Справа №705/3180/20
1-кп/705/292/24 УХВАЛА
13 березня 2024 року м.Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції),
представників потерпілих адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020250250000294 від 07.03.2020, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Умань Черкаської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, приватного підприємця, одруженого, який має на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,
У провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
Ухвалою суду від 18 січня 2024 року відносно обвинуваченого продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 17 березня 2024 року.
У судовому засіданні прокурор Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_3 підтримав подане клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, просив продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 строком на шістдесят днів. Клопотання мотивував причетністю ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому особливо тяжкого та тяжкого злочинів, що повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, та наявністю ризиків, які стали підставою для застосування вказаного запобіжного заходу під час досудового розслідування, що не зменшилися та продовжують існувати, а саме, що на даний час обвинувачений може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України: переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілих у кримінальному провадженні.
Представники потерпілих адвокати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтримала клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_6 , вважаючи, що наразі немає таких ризиків, які б зумовлювали продовження тримання під вартою, просив суд застосувати йому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою його місця реєстрації та проживання по АДРЕСА_1 , вказавши, що за даною адресою на даний час проживає його 17-річний син, а в м. Умань проживає його мати, які зможуть забезпечити його всім необхідним. Також просив суд взяти до уваги погіршення його стану здоров'я та надати можливість пройти обстеження та лікування поза межами СІЗО.
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечував проти продовження щодо обвинуваченого зазначеного запобіжного заходу, посилаючись на відсутність ризиків, наведених прокурором. У разі, якщо суд визнає необхідним застосування запобіжного заходу, просив замінити тримання під вартою на цілодобовий арешт.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши подане прокурором клопотання, дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу . За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України при продовженні строку тримання під вартою суд повинен врахувати наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Судом встановлено, що ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 січня 2024 року продовжено відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 17 березня 2024 року.
Як вбачається з клопотання прокурора, воно містить виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений раніше ризик не зменшився.
Суд погоджується з доводами прокурора, викладеними у клопотанні, також вважаючи, що продовжує існувати ризик переховування обвинуваченого від суду, з огляду на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його винуватості у вчиненні злочинів.
Водночас відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно зі ст. ст. 176, 177 КПК України законодавець дав вичерпний перелік загальних положень про запобіжні заходи та визначив мету і підстави їх застосування за наявності ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України.
Так, згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню та продовжити кримінальне правопорушення. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити ці дії.
За п. 2, п. 4 та п. 5 ст. 178 цього Кодексу суд зобов'язаний оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини; наявність або відсутність у обвинуваченого постійного місця роботи.
До засудження обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає передусім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим, при цьому, суд враховує, що збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов'язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжують існувати інші підстави, наведені суду, виправдовувати позбавлення волі.
Таким чином, національні суди зобов'язані переглядати правомірність попереднього ув'язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою, і, питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно і повинно оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи («Маккей проти Сполученого Королівства»).
Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою («Ідалов проти Росії», §140).
При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу.
Зокрема, у справі «Сергій Волосюк проти України» («SergeyVolosyuk v. Ukraine», рішення від 12.03.2009) Європейський суд з прав людини наголосив: «саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…».
Крім того, відповідно до ст. 5 п. 3 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з'явитися на судове засідання» (п. 37, п. 38).
І, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Летельє проти Франції» (Letellie v France, рішення від 26.06.1991) - «особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймні протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку (п. 51).
Разом з тим, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, суд, з огляду на рішення Європейського суду, вважає, що ризик переховування обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку («Панченко проти Росії», §106), і зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії», §10), і вагомість наявних доказів не може служити виправданням тривалого тримання під вартою («Дереджі проти Туреччини», §38).
Згідно з постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» № 14 від 19.12.2014 відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.
Під час розгляду заявленого клопотання щодо запобіжного заходу судом вивчається можливість застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків, обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного питання.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, та може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачене покарання у виді позбавлення волі.
Отже, враховуючи вище викладене, характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя обвинуваченого, наявність постійного місця проживання та реєстрації, та той факт, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, а саме чотири роки, і на даний момент неможливо завершити судовий розгляд в найближчий час з причин, які не залежать від обвинуваченого, беручи до уваги, що допитані потерпіла, свідки, досліджені майже усі письмові докази, суд вважає, що заявлений раніше ризик зменшився настільки, що він може бути забезпечений шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу, а тому вважає за можливе змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який - цілодобовий домашній арешт з одночасним покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
При цьому суд також бере до уваги посилання засудженого на погіршення стану його здоров'я, хоча ним та його захисником у судовому засіданні не підтверджено звернення до установи попереднього ув'язненням із клопотанням про проходження обстеження та лікування, однак у судовому засіданні 18.01.2024 судом була оголошена перерва у зв'язку з погіршенням самопочуття обвинуваченого та здійснено виклик швидкої допомоги.
Таким чином, суд доходить висновку, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з покладенням на обвинуваченого відповідних обов'язків відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, позбавляє останнього можливості перешкодити інтересам правосуддя та може запобігти ризику переховування від суду, який хоч і зменшився, але не перестав існувати, а також забезпечить його належну процесуальну поведінку.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 179, 183, 194, 199, 314, 315, 331, 369-372 КПК України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Змінити у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, строком на два місяці, тобто до 13 травня 2024 року.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- заборонити цілодобово залишати місце проживання по АДРЕСА_1 , без виклику суду;
- прибувати за кожною вимогою суду;
- утримуватися від спілкування із потерпілими у даному кримінальному провадженні.
У період дії воєнного стану на території України дозволити обвинуваченому ОСОБА_6 після сигналу «Повітряна тривога» і протягом 15 хвилин після сигналу «Відбій повітряної тривоги» відлучатися з місця проживання з метою перебування останнього в укритті.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід.
Негайно доставити обвинуваченого ОСОБА_6 до місця проживання, де звільнити з-під варти.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, направити прокурору та захиснику - до відома та представнику установи, в якій обвинувачений утримується під вартою, - для виконання в частині доставлення останнього до місця проживання та звільнення з-під варти.
Копію ухвали передати до органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого для виконання в частині застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1