Справа №442/401/24
Провадження №2/442/387/2024
заочне
19 березня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
в складі:
головуючого судді Нагірної О.Б.,
за участю секретаря судового засідання Томан Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 442/401/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
встановила:
Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, в якому просить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та її, ОСОБА_1 , будинковолодіння по АДРЕСА_1 , загальною площею 207,0 кв. м, житловою площею 79,4 кв. м (житлових кімнат -3, кухонь -1) із господарськими будівлями: сарай літ. В, сарай літ. Б, вбиральня літ. Г, огорожа літ.1, хвіртка літ 2, замощення літ І.
Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 , загальною площею 207,0 кв. м, житловою площею 79,4 кв. м (житлових кімнат -3, кухонь -1) із господарськими будівлями: сарай літ. В, сарай літ. Б, вбиральня літ. Г, огорожа літ.1, хвіртка літ 2, замощення літ І.
Позовні вимоги мотивує тим, що 1993 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , за час якого вони спільними зусиллями побудували будинок по АДРЕСА_1 . У 2006 році будинковолодіння було прийнято в експлуатацію і видано свідоцтво про право власності на ім'я відповідача ОСОБА_2 . У 1996 році чоловікові було видано державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства площею 0,3437 га.
В подальшому відповідач почав зловживати спиртними напоями і у зв'язку з цим неодноразово лікувався в медичних закладах м. Львова. Не маючи грошей на проведення будівництва та ремонту у будинку, вона змушена була поїхати на роботу за кордон. В 2020 році за її заявою шлюб між сторонами було розірвано. У жовтні 2023 року на їх адресу по АДРЕСА_1 прийшла позовна заява про визнання її, ОСОБА_1 , їх дочки ОСОБА_3 , та внучки ОСОБА_4 такими особами, які втратили право користування житловим приміщенням. Таким чином відповідач має намір позбавити її право на майно, яке було побудоване у шлюбі. Лише в силу певних обставин їй та дочці стало відомо, що у суді розглядається така справа, бо дочка проживає у свого чоловіка, а вона переважно за кордоном на роботі. Таким чином, її законне право є порушене в часу подання ОСОБА_2 позовної заяви про визнання її та дітей такими особами, які втратили право на користування житлом.
Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 20.02.2024, про що повідомити сторони, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред'явлення зустрічного позову. Також, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.
20.02.2024 розгляд справи відкладено на 13.03.2024.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, подавши клопотання про підтримання позову у повному обсязі та розгляд справи у відсутності представника позивача, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, не повідомивши причини неявки, про розгляд справи був належним чином повідомлений, заяви про розгляд справи у його відсутності не надходило, у встановлений судом строк, на адресу суду відзиву на позовну заяву не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів та постановити заочне рішення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-якідані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розглядудокази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінюєдокази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.
Судом встановлено, що з 21.08.1993 по 2020 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
У 1996 році ОСОБА_2 було видано Державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства площею 0,3437 га.
За час шлюбу подружжям ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 було збудовано будинок, загальною площею 207,0 кв. м, житловою площею 79,4 кв. м, право власності на який оформлено на відповідача ОСОБА_2 , що стверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 25.03.2006 Виконавчим комітетом Доброгостівської сільської ради та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10202907 від 25.03.2006.
Крім того, за час шлюбу сторонами по АДРЕСА_1 було збудовано господарські будівлі: сарай літ. В, сарай літ. Б, вбиральня літ. Г, огорожа літ.1, хвіртка літ 2, замощення літ І.
В заперечення доводів позивачки відповідачем не надано жодних документів або доказів на підтвердження власної позиції або спростування наявних в матеріалах справи доказів.
Отже, судом встановлено, що будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 207,0 кв. м, житловою площею 79,4 кв. м (житлових кімнат -3, кухонь -1) із господарськими будівлями: сарай літ. В, сарай літ. Б, вбиральня літ. Г, огорожа літ.1, хвіртка літ 2, замощення літ І. збудовані подружжям ОСОБА_5 за час шлюбу, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вказане майно підлягає поділу між сторонами. Таким чином наявні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивачки судовий збір в розмірі 1344,20 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 10, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 265, 267-268 ЦПК України, 60, 61, 68, 70, 71, 72 СК України, 316, 319, 372, 386 ЦК України, суд
ухвалив:
позов задоволити.
Визнати об'єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинковолодіння по АДРЕСА_1 , загальною площею 207,0 кв. м, житловою площею 79,4 кв. м (житлових кімнат -3, кухонь -1) із господарськими будівлями: сарай літ. Б, сарай літ. В, вбиральня літ. Г, огорожа літ.1, хвіртка літ 2, замощення літ І.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 , загальною площею 207,0 кв. м, житловою площею 79,4 кв. м (житлових кімнат -3, кухонь -1) із господарськими будівлями: сарай літ. В, сарай літ. Б, вбиральня літ. Г, огорожа літ.1, хвіртка літ 2, замощення літ І.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1344 (одна тисяча триста сорок чотири) гривні 20 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя Нагірна О.Б.