Справа № 560/15205/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
18 березня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про стягнення моральної шкоди,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача, щодо розміщення і утримання позивача в приміщеннях камерного типу, площа яких менша ніж чотири метри в розрахунку на одного засудженого (без врахування площі санвузла) протягом 1692 днів;
- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністю) відповідача кошти в сумі 334600,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що площа камер, в яких він утримувався в різний період часу, не відповідають встановленій нормі, зокрема, ускладнений доступ до природного освітлення, погана вентиляція приміщень, санвузол не відокремлений від житлової зони приміщення суцільною перегородкою тощо. Позивач вважає, що такі дії (бездіяльність) відповідача порушують права останнього та не відповідають встановленим вимогам законодавства.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, в частині забезпечення належних умов щодо розміщення і утримання ОСОБА_1 в приміщеннях камерного типу, площа яких менша ніж чотири метри в розрахунку на одного засудженого (без врахування площі санвузла).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення, в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем також подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення, в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційних скарг апелянти посилаються на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційних скаргах.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений до довічного позбавлення волі.
До державної установи "Київський слідчий ізолятор" ОСОБА_1 прибув 06.03.2014.
Рішенням комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі в місті Києві та Київській області (протокол № 16 від 03.03.2015) засудженому ОСОБА_1 визначено вид установи виконання покарань: виправна колонія максимального рівня безпеки із відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу.
Відповідно до наряду Державної пенітенціарної служби України №2/3/1-/495/25-15 від 16.03.2015 засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 із державної установи "Київський слідчий ізолятор" направлено для подальшого відбування покарання до державної установи "Замкова виправна колонія (№58)".
ОСОБА_1 прибув 07.04.2015 до державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" для відбування покарання.
Не погоджуючись із умовами утримання, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Кримінально-виконавчого кодексу України (по тексту - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Згідно ст.2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст.3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання, що визначено ч.ч.1, 2, 4 ст.7 КВК України.
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 КВК України, що передбачено ч.2 ст.151 КВК України.
У відповідності до ч.1 ст.115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п'яти квадратних метрів.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач попередньо звертався до суду з подібними позовними вимогами, однак до державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)".
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 10 липня 2020 року у справі № 675/683/17, яке набрало законної сили, у задоволенні цього позову було відмовлено.
Разом із тим, беззаперечними обставинами, які встановлені вказаним рішенням суду є те, що відповідно до витягу із звіту за результатами моніторингового візиту працівників Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Замкової виправної колонії (№58), вказівок заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури від 23.12.2016 №72-13903 вих-16 та від 28 липня 2016 року №72-8529 вих-16, висновків, затверджених начальником та в.о. начальника Замкової виправної колонії (№58) 19 січня 2017 року та 05 серпня 2016 року відповідно, листів прокуратури Хмельницької області № 17/7-1559-16 від 10 серпня 2016 року та № 16-1559-16 від 13 грудня 2016 року, Генеральної прокуратури України № 16/2-79вих-17 від 08 лютого 2017 року, матеріалів наглядового провадження №91-089-15 за зверненнями ОСОБА_1 , наданими на огляд суду прокуратурою Ізяславського району Хмельницької області, було виявлено порушення в окремих камерах сектору довічного ув'язнення норм житлової площі на одного засудженого.
Вказані обставини також підтверджуються показами допитаних в ході судового розгляду у справі № 675/683/17 в якості свідків засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 .
Крім того, встановлено, що керівники "Замкової виправної колонії №58" неодноразово зверталися із листами №2476 від 24 травня 2016 року та №3672 від 28 липня 2016 року до управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області з повідомленнями про перенаповнення сектору довічного ув'язнення установи засудженими та проханням звернутися до Державної пенітенціарної служби України щодо призупинення направлення засуджених до колонії.
Отже, саме центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань враховує наявність житлової площі у відповідній виправній установі, яка б відповідала приписам статті 115 КВК України.
Зазначені висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 675/683/17.
Разом з тим, судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 №343 з метою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, раціонального використання бюджетних коштів Кабінетом Міністрів України вирішено ліквідувати Державну пенітенціарну службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
Установлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 №20 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", зокрема:
- ліквідовано як юридичну особу публічного права територіальний орган Міністерства юстиції - Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України; Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (пункт 1);
- утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань (пункт 2).
Установлено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
Департамент з питань виконання кримінальних покарань, що утворюється згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступником територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови.
Пунктом 1 Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 01.04.2020 №1302/5 визначено, що Департамент з питань виконання кримінальних покарань є міжрегіональним територіальним органом Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань. Департамент є органом Державної кримінально-виконавчої служби України. Департамент реалізує повноваження Мін'юсту в сфері виконання кримінальних покарань. Департамент є правонаступником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, які ліквідуються.
Також судом було встановлено, що згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України (код ЄДРПОУ 41693471) з 31 січня 2020 року перебуває у стані припинення.
При цьому, згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 10 лютого 2020 року було зареєстровано юридичну особу - Департамент з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242).
Отже, діяльність та адміністративна компетенція Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України як суб'єкта владних повноважень припинилася, а її функції і зобов'язання у публічно-правових відносинах перейшли до іншого суб'єкта владних повноважень - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Департамент з питань виконання кримінальних покарань є правонаступником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України до повноважень якого, зокрема, віднесено визначення виду установи виконання покарань, у якій відбуватимуться покарання засуджених до позбавлення волі, здійснення розподілу, проведення їх та осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої, а тому саме Департамент з питань виконання кримінальних покарань є відповідачем по вказаній справі.
Враховуючи те, що саме відповідачем не були дотримані права позивача щодо норм житлової площі, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога в частині визнання протиправною бездіяльності Департаменту з питань виконання кримінальних покарань в частині забезпечення належних умов щодо розміщення і утримання ОСОБА_1 в приміщеннях камерного типу, площа яких менша ніж чотири метри в розрахунку на одного засудженого (без врахування площі санвузла) - підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів у сумі 334 600,00 грн., колегія суддів погоджується із тим, що обов'язковими умовами вказаної відповідальності є наявність шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою та вина заподіювача шкоди.
Матеріали справи не містять доказів факту заподіяння відповідачем моральної шкоди, в тому числі й у визначеному позивачем розмірі. Позивач не довів у чому полягає моральна шкода та за яких обставин вона заподіяна.
З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів у сумі 334 600,00 грн.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи викладені в апеляційних скаргах висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.