г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/324/24
Номер провадження 2/213/589/24
18 березня 2024 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Мазуренка В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №213/324/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання,
Представник позивача ОСОБА_2 звернувся в суд з вищевказаним позовом в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на те, що позивач протягом 15 років 10 місяці працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, що призвело до виникнення у нього професійного захворювання. Висновком МСЕК від 11.01.2024 йому встановлено 60% втрати працездатності безстроково та встановлено третю групу інвалідності. Позивач визнаний обмеженим у життєдіяльності, зокрема до самообслуговування, до пересування та трудової діяльності.
У зв'язку з втратою працездатності, погіршенням стану здоров'я позивач неодноразово проходив курси стаціонарного та амбулаторного лікування, але стан його здоров'я не покращується. Його переслідує біль та обтяження рухів в шийному та попереко-крижовому відділах хребта, в плечових, ліктьових та колінних суглобах, біль та оніміння рук, мерзлякуватість кистей. Йому встановлений хронічний характер захворювань, хвороби є невиліковними, що викликає у нього відчуття неповноцінності та моральні страждання. Вважає, що з боку відповідача повинна бути відшкодована позивачу моральна шкода, у розмірі 426 000,00 грн.
Представником відповідача подано відзив на позов, позовні вимоги вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування відзиву зазначає, що відшкодування моральної шкоди можливе лише за наявності вини особи, яка її заподіяла. Умови праці, в яких працював позивач, не створювались безпосередньо відповідачем, а зумовлені відповідним видом діяльності підприємства, зменшення їх негативного впливу досягається шляхом роботи в індивідуальних засобах захисту, зменшення робочого часу, надання додатково оплачуваної відпустки та підвищеної оплати праці, забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням. Позивач знав про негативний вплив на його здоров'я, однак свідомо продовжував працювати в таких умовах понад 15 років, отримуючи відповідні пільги та компенсації, та звільнився з підприємства за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком, а не внаслідок погіршення стану здоров'я. Заяв про відмову від виконання дорученої роботи у зв'язку із небезпекою для здоров'я від позивача не надходило.
Вважають, що безвідповідальне ставлення позивача до свого здоров'я призвело до отримання професійних захворювань. Позивач не надав жодних доказів порушення АТ «ПІВДГЗК» вимог законодавства щодо безпеки та захисту здоров'я позивача, а встановлення причинного зв'язку роботи із захворюванням, не є підставою наявності протиправних дій товариства.
Також зазначають у відзиві, що наведені в позовній заяві опис моральних страждань позивача нічим не підтверджено. Твердження представника позивача про суттєві обмеження позивача в самообслуговуванні не відповідають дійсності, оскільки люди з ІІІ групою інвалідності мають помірні обмеження життєдіяльності з використанням допоміжних засобів, та не потребують допомоги інших людей, як зазначено в позові.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту заподіянні моральної шкоди відповідачем, а також доказів наявності вини відповідача у заподіянні такої шкоди, що на їх думку виключає відповідальність підприємства за заподіяння шкоди позивачу. Акт розслідування професійного захворювання, довідка МСЕК та медичні виписки не є належними доказами на підтвердження наявності моральних страждань, оскільки підтверджують лише факт наявності професійного захворювання.
Розмір позовних вимог ОСОБА_1 , на думку відповідача, є таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Просять відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
18 січня 2043 року відкрито провадження у даній справі, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Ухвалою від 12.03.2043 відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 05 вересня 2023 року проведено розслідування причин виникнення у машиніста крана ОСОБА_1 професійного захворювання: радикулопатія попереко-крижова L4, L5, S1 та шийна С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта на фоні протрузій міжхребцевих дисків С3-С4, С5-С6, L1- L2, L5- S1, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ступеня).
Згідно з пунктами 17,18 акту професійне захворювання виникло внаслідок недосконалості робочого місця позивача, що характеризуються впливом фізичного навантаження, яке перевищувало нормативні значення.
Причинами виникнення професійного захворювання визнано: важкість праці: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну - 36 кг, при допустимій нормі до 30 кг; нахили тулуба (вимушені, більше 30°), 164 раз за зміну, при нормі 51-100 разів; статичне навантаження: величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль однією рукою, кг/с 45200, при нормі 36000; періодичне перебування у незручній позі 34,5 -64,5% при допустимому до 25%;
При первинному огляді обласною МСЕК №2 11 січня 2024 року ОСОБА_1 встановлено 60 % втрати професійної працездатності по радикулопатії, безстроково. Також встановлена третя група інвалідності з 11.01.2024. Позивачу протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження. Він потребує санаторно-курортного та медикаментозного лікування, забезпечення виробами медичного характеру.
Також встановлено, що протягом 2019 - 2022 рр. ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування в медичних закладах з приводу скарг на біль в попереко-крижовому відділах хребта, шиї, скутість, утруднення при ходьбі, біль і обмеження рухів в суглобах, оніміння рук, тощо.
Із довідки АТ «Південний ГЗК» від 30.12.2043 №5 видно, що загальний стаж ОСОБА_1 на підприємстві складає 27 років 8 місяців 19 днів, стаж в шкідливих умовах праці - 24 роки 10 міс. 19 днів. З 14.03.2011 позивачу призначено пенсію за віком.
Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Суд вважає встановленим факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок настання у нього стійкої втрати професійної працездатності, встановленої при первинному огляді МСЕК 11.01.2024 року- 60% з 11 грудня 2023 року безстроково та встановлення ІІІ групи інвалідності.
Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача, що позивач за власним бажанням тривалий час продовжував працювати в шкідливих умовах праці, що стало причиною виникнення у нього професійного захворювання, оскільки саме на роботодавця покладається обов'язок забезпечити якісні та безпечні умови праці.
Також суд не погоджується із запереченнями представника відповідача про відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв'язку з недоведеністю її вини, відсутністю причинного зв'язку між отриманим позивачем професійним захворюванням та протиправними діяннями підприємства, оскільки із пунктів 17, 18 вказаного Акту розслідування хронічного професійного захворювання видно, що професійне захворювання позивача виникло під час роботи в ВАТ, ПАТ, АТ «ПІВДГЗК» та виконання робіт за своєю спеціальністю, які були пов'язані з важкістю праці, що було наслідком недосконалості робочого місця машиніста крану цеху підготовки виробництва та складського господарства. Жодних доказів на спростування наявності шкідливих факторів робочого місця позивача та його шкідливого впливу на його здоров'я - відповідачем не надано.
Відсутність встановлених осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не вказує на відсутність вини підприємства відповідача в отриманні позивачем професійного захворювання.
Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року встановлено, що обов'язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155, ратифікованою Україною законом № 3988-VI (3988-17) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Встановлено, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, йому протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводять до порушення звичайного способу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для його організації.
Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою для відшкодування моральної шкоди, входять: моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, наявність причинного зв'язку та вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, діючим законодавством не заперечується можливість стягнення з власника підприємства моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати таку моральну шкоду. Крім того, відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача також не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Судом встановлено, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини АТ «ПІВДГЗК», яким було допущено перевищення показників важкості праці на робочому місці позивача, що підтверджено висновком МСЕК щодо втрати позивачем професійної працездатності та визначено висновками комісії при розслідуванні профзахворювання і які не оспорило підприємство - відповідач, а тому наявні правові підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок професійного захворювання.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.
Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, встановлення позивачу з 11.01.2024 року 60 % ступеню втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням безстроково, встановлення ІІІ групи інвалідності, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість (із наданих доказів видно, що у позивача прояви хвороби (радикулопатія) мали місце з 2019 року), істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили. Також суд враховує тривалість праці позивача в шкідливих умовах праці на підприємстві-відповідача, яка склала 24 роки 10 місяців 19 днів.
При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.
З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 200 000,00 грн, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв'язку з погіршенням здоров'я.
Щодо утримання з суми компенсації моральної шкоди податку суд зазначає таке.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як видно з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, а отже заподіяння шкоди життю та здоров'ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, у зв'язку з чим, суд вважає, що стягнення має проводитись без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1 ст. 263 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі вищевикладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 200 000,00 грн. В стягненні решти суми на відшкодування моральної шкоди в розмірі 226 000,00 грн слід відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони. У зв'язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання даного позову, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст. ст. 23 , 1167, 1168 ЦК України, ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України "Про охорону праці, ст. ст. 7, 12, 13, 19, 79-81, 89, 141, 247 ч.2, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 коп. без утримання податку з доходів фізичних осіб.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" в доход держави судовий збір у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник позивача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", код ЄДРПОУ 00191000, юридична адреса: м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50026.
Дата складення повного тексту судового рішення - 18 березня 2024 року.
Суддя В.В. Мазуренко