Справа №442/1388/24
Провадження №2-а/442/18/2024
19 березня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд м. Дрогобича в складі:
головуючого судді Нагірної О.Б.,
за участю секретаря судового засідання Томан Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дрогобичі справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, в якому просить скасувати постанову серії ЕНА № 1439635 від 14.02.2024 по справі про адміністративне правопорушення про застосування до нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн., провадження по справі закрити.
В обґрунтування позову представник позивача покликається на те, що 14.02.2024 інспектором 2 взводу 3 роти 2 бат. Управління патрульної поліції у Львівській області капітаном поліції Христюком Євгеном Олександровичем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 1439635, про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. за порушення, передбачене ч. 1 ст.122 КУпАП, а саме, що нібито останній 14.02.2024 року о 15 год. 11 хв. на дорозі М06 Київ Чоп 627 900м керував транспортним засобом зі швидкістю 76 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості в населеному пункті більш як на 20 км/год., чим порушив п. 12. 4. ПДР України - порушення швидкісного режиму в населених пунктах, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Дану постанову вважає безпідставною, винесеною з порушенням норм законодавства, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню з наступних підстав:
Так, 14 лютого 2024 року близько 15:00 год. позивач керував транспортним засобом на автодорозі Київ Чоп, де його зупинили працівники поліції, повідомивши причину зупинки, як те, що нібито він, керуючи автомобілем, перевищив швидкість у населеному пункті, а саме рухався зі швидкістю 76 км/год. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 заперечив щодо такого вчиненого ним правопорушення та попросив поліцейських показати йому будь - які докази, які б могли підтвердити порушення ним правил дорожнього руху, а саме, що він перевищив швидкість, керуючи транспортним засобом. Інспектор поліції ствердив, що швидкість вимірювалася приладом TRUCAM, однак, жодного відеозапису чи фотофіксації правопорушника під час здійснення правопорушення останньому так і не надав з незрозумілих причин.
Вказує, що інспектор поліції у винесеній постанові зазначив, що правопорушник перевищив дозволену швидкість у населеному пункті, хоча вказав, що правопорушення було здійснено на дорозі М06 Київ Чоп 627 900 м, місцем розгляду справи також вказана дорога М06 Київ Чоп 627 900 м, Стрийський район. Однак, якщо правопорушник перевищив швидкість руху у населеному пункті, то чому в оскаржуваній постанові не зазначено населеного пункту, в якому саме правопорушник нібито здійснив правопорушення, не вказано також і вулиці, що наводить на сумніви, що ОСОБА_1 взагалі рухався у населеному пункті, а не поза ним.
Враховуючи положення підпункту ґ пункту 12.6 ПДР України ОСОБА_1 взагалі не перевищував швидкість, так як не рухався у населеному пункті.
Таким чином факт перевищення швидкості ОСОБА_1 під час керування ним транспортним засобом не відповідає дійсності. Жодних доказів, які б доводили, що він порушив правила дорожнього руху немає, про що свідчить їх відсутність у матеріалах даної адміністративної справи.
Таким чином, вищевказана постанова про накладення адміністративного стягнення винесена інспектором безпідставно та наводить на сумніви щодо своєї достовірності.
Ухвалою 22.02.2024 зазначену справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд справи на 28.02.2024. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, а позивачу копію відзиву та доданих до нього документів.
В зазначений в ухвалі строк відповідачем відзиву на позовну заяву не подано.
28.02.2024 розгляд справи відкладено на 13.03.2024 у зв'язку з неявкою учасників справи в судове засідання.
В судове засідання позивач не з'явився, однак надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує в повному обсязі з підстав викладених в ньому. Просив позов задоволити та стягнути судові витрати.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи. Відзиву на позовну заяву не подав.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно ч.9 вищезгаданого Кодексу, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися в судове засідання, хоча і були належними чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи зазначені обставини, суд вирішив розглядати справу на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст.287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ст. 289 КАСУ, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним.
Із позовною заявою про оскарження постанови ЕНА № 1439635 від 14.02.2024 позивач звернувся до суду 19.02.2024, а тому суд вважає, що позивач звернувся до суду із даним позовом у строк визначений законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судом встановлено, що 14.02.2024 інспектором 2 взводу 3 роти 2 бат. Управління патрульної поліції у Львівській області капітаном поліції Христюком Євгеном Олександровичем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 1439635, про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Скоєння адміністративного правопорушення полягає в тому, що ОСОБА_1 14.02.2024 року о 15 год. 11 хв. на дорозі М06 Київ Чоп 627 900м керував транспортним засобом зі швидкістю 76 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості в населеному пункті більш як на 20 км/год., чим порушив п. 12. 4. ПДР України - порушення швидкісного режиму в населених пунктах, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 21 Закону України „Про автомобільний транспорт” власники (користувачі) автобусів, що використовуються для перевезення пасажирів на комерційній основі, повинні забезпечувати їх зберігання у спеціально пристосованих для цього приміщеннях, гаражах, на майданчиках, стоянках, забезпечених засобами охорони. Власникам (користувачам) транспортних засобів забороняється зберігання їх у житлових зонах поза спеціально відведеними для цього майданчиками.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перебачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Згідно статті 23 Закону України Про Національну поліцію визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Згідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про порушення ПДР, зокрема правопорушення передбачені ч. 1 ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно положень ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Згідно ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду справа №660/575/16-а від 31.01.2018 року.
У пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Відповідно до закріпленого в ст.62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі Дактарас проти Литви від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Салабіаку проти Франції від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації №R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №15 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено відеозапис.
Із змісту оскаржуваної постанови не вбачається зазначення технічного засобу, а також в матеріалах справи відсутні докази здійснення відеозапису події.
Отже суд вважає, що в даній ситуації не знайшов свого підтвердження той факт, що ОСОБА_1 порушив п. 12.4 ПДР, що дає підстави стверджувати про відсутність події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідачем не надано суду жодних доказів вини у інкримінованому ОСОБА_1 правопорушенні, що в свою чергу ставить під сумнів правомірність винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП в діях ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі вказаного, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області, який був відповідачем уданій справі, на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн., які підтверджуються квитанцією про сплату судового збору.
На підставі зазначеного та керуючись ст. ст.5, 19-21, 122, 159-164, 242, 244-245 КАС України, ст.ст. 251, 283-284 КУпАП, суд
ухвалив:
позов задоволити.
Скасувати постанову серії ЕНА № 1439635 від 14.02.2024 по справі про адміністративне правопорушення про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України у Львівській області понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції України у Львівській області, ЄДРПОУ - 40108833, адреса: м. Львів, вул. Генерала Григоренка, 3.
Повний текст рішення складено 19.03.2024.
Суддя Нагірна О.Б.