Справа № 191/1001/24
Провадження № 2/191/351/24
про залишення позовної заяви без руху
13 березня 2024 року м. Синельникове
Суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області Окладнікова О.І., розглянувши позовну заяву
ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи: Старобільський відділ державної виконавчої служби у Старобільському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України.
Дотримання вимог ст.175 ЦПК України при пред'явленні заяви в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду, на предмет перевірки заяви і долучених до неї матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду. Заява не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2 ст.185 ЦПК України).
08.03.2024 року до суду через систему «Електронний суд» звернулася представник позивача - адвокат Мотальова-Кравець В.Ю. в інтересах ОСОБА_1 із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Дослідивши зміст поданої позовної заяви та доданих до неї документів, суд доходить висновку, що вона підлягає залишенню без руху, оскільки, не відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України та має наступні недоліки, що перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до підпункту 3 п.1 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028 гривні.
До позовної заяви ОСОБА_1 представник позивача не долучила документи, що підтверджують сплату судового збору, також заявила клопотання про звільнення від сплати судового збору, оскільки позов пред'явлено для захисту прав позивача як споживача, так як договір, за яким було вчинено оспорюваний виконавчий напис, є споживчим.
Дослідивши клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Представник позивача, посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживачів» та постанову Верховного суду № 743/1481/21 від 19.10.2022 року, вважає, що позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до п.22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Так, згідно п.п. 1-1, 11 ч. 1ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Разом з тим, суд звертає увагу, що п.п. 1-2 ч. 2 ст.3 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що дія цього Закону не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця; договори позики, що не передбачають сплати процентів чи будь-яких інших платежів за користування наданими за такими договорами грошовими коштами.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
У частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 743/1481/21 зазначається, що при стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема, позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.
Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що споживач, що звернувся до суду з позовом про захист своїх прав, звільнений від сплати судового збору як за подання позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, так і на наступних стадіях цивільного процесу.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 638/6060/18 йдеться про необхідність суду з'ясувати, чи пов'язаний позов з порушенням прав споживача. Так, колегія суддів Верховного Суду відхилила аргумент касаційної скарги про те, що позов стосується захисту прав споживача, оскільки позивач не зазначив жодних доводів та доказів того на які саме потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб, в чому полягало порушення прав позивача як споживача.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно із постановою Верховного Суду у справі № 922/404/19 від 09.07.2020 року, зроблено висновок: «позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року справа № 757/40852/17, провадження № 61-3024св21, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Отже, для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Тобто, в даному випадку предметом позову є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, тобто матеріально-правові відносини, які виникли з приводу вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. виконавчого напису, та на підставі якого було стягнуто з боржника кошти, а не відносини, які виникли з приводу надання позивачу кредиту, який виданий не на конкретні споживчі цілі.
Разом з тим, представник позивача не зазначає в чому полягає порушення прав позивача, саме як споживача фінансових послуг.
Враховуючи, що позовна вимога позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин, а не фінансових послуг, положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню, а тому посилання представника позивача на ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, є безпідставними. Оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинений на виконання договору кредиту, який не є споживчим договором в розумінні п. 7 ч. 1 Закону України "Про захист прав споживачів".
Таким чином відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору за подання даної позовної заяви.
Подібний за змістом висновок зроблено у постанові Верховного Суду по справі № 638/6060/18 від 12.08.2020 року.
Крім того, висновок про те, що не до усіх позовів про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, застосовується ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», також підтверджується ухвалою Верховного суду від 27.05.2021 у справі №320/10834/18, провадження 61-7345ск21.
Натомість, безпідставними є посилання представника позивача на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 19.10.2022 у справі 743/14881/21, оскільки вони зроблені у правовідносинах, які виникли з інших фактичних обставин і не є тотожними із правовідносинами в даній справі. Варто зазначити, що у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі 743/1481/21 предметом спору був, виконавчий напис нотаріуса по стягнення заборгованості за кредитним договором укладеним між позивачем та АТ «Ідея Банк» 25.03.2019, за умовами якого він отримав на споживчі потреби кредит в розмірі 57 397 грн. з кінцевим терміном повернення до 25.03.2021, тобто строком погашення кредиту більше одного місяця.
Суд також наголошує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001. У цих рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Таким чином, позивачем при зверненні до суду не доведено, що порушені його права, як споживача в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим не вбачаю підстав для застосування положень ст. 22 вказаного Закону.
Згідно із ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд наголошує, що відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тому, позивачу ОСОБА_1 або його представнику необхідно надати до суду документи, що підтверджують сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн. на наступні платiжнi реквiзити для перерахування судового збору:
Отримувач коштівГУК у Дн-кiй обл/м.Син/22030101
Код отримувача (код за ЄДРПОУ)37988155
Банк отримувачаКазначейство України(ел. адм. подат.)
Код банку отримувача (МФО)899998
Рахунок отримувачаUA368999980313131206000004587
Код класифікації доходів бюджету22030101
Призначення платежу*;101;РНОКПП;Судовий збір за заявою ОСОБА_1 , Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 83, 84, 177 ЦПК України, суд
У задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Мотальової-Кравець Валерії Юріївни про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи: Старобільський відділ державної виконавчої служби у Старобільському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позову без руху.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу або представнику позивача.
У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачу зі всіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. І. Окладнікова