Справа № 560/13331/23
Головуючий у І інстанції: Матущак В.В.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
18 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Хмельницькій області" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Хмельницькій області" в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України щодо не проведення перерахунку і зарахуванні пільгової вислуги років позивачу до його календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди з 15.08.1997 по 18.08.2015 з розрахунку 1,5 року за 1 рік служби;
- зобов'язати Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України здійснити перерахунок та зарахувати позивачу до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди з 15.08.1997 по 18.08.2015 з розрахунку 1,5 року за 1 рік служби, про що внести зміни в наказ №212 о/с від 18.08.2015 про звільнення ОСОБА_1 в частині календарної вислуги років;
- зобов'язати Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області документи відносно позивача для призначення йому пенсії за вислугу років.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України щодо не проведення перерахунку і зарахуванні пільгової вислуги років ОСОБА_1 до його календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди з 15.08.1997 по 18.08.2015 з розрахунку 1,5 року за 1 рік служби.
Зобов'язано Департамент пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди з 15.08.1997 по 18.08.2015 з розрахунку 1,5 року за 1 рік служби, про що внести зміни в наказ №212 о/с від 18.08.2015 про звільнення ОСОБА_1 в частині календарної вислуги років.
Зобов'язано Департамент пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області документи відносно ОСОБА_1 для призначення йому пенсії за вислугу років.
У задоволенні вимог до Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Хмельницькій області" - відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 15.08.1997 по 18.08.2015 на посадах молодшого та середнього начальницького складу.
Так, 17.08.2015 наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області №212 о/с звільнено підполковника міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу боротьби з корупцією управління по боротьбі з організованою злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ.
У даному наказі зазначено, що вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення в календарному обчисленні становить 18 років 00 місяців 03 дні, а з урахуванням пільгової служби - 25 років 00 місяців 12 днів, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні - 18 років 00 місяців 03 дні.
Позивач не погоджується із визначенням календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, тому звернувся до відповідачів із заявами здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди з 15.08.1997 по 18.08.2015 з розрахунку 1,5 року за 1 рік служби.
Згідно Листа Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України від 05.05.2023 №Б-8223/49-8110-2023 повідомлено, що надіслані документи повертають без реалізації, через відсутність права ОСОБА_1 на пенсію за вислугою років на умовах, визначених Законом.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.
Проте, перевіряючи правомірність розгляду Хмельницьким окружним адміністративним судом даного адміністративного спору, колегія суддів дійшла висновку щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема, прийняття до провадження позовної заяви ОСОБА_1 , прийняття рішення по суті, в той час, як позивачем грубо порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, який передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Так, ч. 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частинами 2, 5 ст. 44 КАС України визначено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Разом з тим, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 р. №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 р. №340/1019/19).
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Крім того, у постанові від 24 вересня 2019 року по справі №420/6389/18 Верховний Суд зауважив, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. День, коли особа дізналася про порушення свого права-це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», не залежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі згідно частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 39 рішення у справі "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
При цьому, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Також, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачу було відомо про його звільнення та обчислення у наказі про звільнення його вислуги років ще у серпні 2015 року, а звернувся останній з цим позовом до суду тільки в липні 2023 року, тобто майже 8 років з моменту виникнення спірних правовідносин, й у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач протягом цих 8 років був позбавлений можливості реалізовувати своє право на звернення до адміністративного суду про зобов'язання відповідача внести зміни в наказ №212 о/с від 18.08.2015 про звільнення ОСОБА_1 в частині календарної вислуги років.
Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач знав про порушення свого права ще у серпні 2015 року, а тому суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про прийняття рішення по сутті позовних вимог, не вирішивши попередньо питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, не встановив обставин, які б свідчили про поважність причин звернення із даним позовом поза межами встановленого Кодексом адміністративного судочинства строку, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 3-4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно із ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 243, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року, - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Хмельницькій області" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.