Справа № 755/11917/23
Провадження № 2/761/4105/2024
01 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Габунії М.Г.,
за участі:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Долич О.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» про зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
15.08.2023 року вказана позовна заява надійшла до Дніпровського районного суду м.Києва.
31.10.2023 року справа надійшла до Шевченківського районного суду м.Києва за підсудністю.
В позовних вимогах з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 18.02.2023 року позивач просить:
зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки, зазначивши датою звільнення фактичний день видачі трудової книжки оформленої належним чином;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу 25 100,30 грн. з відрахуванням до бюджету усіх податків та зборів,
стягнути з відповідача на користь позивача доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника відповідно до наказу від 19.05.2022 №8/1 у розмірі 77 095,89 грн. та компенсацію за несвоєчасно виплачену зарплату в розмірі 3 375,54 грн. з відрахуванням до бюджету усіх податків та зборів;
стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
Вимоги позову обгрунтовані тим, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем на обіймав посаду начальника юридичного відділу. 10.07.2023 року позивача було звільнено за угодою сторін відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Як зазначає позивач, в порушення положень діючого законодавства в день звільнення позивачу не була видана трудова книжка. Так само на момент звернення до суду з цим позовом, трудова книжка також не була видана.
На підставі положень ч.5 ст.235 КЗпП України, в зв'язку з несвоєчасною видачею трудової книжки позивач просить стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, що становить 27 438,85 грн..
Також позивач вказує, що з врахуванням зазначеного є підстави для внесення змін до трудової книжки щодо дати звільнення - вказавши датою звільнення - день вручення трудової книжки.
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідно до наказу №8/1 від 19.05.2022 року на нього було покладено виконання обов'язків провідного інженера (по кадрам) на період тимчасового припинення трудового контракту з провідним інженером (по кадрам) ОСОБА_3 . В період з 20.05.2022 року по 31.03.2023 року позивач виконував обов'язки провідного інженера по кадрам, однак доплата за виконання роботи була встановлена лише наказом №5 від 31.03.2023 року з 03.04.2023 року. А тому оскільки в період з 20.05.2022 року по 31.03.2023 року він виконував роботу, однак вона не оплачувалась, позивач вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача доплати за виконання поряд з основною роботою додаткової роботи в розмірі 85 116,55 грн. (розраховані відповідно до наказу №5 від 31.03.2023 року).
Так як відповідач затримав виплату заробітної плати, на підставі положень ч.5 ст.95 КЗпП України, статті 34 Закону України «Про оплату праці», ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація в розмірі 3 375,54 грн.
Крім того позивач зазначає, що внаслідок порушення його трудових прав та гарантій він зазнав моральних страждань, а тому моральну шкоду він оцінив в розмірі 20 000,00 грн.
Позивач в судовому засіданні вимоги позову підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з підстав необґрунтованості на вимогах закону.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).
Судом під час слухання справи встановлено, що ОСОБА_1 з 22.01.2018 року перебував в трудових відносинах з відповідачем. З 01.02.2021 року переведений на посаду начальника юридичного відділу.
Наказом №8/1 від 19.05.2022 року на ОСОБА_1 покладено виконання обов'язків провідного інженера (по кадрам) на період тимчасового припинення трудового контракту з провідним інженером (по кадрам) ОСОБА_3 , без увільнення ОСОБА_1 від основної роботи.
В пункті 2 вказаного наказу зазначено, що для виконання обов'язків провідного інженера (по кадрам) начальнику юридичного відділу ОСОБА_1 надано право видавати накази, вести реєстри накази та вносити записи в трудових книгах.
Позивач був ознайомлений із вказаним наказом, що підтверджується його особистим підписом.
Наказом №5 від 31.03.2023 року ОСОБА_1 за виконання обовязків провідного інженера (по кадрам) відповідно до наказу від 19.05.2022 №8/1 у розмірі 30% від посадового окладу згідно з штатним розписом з 03 квітня 2023 року.
Позивач був ознайомлений з наказом про що свідчить його особистий підпис.
На підставі наказу №09-к від 03.07.2023 року позивача було звільнено із займаної посади 10.07.2023 року за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.07.2023 року позивач направив на електронну пошту відповідача заяву про повернення йому трудової книжки.
Представник відповідача в судовому засіданні не зміг підтвердити отримання вказаного листа.
Як зазначив позивач у заяві про збільшення позовних вимог, він отримав трудову книжку 15.08.2023 року. Вказану обставину позивач підтримав і в судовому засіданні. Представник відповідача не заперечив вказаної обставини.
При зверненні до суду з позовом, позивач просив стягнути середній заробіток за затримку видачі трудової книжки на підставі ч.5 ст.235 КЗпП України та внести запис до трудової книжки, зазначивши датою звільнення фактичний день видачі трудової книжки позивачу, оформленої належним чином.
Щодо зазначених вимог варто вказати, що ч.5 ст.235 КЗпП України передбачає, що у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
З 10.06.2021 року, після внесення змін до вказаної частини статті 235 КЗпПУкраїни, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 5 лютого 2021 року № 1217-IX, не передбачено відповідальності роботодавця за затримку видачі трудової книжки.
А тому так як діюче законодавство не передбачає відповідальності роботодавця за несвоєчасну видачу трудової книжки у вигляді середнього заробітку за час затримки її видачі, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 пунктом 4.1 передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Під час слухання справи судом встановлено, що саме на позивача покладались обов'язки по внесенні записів до трудових книжок працівників підприємства. Позивач не надав суду доказів, що він не мав можливості при власному звільненні належним чином оформити трудову книжку на отримати її в день звільнення, враховуючи що він в день звільнення перебував на робочому місці.
А тому оскільки не встановлено вини роботодавця у неврученні позивачу трудової книжки в день звільнення, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача внести запис до трудової книжки, зазначивши датою звільнення фактичний день видачі трудової книжки оформленої належним чином.
Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача доплати за виконання позивачем обов'язків провідного інженера (по кадрам) за період з 20.05.2022 року по 31.03.2023 року на підставі наказу №5 від 31.03.2023 року суд зазначає наступне.
Стаття 94 КЗпП України визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з положеннями статті 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно із статтею 105 КЗпП України, працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
Згідно з положенням про суміщення професій та розширення зони обслуговування КП «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція», що 01.06.2018 року затверджений директором зазначеного підприємства, директор підприємства має право встановлювати конкретні розміри доплат за суміщення професій (посад) (п.4).
Як встановлено судом, наказом №8/1 від 19.05.2022 року при покладені на позивача виконання обов'язків провідного інженера (по кадрам) на період тимчасового припинення трудового контракту з провідним інженером (по кадрам) ОСОБА_3 не було встановлено доплат.
Позивач не надав суду доказів, що він звертався до відповідача з проханням встановити доплату, однак таке прохання було відхилене, не надав доказів, що він оскаржував дії відповідача в цій частині.
30.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся до директора КП «Київбудреконструкція» із службовою запискою та просив встановити йому доплату за виконання обов'язків провідного інженера (по кадрам) згідно із наказом від 19.05.2022 №8/1 у відповідності до положень Колективного договору.
На підставі резолюції директора КП «Київбудреконструкція» наказом №5 від 31.03.2023 року ОСОБА_1 за виконання обов'язків провідного інженера (по кадрам) відповідно до наказу від 19.05.2022 №8/1 було встановлено доплату у розмірі 30% від посадового окладу згідно з штатним розписом з 03 квітня 2023 року.
Позивач був ознайомлений з наказом про що свідчить його особистий підпис.
Таким, чином, оскільки наказом №8/1 від 19.05.2022 року не було встановлено позивачу надбавку за виконання обов'язків провідного інженера (по кадрам), вона була встановлена лише наказом №5 від 31.03.2023 року, який передбачав виплату надбавки, починаючи з 03.04.2023 року, не було передбачено виплату надбавки за минулий час, тому суд не вбачає законом передбачених підстав для стягнення з відповідача на користь позивача надбавки за виконання обов'язків провідного інженера (по кадрам) за період з 20.05.2022 року по 31.03.2023 року.
Таким чином, так як під час слухання справи судом не було встановлено порушення трудових прав позивача, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 264, 265, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» про зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 11 березня 2024 року
Суддя: Н.Г. Притула