Суддя Черняк В. Г.
Справа № 644/5295/23
Провадження № 2/644/1078/24
14.03.2024
14 березня 2024 року м. Харків.
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді - Черняка В.Г.,
за участю:
секретаря судових засідань - Анохіної А.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з позовом, в якому просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 за минулий час (п'ять років) та до досягнення дитиною повноліття в розмірі частини всіх видів доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 02.06.2012 року сторони по справі перебували у шлюбі, від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 10.06.2015 року шлюб було розірвано. Позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання обов'язків по вихованню дитини: не бере участі у її вихованні, не провідує доньку, не цікавиться її здоров'ям, успіхами у навчанні та матеріально її не підтримує. Донька не отримала від батька жодного подарунку на день народження та інші свята. Зазначає, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.
Крім того, ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_2 не дотримався домовленостей щодо надання матеріальної допомоги на утримання доньки і з 2018 року її не надає.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 07.08.2023 року провадження по справі відкрито, ухвалено проводити розгляд в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 30.10.2023 року підготовче провадження закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.
05.02.2024 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява, в якій він проти позовних вимог заперечував та просив в їх задоволенні відмовити, посилався на те, що війна розлучила його зі своєю дитиною, але він дуже її любить і сумує за нею. Зазначив, що у перші дні війни вимушений був виїхати до Канади разом зі своєю теперішньою родиною. Будучи обмеженим в своїх діях як батько, ОСОБА_2 постійно переймається за безпеку своєї дитини ОСОБА_3 , завжди має бажання спілкування з нею та приймати активну участь у її вихованні та утриманні. Але позивач всіляко перешкоджає даному спілкуванню.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, позов просила задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій зазначив про неможливість бути присутнім у залі суду при розгляді даної справи, оскільки перебуває у Канаді. Проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.
Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Крім того, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надав суду висновок №75 від 12.02.2024 року, згідно якого орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 .
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони по справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 30.10.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 10.06.2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Згідно акту обстеження умов проживання від 20.07.2023 року дитина ОСОБА_3 зареєстрована та мешкає разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді на запит КНП «Міська клінічна дитяча лікарня №16» №470/0/666-23 від 27.06.2023 року дитина ОСОБА_3 перебуває під наглядом лікарів вказаного медичного закладу з 2013 року, за наданням медичної допомоги звертається матір дитини ОСОБА_1 .
Згідно повідомлення директора Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №157 Харківської міської ради Харківської області № 01-26/201 від 26.06.2023 року, де з 01.09.2018 року навчається ОСОБА_5 , дівчинка мешкає разом із матір'ю, яка відвідувала батьківські збори, цікавилась справами та успіхами дитини. Батько ОСОБА_2 з 2018 року жодного контакту з адміністрацією та вчителями не підтримував, батьківські збори не відвідував.
Орган опіки та піклування, в особі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, з посиланням на не відвідування батьком навчального закладу, дитячої поліклініки та пояснень матері дитини, прийшов до висновку про доцільність позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , зазначив, що батько дитини ОСОБА_2 до Департаменту на співбесіду не з'явився, пояснень чи документів не надав.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зауважує наступне.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує, про що вказував у своїй заяві, має намір на відновлення відносин з дочкою, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Матеріали справи не містять в собі докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки.
Докази, на які посилається позивач як на підставу позбавлення батьківських прав відповідача, а саме факт не відвідування відповідачем ОСОБА_2 навчального закладу, дитячої поліклініки - не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов'язків.
Крім того, суд враховує позицію відповідача щодо його бажання приймати участь у вихованні, розвитку та забезпеченні доньки, проте позивач не дає йому можливості спілкуватися з дитиною.
Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б безумовно підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме ухилення батька від виконання батьківських обов'язків, не знайшли свого беззаперечного доведення, отже підстави для задоволення позову в частині позбавлення батьківських прав відсутні.
Разом з цим суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).
При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Висновок №75 від 12.02.2024 року, згідно якого орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, враховуючи викладене, відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України, суд не приймає до уваги даний висновок, оскільки він на думку суду є недостатньо обґрунтованим і не враховує інтереси дитини на участь у її вихованні і утриманні обома батьками, має рекомендаційний характер.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 за минулий час (п'ять років) та до досягнення дитиною повноліття в розмірі частини всіх видів доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку суд зауважує наступне.
Згідно ст. 180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч.3 ст. 181 Сімейного Кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 191 Сімейного Кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
За таких обставин, перевіривши матеріали цивільної справи та надані суду докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час (п'ять років) та до досягнення дитиною повноліття в розмірі частини всіх видів доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку підлягає частковому задоволенню, а саме підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви, тобто з 28.07.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий час (п'ять років), то суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в цій частині, оскільки ця вимога належними та допустимими доказами позивачем не підтверджена.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме про відмову в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 по відношенню до доньки ОСОБА_3 та про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що судом задоволено одну позовну вимогу позивача (про стягнення аліментів) із заявлених двох, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.51 Конституції України, ст. ст. 4, 12, 19, 76, 77, 81, 89, 141, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 166, 180, 181, 182, 191 СК України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», суд -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 26489104, місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, 55) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.
В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви, тобто з 28.07.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за позовною вимогою про стягнення аліментів в розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду в частині про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць - підлягає негайному виконанню.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів, з дня проголошення рішення до Харківського апеляційного суду, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Повний текст рішення суду складено 19 березня 2024 року.
Головуючий - суддя: В. Г. Черняк