№ 201/1997/24
провадження 2/201/1761/2024
19 березня 2024 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Могиліній Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років,
ОСОБА_1 19 лютого 2024 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення неповнолітньою дитиною трьох років. Позивач у своєму позові посилається на те, що вона з відповідачем з 06 жовтня 2022 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання мають і виховували одну спільну неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , їх з відповідачем стосунки не склалися, вирішується питання про розірвання шлюбу і роздільне мешкання, мешкають окремо; стосунки погіршилися, сім'я розпалась, подано позов до суду про розірвання шлюбу, позивачка мешкає з сином, відповідач з ними не мешкає, але незважаючи на це, відповідач по закону зобов'язаний приймати участь в утриманні вказаної неповнолітньої дитини: дитина потребує уваги і допомоги, належного виховання і утримання, хворіє. Відповідач у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини в добровільному порядку участі майже не приймає. Вона (позивач) зараз офіційно не працює, має низькі доходи, доглядає свою дитину, матеріально погано забезпечена, несе додаткові витрати на утримання дитини (харчування, лікування та інш.). Дохід відповідача є, він постійний, аліменти на інших дітей не виплачує. Звернулася до суду з заявою про судовий наказ стосовно стягнення аліментів на утримання їх дитини, питання ще не розглянуто. Просила стягувати з відповідача на її користь щомісячно аліменти в розмірі твердої грошової суми - 5 000 грн. до досягнення сином трьох років, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 позов фактично не визнав, надав відзив, де не заперечував проти викладених в позові обставин про шлюб, спільну дитину, матеріальне положення позивачки та її поведінку, вважав суми коштів позивачкою завищені, він не працює і за місцем навчання стипендію не отримує, знаходиться на утриманні матері, просив врахувати його матеріальний і сімейний стан, стан здоров'я, вважав за можливе відмову в задоволенні позову, оскільки його матеріальний стан не дозволяє сплачувати такі аліменти.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню частково.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 з
06 жовтня 2022 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання мають і виховували одну спільну неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , їх з відповідачем стосунки не склалися, вирішується питання про розірвання шлюбу і роздільне мешкання, мешкають окремо; стосунки погіршилися, сім'я розпалась, подано позов до суду про розірвання шлюбу (справа ще не рзглянута), позивачка мешкає з сином, відповідач з ними не мешкає. Відповідач у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини в добровільному порядку участі майже не приймає. Позивач зараз офіційно не працює, має низькі доходи, доглядає свою дитину, матеріально погано забезпечена, несе додаткові витрати на утримання дитини (харчування, лікування та інш.). Позивач звернулася до суду з заявою про судовий наказ стосовно стягнення з відповідача аліментів на утримання їх дитини, питання ще не розглянуто.
Відповідач не позбавлений батьківських прав відносно малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він не звільняється від обов'язку щодо утримання цієї дитини відповідно до ч. 2 ст. 166 Сімейного Кодексу України та від обов'язку по утриманню дружини до досягнення дитиною трьох років відповідно до ч. 2 ст. 84 Сімейного Кодексу України.
На теперішній час позивач мешкає разом зі своєю малолітньою дитиною, займається її вихованням та утриманням, лікуванням. Відповідач на утримання вказаної дитини матеріальну допомогу надає добровільно, але не регулярно та в різних сумах і проявах та тільки останнім часом, тому мати цієї дитини вимушена була звернутися з позовом до суду.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовні моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав :а виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини та ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, культурного, морального і соціального розвитку. Також, згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Відповідно до ч. З ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини заповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Судом встановлено, що сторони є батьками свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ця малолітня дитина свого постійного доходу не має, знаходяться на утриманні своєї матері, яка на теперішній час не працює, має скрутне матеріальне становище і потребує матеріальної допомоги від відповідача, тому суд вважає можливим стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на її ж утримання (дружини) до досягнення дитиною трьох років. При цьому суд враховує ті обставини, що відповідач офіційно не працює, навчається в ВПУ № 17 м. Дніпра, не перебуває на повному державному утриманні, має дохід, інших стягнень за виконавчими документами з відповідача не проводиться.
На підставі ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Відповідно до ч. 2 ст. 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої-четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.
За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує широкий консенсус на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв'язків з сім'єю, окрім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчур проти України»).
В окремій думці у справі «М.С. проти України» суддя Карло Ранзоні наголошує, що, згідно з позицією ЄСПЛ, батьки повинні мати рівні права в спорах про опіку («Зоммерфельд проти Німеччини») і що найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків ( «Сахін проти Німеччини»).
У Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Рівність та спільна батьківська відповідальність: роль батьків» (Equality and shared parental responsibility: the role of fathers) № 2079 від 02 жовтня 2015 року Асамблея твердо висловила позицію, що саме розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи стосовно ролей жінок та чоловіків у сім'ї і є відображенням соціологічних змін, які відбулися протягом останніх 50 років. У зв'язку з цим, Парламентська Асамблея закликала всіх її членів, зокрема і Україну, забезпечити законодавчими нормами та адміністративною практикою рівність прав батьків щодо їх дітей.
Велика Палата ВС у Постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц також відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов'язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Велика Палата ВС зауважує, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України. А законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При розгляді питання щодо проживання дитини насамперед треба виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
У п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що сторони в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могли б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково.
Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на всій сумі позову та відповідно незгоду відповідача з позовом в повному обсязі, оскільки вони спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
Відповідно до ст. 7 ст. Закону України «Про державний бюджет» установити з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня, а тому враховуючи обставини матеріального становища і стану здоров'я позивача, відповідача, їх дитини, обґрунтований, розумний, та справедливий розмір аліментів частково не у розмірі заявлених позивачем вимог, а в сумі 3 028 грн. відповідно до зазначеного закону. При цьому суд враховує ті обставини, що відповідач раніше не виплачував аліменти на утримання спільної дитини сторін в добровільному порядку, навчається, має доходи, певне матеріальне становище.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Згідно ч. 2 ст. 191 СК України суд може присудити аліменти і за минулий час.
Враховуючи вимоги ст. 191 СК України, суд вважає необхідним стягувати аліменти з відповідача на користь позивачки на утримання дружини з часу подачі позову, оскільки це передбачено законом і відповідачем не доведено сплати цих аліментів за вказаний період в добровільному порядку (з метою уникнення подвійного стягнення тих же аліментів).
На підставі п. 7 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.
Зважаючи на те, що позивачка не працює, має скрутне матеріальне становище і важкі сімейні обставини, державну грошову допомогу отримує, але незначну, інших джерел доходу не має, суд вважає можливим допустити негайне виконання судового рішення.
У відповідності ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, не сплатила його, тому з відповідача слід також стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 1 211 грн. 20 коп..
Частиною 1 статті 185 СК України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, брати участь у додаткових витратах зобов'язані обидва з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина, оскільки Сімейний Кодекс України виходить із принципу рівності прав й обов'язків батьків.
Вищезазначене підтверджено і доведено доказами.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково та стягувати з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, РНКПП НОМЕР_1 , аліменти на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 3 028 грн. щомісячно, до досягнення їх малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років - до ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи стягнення з 19 лютого 2024 року; допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп.. В задоволенні решти вимог слід відмовити.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону та підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, ЦК України, ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 183, ст. 84, 88, 91, 182, 191, 194 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 3 028 грн. щомісячно, до досягнення їх малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років - до ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи стягнення з 19 лютого 2024 року;
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп..
В задоволенні решти вимог про стягнення аліментів відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -