18 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2308/23 пров. № А/857/22987/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Сеника Р.П.,
суддів - Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 380/2308/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дії та бездіяльності протиправними,
суддя у І інстанції Желік О.М.,
час ухвалення рішення 07 листопада 2023 року,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 ) звернулася в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( далі - ВЧ НОМЕР_1 ) в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 22 календарних роки військової служби; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 календарних роки військової служби.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем порушено Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII ( далі Закон № 2011-XII) та відповідач необґрунтовано відмовив позивачці у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки позивачка, як військовослужбовець, що звільнена з військової служби згідно підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII ( далі - Закон № 2232-XII) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, маючи вислугу років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII. Просить позов задовольнити.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII; Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржили позивачка та відповідач, подавши на нього апеляційні скарги.
В апеляційних скаргах апелянти зазначають, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
Позивачка свою апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що з огляду на підставу звільнення позивачки з військової служби, відповідно до чинної на сьогодні редакції статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» остання має беззаперечне право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
На час звільнення позивачки (28.11.2022) частина 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була викладена у попередній редакції, до внесення відповідних змін щодо удосконалення механізмів виплати одноразової допомоги при звільненні з військової служби, відповідно до якої: «Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.»
Зазначене твердження не може слугувати підставою для невиплати позивачці одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а лише констатує факт того, що на час звільнення позивачки (28.11.2022) існувала ситуація, коли законодавець, доповнивши Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» додатковою підставою для звільнення з військової служби під час воєнного стану (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років), не вніс відповідних змін до статті 15 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка визначає розмір одноразової грошової допомоги при звільненні в залежності від підстави звільнення.
Враховуючи, що позивачка звільнена з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу - один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, слід застосувати у даних спірних правовідносинах п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким встановлено, що у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Тому позбавляти позивачку права на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення через відсутність належного правового регулювання, є очевидно невиправданим. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що позивачка звернулась до суду через 2 місяці з моменту виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення. Апелянт зазначає, що частина 5 статті 122 КАС України, яка є спеціальною нормою, передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Тобто, чинне законодавство обмежує право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів певним строком. Це, насамперед обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно - правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що цей позов, оскільки його заявлено поза межами місячного строку, підлягає залишенню без розгляд. Відповідно до витягу з рекомендацій до аудиторського звіту за результатами внутрішнього аудиту в 7 прикордонному загоні було встановлено фінансове порушення у вигляді виплати грошової допомоги в розмірі 25%. а саме переплата коштів (безпідставно виплачено одноразову грошову допомогу) чим завдано матеріальних збитків державі.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу начальника 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України №821-ос від 28.11.2022 припинено (розірвано) контракт та майора ОСОБА_1 звільнено в запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України №825-ОС від 29.11.2022 року майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Вислуга років відповідно до відомостей, викладених у вказаному витязі з наказу, станом на 29.11.2022 складає: календарна - 19 років 04 місяці 00 днів, пільгова - 04 років 07 місяці 05 днів, всього: 23 років 11 місяців 05 днів.
Оскільки позивачка при звільненні не отримала одноразової грошової допомоги, вона звернулася із цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка, як військовослужбовець, що звільнена з військової служби (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) через сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності вислуги років - календарна - 19 років 04 місяці 00 днів, пільгова - 04 років 07 місяці 05 днів, всього: 23 років 11 місяців 05 днів (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Разом з тим, відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби та при проведенні з нею повного розрахунку грошового забезпечення, останнім не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену абзацом 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25% в місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне:
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вимогами ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені Законом № 2011-ХІІ.
Абзацами 1-4 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених п. 2 - 4 ч. 2 ст. 36 (крім випадків звільнення у зв'язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у п. 1 і 9 ч. 2 ст. 31) Закону України «Про розвідку».
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Матеріалами справи встановлено, що позивачка проходила військову службу за контрактом.
Підстави звільнення з військової служби визначені ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Даною правовою нормою розмежовано підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Саме випадок звільнення через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, передбачений як одна із підстав для виплати одноразової грошової допомоги у абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ.
З цих підстав, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Щодо покликання відповідача про пропуск місячного строку звернення до суду, то колегія суддів зазначає, що згідно з статтею 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби та при проведенні з нею повного розрахунку грошового забезпечення, останнім не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену абзацом 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25% в місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Спір стосується оплати праці, у цьому випадку грошового забезпечення, оскільки позивачка є військовослужбовцем.
Зважаючи на вищенаведене, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України) аналогічний припис закріплений у частині ст. 6 та ч. 1 ст. 242 КАС України.
Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського Суду з прав людини (далі також ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandus рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «С. Г. та інші проти Болгарії» (C. G. and others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39) та від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandus рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32) та від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
Відповідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Аналізуючи в межах даної справи положення абз. 1-3 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ через призму поняття «якість закону», як елементу принципу верховенства права та відповідної практики ЄСПЛ, апеляційний суд приходить до висновку, що дана правова норма внаслідок її нечіткого формулювання допускає множинне (неоднозначне) тлумачення.
Так, абз. 3 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ викладений шляхом застосування способу негативного правового регулювання. В даному випадку законодавець чітко передбачив категорії осіб, яким не виплачується одноразова грошова допомога ні за яких умов. Особи, звільнені з військової служби через сімейні обставини, до таких категорій не входять.
В той же час, в абз. 1-2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ застосовано спосіб позитивного правового регулювання спірних правовідносин та передбачений перелік осіб, яким одноразова грошова допомога виплачується залежно від підстав їх звільнення, з розмежуванням, в залежності від таких підстав, розміру одноразової грошової допомоги.
При цьому, випадки звільнення через сімейні обставини присутні як в абз. 1 так і в абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ.
Разом з тим, абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ до військовослужбовців, звільнених через сімейні обставини, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, віднесено тільки військовослужбовців-жінок, які мають дитину (дітей) віком до 18 років у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу.
Абзац 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ визначає більш широке коло звільнених через сімейні обставини військовослужбовців, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, - через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, прямої законодавчої заборони для виплати одноразової грошової допомоги звільненим через сімейні обставини під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану військовослужбовцям абз. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ не містить.
Проте, якщо звільнення військовослужбовців відбулося через сімейні обставини, відмінні від обставини, прямо передбаченої абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, такі військовослужбовці вправі розраховувати на отримання одноразової грошової допомоги тільки в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Те, що абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ містить відсилання до визначення Кабінетом Міністрів України переліку сімейних обставин або інших поважних причин, не нівелює право військовослужбовця, звільненого через сімейні обставини, які напряму визначені законом, на отримання одноразової грошової допомоги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі також Постанова № 413, Перелік сімейних обставин).
Постанова № 413 та затверджений нею Перелік сімейних обстави не містять обмежень щодо застосування у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Постанова № 413 у вступній частині містить загальне покликання на те, що видається відповідно до ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Також слід зауважити, що норми ст. 26 Закону № 2232-ХІІ щодо підстав звільнення під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану зазнавали неодноразових змін.
Зокрема, п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ був доповнений підпунктом «г» в квітні 2022 року на підставі Закону України від 01.04.2022 № 2169-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».
До цього часу такої підстави як звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин під час проведення мобілізації та воєнного стану Закон № 2232-ХІІ не передбачав.
Тобто норми п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги звільненим з військової служби військовослужбовцям, були законодавчо сформовані раніше внесення змін до ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, які додатково передбачили підстави звільнення за сімейними обставинами під час проведення мобілізації та воєнного стану.
Внаслідок цього виникли неузгодженості, що не усунуті на законодавчому рівні, між зазначеними правовими нормами.
Тому певні неузгодженості в нормах Закону № 2232-ХІІ та Закону № 2011-ХІІ не можуть бути підставою для відмови позивачці у виплаті належної їй одноразової грошової допомоги.
Таким чином, на думку колегії суддів, буквальне та системне тлумачення наведених законодавчих норм свідчить про те, що законодавець не мав наміру свідомо обмежити право на виплату одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби через сімейні обставини, які прямо передбачені положеннями ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Виходячи з обставин справи та відповідних норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, позивачка має законне сподівання на виплату їй передбаченої законом одноразової грошової допомоги у зв'язку з тривалою (понад десять років) військовою службою, а відповідач, безпідставно відмовив їй у такій виплаті, незаконно позбавив позивачку належної їй до виплати одноразової грошової допомоги.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 380/2308/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 18.03.2024