Справа № 344/4274/23
Провадження № 2/344/360/24
18 березня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.
при секретарі c/з: Стефанюк Х.Я.,
за участі позивача представника позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів Микитюк Т.І., Терзі О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Управління поліції охорони Івано-Франківської області, ПАТ «Страхова компанія «Саламандра», третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди -
ОСОБА_2 (надалі - «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 (надалі - «Відповідач 1»), Управління поліції охорони Івано-Франківської області (надалі - «Відповідач 2»), ПАТ «Страхова компанія «Саламандра» (надалі - «Відповідач 3»), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 , в якому, з урахуванням остаточних уточнених позовних вимог (том 2, а.с.20), просив:
стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Саламандра» на користь ОСОБА_2 послуги евакуатора у розмірі 900,00 грн., різницю між фактичним розміром шкоди і страхової оплати в сумі 10 932,46 грн., оплату за проведення авто товарознавчої експертизи в сумі 2038,86 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 1672,00 грн.;
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 17 300,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 28.11.2022 року та сталася з вини ОСОБА_3 , що підтверджено рішенням суду, Позивачу, як законному користувачу даним транспортним засобом (на підставі довіреності від 26 грудня 2022 року) було завдано матеріальної та моральної шкоди, пов'язаних з механічними ушкодженнями, спричиненими транспортному засобу, та душевними стражданнями в результаті вчинення ОСОБА_3 таких дій.
Представник Позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві, відповідях на відзив.
Після початку розгляду справи по суті, на стадії пояснень сторін, 05 лютого 2024 року, представником Позивача подано до суду клопотання, у якому, окрім іншого, представник Позивача просив суд проявити принциповість і законність і стягнути з ОСОБА_3 кошти за матеріальну, моральну , судові послуги і за правничу допомогу згідно з поданою позовною заявою.
У зв'язку з невідповідністю даного клопотання вимогам закону, встановлених щодо заяви про зміну позовних вимог, подання її після початку розгляду справи по суті та після надання пояснень представниками Відповідача 2 та Відповідача 3 на стадії пояснень сторін по суті спору, не подання заяви про повернення до підготовчого судового засідання з відповідними обґрунтуваннями цього, судом ухвалено відмовити у прийнятті заяви про зміну позовних вимог.
Відповідачем 1 - ОСОБА_3 , - подано на адресу суду відзив на позов, у якому він заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.
Зокрема, у відзиві на позов Відповідач 1 покликається на те, що позовна заява ОСОБА_2 не містить обґрунтувань з посиланням на докази, які додані до неї, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу KIA тип RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 46 466,68 грн.
Крім того, покликався на те, що Позивачем до позовної зави не надано доказів на підтвердження того, що на момент ДТП Позивач був власником транспортного засобу.
В частині вимог про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3 у відзиві на позов заперечив, посилаючись на ненадання доказів спричинення Позивачу моральної шкоди та заявленого до відшкодування її розміру у 25 000,00 грн.
Відповідач 1 ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату та час судових засідань повідомлявся належним чином.
Відповідачем 2 - Управлінням поліції охорони в Івано-Франківській області - на адресу суду подано Відзив на позов, у якому представник Відповідача 2 заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.
Зокрема, заперечуючи проти позову, представник Відповідача 2 у відзиві посилається на те, що даний позов пред'явлено не тією особою, якій належить право вимоги, оскільки власником транспортного засобу KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_4 і на момент вчинення ДТП 28.11.2022 року Позивач до даного транспортного засобу не мав жодного відношення, оскільки довіреність на його ім'я була видана пізніше (26.12.2022 року). Вказаною довіреністю Позивач не наділений повноваженнями на здійснення представництва інтересів власника зазначеного транспортного засобу в судах та стягнення збитків, які було завдано 28.11.2022 року. Таким чином, на думку представника Відповідача 2, ОСОБА_2 є неналежним позивачем по справі.
Крім того, у відзиві на позов представник Відповідача 2 покликається на те, що оскільки зі змісту позовної заяви випливає, що станом на час звернення до суду транспортний засіб повністю відремонтований, стороною Позивача повинні бути надані належні докази затрачених на відновлювальний ремонт коштів (вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт), чого не зроблено; а наданий Позивачем висновок про вартість матеріального збитку власнику транспортного засобу таким належним доказом не є. Також представником Відповідача 2 зазначено про відсутність у матеріалах справи доказів на понесення Позивачем вартості послуг евакуатора у розмірі 900,00 грн.
У відзиві на позов представник Відповідача 2 також наголосила на тому, що страхування Відповідачем 2 своєї цивільно-правової відповідальності володільця транспортного засобу було обов'язковим, і така відповідальність була застрахована; і спеціальним законодавством врегульовані питання відшкодування завданої у ДТП шкоди відповідним страховиком. На думку представника Відповідача 2, у спірних правовідносинах майнові позовні вимоги повинні бути заявлені Позивачем до співвідповідача ПАТ «СК «Саламандра», яка повинна відповідати за спричинену у ДТП майнову шкоду у межах ліміту страхової суми у розмірі 130 000,00 грн., оскільки, за твердженням представника, розмір завданих збитків внаслідок ДТП не перевищує розміру страхового ліміту, встановленого у відповідному полісі.
В судовому засіданні представник Відповідача 2 проти позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні.
Відповідачем 3 - ПАТ «Страхова компанія «Саламандра» - на адресу суду подано відзив на позов, у якому представник Відповідача 3 заперечив проти позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість, просив у задоволенні позову відмовити.
Заперечуючи проти позову, представник страхової компанії покликається на те, що з урахуванням положень ст.ст. 2, 12, 22, 29, 34, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик ПАТ «Страхова компанія «Саламандра» у спірних правовідносинах виконав свої зобов'язання у повному обсязі.
Зокрема, представник Відповідача 3 звернув увагу на те, що згідно чинного законодавства (ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. 14.12.2022 року представником ПАТ «Страхова компанія «Саламандра» складено ремонтну калькуляцію, відповідно до змісту якої вартість відновлювального ремонту транспортного засобу KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням зносу складає 36 124,22 грн. В подальшому 07.02.2023 року власник транспортного засобу KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 звернулася до ПАТ «Страхова компанія «Саламандра» із заявою про страхове відшкодування, в якій висловила згоду на отримання страхового відшкодування в розмірі 36 124,22 грн., тобто на підставі ремонтної калькуляції та без проведення експертизи. 20.02.2023 року ПАТ «Страхова компанія «Саламандра» здійснила виплату узгодженого розміру страхового відшкодування в сумі 36 124,22 грн.
На думку представника Відповідача 3, посилання Позивача у позовній заяві на статтю 1172 ЦК України та пред'явлення позовної вимоги про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та здійсненим страховим відшкодуванням, є безпідставним, оскільки Позивачем не доведено, що ОСОБА_3 є працівником ПАТ «Страхова компанія «Саламандра» під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, або підрядником, який діяв за завданням, або ж учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності.
В судовому засіданні представник ПАТ «Страхова компанія «Саламандра» проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в ї задоволенні.
Третя особа ОСОБА_4 правом на подання пояснень по суті спору не скористалася, на адресу суду направила заяву про розгляд справи без її участі.
Заслухавши пояснення представника Позивача, представників Відповідача 2 та Відповідача 3, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім , переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
За змістом ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як вбачається зі змісту постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2023 року у справі №344/15260/23 (набрала законної сили 06.02.2023 року):
« ОСОБА_3 28.11.2022 року, о 05 год. 10 хв., в м. Івано-Франківську по вул. Федьковича, 85, керуючи транспортним засобом марки “Renault Duster”, н.з. НОМЕР_2 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив наїзд на транспортний засіб, що стояв, марки “Kia Rio” д.н.з. НОМЕР_1 , який від удару здійснив зіткнення з транспортним засобом марки “Renault Megane” д.н.з. НОМЕР_3 , який був припаркований позаду. В результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_3 порушив вимоги п.2.3 «б», п. 12.1 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.124 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненому правопорушенні визнав повністю, ствердив все вищенаведене.
Вина ОСОБА_3 у вчиненні даного адміністративного правопорушення, окрім визнання ним своєї провини, повністю підтверджується також матеріалами адміністративної справи, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААБ №289974 від 28.11.2022 року, який підтверджує факт порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів; схемою місця ДТП від 28.11.2022 року, а також іншими матеріалами справи в їх сукупності».
Отже, постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2023 року у справі №344/15260/23 (набрала законної сили 06.02.2023 року) ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнуто із ОСОБА_3 в дохід держави 536 гривень 80 копійок судового збору.
Як встановлено Судом, цивільно-правова відповідальність Управління поліції охорони в Івано-Франківській області, як власника наземного транспортного засобу Renault Duster, д.н.з. НОМЕР_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (том 1, а.с.164), була застрахована у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (діє на території України) №АР/5946786 від 10.06.2022 року (том 1, а.с.165-167), за яким ПрАТ Страхова компанія «Саламандра» взяло на себе обов'язок в разі настання події, яка є страховим випадком, і внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором, здійснити виплату страхового відшкодування.
Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом ч. 3 п. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Як встановлено судом, 29.11.2022 року на адресу ПАТ Страхова компанія «Саламандра» надійшло повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
12.12.2022 року представником ПАТ Страхова компанія «Саламандра» здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 (Протокол (акт) огляду транспортного засобу (том 1, а.с.224-225).
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
14.12.2022 року представником ПАТ Страхова компанія «Саламандра» складено Ремонтну калькуляцію №0042967.11, за змістом якої вартість відновлювального ремонту транспортного засобу KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням зносу складає 36 124,22 грн. (том 1, а.с.218-220).
07.02.2023 року власник транспортного засобу KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (том 1, а.с.222-223) звернулася до ПАТ Страхова компанія «Саламандра» із заявою про страхове відшкодування №0042967.11.22/1 (том 1, а.с.221), відповідно до якої висловила згоду на отримання страхового відшкодування в розмірі 36 124,22 грн. на підставі складеної страховою компанією ремонтної калькуляції та без проведення експертизи.
13.02.2023 року ПАТ Страхова компанія «Саламандра» складено Страховий акт №0042967.11.22/1 (том 1, а.с.228), яким визначено розмір страхового відшкодування у сумі 36 124,22 грн. (призначення: страхове відшкодування за ремонт автомобіля KIA RIO НОМЕР_1 ).
20.02.2023 року ПАТ Страхова компанія «Саламандра» на рахунок ОСОБА_4 виплачено страхове відшкодування в розмірі 36 124,22 грн. (платіжна інструкція в національній валюті від 20.02.2023 року №ЗНО0092225 (том 1, а.с.227).
Вказаний факт стороною Позивача визнається.
Разом з тим, посилаючись на те, що на проведення фактичного ремонту транспортного засобу KIA RIO НОМЕР_1 було витрачено більшу суму, аніж сума страхового відшкодування, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним цивільним позовом.
В обґрунтування розміру майнової шкоди покликався на доданий до позовної заяви Висновок експерта від 24.01.2023 року №СЕ-19/109-23/29-АВ (том 1, а.с.28-39), відповідно до якого вартість матеріального збитку власнику наданого на дослідження автомобіля KIA RIO реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року виготовлення, внаслідок завданих йому пошкоджень станом на 02.01.2023 року становила 31 509,33 грн. Згідно ремонтної калькуляції №29-АВ від 24.01.2023 року вартість ремонту становить 46 466,68 грн.
Крім того, покликався на те, що внаслідок ДТП 28.11.2022 року, яка сталася з вини ОСОБА_3 , йому було завдано моральної шкоди, яку Позивач оцінює у 25 000,00 грн. та просить її стягнути з ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.
Крім того, в рамках розгляду зазначеної справи № 826/4406/16 Верховним Судом було зазначено, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав уразі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний переліктаких способів захисту цивільних прав та інтересів викладений у статті 5 Цивільного кодексу України.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010 визначено критерії, за якими національні суди можуть обмежити право на суд для особи, а зокрема зазначено про те, що «такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями».
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 29 серпня 2023 року у cправі №910/5958/20:
«Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
…
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства».
Так, посилаючись на наявність порушеного права у спірних правовідносинах, ОСОБА_2 покликається на наявність у нього права користування даним транспортним засобом на підставі виданої власником автомобіля ОСОБА_4 довіреності, а також вказує на те, що він керував даним транспортним засобом.
Зі змісту пунктів 1.3, 1.6 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає, що:
1.3. потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу;
1.6. власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах;
Так, з матеріалів справи Судом встановлено, що власником транспортного засобу KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_4 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (том 1, а.с.222-223).
В матеріалах справи міститься копія Довіреності від 26 грудня 2022 року, посвідчена приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. (том 1, а.с.13), за змістом якої ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_2 розпоряджатися та користуватися транспортним засобом KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
За змістом даної довіреності ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_2 , в тому числі, отримувати страхові відшкодування у випадку спричинення автомобілю пошкодження іншими особами в результаті дорпожньо-транспортної пригоди чи заподіяння шкоди повіреною особою іншим транспортни засобам під час керування автомобілем як джерелом підвищеної небезпеки, укладати, якщо в тому буде необхідність, угоди про вілшкодування заподіяної шкорди, одержувати та сплачувати за такими угодами грошові суми у розмірах, згідно з калькуляцією або за домовленістю тощо.
В той же час, Суд наголошує, що подія ДТП за участю Відпвоідача 1 ОСОБА_3 мала місце 28.11.2022 року.
Натомість, довіреність, надану Позивачем, посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. 26 грудня 2022 року, тобто майже через місяць після події ДТП.
Тобто станом на час ДТП 28.11.2022 року такої довіреності, якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_2 розпоряджатися та користуватися транспортним засобом KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 не існувало.
Крім того, у довіреності від 26.12.2022 року відсутні положення про те, що ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_2 виступати від її імені у правовідносинах щодо відшкодування шкоди транспортному засобу KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яке мало місце 28.11.2022 року, та отримувати від її імені будь-які відшкодування.
В судовому засіданні 19.01.2024 року представник Позивача стверджував про те, що станом на час ДТП станом на 28.11.2022 року до Єдиного державного реєстру транспортних засобів було внесено відомості про ОСОБА_2 як належного користувача транспортного засобу Kia Rio д.н.з. НОМЕР_1 , однак відповідні підтверджуючі докази в нього відсутні.
У зв'язку з цим ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.01.2024 року витребувано у Сервісному центрі МВС №2641 інформацію про те, чи було внесено станом на 28.11.2022 року до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомості про ОСОБА_2 як належного користувача транспортного засобу Kia Rio д.н.з. НОМЕР_1 .
Листом від 08.02.2024 року №31/28/1-2641-347 «Про надання інформації» (том 2, а.с.90) адміністратор Територіального сервісного центру МВС №2641 повідомив суд, що згідно бази даних Єдиного державного реєстру МВС України відомості про ОСОБА_2 як належного користувача транспортного засобу Kia Rio, номерний знак НОМЕР_1 станом на 28.11.2022 року - відсутні.
Крім того, Суд також звертає увагу на те, що зі змісту постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2023 року у справі №344/15260/23 (набрала законної сили 06.02.2023 року) вбачається, що « ОСОБА_3 28.11.2022 року, о 05 год. 10 хв., в м. Івано-Франківську по вул. Федьковича, 85, керуючи транспортним засобом марки “Renault Duster”, н.з. НОМЕР_2 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив наїзд на транспортний засіб, що стояв, марки “Kia Rio” д.н.з. НОМЕР_1 , який від удару здійснив зіткнення з транспортним засобом марки “Renault Megane” д.н.з. НОМЕР_3 , який був припаркований позаду…».
Отже, станом на час ДТП, яке мало місце 28.11.2022 року о 05 год. 10 хв., в м. Івано-Франківську по вул. Федьковича, 85, транспортний засіб марки «Kia Rio» д.н.з. НОМЕР_1 , який в результаті даного ДТП отримав механічні пошкодження, стояв.
Відомостей про те, що станом на 28.11.2022 року о 05 год. 10 хв., в м. Івано-Франківську по вул. Федьковича, 85, за кермом автомобіля «Kia Rio» д.н.з. НОМЕР_1 перебував ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Таким чином, ОСОБА_2 не був учасником даного ДТП як водій автомобіля «Kia Rio» д.н.з. НОМЕР_1 .
Посилання представника Позивача на те, що напередодні ОСОБА_2 користувався даним транспортним засобом, будучи його водієм, не спростовують висновку про те, що на момент ДТП ОСОБА_2 водієм транспортного засобу не був, у ньому не перебував, а тому він не є учасником ДТП, яке мало місце 28.11.2022 року.
Отже, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що станом на час ДТП 28.11.2022 року ОСОБА_2 був власником транспортного засобу «Kia Rio» д.н.з. НОМЕР_1 або його належним (шляхом внесення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру транспортних засобів) чи законним (на підставі чинної довіреності) користувачем.
Посилання представника Позивача на те, що напередодні матір Позивача - третя особа ОСОБА_4 надала йому транспортний засіб у користування мають характер припущень, на чому не може грнутуватися доказування у цивільній справі.
Крім того, Судом встановлено, що саме матір Позивача - третя особа ОСОБА_4 , як власник транспортного засобу «Kia Rio» д.н.з. НОМЕР_1 , у встановлений законом строк та у визначеному порядку зверталася до страхової компанії, де було застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу- винуватця ДТП, із заявою про виплату страхового відшкодування; самостійно та добровільно узгодила таку суму страхового відшкодування (на підставі ремонтної калькуляції та без проведення експертизи) та отримала її. Докази наявності у власника транспортного засобу ОСОБА_4 претензій до страхової компанії (Відповідача 3), ліміт відповідальності якої за шкоду майну у полісі страхування визначено у 130 000,00 грн., - в матеріалах справи відсутні.
Натомість, в рамках даної цивільної справи ОСОБА_2 , яким не доведено юридичного зв'язку з транспортним засобом «Kia Rio» д.н.з. НОМЕР_1 станом на час ДТП 28.11.2022 року, посилається на те, що ним здійснювався фактичний ремонт даного транспортного засобу, який обійшовся значно більше, аніж сума виплаченого відшкодування. Однак на підтвердження таких доводів ОСОБА_2 не надано Суду жодних належних та допустимих доказів вартості витрачених на ремонт автомобіля коштів, як і не надано підтвердження повноважень на здійснення ремонту автомобіля від його законного власника.
Наданий Позивачем разом із позовною заявою Висновок експерта від 24.01.2023 року №СЕ-19/109-23/29-АВ (том 1, а.с.28-39) (відповідно до якого вартість матеріального збитку власнику наданого на дослідження автомобіля KIA RIO реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року виготовлення, внаслідок завданих йому пошкоджень станом на 02.01.2023 року становила 31 509,33 грн.) та додана до нього ремонтна калькуляція №29-АВ від 24.01.2023 року (згідно якої вартість ремонту становить 46 466,68 грн.) не є достатнім та визначальним доказом розміру завданих збитків у спірних правовідносинах, оскільки, за твердженнями Позивача, станом на час звернення до суду ремонт транспортного засобу вже було проведено.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верхового Суду від 30.10.2019 року у справі №753/19288/14-ц (провадження №61-9687св18).
Отже, в рамках даної цивільної справи Позивачем та його представником не доведено тієї обставини, що ОСОБА_2 є носієм порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.
Докази на підтвердження того, що діями відповідачів було завдано матеріальної шкоди саме Позивачу - в матеріалах справи відсутні.
Натомість Суд звертає увагу на те, що законний власник транспортного засобу - третя особа ОСОБА_4 своє право на відшкодування матеріальної шкоди в порядку отримання виплати від страховика винуватця ДТП реалізувала; наявності у власника автомобіля будь-яких інших претензій до страховика чи безпосереднього винуватця ДТП Судом не встановлено, оскільки докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Будучи третьою особою, залученою до участі у даній цивільній справі, третя особа ОСОБА_4 позову третьої особи з самостійними вимогами не заявляла, як і будь-яких інших заяв чи клопотань, окрім клопотання про розгляд справи без її участі.
Отже, в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди (послуги евакуатора у розмірі 900,00 грн., різниці між фактичним розміром шкоди і страхової оплати в сумі 10 932,46 грн.) слід відмовити у зв'язку з відсутністю у Позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.
У зв'язку з відмовою в задовленні позову в цій частині, не підлягають стягненню з Відповідача 1 витрати на оплату за проведення автотоварознавчої експертизи в сумі 2038,86 грн.
В частині вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 25 000,00 грн., Суд звертає увагу на наступне.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;
зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;
у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;
завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;
гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;
по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст. 23ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
В рамках розгляду даної цивільної справи ОСОБА_2 ,обґрунтовуючи факт завдання йому моральної шкоди, паокликався на те, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу він та члени його сім'ї були позбавлені засобу пересування, у зв'язку з чим порушився душевний спосіб Позивача, почалися головні та серцеві болі, інші негативні наслідки морального характеру.
Однак, як вже було зазначено Судом, на момент ДТП за участю ОСОБА_3 . ОСОБА_2 водієм транспортного засобу «Kia Rio» д.н.з. НОМЕР_1 не був, у ньому не перебував, а тому він не є учасником ДТП, яке мало місце 28.11.2022 року. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що станом на час ДТП 28.11.2022 року ОСОБА_2 був власником транспортного засобу «Kia Rio» д.н.з. НОМЕР_1 або його належним (шляхом внесення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру транспортних засобів) чи законним (на підставі чинної довіреності) користувачем.
А тому посилання Позивача на спричинення йому моральної шкоди внаслідок механічного пошкодження транспортного засобу, юридичний зв'язок з яким Позивачем станом на 28.11.2022 року не підтверджено, - є безпідставними.
Відтак, в рамках позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди Позивачем не доведено як наявності самої моральної шкоди; так і протиправності поведінки особи, яка, за його твердженнями, завдала моральної шкоди, щодо Позивача; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою у Позивача; вину особи, яка завдала моральної шкоди стосовно Позивача. Недоведено належними засобами доказування і розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у 25 000,00 грн.
За таких обставин у задоволені позовної вимоги про стягнення з Відповідача 1 моральної шкоди слід відмовити.
Щодо клопотання представника Відповідача 3 про стягнення витрат на правничу допомогу.
22 січня 2024 року представником Відповідача 3 подано заяву про розподіл судових витрат та документи на підтвердження факту надання правничої допомоги (том 2, а.с.50-64). Розмір правничої допомоги у 15 000,00 грн. сторона Відповідача 3 просить стягнути з Позивача.
Представник Позивача пояснень щодо стягнення витрат на правничу допомогу не надав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як зазначено Верпховним Судом у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі
№ 922/445/19.
Так, представник Відповідача 3 - адвокат Терзі Олександр Сергійович є адвокатом (свідоцтво №2429 від 30.10.2018 року, видане Радою адвокатів Полтавської області).
В матеріалах справи також містяться належні документи на підтвердження повноважень адвоката Терзі Олександра Сергійовича на представництво інтересів ПАТ «СК «Саламандра».
За результатами розгляду даної цивільної справи адвокатом Терзі О.С. заявлено до стягнення витрати на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн.
Між Відповідачем 1 та адвокатом Терзі О.С. підписано Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 19.1.2024 року (том 2, а.с.55), яким визначено вартість виконаних робіт (наданих послуг) у 15 000,00 грн.
У Постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21 (адміністративне провадження № К/990/30188/22) Верховним Судом зазначено наступне:
«суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір».
Таким чином, на думку Суду, співмірним розміром правничої допомоги, з урахуванням складності даної справи, реального часу надання правничої допомоги та обсягу необхідної до виконання роботи, враховуючи факт відмови в задоволенні позовних вимог, беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, Суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат Відповідача 3 на професійну правничу допомогу до 6 000 грн.
За таких обставин, враховуючи визначені у ч.4-6 ст. 137 ЦПК України критерії, факт відмови в задоволенні позову, суд вважає за доцільне стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь ПАТ «Страхова компанія «Саламандра», код ЄДРПОУ 21870998, витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Проаналізувавши доводи сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про те, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 2, 15, 16, 22, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 22, 29, 34, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ч. 6 ст. 82, ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273,354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Управління поліції охорони Івано-Франківської області, ПАТ «Страхова компанія «Саламандра», третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь ПАТ «Страхова компанія «Саламандра», код ЄДРПОУ 21870998, витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2024 року.
Суддя Домбровська Г.В.