23.05.2023 14:40	Господарський суд Одеської області
01.06.2023 10:40	Господарський суд Одеської області
04.07.2023 10:45	Господарський суд Одеської області
04.07.2023 13:45	Господарський суд Одеської області
11.07.2023 09:20	Господарський суд Одеської області
25.07.2023 14:00	Господарський суд Одеської області
01.08.2023 14:20	Господарський суд Одеської області
14.08.2023 15:00	Господарський суд Одеської області
05.09.2023 15:30	Господарський суд Одеської області
13.09.2023 15:00	Господарський суд Одеської області
26.12.2023 11:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
06.02.2024 12:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
05.03.2024 11:45	Південно-західний апеляційний господарський суд
12.06.2024 11:30	Касаційний господарський суд
10.07.2024 11:45	Касаційний господарський суд