Справа № 196/1591/23
№ провадження 2/196/103/2024
13 березня 2024 року смт Царичанка
Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Костюкова Д.Г.,
за участю секретаря судового засідання: Дорошенко В.В.,
? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? позивача: ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в смт Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Царичанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23.11.2010 року між позивачем і відповідачем був укладений договір оренди землі щодо належної позивачеві на праві власності земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,550 га з кадастровим номером 1225655100-01-003-0473, що розташована на території Царичанської селищної ради. Договір був зареєстрований 29 листопада 2010 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041013501244.
Право власності позивача на вказану земельну ділянку підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії II-ДП № 039065, виданий 08.08.202 року на підставі розпорядження голови Царичанської районної державної адміністрації №65-р від 1 березня 2002 року. Оригінал цього Державного акту знаходиться у нотаріуса, що здійснював документальне оформлення поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1225655100-01-003-0473. ?
У зв'язку з реалізацією урядової програми «Великого будівництва» та здійснення реалізації проекту будівництва автомобільної дороги Н-31 Дніпро - Царичанка - Кобеляки - Решетилівка відповідно до інвестиційного проекту «Розвиток автомобільної дороги Н-31 Дніпро - Царичанка - Кобеляки - Решетилівка» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 березня 2018 року №382 «Про затвердження Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення на 2018-2022 роки», а також постанови КМУ від 30 січня 2019 року №55 «Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення» і з метою викупу для суспільних потреб частини земельної ділянки від земельної ділянки з кадастровим номером 1225655100-01-003-0473, така земельна ділянка була поділена на дві земельні ділянки: одна площею 0,0457 га і друга площею 3,5043 га без зміни цільового призначення, за згодою позивача і відповідача.
Так, земельна ділянка, що була сформована площею 0,0457 га отримала кадастровий номер 1225655100:01:003:0617 та інша земельна ділянка була сформована площею 3,5043 га під кадастровим номером 1225655100:01:003:0618.
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225655100:01:003:0617 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване 12.10.2021 року (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Індексний номер витягу: 279812191; Опис об'єкта: Площа (га): 0,0457; Дата і час формування 18.10.2021 15:44:50; Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2480503112020). Площа вказаної земельної ділянки не збігається з площею земельної ділянки, вказаної у Державному акті на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 039065, виданому 08.08.202 року на підставі розпорядження голови Царичанської районної державної адміністрації №65-р від 1 березня 2002 року.
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225655100:01:003:0618 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване 12.10.2021 року (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Індексний номер витягу: 279806655; Опис об'єкта: Площа (га): 3,5043; Дата і час формування 18.10.2021 15:33:15; Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2480475412020). Площа вказаної земельної ділянки не збігається з площею земельної ділянки, вказаної у Державному акті на право приватної власності на землю серії П-ДП № 039065, виданому 08.08.202 року на підставі розпорядження голови Царичанської районної державної адміністрації №65-р від 1 березня 2002 року.
Таким чином, право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,550 га з кадастровим номером 1225655100-01-003-0473, що була розташована на території Царичанської селищної ради, припинене з 12.10.2021 року та вилучена з цивільного обороту, а Державний акт на право приватної власності на землю серії П-ДП № 039065, виданий 08.08.202 року на підставі розпорядження голови Царичанської районної державної адміністрації №65-р від 1 березня 2002 року, як правовстановлюючий документ, втратив своє юридичне значення.
Отже, з 12.10.2021 року припинив своє існування об'єкт нерухомості, а саме земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,550 га з кадастровим номером 1225655100-01-003-0473, що була розташована на території Царичанської селищної ради, право власності на яку посвідчувалося Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 039065, виданим 08.08.202 року на підставі розпорядження голови Царичанської районної державної адміністрації №65-р від 1 березня 2002 року.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 346 ЦК України право власності на земельну ділянку площею 3,550 га з кадастровим номером 1225655100-01-003-0473 припинено з 12.10.2021 року у зв'язку з поділом її на земельну ділянку площею 0,0457 га з кадастровим номером 1225655100:01:003:0617 і земельну ділянку площею 3,5043 га з кадастровим номером 1225655100:01:003:0618.
З того часу відповідач категорично відмовляється від укладення договорів оренди землі відповідно до вимог чинного законодавства щодо земельної ділянки площею 0,0457 га (кадастровий номер 1225655100:01:003:0617) і щодо земельної ділянки площею 3,5043 га (кадастровий номер 1225655100:01:003:0618) і не повертає вказані земельні ділянки їх власнику. Також відповідач категорично відмовляється викупити ці земельні ділянки, посилаючись на те, що він вважає діючим договір оренди від 23.11.2010 року щодо земельної ділянки площею 3,550 га з кадастровим номером 1225655100-01-003-0473, якої не існує у розумінні статті 182 Цивільного кодексу України.
Оскільки до цього часу відомості до відповідного Державного реєстру щодо припинення «іншого речового права» стосовно земельної ділянки площею 3,550 га з кадастровим номером 1225655100-01-003-0473 не внесені, у зв'язку з чим позивач формально і фактично не може розпорядитися належним їй правом власності на земельні ділянки площею 0,0457 га з кадастровим номером 1225655100:01:003:0617 і площею 3,5043 га з кадастровим номером 1225655100:01:003:0618, тому позивач змушена звернутися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів у спосіб припинення правовідношення (п.7 ч.2 ст. 16 ЦК України) та клопотатися про розірвання договору оренди від 23.11.2010 року між позивачем і відповідачем через припинення існування істотної умови договору оренди в розумінні статті 15 Закону України «Про оренду землі», а саме об'єкта оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки). Для позивача припинення існування об'єкта оренди, як істотної умови договору оренди, є істотною зміною обставин, які змінилися настільки, що, якби орендодавець міг це передбачити, він не уклав би договір або уклав би його на інших умовах.
На підставі викладеного, прохає розірвати Договір оренди землі від 23 листопада 2010 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 3,550 га з кадастровим номером 1225655100-01-003-0473, у зв'язку з припиненням існування об'єкта оренди, як істотної умови договору оренди землі; стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
06 лютого? 2024? року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Борзовець О.В., відповідно до якого вони позовні вимоги не визнають в повному обсязі. В обґрунтування зазначають, що позивачка наголошує на факті поділу земельної ділянки, яка перебуває в оренді, на дві земельні ділянки з присвоєнням їм нових кадастрових номерів. Підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Однак позивачкою не надано підтвердження факту надання орендарем ОСОБА_2 погодження на поділ земельної ділянки та засвідчення нотаріально такого погодження. Виникнення нових земельних ділянок внаслідок поділу, якими користується позивачка на тому ж самому місці, в межах однієї і тієї ж самої площі та конфігурації земельних ділянок пов'язане із зміною правового статусу, однак не із зникненням предмету оренди як частини земної поверхні. Поділ земельної ділянки і реєстрація права власності орендодавця на нові земельні ділянки, сформовані внаслідок такого поділу, не припиняють права оренди ОСОБА_2 , що засноване на чинному договорі оренди землі.
Щодо понесення судових витрат відповідачем зазначив, що для захисту своїх прав ОСОБА_2 вимушений укласти договір про надання правничої допомоги із адвокатом та сплатити за його послуги. Попередній розрахунок суми судових витрат в частині витрат на надання правничої допомоги складає 20 000 грн. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Оскільки відповідач був вимушений звернутись до суду за професійною допомогою адвоката внаслідок ініціювання судового розгляду позивачем, вважають обґрунтованим покладання на позивача судових витрат, понесених відповідачем.
Прохають відмовити в задоволенні позовних вимог, а судові витрати, понесені відповідачем, покласти на позивача.
Ухвалою судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області суду від 15.01.2024 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження з викликом сторін та призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позові, та прохала задовольнити. Крім того, в судовому засіданні заперечувала проти задоволення вимог відповідача про стягнення з неї витрат понесених ним на правничу допомогу, оскільки поділ земельної ділянки відбувся не за її ініціативою. При цьому, спір щодо договору оренди землі можливо було вирішити і в досудовому порядку, однак відповідач категорично відмовився. Однак, зміни обставин, які відбулися щодо земельної ділянки, яка була об'єктом спірного договору оренди, є істотними та потребують приведення у відповідність до земельних ділянок, які утворилися шляхом поділу.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Борзовець О.В. в судове засідання не з'явились, представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи без участі відповідача та його представника, позовні вимоги не визнають з підстав, викладених у відзиві, прохають відмовити в задоволенні позову.
Суд, заслухавши позивачку ОСОБА_1 , дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що 23.11.2010 року між ОСОБА_1 і відповідачем був укладений договір оренди землі щодо належної позивачеві на праві власності земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,550 га з кадастровим номером 1225655100-01-003-0473, що розташована на території Царичанської селищної ради та зареєстрований 29 листопада 2010 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041013501244. Договір укладено на 49 років з урахуванням ротації культур відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.17).
Згідно Державного?акту на право приватної власності на землю серії II-ДП № 039065, виданого 08.08.202 року на підставі розпорядження голови Царичанської районної державної адміністрації №65-р від 1 березня 2002 року ОСОБА_1 (пай №56) передано у приватну власність?земельну ділянку площею 3.550 гектарів?(а.с.19).
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225655100:01:003:0617 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване 12.10.2021 року, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Індексний номер витягу: 279812191; Опис об'єкта: Площа (га): 0,0457; Дата і час формування 18.10.2021 15:44:50; Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2480503112020 (а.с.11).
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225655100:01:003:0618 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване 12.10.2021 року,? ? що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Індексний номер витягу: 279806655; Опис об'єкта: Площа (га): 3,5043; Дата і час формування 18.10.2021 15:33:15; Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2480475412020 (а.с.12).
Згідно розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 25.11.2021 року №Р-349/0/291-21 "Про викуп земельних ділянок для суспільних потреб" наказано здійснити викуп у власників (фізичних осіб) земельних ділянок (інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені) за переліком згідно з додатком до цього розпорядження шляхом укладання відповідного правочину (купівлі-продажу або міни) у порядку, встановленим законом (а.с.13).
Відповідно до листа Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області адресованому ОСОБА_1 від 26.11.2021 р., їй запропоновано? ? протягом одного місяця з дня отримання письмового повідомлення, повідомити про рішення щодо надання згоди на відчуження земельної ділянки шляхом викупу (міни) (кадастровий номер: 1225655100:01:003:0617 та проведення переговорів щодо умов викупу (а.с. 15-16).
Позивачка, звертаючись до суду з позовом про розірвання Договору оренди землі від 23.10.2011, посилається на те, що земельна ділянка площею 3,550 га кадастровий номер 1225655100-01-003-0473, яка була об'єктом оренди спірного договору, у зв'язку з викупом для суспільних потреб була поділена на дві земельні ділянки площею 0,0457 га кадастровий номер 122565510:01:003:0617 та площею 3,5043 га кадастровий номер 1225655100:01:003:0618, а тому припинила своє існування як об'єкт нерухомості та вилучена з цивільного обороту. Вказані зміни вважає зміною істотних умов договору оренди землі, що і є підставою для його розірвання.
Частиною другою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Законом України «Про оренду землі» (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це? ? договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження? ? земельної? ? ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою?сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Згідно зі ст.32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього?Закону та умовами договору,?в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", у разі прийняття рішення про викуп чи примусове відчуження частини земельної ділянки для суспільних потреб виділення такої частини в окрему земельну ділянку здійснюється за відповідною технічною документацією із землеустрою, підставою для розроблення якої є згода власника земельної ділянки на поділ земельної ділянки, підпис на якій засвідчується нотаріально чи рішенням суду.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" визначено, що право власності на земельну ділянку, інші об'єкти нерухомого майна, що на ній розміщені, викуплені для суспільних потреб, переходить до держави чи територіальної громади після укладення договору купівлі-продажу (іншого правочину, що передбачає передачу права власності) та державної реєстрації такого права.
Відповідно до абз.2, 3 ч.2 ст.18 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", з моменту переходу до держави або територіальної громади права власності на земельну ділянку, відчужену для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, право оренди, емфітевзису, суперфіцію щодо неї припиняється. Державна реєстрація припинення права користування земельною ділянкою здійснюється за заявою органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, які здійснюють реалізацію права власності держави, територіальної громади на землю, чи однієї із сторін договору.
Як встановлено в судовому засіданні та визнано сторонами, позивачкою було здійснено поділ земельної ділянки площею 3,550 га кадастровий номер 1225655100:01:003:0473, яка знаходиться в оренді відповідача, на дві земельні ділянки: кадастровий номер 1225655100:01:003:0617 площею 0,0457 га та кадастровий номер 1225655100:01:003:0618 площею 3,5043 га.
Також встановлено, що на час розгляду справи право власності на вищевказані дві нові сформовані земельні ділянки зареєстровано за позивачкою, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.11, 12) та не заперечується самою позивачкою в судовому засіданні.
Доказів того, що право власності на земельну ділянку площею 0,0457 га кадастровий номер 1225655100:01:003:0617 перейшло від позивачки до органу виконавчої влади, яким прийнято рішення про викуп даної земельної ділянки для суспільних потреб, суду не надано та матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.
Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб.
Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.
Поділ чи об'єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.
Передача земельної ділянки в оренду є відповідним обтяженням прав власника земельної ділянки.
За обставинами справи ОСОБА_1 передала в оренду ОСОБА_2 земельну ділянку, яку в подальшому поділила на дві земельні ділянки.
Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі №357/8277/19.
Таким чином, договір оренди земельної ділянки є чинним, та підстав для його припинення чи розірвання не має.
Посилання позивача у своїх поясненнях на постанову Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 911/2850/18 є нерелевантним, оскільки в цій справі наявні інші фактичні обставин справи.
Суд не бере до уваги посилання позивачкою, як на підставу припинення договору оренди землі, на викуп у неї земельної ділянки кадастровий номер 1225655100:01:003:0617 для суспільних потреб, оскільки на теперішній час обидві зновсформовані земельні ділянки, в тому числі і вищевказана, з власності позивачки не вибули та їх правовий статус не змінився.
Більш того, відповідно до листа Дніпровської райдержадміністрації Дніпропетровської області від 26.11.2021, яким позивачці було запропоновано викуп для суспільних потреб земельної ділянки площею 0,0457 га кадастровий номер 1225655100:01:003:0617, проінформовано позивачку про те, що власник земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо яких органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування прийнято рішення про викуп для суспільних потреб, до переходу права власності на таку земельну ділянку, інші об'єкти нерухомого майна, що на ній розміщені, до держави чи територіальної громади має право володіти, користуватися та розпоряджатися цими об'єктами на власний розсуд, отримувати доходи та здійснювати витрати, пов'язані з використанням земельної ділянки за цільовим призначенням.
Таким чином позивачкою не доведено наявність підстав для припинення договору оренди землі від 23.11.2010, що зазначені в п.38 даного договору та в ст.31 Закону України “Про оренду землі”.
Будь-яких інших підстав для розірвання спірного договору оренди, зокрема наявності порушень з боку відповідача умов спірного договору оренди, що мало б наслідком його розірвання, позивачем не зазначено та в судовому засіданні також не доведено.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі№ 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).
Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 ЦПК України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищезазначеного, розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог, суд приходить до переконання, що позивачкою не доведено обставин, які б свідчили про наявність підстав для розірвання договору оренди землі та судом таких обставин не встановлено, а тому в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди землі слід відмовити.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.
У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Борзовець О.В. зазначив розмір витрат, понесених відповідачем на оплату правової допомоги, що складають 20 000,00 грн., які прохав стягнути з позивачки на користь відповідача та долучив до справи докази, що підтверджують понесення відповідачем витрат на правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У своїй постанові Верховний Суд КАС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).
У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблений висновок про те, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 301/1894/17.
Представником відповідача на підтвердження понесення Коваленком Ю.А. витрат на адвоката надано: договір №02 про надання правової допомоги від 31.01.2024 року на суму 20 000,00 грн., укладений між відповідачем ОСОБА_2 і адвокатом Борзовець О.В.; ордер адвоката серії ВІ № 1027662 від 05.02.2024 року про надання правової допомоги за Договором № 02 від 31.01.2024 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2626 від 26.03.2019 року; розрахунок надання правової допомоги за Договором № 02 від 31.01.2024 року, згідно якого відповідачу надаються наступні послуги на суму 20 000,00 грн., з яких: 3 000,00 грн. - консультаційні роботи; 4 000,00 грн. - роботи з ознайомлення та вивчення; 7 000,00 грн. - підготовка процесуальних документів та 6 000,00 грн. - представництво інтересів;?Акт прийому-передачі від 31.01.2024 виконаних робіт за договором про надання правової допомоги №02 від 31.01.2024 на загальну суму 20 000,00 грн., а також квитанцію №01 від 05.04.2023 про отримання головою АО «ГАРАНТ» Борзовець О.В. від ОСОБА_2 гонорару в сумі 20 000,00 грн. за правничу допомогу щодо представництва інтересів клієнта в межах розгляду справи №196/1591/23 Царичанським районним судом Дніпропетровської області, зареєстрована в реєстрі за №01-31/01/24-Ц-К (а.с.34-41).? ?
При цьому, суд враховує позицію Об'єднаної Палати КГС ВС, викладену в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зробила висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала щодо вимог відповідача про стягнення з неї понесених витрат на правничу допомогу, вважає їх безпідставними, оскільки вимушена була звернутися до суду саме внаслідок дій відповідача, який не погодився на переукладення договору.
Як убачається з аналізу судової практики Верховного Суду (постанови КГС ВС від 24.01.2019 у справі №910/15944/17, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18), якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд враховує, що підготовка цієї справи до розгляду не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи адвоката по справі, адвокатом був виготовлений та поданий до суду лише один процесуальний документ (відзив), при цьому останній участі в судових засіданнях по даній справі не приймав.
На підставі викладеного, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, критерію значності справи для відповідача, враховуючи недопустимість надмірного тягаря для іншої сторони, що буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, з 20 000, 00 грн. до 7 000, 00 грн.
Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.12, 76-81, 141, 259, 263- 265, 274-279, 354 ЦПК України суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Царичанським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 11.03.1997, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Царичанським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 05.03.1997, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , про розірвання договору оренди землі відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на відшкодування понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу? ? в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
Судові витрати позивача покласти на останнього.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду, а у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.03.2024 року.
? ? ? ? ? ? Суддя:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Д.Г.Костюков? ? ?