Справа № 442/8050/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/9/24 Доповідач: ОСОБА_2
14 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дрогобич Львівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2023 року у кримінальному провадженні про обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
вищевказаним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 185 КК України та обрано йому покарання - п'ять років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_6 - особисте зобов'язання до набрання вироком законної сили - залишено без змін, а відбуття покарання вирішено рахувати з часу затримання.
Вирішено питання з речовими доказами та арештом майна.
Згідно з вироком, 3 жовтня 2023 року, приблизно о 12 год. 30 хв., ОСОБА_6 , знаходячись у квартирі АДРЕСА_2 , в якій проживає разом із своєю мамою ОСОБА_8 , вирішив таємно викрасти майно останньої з даного помешкання.
Реалізовуючи свій протиправний намір, ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх злочинних дій, які посягають на чужу власність, передбачаючи їх наслідки у вигляді спричинення майнової шкоди власнику майна і бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом та корисливим мотивом, спрямованим на незаконне збагачення за рахунок чужого майна, переконавшись в тому, що його дії не будуть помічені ОСОБА_8 , яка була відсутня у квартирі, з вітальної кімнати умисно, шляхом вільного доступу, таємно викрав майно останньої, а саме плазмовий телевізор марки «Lg», моделі 32LF-510B - ZВ, серійний №601МАХSA1874, вартістю 2660 гривень, який заклав до Дрогобицького ломбардного відділення ПТ «Ломбард «Фінанс», що на вулиці П.Орлика, 14 в місті Дрогобичі Львівської області, тим самим привласнив викрадене чуже майно та розпорядився ним на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану суму.
Не погоджуючись із цим вироком, обвинувачений ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2023 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі статей 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_6 від цього покарання, якщо він протягом одного року випробування не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом пробації; працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо буде запропоновано відповідну посаду (роботу).
В обґрунтування апеляційних вимог обвинувачений покликається на те, що оскаржений вирок вважає занадто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного. Зокрема, вказує, що обставиною, яка пом'якшує його покарання, є визнання вини, щиросердне розкаяння, активне сприяння слідству у розкритті злочину, примирення з потерпілою.
Зазначає, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проживає разом зі своєю мамою ОСОБА_8 . Вирішив тимчасово взяти у користування майно матері з цього помешкання, а саме: плазмовий телевізор марки «Lg», моделі 32LF-510B - ZВ, серійний № 601МАХSA1874, який заклав до Дрогобицького ломбардного відділення «Ломбард Фінанс», що на вул. П.Орлика, 14 в м. Дрогобичі Львівської області. Тобто він вважає, що не крав телевізор, а взяв його тимчасово з метою подальшого повернення через деякий час. Наведеним підтверджується, що самого умислу крадіжки у нього не було.
Апелянт вказує, що, оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, пред'явлене йому обвинувачення не доведено «поза розумним сумнівом», а його дії за ч. 4 ст. 185 КК України кваліфіковані помилково. Наміру викрадати телевізор у нього не було, він тимчасово заставив такий у ломбард, оскільки не мав коштів на лікування. Матір про це не повідомив, оскільки думав, що швидко заробить гроші та поверне телевізор додому. Крім цього, він проживає разом з матір'ю, а тому наявне у квартирі майно є їхнім спільним.
Вважає, що призначене йому покарання не перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного та особою винного. При цьому його виправлення можливе без реального відбуття покарання, тому можливо звільнити його від відбуття покарання з випробування у порядку, визначеному статтями 75, 76 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 подану апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити.
Прокурор ОСОБА_7 заперечив проти задоволення апеляційних вимог, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.
Потерпіла ОСОБА_8 підтримала апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , просила застосувати щодо нього ст. 75 КК України.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Частинами 1, 2 ст. 404 КПК України встановлено, що вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які судом досліджувались в обсязі, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК. Ці обставини сторонами захисту та обвинувачення не оспорюються, а тому вони не є предметом апеляційного розгляду, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація вчиненого ОСОБА_6 , не є предметом апеляційного розгляду.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост.http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_721/ed_2023_08_23/pravo1/T124651.html?pravo=1 - 72194 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги обвинуваченого про суворість призначеного покарання, його прохання змінити оскаржений вирок в частині призначеного покарання шляхом застосування положень ст. 75 КК України, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України, суд першої інстанції врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, які відповідно до положень ст. 66 КК України пом'якшують покарання, а саме: активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, визначених ст. 67 КК України.
Надаючи оцінку обставинам цього кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року у справі №302/904/16-к вказав, що загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання, з урахуванням сукупності фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак обвинуваченого щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, поведінки обвинуваченого після вчинення злочину, тобто обставин які існували на момент прийняття такого рішення та мали важливе значення для вибору покарання і рішення щодо його реального відбування, належним чином всіх обставин кримінального провадження не врахував.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції в повній мірі не враховано, що обвинувачений раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, свою вину у інкримінованому йому злочині визнав повністю та неодноразово щиро розкаявся у вчиненому.
Крім того, колегія суддів враховує позицію потерпілої ОСОБА_8 , яка у суді апеляційної інстанції просила сина суворо не карати, застосувати щодо нього ст. 75 КК України. Зазначила, що пробачила ОСОБА_6 та не має до нього претензій матеріального чи морального характеру.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без його ізоляції від суспільства.
Надаючи оцінку можливості застосування положень ст. 75 КК України при призначенні покарання, апеляційний суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують покарання та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Згідно з вимогами ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
На основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину, примирився з потерпілою, котра є його матір'ю, враховуючи позицію потерпілої ОСОБА_8 та положення ст. 2 КПК України, яка передбачає завдання кримінального судочинства та керуючись положеннями статей 50, 65 КК України, апеляційний суд доходить висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 можливо досягти без його ізоляції від суспільства в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України.
Саме таке покарання, на думку апеляційного суду, буде відповідати вимогам ст. 65 КК України та за своїм видом та розміром буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачає покладення на особу, звільнену від відбування такого покарання, певних обов'язків, виконання яких свідчить про виправлення засудженого. У протилежному випадку, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 78 КК України, направляє засудженого для відбування призначеного покарання. Тобто звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання є його шансом на виправлення без поміщення до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Поміж тим, покладення на останнього обов'язків, визначених ст. 76 КК України, є тим засобом, що дозволить перевірити ОСОБА_6 на його здатність виправитись без ізоляції від суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, колегія суддів, враховуючи вимоги апеляційної скарги обвинуваченого щодо зміни вироку в частині призначеного покарання, вважає за необхідне задовольнити скаргу, вирок суду змінити в частині призначеного покарання.
Водночас, апеляційний суд, на виконання вимог ст. 76 КК України, вважає за доцільне покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Саме такі обов'язки є достатніми для того, щоб перевірити ОСОБА_6 на його здатність виправитись без ізоляції від суспільства.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 змінити в частині призначення покарання.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (рік).
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_6 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4