Справа № 443/327/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Сливка С.І.
Провадження № 22-ц/811/1089/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
05 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Гай О.О.
за участю: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 20 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи Жидачівська міська рада Львівської області, Відділ Держгеокадастру у Жидачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, ОСОБА_5 , про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування,
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулись до суду із позовом, уточненим в процесі розгляду справи, в якому просили:
-визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 від 12.04.2000, посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу Михайлюк Н.Г. та зареєстрований в реєстрі за №394;
-скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на частку у розмірі 7/16 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вчинену реєстратором КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», згідно з рішенням про державну реєстрацію від 05.01.2010;
-визнати недійсним свідоцтво від 12.05.2011 про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т. та зареєстроване в реєстрі за №1883;
-визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 від 27.02.2014, посвідчений секретарем виконавчого комітету Вільховецької сільської ради Процан Г.А. та зареєстрований в реєстрі за №52 в частині заповітного розпорядження за яким 7/16 частині житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_7 заповів ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним свідоцтво від 01.10.2014 про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Жидачівської державної нотаріальної контори Матесек В.В. та зареєстроване в реєстрі за № 949;
- визнати за ОСОБА_2 у порядку спадкування право власності на 7/64 частин житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_4 у порядку спадкування право власності на 7/64 частин житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;
Позовні вимоги обґрунтовують тим, що 15.04.1994 Жидачівським районним судом Львівської області ухвалено рішення, яким встановлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в таких долях: ОСОБА_8 - 5/16 частин будинковолодіння; ОСОБА_2 - 1/16 частина будинковолодіння; ОСОБА_4 - 1/16 частина будинковолодіння; ОСОБА_6 - 7/16 частин будинковолодіння; ОСОБА_5 - 2/16 частин будинковолодіння. Вказаний житловий будинок з прилеглими до нього будівлями та спорудами розташований на земельній ділянці, що належить ОСОБА_9 , яка у 1995 році за згодою усіх співвласників будинковолодіння добудувала за власні кошти до житлового будинку: веранду під літ. «а1», площею 23,4 кв.м.; літню кухню під літ. «В», площею 28,6 кв.м.; підвал під літ. «в1», площею 28,6 кв.м.; сарай під літ. «Г», площею 37,1 кв.м.; сарай під літ. «Д», площею 44,7 кв.м. Усе новостворене майно ОСОБА_3 споруджувала за власні кошти і таке не могло бути успадковане ОСОБА_1 чи іншими особами. 29.07.1997 виконавчим комітетом Вільховецької сільської ради було прийнято рішення №98 «Про узаконення самовільно збудованої будівлі ОСОБА_10 с.Тейсарів».
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 у м.Оренбург (російська федерація). ОСОБА_4 та ОСОБА_2 30.01.2009 звернулись до Жидачівської державної нотаріальної контори із заявами від 28.01.2009 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , що містяться у спадковій справі №174/2010. Виходячи із інформаційної довідки від 12.12.2020 №236708925 у Реєстрі права власності на нерухоме майно 08.06.2011 було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на 7/16 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину, реєстр 1883, 12.05.2011, Стрийська держнотконтора. Матеріали спадкової справи №174/2010 не містять свідоцтва про право на спадщину, реєстр 1883, 12.05.2011. Державна реєстрація права власності ОСОБА_7 на підставі свідоцтва від 12.05.2011 здійснювалася КП ЛОР «Стрийське міжміське бюро технічної інвентаризації». Таке свідоцтво видане Стрийською державною нотаріальною конторою в рамках спадкової справи № 350/2009. З названого свідоцтва вбачається, що спадщина, на яку ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6 видане дане свідоцтво, складається з 7/16 частин житлового будинку разом із відповідною частиною належним до нього господарських споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 на землях сільської ради. Житловий будинок А-2, цегляний складається з однієї кухні та трьох житлових кімнат, до якого належать такі господарські споруди: цегляна літня кухня В, цегляні сараї Г,Д, дощата вбиральня Д, дощата вбиральня Е, бетонна вигрібна яма Є, водоколонка к, огорожа 1, металеві ворота 2,3. Ця частина будинку належала померлій на підставі рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 15.04.1994.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 .
Зі свідоцтва від 01.10.2014 про право на спадщину за заповітом, видного державним нотаріусом Жидачівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №949 вбачається, що спадщина, на яку ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_7 видане дане свідоцтво, складається з 7/16 частин житлового будинку разом із відповідною частиною належних до нього господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці Вільховецької сільської ради, належних померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.05.2011, виданого Стрийською державною нотаріальною конторою. На земельній ділянці знаходяться: житловий будинок, що складається з однієї кухні та трьох кімнат (А-2), загальною площею 255,2 кв.м., житловою площею 62,9 кв.м., літня кухня (В), сарай (Г), сарай (Д), вбиральня (Е), вигрібна яма (Є), водоколонка (к), огорожа (1), ворота (2), ворота (3).
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як дочки ОСОБА_11 ,, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , вправі за правом представлення спадкувати після смерті ОСОБА_6 . Частка ОСОБА_1 у згаданому житловому будинку повинна становити 7/32, а не 7/16, як це є зараз.
Заповіт ОСОБА_6 вчинено з порушенням розділу VII «Спадкове право» Цивільного кодексу Української РСР, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. ОСОБА_6 ще з юних років страждала психічними розладами, що впливали на можливість розуміти значення своїх дій або керувати ними.
З огляду на те, що частка ОСОБА_6 у згаданому будинковолодінні була рівна 7/16, то ОСОБА_11 за законом у порядку спадкування мало належати 7/32 частин будинковолодіння.
Беручи до уваги те, що станом на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_11 помер, за правом представлення частку останнього у спадковому майні у рівних частинах спадкують ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відтак, заповіт ОСОБА_7 є таким, що вчинений з порушенням Книги шостої «Спадкове право» Цивільного кодексу України.
На підставі наведеного просили задовольнити позов.
Ухвалою підготовчого судового засідання від 23.09.2022 виділено у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 20.03.2023 у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 256,07 грн витрат, пов'язаних з наданням до суду витребуваних доказів.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 256,07 грн витрат, пов'язаних з наданням до суду витребуваних доказів.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подавши апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що оспорюваний позивачами заповіт ОСОБА_6 від 12.04.2000 вчинено з порушенням вимог розділу VII «Спадкове право» Цивільного кодексу Української РСР, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, оскільки ОСОБА_6 страждала психічними розладами, що впливали на можливість розуміти значення своїх дій або керувати ними.
Районним судом не враховано, що свідоцтво про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_6 після здійснення добудови та спорудження господарської будівлі не оформлялося, введення об'єкта в експлуатацію не здійснювалось, у зв'язку з чим державна реєстрація права власності ОСОБА_6 на частку у розмірі 7/16 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно рішення про державну реєстрацію від 05.01.2010 є протиправною. Крім цього звертає увагу, що ОСОБА_6 померла ще ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що реєстратору було відомо.
Тому, помилковим є висновок районного суду про те, що станом на момент своєї смерті ОСОБА_7 набув у власність 7/16 частин житлового будинку АДРЕСА_1 виходячи із загальної площі 255,2 кв.м.
Вказує, що всупереч п. 2.3. розділу II та додатку № 5 до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5 (в редакції станом на 27.02.2014), при посвідченні оспорюваного заповіту від 27.02.2014 було встановлено особу та перевірено дієздатність лише ОСОБА_7 , як заповідача. При цьому не встановлювалася особа та не перевірялась дієздатність свідків - єдиних осіб, що, окрім посадової особи органу місцевого самоврядування, підписали заповіт. Відтак заповіт від 27.02.2014 в оскаржуваній частині є недійсним.
Зазначає, що наявні у ОСОБА_7 станом на 27.02.2014 хвороби (патологічні стани) суттєво впливали на психічний стан даної фізичної особи, її можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Однак, районний суд, незважаючи на наявність відповідного клопотання однієї із сторін ( ОСОБА_2 ), а отже в порушення ст. 105 ЦПК України, не призначив обов'язкову посмертну судову психіатричну експертизу ОСОБА_7 .
Просить рішення суду скасувати та постановити нову постанову про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_12 аналогічні доводами скарги ОСОБА_2 .
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 заперечив проти задоволення апеляційних скарг. Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 15.04.1994 (Т.1. а.с.8-10) встановлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в таких долях за:
ОСОБА_8 - 5/16 частин будинковолодіння;
ОСОБА_2 - 1/16 частина будинковолодіння;
ОСОБА_4 - 1/16 частина будинковолодіння;
ОСОБА_6 - 7/16 частин будинковолодіння;
ОСОБА_5 - 2/16 частин будинковолодіння.
Рішенням виконавчого комітету Вільховецької сільської ради народних депутатів Жидачівського району Львівської області від 29.07.1997 № 98 вирішено узаконити самовільно збудовану господарську будівлю: літню кухню, стайню, стодолу, і добудову до житлового будинку (Т.1 а.с.20).
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у м.Оренбург рф, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 24.02.2009 (Т.1 а.с.124).
Згідно із заповітом від 12.04.2000, посвідченим приватним нотаріусом Жидачівського нотаріального округу Михайлюк Н.Г. та зареєстрованим в реєстрі за №394, ОСОБА_6 усе належне їй майно, і все те, що їй буде належати на день смерті і на що за законом вона матиме право, заповіла ОСОБА_7 . Заповіт підписано ОСОБА_6 , її особу встановлено, дієздатність перевірено (Т.2 а.с.19, 91).
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 16.04.2009, яке набрало законної сили 27.04.2009, у справі № 2-1139/2009 задоволено заяву ОСОБА_7 та визначено йому строк у три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (Т.2 а.с.92).
12.05.2009 ОСОБА_7 звернувся до Стрийської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , на підставі чого нотаріусом була заведена спадкова справа №350/2009, (Т.2 а.с.87).
12.05.2011 державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Василишину А.Ф. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого він є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 . Спадщина, на яку видане свідоцтво складається із 7/16 частин житлового будинку разом із відповідною частиною належних до нього господарських споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 на землях сільської ради. Житловий будинок А-2, цегляний складається з однієї кухні та трьох житлових кімнат, площею 62,9 кв.м., до якого належать такі господарські споруди: цегляна літня кухня В, цегляні сараї Г,Д, дощата вбиральня Е, бетонна вигрібна яма Є, водоколонка к, огорожа 1, металеві ворота 2,3. Ця частина будинку належала померлій на підставі рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 15.04.1994, зареєстрованого в Стрийському МБТІ за № 205 в книзі № 2 (Т.2 а.с.18, 41, 104).
08.06.2011 ОСОБА_7 зареєстрував право власності на 7/16 частин житлового будинку разом із відповідною частиною належним до нього господарських споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12.05.2011, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 08.06.2011 № 30234374, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.12.2020 № 236708925 та довідкою Стрийського МБТІ від 30.09.2014 № 2288 (Т.2 а.с.28, 35, 42).
Із копії спадкової справи № 174/2010 від 02.04.2010, яка заводилася Жидачівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_6 (Т.1 а.с.121-145), вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 30.01.2009 звернулися до Жидачівської ДНК із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .. Постановою державного нотаріуса Жидачівської державної нотаріальної контори від 11.09.2014 ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , у зв'язку із тим, що відсутня реєстрація права власності в Стрийському МБТІ на частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.21).
Встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
01.10.2014 державним нотаріусом Жидачівської державної нотаріальної контори видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого він є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_7 .. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається із 7/16 частин житлового будинку разом із відповідною частиною належним до нього господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці Вільховецької сільської ради, які належали померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.05.2011, виданого Стрийською ДНК. На земельній ділянці знаходяться: житловий будинок, що складається з однієї кухні та трьох кімнат (А-2), загальною площею 255,2 кв.м., житловою площею 62,9 кв.м., літня кухня (В), сарай (Г), сарай (Д), вбиральня (Е), вигрібна яма (Є), водоколонка (к), огорожа (1), ворота (2), ворота (3) (Т.1 а.с.16).
01.10.2014 ОСОБА_1 зареєстровано право власності на успадковане майно право - 7/16 частин житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку (А-2), літньої кухні (В), сараю (Г), сараю (Д), вбиральні (Е), вигрібної ями (Є), огорожі (1), ворота (2), ворота (3), водоколонка (к) (Т.1 а.с.14-15).
Також, 06.10.2014 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували своє право по 1/16 частин приватної спільної часткової власності на житловий будинок з прилеглими господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку (А-2), літньої кухні (В), сараю (Г), сараю (Д), вбиральні (Е), вигрібної ями (Є), огорожі (1), ворота (2), ворота (3), водоколонка (к) (Т.1 а.с.12,13).
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.12.2020 №236708925 (Т.2 а.с.26-28), житловий будинок з прилеглими господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної часткової власності:
ОСОБА_4 - 1/16 частина будинковолодіння;
ОСОБА_2 - 1/16 частина будинковолодіння;
ОСОБА_3 - 5/16 частин будинковолодіння;
ОСОБА_5 - 2/16 частин будинковолодіння;
ОСОБА_1 - 7/16 частин будинковолодіння.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 посилались на те, що вони є доньками ОСОБА_11 - сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , відтак мають право на спадкування після смерті ОСОБА_6 за правом представлення. При цьому вважають, що волевиявлення ОСОБА_6 при вчиненні заповіту не було вільним та не відповідало її волі.
Оспорюваний заповіт ОСОБА_6 вчинений 12.04.2000, отже, правовідносини між сторонами з приводу визнання його недійсним регулюються нормами чинного на час виникнення правовідносин ЦК УРСР (у редакції Закону 1963 року), а також Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994.
Відповідно до статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Статтею 541 ЦК УРСР визначено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Згідно з пунктом 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час посвідчення спірного заповіту) нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 ЦК УРСР і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі та підписаний особисто заповідачем.
При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій.
Установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (пункт 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Таким чином, перед складанням заповіту нотаріусом обов'язково встановлюється особа заповідача шляхом перевіряння зазначених вище документів.
Тлумачення зазначених норм права, які регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, свідчить про те, що до вимог форми заповіту законодавець відносив такі: заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем та нотаріально посвідчений.
Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, заповіт від імені ОСОБА_6 складено у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його укладення, підписано особисто заповідачем і нотаріально посвідчено, а отже, він відповідає вимогам, встановленим законодавством.
Законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не містить вимог щодо зазначення паспортних даних у заповіті, відсутні вимоги щодо обов'язкового зазначення місця проживання чи дати народження заповідача.
Також ураховуючи те, що для визначення наявності у ОСОБА_6 стану психічного розладу, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на момент укладення правочину, необхідні спеціальні знання у галузі психіатрії, а висновок посмертної судової психіатричної експертизи у справі відсутній, тому відсутні підстави вважати, що її волевиявлення на час підписання заповіту не було вільним і не відповідало її волі, у зв'язку із чим колегія суддів вважає обґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні позову про визнання заповіту ОСОБА_6 недійсним.
Згідно із статтею 1216 ЦК України, чинною на момент смерті ОСОБА_6 , спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Відповідно до ч.1 ст.1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Згідно ст.1301 ЦК України , свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Як правильно встановлено районним судом, ОСОБА_7 у встановленому законом порядку прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 . Зокрема, ОСОБА_7 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини на підставі рішення суду про визначення додаткового строку для подання такої заяви, отримав свідоцтво про право на спадщину та зареєстрував своє право часткової власності на спадкове нерухоме майно - 7/16 частин житлового будинку разом із відповідною частиною належним до нього господарських споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , які належали спадкодавцю на підставі рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 15.04.1994.
При цьому жодних осіб, передбачених ч.1 ст.1241 ЦК України, які б мали право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_6 не встановлено, тому доводи позивачів про те, що вони мають право на спадкування після смерті ОСОБА_6 за правом представлення відповідно доч.1 ст. 1266 ЦК України не заслуговують на увагу.
В свою чергу відповідач у справі ОСОБА_1 також у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_7 , отримавши свідоцтво про право на спадщину та зареєструвавши своє право приватної часткової власності на спадкове нерухоме майно (7/16 частки спірного будинковолодіння).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, розглянувши справу в межах заявлених позивачами вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо безпідставного роз'єднання судом позовних вимог не заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено, виділення у самостійне провадження позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно відбулось з дотриманням норм процесуального права.
Доводи апеляційних скарг правильних висновків районного суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 20 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 15.03.2024
Головуючий
Судді