Справа № 761/33978/20
Провадження № 2/761/214/2023
15 грудня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Дем'янчук С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
У жовтні 2020 року засобами поштового зв'язку до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана представником, адвокатом Гейвах Олександром Васильовичем, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису № 16816 від 14.08.2020 таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14.08.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем було вчинено виконавчий напис № 16816, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» в розмірі 78 106,64 грн.
15.09.2020, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою Марією Вікторівною, на підставі виконавчого напису було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
Позивач вважає, що виконавчий напис є незаконним та таким, що не підлягає виконанню. Вказує, що приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис поза межами строку, протягом якого такий виконавчий напис міг вчинятися, оскільки строк виконання кредитного зобов'язання в повному обсязі сплив 25.05.2015. Також, виконавчий напис вчинено на не передбачуваному Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172, борговому документі - копії кредитного договору, який нотаріально не посвідчений. Крім того, нотаріусом не перевірено безспірність вимог стягувача, а виписка надана відповідачем з особового рахунку не є документом бухгалтерського обліку, не підтверджує існування фінансових операцій.
Одночасно з позовною заявою представником позивача подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса вчиненого 14.08.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С., зареєстрованого в реєстрі за № 16816, яким стягнено заборгованість з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» в межах виконавчого провадження ВП№ НОМЕР_2 (приватний виконавець Малкова М. В.), оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2020 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.10.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.10.2020 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», 3-тя особа: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено. Зупинено стягнення за виконавчим написом приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, зареєстрованому в реєстрі за № 16816 від 14.08.2020, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 78 756,64 грн, виконання якого здійснює приватний виконавець Малкова М. В., ВП НОМЕР_3.
20.04.2021 засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив ТОВ «Вердикт Капітал» на позовну заяву, згідно якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилаючись на вимоги законодавства та судову практику зазначив, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи зазначені у Переліку. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Відповідач вважає, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Така нотаріальна дія є альтернативним позасудовим способом захисту цивільних прав, а виконавчий напис - самостійною підставою для задоволення вимог кредитора шляхом стягнення грошових сум або витребування майна. На думку відповідача, ототожнення строку давності вчинення виконавчого напису із строком позовної давності є помилковим, оскільки позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а в разі вчинення виконавчого напису стягувач звертається не до суду, а до нотаріуса, що відповідно до ст. 18 ЦК України є самостійним способом захисту порушеного права.
В подальшому, в судове засідання, призначене на 15.12.2023 сторони по справі не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися. Представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином.
Третя особа про розгляд справи повідомлялась належним чином, в судове засідання не з'явилась, пояснень щодо позову, відповідно до ч. 3 ст. 278 ЦК України, не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, на підставі наявних в справі доказів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 26 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10-865/08-А про отримання коштів в сумі 27845,00 дол. США із строком повернення до 25.05.2015.
14 серпня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем було вчинено виконавчий напис № 16816, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором 10-865/08-А від 26 травня 2008 року, укладеним з Приватним акціонерним товариством «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», правонаступником усіх прав та обов'язків якого, на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами б/н від 15 листопада 2018 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».
Строк платежу за Кредитним договором 10-865/08-А від 26 травня 2008 року настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 15 листопада 2018 року по 11 березня 2020 року.
Загальна сума заборгованості, яка підлягає до стягнення складає 78 756 (сімдесят вісім тисяч сімсот п'ятдесят шість гривень) 64 коп.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва, Малковою Марією Вікторівною від 15 вересня 2020 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису № 16816 виданого 14.08.2020.
Крім того, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва, Малковою Марією Вікторівною 15 вересня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису № 16816 виданого 14.08.2020 винесено постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Аналогічні правила і умови вчинення виконавчого напису містяться у пунктах 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.
26.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Так, відповідно до пункту 2 Переліку документів № 1172 (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів») для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашений заборгованості.
Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», було визнано незаконною та нечинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року було залишено без змін.
Як вбачається з преамбули оспорюваного виконавчого напису, останній вчинений 14.08.2020 приватним нотаріусом Горай О.С. на підставі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Отже, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису редакція Переліку вже не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу кредитного договору.
У той же час, з огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення пункту 1 Переліку № 1172, який регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Тобто, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Матеріали справи не містять доказів нотаріального посвідчення Кредитного договору 10-865/08-А від 26 травня 2008 року, відтак, такий договір не входять до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
За таких обставин, приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису, не врахував тієї обставини, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладених у простій письмовій формі, вже не чинні, а тому, повинен був відмовити відповідачу у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження №12-5гс21), оскільки, у судовому порядку постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Укладений між первісним кредитором та позивачем кредитний договір, який був наданий приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
При цьому, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 визначено наступну правову позицію: «95. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».
Таким чином, з огляду на викладене, досліджуючи правові підстави вчиненого оскаржуваного виконавчого напису, який, зокрема, ґрунтувався на п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів № 1172 в редакції від 29.06.1999, у нотаріуса було відсутнє право на вчинення виконавчого напису, адже, нотаріус позбавлений можливості вчиняти такі написи щодо правочину, який не був нотаріально посвідчений, що є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови КМУ № 1172 від 29.06.1999.
Окрім вищенаведених норм чинного законодавства, що впорядковують питання можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу за наявності безспірності заборгованості, слід звернути увагу на інші умови, обов'язковість дотримання яких передбачена при вчиненні нотаріусами виконавчих написів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений п.п. 2.3 п.2 гл.16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
За умовами наведеного вище пункту 2 глави 16 Порядку, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Як окреслив у своїй постанові Верховний Суд від 27.08.2020 року у справі №554/6777/17, провадження № 61-19494св18: «У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому, врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).
Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:
- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;
- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).
Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Окрім того, в цій же постанові Верховний Суд зазначає, що «Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання».
Разом з тим, з огляду на зазначене, у матеріалах справи відсутні жодні повідомлення від кредитора про існування заборгованості та необхідності її погашення протягом встановленого відповідного строку або письмової вимоги про усунення порушень чи письмового повідомлення перед вчиненням виконавчого напису. Також матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про відступлення права вимоги за кредитним договором.
Таким чином, у разі відсутності жодних повідомлень від стягувача, зазначене свідчить про спірність боргу, оскільки, об'єктивно позбавило можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості, відступлення права вимоги та можливості надати свої заперечення щодо її розміру або оспорити вимоги відповідача, а відтак, позивач не мав можливості подати заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення такого виконавчого напису.
Отже, оскільки, нотаріус не переконався у виконанні вищезазначених дій відповідачем, не звернув увагу на відсутність цих документів, отже, не перевірив безспірність права вимоги відповідача до позивача, що свідчить про недотримання нотаріусом вимог п.п.2.3 п.2 гл.16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, а відтак, про спірність боргу.
Відтак, встановлення наявності безспірної заборгованості, як того вимагає ст. 88 Закону України «Про нотаріат» можливе лише за наявності достовірної та повної інформації щодо суми заборгованості боржника.
Відповідач доказів на спростування доводів позивача до суду не надав.
У той же час, нотаріус не переконався у безспірності вимог стягувача та вчинив виконавчий напис.
Вищевикладені факти порушують рівність кредитора та боржника перед законом, визнаючи суб'єктивну і необґрунтовану належним чином позицію сторони стягувача, як заінтересованої особи перед нотаріусом на шкоду законним інтересам боржника.
Окрім того, суд бере до уваги посилання позивача на положення ст. 88 Закону України Про нотаріат», відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 05.07.2017 у справі №6-887цс17, з урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість саме такого розміру як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.
Крім цього, Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень ст. ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, їх задоволення, оскільки на момент вчинення нотаріальної дії не було нотаріально посвідченого кредитного договору, доказів безспірності заборгованості, а тому такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.
Заперечення відповідача не спростовують доводів позовної заяви. Посилання ТОВ «Вердикт Капітал» на дотримання строків вчинення виконавчого напису є безпідставними та суперечать ст. 88 ЗУ «Про нотаріат».
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до п. 6 ч. 1 статті 264 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп. за подання позову до суду та 420,40 грн. за подачу заяви про забезпечення позову, що разом складає 1261,20 грн.
Керуючись ст. ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 14.08.2020 Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, зареєстрований в реєстрі за №16816, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» 78756 грн (сімдесят вісім тисяч сімсот п'ятдесят шість) грн 64 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ:36799749, адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд.5-б) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн 20 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.В. Сіромашенко