14 березня 2024 року
м. Харків
справа № 953/6878/21
провадження № 22-ц/818/67/24
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2023 року ухваленого у складі судді Губської Я.В.,
В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 98 000 доларів США та 3% річних в розмірі 6653 доларів США, а також просив стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 25 січня 2016 року між сторонами у справі в присутності свідків була укладена угода у вигляді розписки, за якою відповідач отримав від позивача матеріальні цінності на суму 320 000 доларів США та взяв на себе обов'язок повернути ОСОБА_1 суму боргу на таких умовах: в січні 2016 року повернути грошові кошти в розмірі 50 000 доларів США та щомісяця (протягом 34 місяців до 01.01.2019) передавати грошові кошти на виконання умов розписки та повернути всю суму в строк до 01.01.2019. На виконання зобов'язання, станом на 13.04.2021 відповідачем було повернуто 222 000 доларів США. За 2016 рік відповідачем повернуто 126 000 доларів США, за 2017 рік -42 000 доларів США, за 2018 рік -22 000 доларів США, за 2019 рік -22000 доларів США та за 2020 рік -10 000 доларів США. Кошти відповідач передавав особисто, щомісяця, передача коштів фіксувалась письмово, шляхом проставляння дат та особистих підписів. В останнє кошти відповідач передав у вересні 2020 року в розмірі 1000 доларів США. З метою досудового врегулювання спору, позивач в листопаді 2020 року звернувся до відповідача з претензією про виконання зобов'язання, однак відповідач проігнорував пропозицію позивача. Тому позивач просив стягнути суму боргу, що залишилась не повернутою за договором позики від 25.01.2016 та 3% річних за прострочення у розмірі 98000 та 6653доларів США.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23.05.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 98 000 доларів США, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ станом на 23.05.2023 -3 582 880 грн. та 3% річних в розмірі 6653 доларів США, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ станом на 23.05.2023 -243 233,68 грн, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
Рішення мотивовано тим, що відповідач не оспорював розписку та її умови. Натомість він виконував дії з метою належного виконання взятого на себе зобов'язання, повертав боргу валюті зобов'язання про, що в матеріалах справи наявні відповідні докази неналежного виконання зобов'язання.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин справи просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, досліджуючи розписку не виявив справжню правову природу укладеного договору, і зробив невірний правовий висновок. Розписка від «25» січня 2016 року була складена за домовленістю сторін на забезпечення зобов'язання щодо оплати по договору купівлі - продажу ресор на вантажні автомобілі, автозапчастини та обов'язку ОСОБА_1 не створювати конкуренцію на ринку торгівлі ресор та послуг станції технічного обслуговування по їх заміні та обслуговуванню. Апелянт наголосив, що у рішенні зазначено, що відповідач та його представник в судове засідання призначене на 23.05.2023 не з'явились, повідомлялись про час та місце слухання справи належним чином, причини неявки суду невідомі ніяких заяв, клопотань про відкладення судової справи не подавали. Дане твердження є хибне оскільки ухвалою від 20 березня 2023 року заяву представника відповідача щодо організації проведення відео конференції - задоволено. А тому адвокат Будьонний В.М. 23 травня 2023 року очікував запрошення на судове засідання в режимі відеоконференцїї, проте запрошення так і не отримав. Зазначене позбавило сторону відповідача на доступ до суду та унеможливило надання пояснень, заперечень та доказів. Згідно доданих до позовної заяви документів 25 січні 2016 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 отримав 50000.00 грн. Це був перший платіж відповідно до умов договору купівлі - продажу. Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були присутні при передачі ним 50000,00 за ресори на вантажні автомобілі та автозапчастини. Даний факт позивачем не заперечувався, але суд не звернув увагу і посилається на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 договір позики є укладеним з моменту передання грошей; складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою. Апелянт зазначив, що , ОСОБА_2 добросовісно виконував взяті зобов'язання по договору купівлі-продажу поки ОСОБА_1 не почав конкурувати та в односторонньому порядку змінив умови угоди.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його представника, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч.1, частин 2, 4 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, щосторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів(DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьоїстатті 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьомастатті 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип.Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом.В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
В ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Аналіз постанов Касаційного цивільного суду підтверджує, що застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є однаковим, передбачуваним та послідовним.
Про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов'язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 19 січня 2022 року у справі № 325/2132/19 (провадження № 61-6502св21), від 02 лютого 2022 року у справі № 127/2-4507/09 (провадження № 61-17088св21), від 09 лютого 2022 року у справі № 344/11947/20 (провадження № 61-17632св21) та ін.).
Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211,пункту 3) частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що: обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;
розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
В матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача та його представник про судове засідання призначене на 23.05.2023, в апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення його процесуальних прав у зв'язку з розглядом справи за його відсутністю, тому апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 25 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була укладений договір, що підтверджується розпискою за змістом якої відповідач отримав від позивача матеріальні цінності на суму 320 000 доларів США та взяв на себе обов'язок повернути ОСОБА_1 суму боргу на таких умовах: в січні 2016 року повернути грошові кошти в розмірі 50 000 доларів США та щомісяця (протягом 34 місяців до 01.01.2019) передавати грошові кошти на виконання умов розписки та повернути всю суму в строк до 01.01.2019.
На виконання зобов'язання, станом на 13.04.2021 відповідачем було повернуто 222 000 доларів США, що також відповідачем не заперечувалось.
За 2016 рік відповідачем повернуто 126 000 доларів США, за 2017 рік - 42 000 доларів США, за 2018 рік -22 000 доларів США, за 2019 рік -22000 доларів США та за 2020 рік -10 000 доларів США, що підтверджено розрахунком заборгованості та розписками, долученими до матеріалів справи.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (на яку послався суд апеляційної інстанції), від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
У разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судова колегія вважає, що наданими позивачем доказами підтверджено укладення між сторонами у справі договору позики та невиконання позичальником своїх зобов'язань за вказаним правочином, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позикодавцем в сумі 98 000 доларів, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Положеннями статтей 525, 526, 530 ЦК України, встановлено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов'язання.
Згідно статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Отже суд з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі ……….. ( РОЗРАХУНОК).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 14.09.2021, укладений між адвокатом Листопад Н.А. та ОСОБА_1.; договір про надання правової допомоги №2 від 20.03.2021, укладений між адвокатом Плахотною Л.Р., ордер серії ПТ№231857;свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії №009; рахунок -фактуру №1 від 06.05.2021 з зазначенням найменування наданої правової допомоги, кількістю витраченого адвокатом часу, вартістю послуг; акт виконання робіт (наданих послуг) від 06.05.2021 до договору про надання правової допомоги №2 від 20.03.2021, протокол узгодження договірної ціни щодо надання послуг від 06.05.2021; квитанцію №1 від 06.05.2021, за якою ОСОБА_1 сплатив 10 000 грн. за надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи характер інституту судових витрат, оплата послуг адвоката безпосередньо пов'язана з розглядом справи, а тому до уваги судом береться складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання ним відповідних робіт щодо правової консультації, збирання доказової бази, складання позовної заяви.
Колегія суддів вважає, що обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у даній справі є співмірним із отриманою оплатою.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом 2-ї групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
За результатами розгляду апеляційної скарги позов ОСОБА_1 визнаний колегією суддів обґрунтованим на 100 %, тому з ОСОБА_2 на користь держави належить стягнути 13420 грн судового збору, сплаченого в суді першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2023 року -скасувати.
Ухвалити нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму основного боргу у розмірі 98 000 (дев'яносто вісім тисяч) доларів США та 3% річних в розмірі 6653 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) в дохід держави13420(тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн судового збору,що підлягав сплаті в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 березня 2024 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук